Туризм в Украине на современном етапе

     В останні роки внаслідок поступального  розвитку міжнародного співробітництва  у сфері туризму, кількість в’їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2009 р. Україну відвідали 12,5 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 19 % або на 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році. При цьому виїзний туризм становив 14,8 млн. осіб, а внутрішній складав 7,6 млн. осіб.[15,19].

     Зростання туристичних потоків зумовлює збільшення попиту й обсягів споживання туристами  товарів та послуг різних галузей  національної економіки, стимулюючи їх розвиток і приріст виробництва.

     За  рекомендаційними даними Всесвітньої  туристичної організації для  збалансованого туристичного ринку  типова наступна пропорція: один в’їзний  турист на одного виїзного і на чотири внутрішніх туристів.

     На  міжнародному ринку країнами активного  туризму прийнято вважати такі, де кількість іноземних туристів перевищує  кількість виїздів власних громадян за кордон. Перевищення доходів від  іноземних туристів над видатками  власних громадян за кордоном визначається як активний платіжний баланс з позитивним сальдо. Отже, очевидно, що розвиток українського туризму має передбачати доступність  туристських послуг широким верствам населення, а також захист національних інтересів України.

     Причина несприятливої ситуації на сьогоднішньому внутрішньому ринку туристичних  послуг в Україні зумовлена їх дефіцитом і низькою якістю. В  умовах сьогодення не більше 8% працюючого населення можуть претендувати на послуги  високої якості, в тому числі і в туризмі.

     Нині  мають місце ознаки пожвавлення  формування внутрішнього туристичного ринку та розвитку туристичної діяльності в Україні[13,28]. Однак, сучасний туристичний ринок потребує нового підходу до організації будь-якого виду туристичної діяльності, в тому числі екскурсійної.

     Українському  туристичному ринку характерне уповільнення темпів розвитку екскурсійної діяльності, у той час як попит на екскурсійні  послуги, що забезпечують високу якість обслуговування, екологічність екскурсій  і відповідну їм якість туристично-екскурсійного  продукту зростає. Інтерес до престижних туристичних маршрутів змінюється інтересом до пізнання, що забезпечує розвиток нової екскурсійної тематики, збільшує число індивідуальних, замовних в’їзних турів до України .

     На  Всесвітній конференції з туризму  в Манілі (1980) було зазначено, що туризм є не лише соціальним, культурним і  екологічним, але одночасно й  економічним явищем. Цим зумовлена  доцільність подальшого розвитку деяких економічних механізмів туристичної  діяльності, пов’язаної з використанням  рекреаційно-туристичних ресурсів.

     Сфера туризму на відміну від інших  галузей економіки дає можливість реалізувати концепцію саморозвитку, самоуправління та самофінансування за рахунок своїх власних ресурсів, власних фінансових джерел. Таким  джерелом служить туристична рента  як диференціація цінності туристичних  ресурсів за ступенем їх привабливості  для туристів.

     При виважених законодавчих основах  і сприятливій соціально-економічній  політиці держави туристична рента  може створити всі необхідні умови  для самофінансування, саморозвитку та самоуправління туристичною діяльністю в будь-якому регіоні України. І навпаки, відмова від туристичної  ренти може спрямувати розвиток туризму  в Україні по двох однаково згубних  напрямках: за рахунок державного бюджету  або ж за рахунок невтримної комерціалізації[16, 30]. Іншими словами, питання про туристичну ренту рівною мірою економічне, політичне і соціальне. Важливим аспектом є розгляд питання про форми туристичної ренти. Поки що запропоновано три їх різновидності: монопольну, диференційовану та абсолютну.

     Монопольна  рента утворюється на основі господарського використання туристичних ресурсів унікальної, виключної якості.

     Диференціальна  рента повністю ґрунтується на відмінностях в якості (в рівні корисності) туристичних ресурсів, що знаходить  відображення в утворенні диференціальних  доходів рентного типу.

     Абсолютна рента передбачає, що всякий туристичний  ресурс як синтез природних, історичних, соціальних і культурних факторів за своїми споживчими якостями, за рівнем корисності перевищує будь-який інший  природний фактор, тобто туристичний  ресурс має додаткові корисні  властивості (історичні, соціально-культурні), які об’єктивно знаходять відображення на вартості даного ресурсу і відповідно додатковому прибутку.

     Без сумніву, рекреаційно-туристичні ресурси  України досить значні — різноманітні та унікальні природні ландшафти, велика культурна і духовна спадщина, традиційна гостинність [34,47]. Однак, рекреаційно-туристичні ресурси країни не на належному рівні облаштовані та в неповній мірі затребувані. Тому доцільно звернути увагу на розробку і використання механізму туристичної ренти. Важливо знайти необхідні важелі впливу на туристичний ринок як з боку держави, так і з боку підприємців. Можна до певної міри стверджувати, що для стратегічного формування ринку туристичних послуг в Україні є необхідні соціальні, економічні та історичні передумови. [16,23].

