Туризм в Украине на современном етапе

     За  січень-вересень 2009 р. експорт туристичних послуг [6,73] склав на 137,6% більше, ніж за січень-вересень 2008 р. Імпорт за вказаний період збільшився на 142,3% відносно січня-вересня 2008 р. Збільшився також потік внутрішніх туристів до найбільш популярних рекреаційних регіонів України, наприклад до Криму чи до Карпат [8, 9]. Наприклад, кількість відпочиваючих в літній сезон у Криму мала такі показники (Додаток Ж). У свою чергу, збільшення кількісних показників туристичного потоку обумовило загострення багатьох проблем, які ускладнюють діяльність туристичних компаній [8, 10]. Ці проблеми пов’язані, в основному, з візовим режимом, недостатнім розвитком (в окремих випадках відсутністю) інфраструктури, низькою якістю умов проживання та низьким санітарним станом існуючого рекреаційного середовища.

     На  сьогодні, крім загального відставання  розвитку рекреаційно-туристичної  сфери України від подібної галузі багатьох країн світу, існує досить суттєва диференціація різних територіальних одиниць країни за рівнем розвитку санаторно-курортної та туристичної  діяльності. Існуючий стан розвитку індустрії  відпочинку і туризму в межах  України різниться по кожного  регіону (АР Крим, адміністративні області, м. Київ, м. Севастополь) країни [13.63]. За кількістю обслужених туристів попереду виділяється м. Київ, далі йде Автономна республіка Крим, потім Одеська область, а також м. Севастополь, Львівська, Херсонська, Запорізька, Донецька Харківська області. Найменше обслужених туристів у таких регіонах як Житомирська, Чернігівська та Сумська області. (Додаток З(а)). Найбільша кількість обслужених екскурсантів відслідковується в Автономній республіці Крим, а також м. Севастополь та м. Київ, далі йдуть такі регіони як Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Херсонська та Запорізька області. Відповідно, найменше екскурсантів було у Сумській та Рівненській областях, а також Чернігівській, Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Миколаївській та Донецькій областях.

     Враховуючи  існуючі дані, всі  області України  можна об’єднати  у певні групи  за кількістю обслужених туристів:

     1) найбільш розвинені (м. Київ);

     2) розвинені (АР Крим, Одеська область);

      3) середньо розвинені (м. Севастополь,  Львівська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Харківська, а також Закарпатська, Волинська, Миколаївська,  та Дніпропетровська  області);

     4) слабо розвинені: (Луганська, Полтавська, Кіровоградська, Київська, Вінницька,  Хмельницька, Рівненська, Чернівецька,  Івано-Франківська області);

     5) нерозвинені: (Тернопільська, Черкаська  області);

      6) відсталі регіони: (Сумська, Чернігівська, Житомирська області).

     За  кількістю обслужених екскурсантів слід виділити наступні групи:

     1) найбільш розвинені (АР Крим);

     2) розвинені: (м. Київ, м. Севастополь);

     3) середньо розвинені: (Львівська,  Івано-Франківська, Закарпатська, Херсонська, Запорізька, також Одеська, Харківська, Полтавська, Волинська області);

      4) слабо розвинені (Вінницька,  Дніпропетровська, Луганська області);

     5) нерозвинені: (Тернопільська, Чернівецька,  Хмельницька, Житомирська, Чернігівська, Кіровоградська, Миколаївська, Черкаська,  Донецька);

     6) відсталі регіони: (Сумська, Рівненська  області).

     Санаторно-курортне лікування також розвивається досить нерівномірно на теренах України (Додаток З(б)). За кількістю ліжок у санаторно-курортних закладах випереджають всіх АР Крим, Одеська, Донецька області. Найбільш відстають такі регіони як: м. Севастополь, Сумська, Кіровоградська, Житомирська, Хмельницька, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська та Чернівецька області. За кількістю оздоровлених іноземних громадян випереджають інших такі області як Львівська, Одеська та АР Крим. Значно відстають від інших Чернівецька, Сумська та Кіровоградська області.

