Конституційний статус Верховної Ради України

Цілком  правильним, якуже зазначалося, було закріплення у Законі 1998 р. положення  про те, що участь громадян України  у виборах є добровільною (п. 4 ст. І Закону).

Фактично  за згаданою статтею Закону громадяни  України усувалися від безпосереднього формування Верховної Ради України як вищого представницького органу держави.

Вибори  до Верховної Ради України, які відбулися  у березні 2002 р. за новим виборчим законом, довели це. Зокрема, як і прогнозувалося у виборах взяли участь 35 політичних партій, зареєстрованих Центрвиборчкомом, проте ознайомитися з їх програмами пересічний громадянин практично не міг.

У Законі не було визначено, як бути виборцям, які не бажають обрати із загального списку відповідної партії жодного  кандидата?

На підставі пропорційної системи багатьом кандидатам у депутати, які не були членами відповідної партії, був закритий доступ до парламенту. Єдиним виходом з цього становища був обов'язковий вступ таких осіб до певної партії. Більше того, тим самим знову закладався притаманний радянській системі поділ громадян на партійних і позапартійних, тобто другорядних. У разі виборів депутатів від різних партій, у виборчому окрузі налічувалася певна кількість партій, представники яких відстоювали не загальні для всіх виборців інтереси, а інтереси певної партії та власні.

За  умови, якщо до парламенту було обрано депутатів лише від 6 політичних партій, виникає закономірне питання, яка  з цих партій візьме на себе відповідальність за подальший розвиток Української  держави?

Пропорційна система порушує принцип індивідуальної відповідальності депутатів, обраних за списками партій, перед виборцями, адже за згаданої системи відповідальність перед ними несе певна партія, а не окремий депутат. Тому, безумовно, виникає ситуація, коли громадянин не може визначитися, до кого звернутися за захистом своїх прав.

Отже, якщо змішану мажоритарно-пропорційну  систему буде збережено, то підвищення виборчої партійної квоти до 6—7% стає об'єктивною необхідністю. Це підтвердили  підсумки виборів до Верховної Ради України 31 березня 2002 р., які свідчать про зменшення кількості партій, які подолали 4%-вий бар'єр, з 8 до 6.

За  умови існування б—-7%-вого бар'єра  кількість таких партій становила  б 2—3.

Єдиним  суб'єктом реалізації принципу формування не лише парламенту України, а й обрання глави держави, депутатів та головних посадових осіб органів місцевого самоврядування має бути народ України відповідно до законів, які приймаються всеукраїнським референдумом.

Проте, на практиці формування органів державної влади здійснює, за винятком законодавчої влади, не народ, а відповідні органи (Президент України, парламент, Кабінет Міністрів). При цьому закони щодо формування усіх гілок влади розробляє і приймає знову ж таки не народ, а орган, який він формує.

Щодо пасивності громадян України, яка спостерігалася під час проведення попередніх виборів, основою якої, на жаль, були і зберігаються ще з часів існування СРСР, такі складові: інститут самозбереження, породжений синдромом страху; недовіра до політики, яка здійснюється владою; нарешті, бідністю більшості громадян України.

Вибори 2002 р. певною мірою свідчать про підвищення активності громадян у процесі голосування  за відповідні партії та депутатів  від мажоритарних округів, проте  залишається проблема застосування адміністративного ресурсу та виборчих технологій, через котрі не дістає відображення справжній вибір громадян щодо своїх представників у парламенті.

3. Установча функція Верховної Ради України

Установча функція парламенту безпосередньо  реалізується шляхом утворення власних органів Верховної Ради України, а також державних органів, передбачених Конституцією України.

Щодо  першої групи органів.

Перш  за все на першій після виборів  сесії формуються органи парламенту.

Незважаючи  на те, що процедура пленарного засідання Верховної Ради України першої після чергових виборів народних депутатів сесії парламенту визначена у Регламенті Верховної Ради України від 27 липня 1994 р„ (ст. 2,2.3— 2.2.5), кожне засідання має свої особливості Це стосується і процедури проведення першого після виборів 31 березня 2002 р. пленарного засідання першої сесії Верховної Ради України четвертого скликання. Перш за все одразу після оголошення результатів виборів по новому формувався склад Підготовчої депутатської групи на основі Положення про Підготовчу депутатську групу. Оскільки вибори народних депутатів України проводилися за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою, формування групи здійснювалося окремо від кількості депутатів, обраних по одномандатних округах, і окремо — від політичних партій.

Так, 23 члени Підготовчої депутатської групи представляли 29 депутатів, обраних  по одномандатних округах в Автономній Республіці Крим, у всіх 24 областях, містах Києві і Севастополі (по 1 депутату). Делегації Донецької і  Дніпропетровської областей відповідно до Положення уповноважили до складу Підготовчої депутатської групи по 2 народні депутати. Всього було делеговано до складу групи 29 депутатів.

Інтереси  політичних партій і виборчих блоків політичних партій, які подолали 4%-вий  бар'єр на виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, представляли: 7 депутатів від блоку "Наша Україна", 5 — від Комуністичної партії України, по 3 — від Блоку Юлії Тимошенко, Соціалістичної партії України та від Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Всього від політичних партій і блоків до Підготовчої групи було обрано 22 депутати.

Отже, в цілому до складу Підготовчої депутатської групи увійшов 51 народний депутат  України, вона розпочала свою роботу 22 квітня 2002 р.

Під час засідань Підготовчої депутатської групи під головуванням Голови Верховної Ради України попереднього скликання було сформовано керівництво групи та визначено її структуру. У складі керівництва групи — голова, два заступники та секретар.

Для підготовки конкретних пропозицій і попередньої розробки питань для їх розгляду на засіданнях групи були створені три підгрупи.

Перша підгрупа— з питань відкриття  сесії, Регламенту, формування робочих  органів, президії, лічильної комісії, організації роботи, порядку денному, висвітлення роботи першої сесії Верховної Ради України.

Друга підгрупа— з питань обрання керівництва  парламенту, формування депутатських фракцій і комітетів Верховної  Ради.

Третя підгрупа— з питань забезпечення умов діяльності Верховної Ради України  та її органів і здійснення депутатських повноважень, статусу та соціально-побутового забезпечення діяльності народних депутатів.

29 квітня 2002 р. групою були схвалені  всі питання щодо початку та  організації першої сесії Верховної  Ради України четвертого скликання.

Відповідно до ст. 79 Конституції України найстарший за віком народний депутат України зачитав присягу народного депутата України: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Повноваження  народних депутатів України, а звідси і Верховної Ради, починаються  з моменту складення присяги. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Вимоги  щодо несумісності депутатського мандата  з іншими видами діяльності встановлюються Конституцією та Законом України "Про  статус народного депутата України".

Повноваження  народних депутатів України припиняються також одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження  народного депутата України припиняються достроково у разі:

• складення повноважень за його особистою заявою;
• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо 
  нього;
• визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
• припинення його громадянства або виїзду на постійне 
  проживання за межі України;
• смерті.

Проте є ще одна підстава щодо дострокового припинення повноважень народного  депутата. Згідно з рішенням Конституційного Суду України у разі виходу народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії, блоку політичних партій, зі складу фракції даної партії, блоку партій, його повноваження припиняються достроково на основі закону.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, повноваження народного депутата України припиняються достроково на основі закону за рішенням суду (ст. 81 Конституції).

Після складання присяги Голова Верховної  Ради України попереднього скликання  повідомляє, що Центральна виборча  комісія України визнала повноваження 447 народних депутатів України. Прийняли присягу ї зареєструвалися для участі в першому пленарному засіданні 443 депутати.

Таким чином, відповідно до ст. 82 Конституції  України Верховна Рада України четвертого скликання розпочала роботу.

Найстарший  за віком депутат відкриває першу сесію нового парламенту.

Була  підтримана пропозиція більшості лідерів  партій і 
блоків, щоб до обрання керівництва парламенту до тимчасової президії входили керівники Підготовчої депутатської групи від Комуністичної партії України, блоку "Наша Україна", блоку "За Єдину Україну" та Соціалістичної партії України, які б у порядку черговості вели ранкові та вечірні засідання 
парламенту. Депутати також обговорили і прийняли порядок денний першої сесії до обрання керівництва парламенту.

Депутати  також утворили фракції:"Єдина Україна" (175 депутатів), "Наша Україна" (199), Комуністична партія України (63), СДПУ(о) (31), Блок Юлії Тимошенко (23), Соціалістична партія України (22).

Проте, процес формування фракцій, а згодом і груп продовжувався, що дещо змінило  політичний спектр парламенту. Відбулося це перш за все на основі бувшої фракції "Єдина Україна", яка стала міжфракцїйним об'єднанням, на базі якого було створено п'ять партійних фракцій та депутатська група.

В результаті, крім раніше сформованих  фракцій, були утворені такі партійні фракції: " Аграрії України", "Народні демократи", "Регіони України", "Народно-демократична партія", "Трудова Україна і Промислово-трудова Україна" (партія промисловців і підприємців), які поряд з "Нашою Україною", СДПУ(о), КПУ та Блоком Юлії Тимошенко складають 9 фракцій.

До  складу фракцій входять від 18 до 38 депутатів (наприклад, "Трудова  Україна" і "Партія промисловців і підприємців"), а до депутатських груп — від 15 до 16 законодавців.

Депутатські фракції утворюються виключно політичними партіями та блоками політичних партій, які подолали 4%-вий бар'єр на виборах, за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 14 народних депутатів. Формуються вони народними депутатами, обраними по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу за списками тих політичних партій чи блоків, які за результатами парламентських виборів подолали згаданий відсотковий бар'єр, а також депутатами, обраними по одномандатних виборчих округах, які е членами цих партій. До складу фракції можуть входити також депутати, які є членами партій, які не подолали 4%-вий бар'єр, та позапартійні депутати, які підтримують програму відповідної партії чи блоку партій.