Конституційний статус Верховної Ради України

Між тим комітети парламенту готують  і пропонують до розгляду на сесіях саме закони. Так, наприклад, Комітет  з питань економічної політики, управління народним господарством, власності і інвестицій підготував на останню сесію 2002 р. 40 законопроектів, Комітет з питань соціальної політики — 24 законопроекти. Якщо кожний з 23 комітетів Верховної Ради підготував таку кількість проектів законодавчих актів, то лише на останню сесію їх налічувалося близько 700. Всього ж, як зазначив Голова Верховної Ради України І. С. Плющ на засіданні 4 квітня 2002 р. за весь період роботи парламенту минулого скликання було розроблено 3000 законопроектів, а прийнято 1000 законів. Це може призвести до своєрідної гігантоманії законів, зважаючи на те, що до багатьох з них вносяться зміни, доповнення на підставі застосування знову ж таки такої форми правових актів, як закон. Тому на порядку денному стоїть важливе першорядне завдання — збалансувати закони і постанови Верховної Ради для розв'язання відповідних питань на підставі розробки критеріїв, відповідно до яких можна досягти такої збалансованості.

До  речі, у багатьох країнах за сесію  приймається лише 3—4 закони, серед  яких і бюджет.

7. Контрольна функція Верховної Ради України

Не  меншого значення для подальшого розвитку парламентаризму в Україні  має вдосконалення контрольної  функції Верховної Ради України. На жаль, Конституція України визначає лише основні форми здійснення контрольної  функції Верховної Ради України: парламентський контроль у межах, визначених Конституцією (п. 33 ст. 85); контроль за виконанням Державного бюджету України (п. 4 ст. 85); контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції (п. 13 ст. 85); контроль щодо Автономної Республіки Крим (п. 28 ст. 85); заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 17 ст. 85); прийняття рішення Верховною Радою про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України (п. 34 ст. 85 Конституції).

Між тим згідно з розділом VI"Парламентський контроль Верховної Ради України" Регламенту Верховної Ради парламент відповідно до встановлених Конституцією повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм, а також за посадовими особами, яких вона обирає, призначає або затверджує здійснення контролю з боку комітетів, то контрольні функції цих органів парламенту з достатньою повнотою не закріплені в Законі про ці органи, який не приведений у відповідність з новою Конституцією.

При цьому контрольна функція є дієвою тоді, коли вона здійснюється у межах  конституційної законності. Між тим  у деяких випадках помітне прагнення  парламенту підмінити законність принципом доцільності.

Щодо  вимоги здійснення контролю за посадовими особами, яких Верховна Рада обирає, призначає  та затверджує, то це положення Регламенту взагалі не виконується або виконується  частково. Між тим воно стосується конкретних посадових осіб: Голови рахункової палати (п. 16 ст. 85),Голови Національного банку України (п. 18 ст. 85), Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України (п. 24 ст. 85), суддів, які обираються Верховною Радою України (п. 27 ст. 85 Конституції).

Стосовно  останніх взагалі незрозуміле, чому парламент обирає суддів, а контроль за їх діяльністю здійснює Вища рада юстиції, правовий статус якої не визначає, до якої гілки влади належить цей орган, адже крім суддів та інших представників правосуддя до його складу чомусь входить Міністр юстиції — представник виконавчої влади. Як уже зазначалося, подальший розвиток парламентаризму в Україні неможливий без докорінного підвищення ролі та значення конституційної законності у процесі функціонування Верховної Ради України.

На  жаль, факти недодержання законності непоодинокі у процесі діяльності Верховної Ради України. Зокрема, вони виявляються в тому, що закони, які  приймаються, у деяких випадках не відповідають Конституції. Верховна Рада не реагує і на порушення Конституції з боку Кабінету Міністрів, коли постанови, які приймає цей орган, порушують положення закону, прийнятого з того ж питання. У процесі розробки нового Регламенту Верховної Ради спостерігалися непоодинокі випадки, коли статті цього документа не відповідали відповідним статтям Основного Закону.

Таке  становище пояснюється багатьма причинами, основним з яких є: недостатньо  професійний з точки зору фахової  юридичної підготовки, склад парламенту; недостатня парламентська культура тощо.

Відносно  новою формою роботи Верховної Ради України є парламентські слухання.

Парламентські слухання— форма парламентського  контролю за реалізацією Конституції, законів України та окремих їх положень, а також може бути формою попереднього розгляду та обговорення важливих загальнодержавних проблем, шляхів їх розв'язання і законодавчого забезпечення. Метою парламентських слухань є доведення до відома Верховної Ради стану впровадження в дію Конституції і законів України та вироблення і прийняття рішень рекомендаційного або обов'язкового характеру з питання, що заслуховувалось парламентом.