     Враховуючи  вище сказане, всі регіони України  можна об’єднати у певні групи.

     За  кількістю ліжок  у санаторно-курортних  закладах виділяються  групи регіонів:

     1) найбільш розвинені (АР Крим, Одеська,  Донецька області);

     2) розвинені: (Львівська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська, Дніпропетровська  області);

     3) середньо розвинені: (Київська, Харківська, Луганська області);

      4) слабо розвинені: (Закарпатська, Вінницька,  Черкаська, Чернігівська, Полтавська  області та м. Київ);

     5) нерозвинені: (м. Севастополь, Сумська,  Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська,  Івано-Франківська та Чернівецька  області).

       За часткою іноземних  громадян у загальній  кількості оздоровлених  всі регіони України  можна об’єднати  у такі групи:

      1) найбільш розвинені (АР Крим, Одеська, Львівська області);

     2) розвинені (Миколаївська, Запорізька  області);

      3) середньо розвинені (Херсонська, Харківська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська області);

      4) слабо розвинені (Рівненська, Тернопільська,  Житомирська, Хмельницька, Вінницька,  Черкаська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Дніпропетровська,  Донецька, Луганська області);

     5) нерозвинені: (Чернівецька, Кіровоградська, Сумська області).

     Окремі  дослідники вважають [6,33], що в цілому, для успішної реалізації державної програми "Розвиток туризму в Україні" необхідно провести ряд організаційних заходів, основними серед яких вважаються: формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму, залучення інвестицій; спрощення митних процедур, впровадження спрощеної системи сплати податків, приватизація туристичних об'єктів та їх інфраструктури.

2.2Планування подальшого розвитку туристично-рекреаційних ресурсів України.

     Територія України має унікальні передумови формування на ринкових засадах рекреаційно-туристичного комплексу. Це, насамперед, комплекс фізико-географічних, гідрологічних, структурно-геологічних  та інших параметрів, що й зумовило формування значної кількості багатьох видів природних ресурсів. Наявність  кількох природно-кліматичних зон  та розташування в межах водозаборів  трьох морів — Чорного, Азовського та Балтійського — сприяло формуванню різноманіття ґрунтово-рослинного покриву  та гідрографічної мережі.

     Найбільш  цінними серед природних ресурсів, за оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України, є земельні та мінерально-сировинні

     Але це не знижує значення водних, лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного і  рослинного світу у формуванні рекреаційно-туристичного комплексу держави.

     В Україні налічується 63119 річок, у  т. ч. великих (площа водозабору понад 50 тис. км2) — 9, середніх (від 2 до 50 тис. км2) — 81 і решта — малих (менше 2 тис. км2). їх загальна довжина становить 206,4 тис. км. Водний фонд України включає близько 8073 озер і лиманів із загальною площею дзеркала 4021,5 км2, у тому числі лиманів — 1073 км2, кількість водосховищ — 1160. Крім того налічується понад 28 тис. ставків та 7 великих каналів загальною довжиною 1021 км[11,53].

     У формуванні рекреаційно-туристичного комплексу України значне місце  посідають лісові ресурси. Площа  лісів на її території становить 10,8 млн. га, у т.ч. землі, вкриті лісовою  рослинністю — 9,4 млн. га. Лісистість України становить 15,6%, що майже втроє  менше від лісистості Західної Європи (43,2%). За сучасними оцінками для досягнення оптимальних показників лісистості необхідно збільшити площу лісів  щонайменше на 2-2,5 млн. га. Передбачається, що до 2015 р. площа лісів зросте на 0,5 млн. га, лісистість — з 15,6 % до 16,1%.

     На  сьогодні мінеральні води в Україні  розвідані із затвердженням запасів 152 ділянок родовищ[12,17]. їхні загальні експлуатаційні запаси складають 64865,7 м3 на добу. Родовища мінеральних вод є в усіх областях, крім Івано-Франківської та Сумської. В Україні детально розвідані два родовища термальних вод (підземні води з температурою понад 20°С) – Берегівське у Закарпатській області та Новоселівське в АР Крим.

     Однак, наявні природно-рекреаційні ресурси  ще не гарантують безумовний успіх  формування ринку туристичної діяльності. В кінцевому рахунку визначальним фактором є рівень соціально-економічного розвитку і, зокрема, туристичної інфраструктури та належно сформованого економіко-правового механізму в країні.

     Рекреаційно-туристичний  комплекс України може розглядатися у двох аспектах: з однієї сторони, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і розвиваються економічні відносини з виробництва, обміну та споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другої — як складова частина соціальної інфраструктури територій різного рівня, що являє  собою комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг.

     Рекреаційно-туристичний  комплекс виділяється ознаками самостійного об’єкта: спеціалізованою матеріально-технічною  базою; специфічними природно-антропогенними ресурсами; унікальністю продукування послуг і власною технологією  обслуговування; формуванням принципово нової схеми міжгалузевого і  територіального управління; суспільною значимістю, в тому числі економічною, соціальною, екологічною та політичною. Практично, туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки

     Розвиток  рекреаційно-туристичного комплексу  України є пріоритетним напрямком  національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини.

     Україна для формування ринку туристичної  діяльності має всі об’єктивні передумови: особливості географічного положення  та рельєфу, сприятливий клімат, багатство  природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Загальна площа придатних для  туризму і відпочинку природних  ландшафтів становить 9,4 млн. га. На території  нашої держави налічується понад 125 тис. пам’яток археології, архітектури, містобудування, працюють сотні музеїв. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою та Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного та Азовського морів, багатосторонні зв’язки з багатьма країнами тощо[41,49].

     З метою перетворення України в  туристичну державу світового рівня  необхідно забезпечити чітку  організацію самого туризму, створити і зміцнити матеріально-технічну базу, залучити до неї досвідчені та кваліфіковані  кадри. Держава має сприяти розвитку туризму, раціональному використанню та збереженню туристичних ресурсів. Про ефективність заходів державного стимулювання туризму свідчить той факт, що в останні чотири роки збільшувалась кількість наших співвітчизників, які відпочивали і оздоровлювались за туристичними путівками.

     За  даними 2009 р. в рекреаційно-туристичному комплексі України нараховувалося всього 8,3 тис. підприємств, в т. ч.: 3,9 тис. суб’єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. В Україні сформувався один з найбільш потужних в Європі рекреаційно-туристичний потенціал, який нараховує близько 7850 об’єктів з можливістю оздоровлення 8-10 млн. чол. на рік[38,40].

     Нині  рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на третину. Це зумовлено рядом причин, серед  яких: невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб’єктів  державного підприємництва; відсутність  системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє кадрове забезпечення сфери туризму  тощо. [1,56] Одна з вагомих причин — недостатній рівень розвитку і недосконалість туристичної інфраструктури. За даними 2009 р. з 1254 готельних комплексів у країні тільки незначна частина відповідає сучасним нормам, 80 % готельних підприємств потребують ремонту, номери — реконструкції та переоснащення, технологія обслуговування — автоматизації та комп’ютеризації. Назріла необхідність розвивати мережу комфортабельних готелів і кемпінгів, насамперед уздовж міжнародних транспортних коридорів, що проходять через територію України.

     Настала черга створити мережу готелів і  туристичних баз цільового призначення . Насамперед, до них можна віднести готелі для індивідуальних туристів і мисливські та риболовні бази, літні й зимові спортивні бази, готелі для туристів, що приїздять з метою лікування, курортні готелі, ферми для любителів сільськогосподарської праці, транзитні мотелі, дорожні ресторани тощо. Це може значно поліпшити компонентно-пропорційне співвідношення на ринку туристичних послуг в Україні.

     Поки  що в українському туризмі переважають  чисто комерційні започаткування, що не відповідають економічним можливостям  держави: виїзний туризм супроводжується  вивозом із України мільйонів  доларів щорічно, що не компенсується в’їзним туризмом.