Діагностика фінансових результатів ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

Джерелом банківського прибутку є доходи, отримані в результаті створення і реалізації банком свого продукту. Сутність «технології» банківської діяльності полягає в тому, що комерційний банк частину власного капіталу і тимчасово вільних фінансових ресурсів, що акумулював у виді грошових коштів, передає суб'єктам господарювання, які відчувають потребу в додаткових коштах. Він робить це за певну плату.

Таким чином, передані банком грошові кошти є специфічним  товаром, що має, як будь-який товар, споживну вартість і ціну. Споживна вартість цього товару полягає в його спроможності задовольняти потреби позичальників у грошових коштах і приносити банку процентний доход.

Створюється враження, що позичені банком грошові засоби самі по собі народжують нові гроші (доход). Однак, ще К. Маркс доводив, що всі  види доходів мають одне джерело – додаткову вартість.

Таким чином, згідно з його теорією, процентний доход  банку – перетворена форма  частини додаткової вартості. Це пояснюється  тим, що тимчасово вільні кошти банку, передані в користування суб'єктові господарювання (підприємству), саме в процесі його виробництва виконують функцію самозростання капіталу.

Доход, отриманий  функціонуючим підприємством, розпадається на підприємницький доход, який воно отримує, і позичковий процентний доход, який отримує банк. Крім того, банк отримує ще і непроцентні доходи як оплату інших послуг (крім послуг за розміщення коштів), наданих ним юридичним і фізичним особам. Ці доходи є часткою перерозподілених доходів отримувачів цих послуг. Отже сукупний доход банку складається з процентних і непроцентних доходів. Він і є джерелом прибутку банку, що утворюється як різниця між його доходами і видатками [29, с. 72].

Прибуток банку являє собою різницю між його доходом і витратами. Класифікація прибутку банку наведена в табл. 1.

 

 

 

 

Таблиця 1

Систематизація прибутку банку за основними класифікаційними характеристиками
Ознаки класифікації прибутку	Види прибутку, що відповідають класифікаційним ознакам
Джерела формування прибутку	Реалізація  банківського продукту Прибуток від  реалізації майна Прибуток від  позареалізаційних операцій
Основні напрями  для діяльності	Прибуток від  операційної діяльності банку Прибуток від  інвестиційної діяльності банку Прибуток від  фінансової діяльності банку
Склад елементів, що формують прибуток	Маржинальний  прибуток Валовий прибуток (прибуток до сплати податків) Чистий прибуток
Характер неінфляційного «очищення» прибутку	Прибуток номінальний Прибуток реальний
Характер обкладання прибутку податками	Прибуток, що оподатковується Прибуток, що неоподатковується
Період формування прибутку	Прибуток минулого року Прибуток звітного року Запланований  прибуток
Регулярність  формування прибутку	Прибуток, що формується регулярно Непередбачуваний  прибуток
Характер використання прибутку	Нерозподілений  прибуток Розподілений  прибуток
Значення загального результату діяльності	Прибуток у  звичайному його розумінні Від’ємний прибуток (збиток)

 

Балансовий  прибуток банку — це сума прибутку й надходжень від реалізованих операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями і дебетовим сальдо мінус збитки від реалізованих операцій.

Основним джерелом банківського прибутку є прибуток від  відсоткової різниці, що визначається як отримані відсотки мінус сплачені.

Визначення  сутності прибутку як економічної категорії  має важливе значення для управління процесами його формування, виявлення факторів, що впливають на його величину, дає знання, необхідні для розробки заходів щодо збільшення прибутку, його максимізації і перспективного планування. Існують різні (так звані «суб'єктивні» й «об'єктивні») теорії визначення прибутку, але вони стосуються до прибутку, що утворюється в процесі виробництва продукції в галузях матеріального виробництва. Щодо походження прибутку комерційних банків, то це питання недостатньо досліджене.

Фінансові результати діяльності банку характеризуються двома показниками, що відображаються в звіті (форма №2-КБ): прибуток (збиток) до оплати податку і прибуток після сплати податків.

Прибуток (збиток) банку до оплати податку складається  із складових частин, що відповідають основним видам продукту (послуг) банку, поданих на рис. 1.1.

