Правозастосування

2

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І Правозастосування, як особлива форма реалізації права..…...5

1.1 Поняття та ознаки правозастосування………………………….……………5

1.2 Особливості стадії правозастосування………………………………...…….8

РОЗДІЛ ІІ Загальна характеристика суб’єктів правозастосування…….18

2.1 Суб’єкти, як учасники  правого відношення , що володіють  взаємними правами та обов’язками…………………………………………………………18

2.2.  Суб'єкти правозастосування у сфері державного захисту осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, їх права, обов'язки та відповідальність………………………………………………………………….21

РОЗДІЛ ІІІ Правозастосування як основний напрямок впливу судової практики на національну правову систему………………………………...28

Висновки…………………………………………………………………………34

Список використаних джерел………………………………………..…………37

Вступ

Сучасний стан розвитку юридичної науки та правозастосовної практики дозволив сформулювати гіпотезу дослідження, яка полягає в тому, що в разі вирішення проблеми удосконалення правозастосування в судовому адміністративному процесі України, покращиться захист прав людини, який можна розглядати як систему, основним системоутворюючим принципом якої є верховенство права. Означений принцип розкривається через верховенство фундаментальних прав людини та ідею справедливості.

Актуальність теми. Становлення і розвиток демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства в Україні, входження її до міжнародного економічного і правового простору, неможливе без удосконалення правозастосовчої діяльності відповідних державних органів, які мають бути тими ефективними правовими інституціями, діяльність яких направлена на вирішення соціально-правових завдань у державі.

На сучасному етапі дослідження питань механізму правореалізації та правозастосовчого процесу знаходять розвиток у працях таких вітчизняних дослідників в галузі теорії держави і права, як Д.О. Бочарова, Ю.Л. Власова, О.В. Зайчука, О.Л. Копиленка, М.С. Кельмана, М.І. Козюбри, С.Л. Лисенкова, Л.О. Макаренко, Н.М. Оніщенко, О.В. Пунько, П.М. Рабіновича, М.Б. Рісного, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарахонич, О.І. Ющика та ін. Поряд з цим, використано методологічний потенціал праць російських правознавців, а саме: Є.А. Боліканової, В.І. Гоймана, О.А. Іванова, В.В. Єршова, В.М. Карташова, М.К. Малікова, М.М. Марченка, Ю.О. Тихомирова та ін., які аналізували проблеми реалізації та дії нормативно-правових актів, питання законності правозастосовчих актів, та інші теоретичні та практичні аспекти застосування права.

Об’єктом дослідження є сфера реалізації права в аспекті правозастосування.

Предметом дослідження є теоретико-правові та прикладні засади правозастосування в процесі реалізації права.

Метою курсової роботи є комплексне вивчення і аналіз проблем реалізації права, обґрунтування місця і ролі правозастосування у цьому процесі. Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні завдання:

                  дослідити правореалізацію як реальне, практичне перетворення у життя формально-визначених правових приписів, спрямованих на досягнення цілей, які закріплені у нормі права;

                  проаналізувати норму права як основу механізму реалізації права;

                  розкрити особливості впровадження норм права у життя шляхом аналізу категорій «дія права» і «реалізація права»;

                  уточнити основні форми реалізації права, зокрема, у правовідносинах і поза ними, за участю державних органів та без їх участі;

                  визначити особливий характер правозастосування в процесі реалізації права, що містить у собі різні його форми;

                  здійснити аналіз поняття, стадій та змісту правозастосовчого процесу;

                  на підставі аналізу чинного законодавства, уточнити сутність та зміст окремих термінів, що є складовими теорії правозастосування;

                  з’ясувати особливості окремих видів «нетипових правозастосовчих ситуацій», що виникають в процесі реалізації права;

                  охарактеризувати категорію «правозастосовчий суб’єкт» та її взаємозв’язок з категорією правова культура, що є суб’єктивним фактором процесу застосування права.

РОЗДІЛ І Правозастосування, як особлива форма реалізації права.

1.1 Поняття та ознаки правозастосування.

Правозастосування - це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм - це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта - акта застосування норм права [29].

Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях - громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу .

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації - додержання, виконання, використання [29].

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.

В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права ?

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних

обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування - вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення).

7. При вирішенні питань, про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);

8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, постанова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку, що правозастосування полягає у:

— наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юридичних обов'язків;

— вирішенні спору про право - про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

— визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника. [29].

Ознаки застосування норм права.

1. Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції - суди (загальні, арбітражні

тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в "прикладенні" норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.

3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій.

4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.

5. Здійснюється на основі норм права.

6. Має юридична оформлений характер - завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правоза-стосовним актом.

7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини) [29].

1.2 Особливості cтадії правозастосування.

Сукупність дій посадової особи або державного органу, спрямовані на розв'язання певного завдання правозастосування, є стадією правозастосовчого процесу. Кожна стадія, яка є відносно відокремленим ланцюгом, частиною право-застосовчої діяльності, тісно зв'язана з наступними стадіями. Лише послідовне і правильне здійснення кожної стадії забезпечує успіх застосування норм права в цілому. Процес застосування норм права є системою послідовних, однорідних стадій правозастосування. Хоча на практиці окремі дії, що відбуваються в процесі правозастосування, є досить близькими і взаємно зумовлюють одна одну, проте теорія виділяє їх в окремі стадії. Основні стадії виражають логіку застосування норм права, тобто ті вузлові моменти, які відображають її соціально-юридичні функції та її творчий зміст.

У сучасних умовах реформування чинного законодавства слід починати з удо­сконалення процесу застосування норм права. Закон є ефективним, коли він діє, а в дію закон приводить суб'єкт правозастосовування. Якщо суб'єкти правозасто-совування діють не за власними інтересами, а приймають рішення на підставі за­кону, то можна говорити про режим законності, про те, що в державі існують надійні гарантії прав та свобод громадян. Не можна розглядати право лише як засіб примусу і звертати увагу тільки на його охоронну функцію, тому що право є результатом суспільних відносин, і більшість відносин, які впорядковуються правом, є позитивні. Аналогічно застосування норм права не можна розглядати тільки через притягнення правопорушника до відповідальності. В основному за­стосування норм права - це правомірна, організаційна діяльність, яка є однією з форм життя права. Вона має підпорядковуватися певним загальним вимогам і здійснюватися за певною схемою. Тобто суб'єкт правозастосування має пройти всі стадії правозастосовчого процесу для того, щоб прийняти законне, доцільне, обгрунтоване й ефективне рішення по справі. Правозастосовча діяльність має юридично значущий характер, оскільки відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок такої діяльності, мають форму взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів.

Науковці виділяють різну кількість стадій правозастосування. B.C. Нерсесянц виділяє три стадії застосування норм права: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) юридична кваліфікація фактичних обставин справи; 3) прийняття рішення у справі. Він вважає, що всі дії суб'єкта правозастосування на всіх стадіях - це передбачені нормами права юридично значущі дії для визначення юридичного значення відповідних фактичних обставин справи і прийняття юри­дичного рішення [16]. Тому фактичні й юридичні аспекти застосування норм права і справи, яка вирішується тісно взаємозв'язані на всіх стадіях правозастосування. Юридичне завжди має бути обгрунтовано фактичним, а фактичне - встановлено в його юридичній значущості.

Застосування норм права - це певний процес, який має здійснюватися в жор­стко регламентованих нормами права межах. Правозастосування - складна, послідовна діяльність, яка відбувається в декілька етапів, стадій і регламен­тується процедурними нормами (кримінально-процесуальними, цивільно-проце­суальними, адміністративно-процесуальними та ін.), які встановлюють повний порядок правозастосування і забезпечують її логічну завершеність.

В.М. Сирих виділяє п'ять стадій правозастосовчої діяльності [26]. Початок пра­возастосовчого процесу пов'язується з отриманням інформації про обставини справи, вирішення якої потребує прийняття спеціального правозастосовчого акту. Джерелом такої інформації можуть бути і найчастіше є заяви громадян, звернен­ня організацій, інших зацікавлених осіб. Можуть застосовуватися й інші джерела: публікації в ЗМІ, анонімні повідомлення.