Парламентські слухання проводяться за ініціативою, не менш як однієї п'ятої депутатів  від конституційного складу Верховної Ради або за пропозицією не менше трьох комітетів Верховної Ради.

Ініціативна група депутатів або комітетів  подає на ім'я Голови Верховної  Ради назву теми парламентського  слухання, обрунтування доцільності  проведення такого слухання, аналізстану  проблеми та проект рекомендацій учасників парламентського слухання, в якому мають бути викладені обрунтовані пропозиції щодо розв'язання проблеми. Голова Верховної Ради інформує Верховну Раду про подання на парламентське слухання. За пропозицією Голови Верховної Ради парламент визначає час проведення слухання, але не раніше ніж за місяць з дня його призначення.

Депутати  не пізніше ніж за 3 тижні до дня  парламентського слухання одержують  матеріали слухання. Письмові пропозиції депутатів щодо прийняття парламентом рішення за наслідками слухання подаються Голові Верховної Ради за 10 днів до його початку. Всі подані пропозиції розповсюджуються серед учасників слухання за 5 днів до його початку.

За  наслідками парламентського слухання Верховна Рада приймає постанову, яка має рекомендаційний характер і повинна містити конкретні пропозиції щодо законодавчого та організаційного розв'язання питання.

У разі потреби Верховна Рада приймає  постанову про проведення додаткової наукової, економічної, фінансової, правової експертизи проекту рекомендацій, у якій визначає строк повторного парламентського слухання.

Парламентський  контроль здійснюється за виконанням програми діяльності уряду шляхом проведення Дня Уряду України, а також  з питання відповідальності Кабінету Міністрів України. Контрольні повноваження заслуховуються щодо Автономної Республіки Крим, зокрема це стосується дострокового припинення повноважень Верховної Ради автономії відповідно до п. 28 ст. 85 Конституції України.

Згідно  з п. 35 ст. 85, п. 5 ст. 88 Конституції  України Верховна Рада України та ЇЇ Голова призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України; затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату, організовує його роботу.

Відповідно  до постанов Верховної Ради України "Про структуру апарату Верховної Ради України" від 20 квітня 2000 р. та "Про кошторис видатків Верховної Ради України на 2000 р. від 20 квітня 2000 р." апарат парламенту має таку структуру: керівництво апарату;

секретаріати: Голови Верховної Ради України; Першого заступника Голови Верховної Ради України; заступника Голови Верховної Ради України;

головні управління: науково-експертне управління; юридичне; документального забезпечення; організаційне;

управління: комп'ютеризованих систем; по зв'язках  з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування; забезпечення міжпарламентських зв'язків; кадрів;

відділи: зв'язків з органами правосуддя; обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України; з питань звернень громадян; Перший відділ; Сектор мобілізаційної роботи.

Висновок

Можна зробити такий висновок, що не всі  проблеми подальшого розвитку парламентаризму  в Україні визначені. Адже Україна  — молода держава, і вона лише опановує ази становлення парламентаризму, для її сучасної політичної системи  характерне виникнення багатьох нових явищ і інститутів (розвиток системи політичних партій; посилення значення виборів, референдуму, масового електорату; зміна у статусі депутата і зростання його залежності від партій; поява, поряд з пресою, інших засобів масової інформації тощо).

Значно  розширюються підходи до аналізу  взаємовідносин основних конституційно-правових інститутів з більш широкою категорією — системою правління. Це дає можливість говорити про парламентаризм у широкому розумінні, розглядаючи роль парламенту в політичній системі, в його взаємовідносинах із суспільством та його інститутами. У такому розумінні парламентаризм є там, де парламент відіграє істотну роль у функціонуванні всього механізму політичної влади.

Використана література

1. Фризький О.Ф. Конституційне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002
2. МолдованВ.В. Конституційне право: Опорні конспекти: Словник-довідник-К.: Юмана, 1996
3. Конституційне право України : Навч. посібник для юридичн. спец. вузів/ НАН України; Інт держави і права ім. В.М.Корецького; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка та ін.; Авт. В.Ф.Погорілко, О.Ф.Фріцький, О.В.Городецький та ін.; За ред. В.Ф.Погорілка. -2-е доопрац. вид.. -К.: Наук. думка, 2000
4. Кравченко В.В.Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навчальний посібник -К.: Атіка, 2002
5. Синенко В.О.Конституційне право України: Хрестоматія; Кіровоград. Держ. техн. ун-т. -Кіровоград, 2000