Технологія обслуговування туристів в підприємстві готельного господарства (на прикладі ГК "Братислава")

  1.4 Типи економічніх  систем.

Кожній національній економіці притаманні свої особливі риси, проте загалом розрізняють два типи економічних систем. Це — традиційне, або натуральне, господарство й товарне господарство. Товарне господарство, у свою чергу, може бути ринковим або адміністративно-командним. Економіки багатьох країн є перехідними, тобто одну економічну систему змінює інша. Так, українська економіка нині переходить від командних до ринкових відносин.

Натуральне господарство — це економічна система, в якій поведінка суб'єктів господарського життя грунтується переважно  на традиціях і звичаях. У натуральному господарстві поділ праці існує головно у вигляді природного поділу трудових обов'язків між чоловіками й жінками. Молоді чоловіки наслідують заняття своїх батьків: полювання, сільськогосподарські роботи, ремесло тощо. Молоді жінки виконують ті види робіт, що і їхні матері: готують їжу, працюють у полі, шиють і перуть одяг тощо. З часом відбуваються незначні зміни у життєвих благах, якими користується населення. Наслідуються також традиційні методи виробництва, техніки та технології. Нарешті, розподіл виготовлених благ здійснюється відповідно до давно усталених традицій.

Цивілізаційним підходом ми можемо виділити три типи економічних систем: 
- аграрну, або традиційну; 
- індустріальну; 
- постіндустріальну. 
   У традиційній економіці панівним було сільське господарство та натуральний характер виробництва. За індустріальної економіки панівною є промисловість, а загальною формою організації виробництва є товарне виробництво. За постіндустріальної економічної системи основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання. Очевидно, за цього типу економіки починається поступове відмирання товарно-грошових і ринкових відносин.

Найпоширенішою  в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

    ·  за формою власності на засоби виробництва;

    ·  за способом управління господарською діяльністю.

В світі реально існує необмежена різноманітність економічних систем. Їх можна об'єднати в наступних типів:

1) традиційна економічна система;

2) ринкова економічна система (чистий капіталізм, сучасний капіталізм); 3) командно-адміністративна (планова) економічна система;

4) змішана економічна система (соціально-орієнтована економіка);

5) перехідна економіка.

Традиційну систему можна вважати найстародавнішим типом економічної системи. Вона заснована на натуральному виробництві - виробництві, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника, для внутрішньогосподарського споживання.

На сучасному  світі традиційна система до цих  пір існує в економічно слаборозвинених країнах. Вона найчастіше базується на відсталій технології, широкому поширення ручної праці і яскраво вираженої багатоукладності економіки.Цей тип економічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються в ряді країн натурально-громадські форми, засновані на громадському господарюванні і натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібне виробництво. Воно засноване на приватній власності на  виробничих ресурсах і особистій праці їх власника. У країнах з традиційною системою дрібне виробництво представлене численними селянськими і ремісничими господарствами, які домінують в економіці.

В умовах відносно слабо розвиненого національного  підприємництва величезну роль в  економіці таких країн часто  грає іноземний капітал.

У житті  суспільства переважають освітлені віками традиції і звичаї, релігійні культурні цінності, кастовий і становий розподіл, стримуючи соціально-економічний прогрес.

Рішення ключових економічних задач має специфічні особливості в рамках різних укладів. Для традиційної системи характерна така особливість - активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного прибутку, держава направляє засоби на розвиток інфраструктури і надання соціальної підтримки найбіднішим верствам населення.

    Основними рисами традиційної системи є:

• виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;
• спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;
• соціально-економічний застій "рельєфно" виражений, оскільки економіка розвивається повільно, протягом багатьох десятків років;
• розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підбиває підвалини традиційної системи;
• стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявний високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;
• зубожіння і бідність основної маси населення;
• нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал в країні в цілому.

    Нині  країни з суттєвими елементами традиційної  економіки є постачальниками  сировини й матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

    Ринкова система ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток, витрати.

     Ринкова система  або система вільного, або чистого ринку  - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.

     Ринкова система допускає і навіть стимулює згасання її  головного контролюючого  механізму – конкуренції.  Вільна конкуренція – є ідеалом, якого досягти неможливо, і в міру її згасання втрачається суверенітет споживача, втрачається ефективність розподілу ресурсів, в чіткій відповідності до бажань  споживача.  Тому на практиці ми спостерігаємо це у тому, що ринок орієнтується на виробництво не суспільно важливих товарів, а тих, що принесуть найбільший прибуток виробнику. Приватна власність дозволяє найбільш „спритним” підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини посилює з часом це нагромадження, що призведе до нерівномірного розподілу грошових доходів.

     Також у ринковій системі не існує механізмів для боротьби з негативним впливом  виробництва, захисту навколишнього  середовища, перерозподілу ресурсів, використання тих ресурсів, що належать усьому людству. Також абсолютно відсутні стимули до виробництва суспільних благ, фундаментальних досліджень в науці.

Характерні риси:

• панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;
• ринкова система координації та управління господарською діяльністю;
• дотримання принципу свободи підприємництва, вибору сфери діяльності;
• поведінка суб’єктів ринкової економіки диктується егоїстичними інтересами, але саме так досягається великий суспільний результат;

кожен суб’єкт прагне до отримання максимального прибутку, самостійно приймає рішення, діє на свій страх і ризик;

деякі з виробників не мають реальної можливості вплинути на ситуацію на ринку. Діє  загальна конкуренція – всі проти  всіх.

