Туристичні ресурси регіону та їх використання

   Природними ресурсами є:

• землі, земельні ресурси;
• води;
• повітряний простір;
• атмосферне повітря;
• клімат ;
• тваринний світ;
• рослинний світ;
• альтернативні джерела енергії.

   Поняття «природні  туристичні ресурси» широко використовуються  в науковій літературі. Його суть  розкивається при розгляді відповідних  елементів природи в певному  відношенні до інтересів і  потреб туристів. Оскільки звичайно під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства загалом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості природи, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ресурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ресурсу естетичні властивості ландшафту. Кількість видів природних ресурсів, об’єм та можливості використання їх суспільством постійно змінюються, адже природні ресурси надзвичайно різноманітні за складом і властивостями, що визначило різноманіття існуючих показників їх кількісної і якісної оцінки.

   Історико-культурні  туристичні ресурси включають  історичні, археологічні, архітектурні, етнографічні об’єкти та заклади  культури, що представляють історичне та культурне минуле країни і є засобами задоволення духовних потреб психо-фізіологічного відновлення людини. Основними характеристиками таких ресурсів є цінність, привабливість та пізнавальний потенціал. До них належать: музеї, пам’ятники і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об’єкти тощо.

   Соціальні умови та ресурси  - це соціальні елементи, які можуть використовуватися в туристичних цілях: для відпочинку, оздоровлення і розвитку людини.

   Економічні умови та ресурси – це економічні елементи, які використовуються для забезпечення реалізації туристичних цілей (транспортна доступність, наявність туристичних підприємств, трудових ресурсів, розвиненість соціальної інфраструктури, вигідність економіко-географічного положення тощо).

2.3. Туристичні  ресурси природного спрямування.

   Природні ресурси, як і географічні, завжди були основою розвитку туризму. Природні ресурси виконують численні функції; однією з найважливіших є можливість їхнього використання як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини. Природні туристичні ресурси варто розглядати як ресурси, що активно використовуються для збереження чи підтримки здоров'я індивідуума. До них можна віднести як окремі компоненти природи, так і весь природний комплекс.

   Усі природні ресурси оцінюють залежно від їх рекреаційного або туристичного потенціалу. Однак ступінь використання природних ресурсів може бути різним і залежить переважно від спеціалізації регіону.

   При класифікації природних ресурсів доцільно враховувати як їх природне походження, так і економічне значення для туризму.

   Виокремлюють такі групи природних ресурсів:

1. За походженням:

• фізичні, до яких належать компоненти неживої природи (геологічні, кліматичні, гідрологічні, термальні ресурси);
• біологічні — жива природа (ґрунтові ресурси, флора, фауна);

2. За видами рекреаційного  використання:

• мінеральні води;
• грязі;
• ванни;
• солярії;
• ліси.

3. За швидкістю вичерпання  ресурсів:

• вичерпні природні ресурси, тобто ті, кількість яких швидко зменшується в міру видобутку чи вилучення з природного середовища. Вони, своєю чергою, поділяються на відновлювальні (чистий відпочинок, прісна вода, родючий ґрунт, рослинність, тваринний світ) і не відновлювальні (мінеральні). Вони можуть вичерпатися, оскільки не поповнюються в результаті природних процесів, а також тому, що їхні запаси поповнюються повільніше, ніж відбувається споживання. Такими є грязі, мінеральні води тощо;
• невичерпні природні ресурси, до яких належить частина природних ресурсів (сонячна енергія, вітер, морські припливи).

4. За можливістю самовідновлення  і культивування:

• відновлювані ресурси, до яких можна віднести ліс, хоча період його відновлення дуже довгий, — 50 років;
• не відновлювані ресурси, наприклад, незворотні кліматичні зміни.

   Окремо виділяють природні лікувальні ресурси — рекреаційні ресурси, призначені для лікування і відпочинку населення країни чи регіону, а також туристів.

   Найважливішими природними  туристичними ресурсами є: кліматичні, бальнеологічні, водні, флора, фауна, ландшафтні, рельєфні.