     До  головних стратегічних напрямків розвитку рекреаційно-туристичного комплексу і формування ринку туристичних  послуг в Україні  можна віднести:

     - забезпечення загальнодержавної  та регіональної 

     підтримки туризму, залучення до його розвитку як державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;

     - створення розвиненої туристичної  інфраструктури з метою надання  якісних і різноманітних послуг  туристам;

     - забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в’їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, національної історико-культурної спадщини українського народу;

     - розвиток інформаційно-рекламної та маркетингової діяльності;

     - підготовка, перепідготовка та підвищення  кваліфікації  кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.

     Ці  та інші напрямки визначають орієнтири  і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної  діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні  цільові програми та бізнес-плани.

     В цілому можна стверджувати, що на сьогодні більшість туристичних фірм країни працюють переважно на вивіз туристів, а отже і капіталу, за кордон, тобто  на "імпорт вражень". При цьому, сфера відпочинку і туризму в  Україні пройшла етап спаду та поступово покращує свої економічні показники. Тенденції, які намітилися за останні роки щодо збільшення "експорту вражень" в галузі іноземного туризму, виявили також проблеми, з якими  стикаються туристичні організації  в процесі своєї діяльності, і  які, в основному, полягають в  складності візових процедур, низькою  якістю вітчизняних автодоріг, недостатньо  розвиненою рекреаційною інфраструктурою, її піковим переповненням чи навіть, в окремих випадках, її відсутністю.

     Як  показує проведений аналіз, дана галузь розвивається нерівномірно за регіонами  країни – є адміністративні одиниці (області) - як найбільш розвинені, так  і регіони, які значно відстають  в розвитку  санаторно-курортного лікування і туризму. Такий стан не відповідає потенційним можливостям  регіонів нашої держави і потребує свого удосконалення. Це спонукає до прийняття термінових юридичних, економічних  та проектних заходів як на загальнодержавному так і на регіональному рівнях. Ключовими дійовими особами цього  процесу мають бути, окрім інших  фахівців, архітектори, як на етапі наукового обґрунтування перспективних видів середовища для відпочинку і туризму в країні, так і на стадії його проектування. Такий підхід сприятиме процесу вирівнювання розвитку рекреаційної галузі в регіонах країни, та значно покращить загальні показники розвитку даної сфери в Україні загалом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ III. ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ НА РОЗВИТОК ТУРИЗМУ.

3.1. Вплив політичної  ситуації на розвиток  туризму в Україні .

     Вітчизняна  туристична галузь відіграє надзвичайно  важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив  туризму практично на всі сфери  життя і діяльності людини. Прийнятий  Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм"[1,2] констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

     Що  особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції  з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму  в "ієрархії"" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію  розвитку туризму в рамках цих  пріоритетів".

     Рекомендації  конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших  державних інституцій в організації  туристичної діяльності, а також  планування розвитку туризму: "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для  туризму і, зокрема, надавали фінансові  та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих програм, присвячених туризму.

     Нинішній  і майбутній розвиток туризму  потребує активнішої підтримки з  боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати  нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних  і приватних - в інтересах максимального  заохочення сектора туризму.

     Туризм  необхідно планувати на комплексній  основі, брати до уваги всі аспекти  законодавства, що стосуються інших  секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін."[12,32].

     Потрібно  визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в  Україні. Зроблено перші реальні  кроки на шляху законодавчого  забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної  галузі.

     Так, правову базу діяльності туристичної  галузі країни закладено Законом  України "Про туризм"[1,3]. Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

     Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України  від 02.03.2008 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2008 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму"[9,15].

     В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною  Радою України. Згідно із Законом  України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є:[22,36]

     - залучення громадян до раціонального  використання вільного часу, проведення  змістовного дозвілля, ознайомлення  з історико-культурною спадщиною,  природним середовищем, організація  оздоровлення населення;

     - забезпечення раціонального використання  та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної  галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

     - створення та вдосконалення нормативно-правової  бази в галузі туризму відповідно  до чинного законодавства України,  міжнародних норм і правил;

     - захист прав та інтересів держави  в галузі туризму;

     - створення сприятливого для розвитку  туризму податкового,

     - валютного, митного, прикордонного  та інших видів контролю;

     - створення економічних умов, які  стимулюють розвиток туризму;

     - запровадження пільгових умов  для організації туристичної  та екскурсійної роботи серед  дітей, підлітків, молоді, інвалідів  та малозабезпечених верств населення;