Технологія обслуговування туристів в підприємстві готельного господарства (на прикладі ГК "Братислава")

          Розділ 1Сутність економічної системи та основні структурні елементи. 

     Економічна  система - це надзвичайно складна  категорія, яка має дуже розгалужену  структуру, цілу систему законів  її функціонування і розвитку. Причому  йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем.

         Загальна характеристика поняття «економічна система»

Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. В основі економічної системи лежить чітко виражена системоутворююча якість — органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування. Всі елементи економічної системи суспільства якісно однорідні та утворюють систему.

  Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте в його трактуванні  відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в науковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Між цими поняттями часто ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об’єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Поняття «економічна система» можна доповнити  суб'єктивним фактором у зв'язку з  тим, що, по-перше, економічна система  не існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.

     Основними елементами економічної системи є:

     1.   продуктивні сили;

     2.   виробнично-економічні відносини;

          3.   господарський механізм.

Економічна  система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного  виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони.У багатьох випадках така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

          Основні структурні елементи економічної системи. Основу економічної системи становить суспільний поділ праці. Це визначається тим, що спеціалізація підприємств на виробництві окремих продуктів і тим більше їхніх частин - вузлів, деталей - породжує сталі економічні зв'язки, перетворює народне господарство на єдине ціле. Через це економіка - не нагромадження фабрик, заводів, сільськогосподарських, торгових та інших закладів. Суспільний подія праці перетворює їх на невід'ємні частини суспільного виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.1Продуктивні  сили як матеріальна  основа економічної ситеми

             Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління. Розглядаючи місце людини в системі виробництва, перш за все треба мати на увазі, що вона є фактором виробництва і його основною продуктивною силою. Без людини, людського фактора виробництво неможливе. Саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. По-друге, людина є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва, таких як машини, сировина, інструменти, споруди, будівлі тощо. По-третє, людина організує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.Саме продуктивні сили є серцевиною, основою екоономічної системи, і саме на основі продуктивних сил, виробничіх відносин і суспільного поділу праці можна виділити ті чи інші особливості, які призводять до диференціації економічних  систем .

  Продуктивні сили являють собою матеріальну основу економічної системи і складаються з факторів виробництва, а саме:

     -   засоби виробництва (речові фактори), до яких відносять засоби праці та предмети праці;

     - робоча сила (особистий фактор) - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, що можуть бути використані нею в відповідному віці в виробничій діяльності.

    За  рівнем розвитку продуктивних сил розрізняють:

    ·  доіндустріальне суспільство — економічна система, у якій панує ручна праця;

    ·  індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця;

    ·  постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил  включають також науку, технологію, організацію, інформацію.

     Продуктивні сили в процесі історичного розвитку постійно оновлюються, удосконалюються, примножуються. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.2 Екомічні відносини   як соціальна  форма і спосіб  організації економічної  системи.

Економічні  відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюю-чими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та спо-живання матеріальних благ, послуг і доходів.

Економічні відносини – це відносини між людьми, які вступають у взаємодію у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання благ і визначаються рівнем розвитку техніки та інших елементів продктивних сил. Економічні відносини передбачають наявність суб'єктів та об'єктів.

     Існує ряд класифікацій:

     а) - окремі особи;

     - групи або колективи;

     - суспільство в цілому, б) - виробник (продавець);

     - споживач (покупець);

     - посередник.

     в) - фізичні;

     - юридичні.

     г)  - вітчизняні;

     - зарубіжні (іноземні).

     Об'єктами економічних відносин можуть бути:

     окремі  види підприємницької діяльності та їх результати;

     -     природні ресурси; робоча сила;

     -     гроші;

     -     цінні папери;

     -     інформація;

     - духовні та культурні цінності, тощо. Економічні відносини поділяються на три типи:

     -  техніко-економічні; організаційно-економічні; соціально-економічні.

     Техніко-економічні відносини - це відносини з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі виробництва. Вони відображають розвиток техніки та рівень технології. Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо.

  Організаційно-економічні - це відносини з приводу застосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто - це відносини обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням. Вони виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.

    Соціально-економічні - це відносини, що обумовлені пануючою у суспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва, форми управління, принципи розподілу створеного продукту та одержаних доходів, класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної та політичної влади. До соціально-економічних відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу.

    Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з: 1) привласнення предметів природи; 2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва; 3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва; 4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом; 5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва. У сукупності ці відносини являють собою безпосередню суспільну форму продуктивних сил і спосіб їх організації та використання людьми в процесі виробничої діяльності.

     

  1.3 Господарських механізм як сукупність форм  і методів регулювання економічних процесів.

Господарський механізм — сукупність основних форм, методів і важелів управління народним господарством, а отже використання економічних законів, розв'язання суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів інтересів.

  Господарський механізм можна охарактеризувати на різних рівнях економічного життя. По-перше, всі зв’язки і залежності, що характерні для системи економічних законів, забезпечуючи взаємообумовленість механізму їх використання, проявляються на поверхні економічного життя, в системі організаційно-економічних форм, тобто в механізмі господарювання. По-друге, механізм господарювання, складаючи певний шар виробничих відносин, а саме організаційно-економічних, не тільки зумовлює їх взаємозв’язок з іншою стороною способу виробництва — продуктивними силами, але й «стягує» фази відтворювального циклу в єдине ціле: відносини виробництва — відносини розподілу — відносини обміну — відносини споживання. По-третє, виступаючи формою прояву відносин власності, механізм господарювання забезпечує узгодженість у системі економічних інтересів і вирішення виникаючих між ними суперечностей. Тут механізм господарювання є способом узгодження інтересів і формою вирішення суперечностей. На кожному рівні пізнання механізм господарювання відмінний, але мета його залишається тією самою — через його функціонування забезпечується економічне регулювання суспільного виробництва.

  Функції господарського механізму. Сутність господарського механізму проявляється через його функції. До основних з них у політико-економічній системі належать такі: реалізація відносин пануючого типу власності; сполучення і взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин в економічній структурі суспільства; узгодження й забезпечення руху економічних інтересів; розв’язання суперечностей; формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

  Реалізація  цих функцій в економічній  практиці відбувається на основі таких  основних принципів формування і  функціонування господарського механізму, як: ефективність, збалансованість, системність, соціальна спрямованість.

  Господарський механізм розглядається як узята  в  
єдності вся сукупність економічних, організаційно-правових, морально-  
політичних і інших засобів впливу держави на суспільно-виробничі  
відношення,навиробництво.  
Таким чином, господарський механізм - це механізм функціонування  
державно-організованоїекономіки,утворений:  
1) системою органів керування господарством і безпосередніх виробників -  
підприємств і об'єднань;  
2) системою форми і методів організації і функціонування виробництва;  
3) системою господарських зв'язків, що забезпечують обмін результатами  
діяльності господарських ланок і досягнення кінцевої цілі виробництва.