 

Прибуток (збиток) банку до сплати податків
Прибуток (збиток) від основної банківської діяльності		Прибуток (збиток) від небанківської діяльності
Прибуток (збиток) від розміщення коштів, кредитів і  операцій із цінними паперами		Прибуток (збиток) від інших небанківських операцій
Прибуток (збиток) від комісійних послуг		Прибуток (збиток) від операцій із резервами
Результат від  торговельних операцій (прибуток «+», збиток «—»)		Прибуток (збиток) від непередбачених операцій
Прибуток (збиток) від інших банківських операцій

 

Рис. 1.1. Складові частини прибутку (збитку) банку

 

При аналізі  прибутку (збитку) банку необхідно, по-перше, дати загальну оцінку виконання плану і динаміки прибутку і, по-друге, проаналізувати його складові. Цей аналіз необхідний для оцінки ефективності основних видів продукту (послуг) банку, а отже, і роботи працівників банку щодо надання цих послуг. Результати цього аналізу можна використати в управлінні діяльністю банку і при мотивації діяльності його працівників. У звітності банку (форма № 2-КБ) відсутня інформація про складові прибутку (залежно від основних видів його продукту). Тому їх необхідно визначити. Це можна зробити шляхом згрупування доходів і видатків у дві групи, які пов'язані з банківською операційною (основною) діяльністю і небанківською діяльністю, а видатки банку, крім того, розділити на прямі і накладні [22, с. 93].

Для підвищення фінансової стійкості банку важливе значення має зростання його доходів, а як наслідок — і прибутковості банку, що є одним із основних джерел поповнення власного капіталу банку.

У світовій практиці спостерігається як постійне зростання  банківських активів, так і рівня дохідності за ними. І хоча збільшується частка доходів, отриманих у вигляді комісійної винагороди від надання банківських послуг, проценти, отримані від кредитних операцій банку, становлять основну частку банківських доходів. Ця тенденція спостерігається і в Україні. При цьому внаслідок слабкого розвитку ринку банківських послуг основна маса банківських доходів одержується у вигляді процентів за користування кредитними коштами, що були надані банком платоспроможним клієнтам.

Структура банківських доходів має такий вигляд:

1. Доходи від  проведення активних операцій:

- доходи від  кредитування;

- доходи від  інвестиційних операцій.

2. Доходи від  комісійних операцій:

- доходи від  розрахунково-касового обслуговування;

- доходи від  трастових операцій;

- доходи від  факторингових операцій;

- доходи від  лізингових операцій;

- інші доходи  від комісійних операцій.

3. Інші доходи.

Доходи від  кредитування складаються з процентів  за банківськими позиками, а також  з облікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70% доходів банки отримують саме від надання позик.

Важливе значення для зростання дохідності банків має інвестиційний портфель цінних паперів банку. Обсяги доходу з цього  джерела залежать від розміру  й структури інвестиційного портфеля, а також дохідності різних видів цінних паперів.

Основну масу доходу від комісійних операцій банки отримують  у вигляді комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів через нерозвиненість ринку таких послуг, як трастові, факторингові, лізингові та ін.

До інших  видів доходу від комісійних операцій належать:

- комісія за  надання гарантій та порук;

- плата за  акцептні операції банку;

- плата за фінансування капітальних вкладень та інші інвестиційні послуги;

- комісійні  за здійснення валютних операцій;

- комісійна  винагорода за консалтинговими  послугами.

Оскільки прибуток банку — це різниця між валовими доходами та валовими витратами банку, розглянемо структуру його витрат.

Структура витрат банку. Витрати банку включають:

Операційні  витрати: сплачені проценти за залученими банком коштами; сплачена комісія; витрати  на операції з цінними паперами; витрати на валютні операції; витрати  на розрахунково-касове обслуговування; витрати на страхування майна, цінностей ризику; інші операційні витрати [31, с. 83].

Неопераційні  витрати: витрати на утримання персоналу; витрати, пов'язані з експлуатацією  основних фондів банку; інші витрати.

Найбільшу частку в загальній сумі витрат банку становлять витрати на виплату процентів за залученими банком ресурсами (виплати за депозитами, за рахунками до запитання, за депозитними сертифікатами тощо). Ці виплати набагато перевищують виплати за іншими статтями і становлять більш як половину операційних витрат.

Комісійні виплати  — це виплати, які здійснює банк у процесі проведення своїх активних операцій і надання послуг клієнтам, а також витрати з ведення  кореспондентських рахунків.

Витрати на валютні  операції — це витрати на розрахункове обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

Не операційні витрати включають: заробітну плату працівників банку, витрати на утримання приміщень та устаткування й інше.

До складу інших  витрат належать витрати, які непередбачені  іншими статтями. Це судові витрати, сплачені банком штрафи тощо.

Банківські  менеджери повинні здійснювати  щомісячний аналіз рівня доходів  та витрат банку як у цілому, так  і за статтями з метою мінімізувався  витрат та отримання прибутку.

Банки зацікавлені  в збільшенні чистого доходу, і для цього в їхньому розпорядженні є такі можливості:

- підвищення  рівня дохідності від використання  кожної складової активів;

- здійснення  перерозподілу активів на користь  тих, що дають найбільший дохід;

- зменшення  процентних та непроцентних витрат.

В умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування  будь-якого суб'єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної  установи. Він необхідний для створення  адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.

Капітал — найважливіший  індикатор фінансового стану  банку. Але неможливо протягом тривалого  часу підтримувати стабільний стан капіталу без адекватних доходів. Прибуток і  капітал взаємно підкріплюють один одного. Стабільна прибутковість дає змогу збільшити капітал, оскільки банк може використати весь чистий дохід для поповнення своєї бази капіталу, або він може використати частину цього доходу на виплату дивідендів акціонерам. У будь-якому випадку акціонери отримають більший дивідендний дохід, ніж від інших подібних інвестицій. Вони з більшим бажанням придбаватимуть додаткові акції такого банку.

У свою чергу, сильна позиція капіталу допомагає збільшити  прибуток двома способами. По-перше, капітал є джерелом безпроцентних фінансових коштів для банку. Якщо банк збільшує свій капітал через випуск нових акцій і використовує прибуток для оплати своїх зобов'язань, його процентні витрати зменшуються. По-друге, кредитори бажають мати справу з добре капіталізованим банком. Отже, добре капіталізовані банки платять менші процентні ставки за своїми зобов'язаннями, тим самим зменшуючи свої процентні витрати. Добре капіталізовані банки можуть також працювати із менш ліквідними активами, оскільки можуть вільно отримувати кредитні ресурси, якщо це їм потрібно. Вони можуть розміщувати більше коштів у дохідних активах [11, с. 53].

Збитки, з іншого боку, можуть швидко зменшити або знищити  капітал банку. Тому дуже важливо  здійснювати безперервний контроль за прибутковістю банків.

Значення банківського прибутку важко переоцінити. Він  важливий для всіх учасників економічного життя і залежить від ряду чинників:

- від отриманих  та сплачених процентів за  банківськими операціями;

- від питомої  ваги непроцентних доходів;

- від поточних витрат;

- від структури  активів і пасивів.

Резерви зростання  дохідності звичайно знаходять у  підвищенні ефективності використання активів через збільшення питомої  ваги дохідних активів та скорочення питомої ваги недоходних активів.

Не випадково концепція високорентабельної банківської діяльності, яка доволі поширена в США, базується на трьох «китах»:

- максимізації  доходів (від наданих кредитів  та операцій із цінними паперами, а також підтримка гнучкої  структури активів, яка пристосована  до змін процентної ставки);

- мінімізації  витрат (через оптимізацію структури  пасивів, зменшення втрат від  безнадійних позичок, жорсткий  контроль за накладними витратами;

- грамотному  й ефективному менеджменті.

Отже, отримання  прибутку є однією зі стратегічних цілей управління та найважливішим об'єктом фінансового аналізу діяльності банку.

Разом із тим  прибуток необхідно розглядати як економічний  показник діяльності установи, а не як кошти. Розрізняють кілька видів  банківського прибутку: економічний, балансовий, прибуток до оподаткування та чистий. Відповідно до економічної теорії економічний прибуток відрізняється від «бухгалтерського» прибутку (балансового) на суму «неявних» витрат (можливих, але упущених витрат). Інакше кажучи, економічний прибуток — це певний надлишок доходу над економічними витратами, які є сукупністю витрат банку.