Ринок - зумовлений декількома принципами, які обумовлюють його суть і відрізняють від інших економічних систем. Ці принципи засновуються на свободі людини, її підприємницьких талантах і на справедливому ставленні до них держави. Дійсно, даних принципів мало - їх можна полічити на пальцях однієї руки, однак їх важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити. Причому ці основи, а саме: свобода індивіда і чесне змагання - дуже тісно пов'язані з поняттям правової держави. Гарантії ж свободи і чесного змагання можуть бути дані лише в умовах цивільного суспільства і правової держави. Але і сама суть прав, придбаних людиною в умовах правової держави, є право свободи споживання: кожний громадянин має право влаштовувати своє життя так, як йому хочеться, в рамках його фінансових можливостей. Людині необхідно, щоб права на власність були непорушними, і в цьому захисті своїх прав основну роль грає він сам, а роль по захисту від незаконного посягання на власність громадянина з боку інших громадян бере на себе державу. Такий розклад сил втримує людину в рамках закону, оскільки в ідеалі держава стоїть на його стороні. Закон, який починають поважати, який би він не був, стає справедливим хоч би для того, хто його поважає. Але, захищаючи права громадян, держава не повинна перейти кордон як тоталітаризму так і хаосу. У першому випадку ініціатива громадян буде стримуватися або виявлятися в перекрученому вигляді, а у другому - держава і її закони можуть бути зметені насильством. Однак   "дистанція"  між тоталітаризм і хаосом досить велика, і держава в будь-якому випадку повинна грати "свою" роль. Роль ця полягає в ефективному регулюванні господарства. Під регулюванням потрібно розуміти вельми широкий спектр заходів, і чим ефективніше його використання, тим вище довір'я до держави.

Сама  ринкова економіка як механізм регулювання економічних відносин є лише науковою абстракцією, спрощеною моделлю для демонстрації принципу її функціонування і порівняння з існуючими формами так званої змішаної економіки. У ринковій економіці в повній мірі реалізовуються всі принципи, зумовлені нею.

    Командна  економічна система  базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної пращ, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Характерними  рисами даної системи є:

1. суспільна (державна) власність практично на всі фактори виробництва (ресурси), які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам (підприємствам);
2. колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності;
3. централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;
4. практ ично відсутня конкуренція, оскільки планом передбачається виробництво рівно такої кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб на відповідний період. Звідси — монополізм виробників і панування їх над спожи-вачами.

Суттєвим недоліком  такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних  стимулів на мікрорівні, не чутлива  до запитів конкретного споживача. Ця система ґрунтується на обмеженій  диференціації доходів для більшості  споживачів, що є гальмом економічного розвитку країни в цілому, оскільки недостатньо стимулюється високопродуктивна праця.

     Основні ознаки:

     Держава є монопольним власником усіх ресурсів навіть стосовно праці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадян обмежуються паспортною пропискою і відсутність можливості альтернативного використання (крім держпідприємств) здібностей людей, і забезпечує виробників засобами виробництва за допомогою їх прямого розподілу. Виробники створюють продукт, що стає власністю держави. Держава частину створеного продукту (предмети споживання) держава поставляє на псевдо ринок ( псевдо ринок тому, що обсяг та структура даного ринку визначається не споживачем, а державою, ціни формуються під впливом держави, а не під впливом попиту й пропозиції). Держава відшкодовує робітникам їх премію, сплачуючи зарплату. А витрати на споживання привласнює як доходи від реалізації.

     Негативною  рисою є існування чорного  ринку. Він є результатом незадоволених потреб з одного боку., а з іншого боку - невикористаних ресурсів ( за причини неможливості їх раціонального використання.)

     Також держава бере на себе прийняття основних управлінських та виробничих рішень, щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Вироблялося продукції більше, ніж потрібно. Це робилося лише задля збільшення показників. Часто траплялось так, що надлишок продукції йшов за безцінь на експорт.

     Одною з головних ознак є директивні методи управління, які були обов’язкові для виконання, що обмежувало економічну свободу. Наприклад, ціноутворення проводилось без урахування реальних тенденцій на ринку, що призводило за часту до надлишків та дефіцитів. Ресурси централізовано виділялися для реалізації державних програм.

     Конкуренція відсутня, як і мотивація до розширення виробництва, його покращення та впровадження нових технологій, тощо. Тому, не дивно, що наслідком є монополізм та панування  виробника над споживачем.

     Проте ця система має ряд переваг, які  в свій час дали змогу вийти з економічної кризи. По-перше, оскільки держава є монополістом усіх видів ресурсів, тому вона в змозі швидко централізувати та нагромаджувати капітал і швидко його спрямовувати у пріоритетні галузі. По-друге, це можливість забезпечення повної зайнятості, яка, до речі, не завжди є ефективною. Тобто, це запобігання масовому безробіттю, убожінню, шляхом перерозподілу доходів, надання коштів на утримання безробітних. Або направляючи їх на колективні роботи ( до речі, так були збудовані більшість автобанів у Німеччині). Адміністративно-командна система є більш соціально спрямованою, тому забезпечується безкоштовна освіта, охорона здоров’я та вирішення цілої низки соціальних проблем.

     Змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.

     Економічна  система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий  інтерес, функціонування ринкового  координуючого механізму.

     Разом з тим з’являються нові властивості  економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції  та новою економічною ролю держави.

     Економічна  діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.