2.3.1. Рельєфні  особливості території.

     Розміщення  на території Закарпатської області  двох тектонічних структур зумовило  поділ її на гірську і рівнинну  частини. Майже 80% площі області  займають Карпатські гори і лише 20% – Закарпатська (Притисянська) низовина.

   Територія Закарпаття відноситься до сейсмічно активних. Епіцентри місцевих землетрусів максимальною силою в 7 балів за шкалою Ріхтера розташовані в південній частині території (Антонівка, Береги, Драгово, Солотвино).

   В межах області  знаходиться частина  Українських  Карпат, які в свою чергу входять  у Карпатську гірську систему,  що лежить на території шести  країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.

   Карпати простягаються  у вигляді поздовжніх ланцюгів  хребтів та міжгірних долин.  Хребти асиметричні: північно-східні  схили круті, а південно-західні  – пологі. Середня висота хребтів  – від 700 до 1500 м. Жодна з  вершин не досягає снігової  лінії. 

   Найвищим в Українських  Карпатах є центральне пасмо  гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від р.Уж та її притоки Уличка до р.Тересва. В цьому напрямі його висота змінюється від 1200 до 1500 м і вище. Хребет порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) – Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями. Найвищі з них – Рівна або Руна (1479 м ), Стій (1677 м), Менчул (1501 м) та ін.

   З вулканічних  порід (андезитів, трахітів, туфів)  складається Вигорлат-Гутинський хребет. Його формування на межі Карпатської складчастої споруди і Закарпатського прогину розпочалося в палеогені, коли поряд із підніманням центральної смуги гір відбувалося опускання її периферійних ділянок. Значна амплітуда вертикальних рухів призвела до розломів земної кори, які супроводжувалися виливами магми. Продукти вулканізму перешаровувались з морськими відкладами мілководь. В кінці неогену море відступило, і на Закарпатському прогині запанували континентальні умови. Проте вулканічна діяльність вздовж тріщин земної кори продовжувалася, внаслідок чого й виникли Вулканічні Карпати.

   Полонинський хребет  в минулому був основним вододілом  карпатських рік, але поступово  притоки Тиси – Латориця, Теребля, Ріка, Тересва – "перепиляли" його і захопили верхів'я приток Дністра. На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.

   На південному  схилі полонини Красної між  Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків. Це – ізольовані скелясті групи з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому.

   Продовженням Полонинського  хребта на сході є  масив  Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають  плаї. У привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу:  цирки (чашоподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися морени з грубоуламкового матеріалу.

   На південний схід  від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить  Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

   Південніше Свидовця і Чорногори лежать  Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м). Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви.

   На північ від  Полонинського хребта лежить  Верховинський хребет, який р.  Ріка розділяє на масиви Бескиди  і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

   Верховинський хребет  відділяє від Полонинського   Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.

   На південь від  Полонинського хребта лежить  поздовжня  Тур'я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви – Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м, найвища вершина – гора Бужора (1085м). Хребет є пасмом згаслих вулканів з рештками конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить  Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава. В її південній частині поширений ярково-балковий рельєф, який виник внаслідок вирубування лісів і неправильної оранки схилів.

   Південно-західну  частину області займає  Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою.

   На фоні одноманітної  рівнинної поверхні Закарпатської  низовини на північний схід від м. Берегове піднімається  Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі ("острівні") вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).

   Закарпатська низовина  на схід від с. Рокосів переходить у вузьку (3-1,5 км) долину р. Тиса (т.з. "Хустські ворота"), якою з'єднується з Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут горбуватий, відносні висоти над долинами рік – 150-300 м. Біля м. Солотвина в місцях виходу на поверхню соленосних відкладів поширені форми соляного карсту – гострі скелі, зубчасті гребені, карові утворення, лійки. Біля міст Хуст і Тячів знаходяться ерозійні горби-останці.

   Рельєф Закарпаття  дуже різноманітний і має значний  вплив на життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля.