Шляхи задоволення потреб дітей та молоді у процессі рекреаційної діяльності.

    За прогнозами експертів, бурхливий розвиток рекреаційних послуг буде продовжуватися і далі. За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичн-рекреаційний бум: кількість подорожуючих дітей та підлітків у світі до 2020 року зросте до 750 млн. чоловік за рік, що означає збільшення туристичних прибутків у 1,2 раза порівняно з 2000 роком. Ринок рекреаційних послуг задовольняє потреби дітей у відпочинку та змістовному проведенні дозвілля.

    Отже, дитяча рекреаційна послуга – це будь-яка діяльність чи вигода, яку надають дітям або підліткам на спеціалізованих територіях поза місцем їх постійного проживання, й у вільний від навчання час, щоб відновити їх фізичні та психологічні сили, задовольняючи спортивні, оздоровчі, пізнавальні інтереси . 
 
 
 

     1.2. Рекреація та рекреаційні потреби  дітей та підлітків 

    Поняття "рекреація", утворене від латинського "recreatio", було введено римлянами і має кілька значень: відновлювати, відпочивати, зміцнювати, освіжати та ін. Історично цей термін так чи інакше зв'язувався зі здоров'ям людини, але, що важливо зазначити, розуміння здоров'я не обмежувалося лише станом організму людини. Сьогодні воно розглядається в більш широкому значенні і включає соціальне, психологічне та біологічне зміст

     Визначення  основних понять, пов'язаних з явищем рекреації виявляється надзвичайно  складним. Це пояснюється  з рядом причин.

     По-перше, тим, що не існує єдиного міжнародного термінологічного стандарту з даної тематики. У різних країнах панує істотно різне офіційне розуміння (і, відповідно, тлумачення)  понять і термінів, пов'язаних з рекреацією, сферою дозвілля та рекреаційною послугою. 

     По-друге, в нашій країні не існує єдиної законодавчої бази, в якій був би точно визначений круг основних понять, пов'язаних з рекреацією і індустрією дозвілля.

     По-третє, через різні причини такі поняття як рекреація, туризм, відпочинок, ринок рекреаційних послуг, вільний і рекреаційний час, дозвілля та інші в реальних умовах часто не так-то просто помітні.

     Але більш детально у своїй курсовій роботі я хотіла б розглянути ринок  рекреаційних послуг для дітей та підлітків.Наприклад ,щоб надати рекреаційну послугу дітям, треба знати які в них можуть бути рекреаційні потреби.

    У загальному вигляді серед рекреаційних потреб дітей  можна виділити наступні великі групи, орієнтовані на:

    • відновлення фізичних і духовних сил, витрачених або ослаблених у  процесі трудової, навчальної або побутової діяльності (що, власне, і дало ім'я цьому феномену - рекреація);

    • розвиток фізичних і духовних сил  дитини, соціально-трудового, культурного і оборонного потенціалу суспільства, підготовка до трудової діяльності, до спілкування її з людьми і т. д., тобто розвиток того, що вже раніше закладено вихованням;

    • формування нових рис та якостей  особистості, нового способу життя, розширення міжособистісних, міжнаціональних, межвозрастних контактів, формування та розвиток навичок спілкування, сприйняття природи і культурних цінностей і т. д.

    Тому, якщо всі ці потреби дітей будуть задовольнятися, то з цих дітей зможе вирости здорова, інтелектуально розвинена людина. Ця дитина в майбутньому принесе користь Україні.

    Таким чином рекреаційні потреби дитини -це потреби у відновленні і розвитку фізичних і психічних сил дитини, в її фізичному, інтелектуальному і духовному вдосконаленні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.3. Вік у системі фізіологічного розвитку дітей та молоді. 

    Кожен дитячий вік має свої особливості, свій рівень сенситивного. Це дало підставу зробити висновок, що надзвичайна складність процесу індивідуального розвитку людини виявляється в тому, що різні структурні освіти і системи організму, формуються і розвиваються безперервно і асинхронно.

    Найбільший недолік більшості досліджень щодо вивчення вікових змін- це виявлення максимально більшої кількості деталей і створення на цій основі певної періодизації або нормативної бази, хоча це вже давно не відповідає запитам науки, яка вивчає онтогенез. Як відзначає Е. Россет (1978), "... класифікація віку більшою мірою продукт різних інтелектуальних концепцій, ніж відображення об'єктивної дійсності". Пояснюється це тим, що варіантність і багатозначність одних і тих же вікових характеристик визначається не тільки впливом зовнішніх чинників, але і внутрішніми умовами життя людини.

    Зокрема, відносно розвитку рухових здібностей загальною закономірністю є безперервний і поступальний, але як правило, нерівномірний  процес зміни цих якостей на всьому протязі дитячого, підліткового і юнацького віку.

    Одночасно виявлення різних шляхів функціонального  і фізичного розвитку і різноманітності  темпів вікової динаміки - істотний момент для більш точної оцінки не тільки кожного вікового зрізу, а  й головним чином самого процесу індивідуального розвитку; останнє пов'язується з можливістю виявлення різноманітних проявів вікових норм під впливом різних факторів.

    В дослідженнях Є.А. Масловського (1995) при використанні індивідуально - спряженого підходу у фізичному вихованні: автор виявив періоди неузгодженості, які розглядає, як прояв резервних можливостей організму в несприятливі періоди вікового розвитку окремих здібностей. Це не зовсім узгоджується і з тим, що критичні періоди розвитку фізичних якостей несприятливі для вибірково спрямованого розвитку [1, 15,].

    Дані, отримані В.М. Попковим [15], не підтвердили раніше виявленої В.К. Бальсевічем [6] закономірності збігу вікового ритму розвитку рухових здібностей у що не займаються спортом і юних спортсменів. В результаті робиться висновок про те, що спеціалізовані спортивні тренування здатні змінити природний вікової ритм розвитку рухових функцій (інша справа, якою мірою).

    Невиправданим видається і те, що перші роки життя ніби б раз і назавжди зумовлюють майбутні властивості і  долю дорослої людини: дослідженнями встановлено, що в дитинстві закладаються тільки передумови і потенції подальшого розвитку, а як, наскільки і в чому конкретно вони реалізуються - залежить від подальшого життєвого досвіду особистості [22].

    У чому ж причина того, що раніше отримані результати та зроблені узагальнення не завжди знаходять підтвердження в більш пізніх дослідженнях? Головна, на мій погляд, причина в тому, що різноманіття факторів, супутніх фізичному розвитку, найчастіше вивчається через інтегральну ознаку - вік.

    Що  ж вкладається в поняття "вік"? Це певний, обмежений відносними хронологічними межами період у фізичному та психічному розвитку людини (раннє дитинство, шкільний вік, підлітковий, зрілий, старість). У  цілому поняття "вік" використовується для позначення індивідуальних особливостей розвитку людини. При використанні віку, як системного ознаки були отримані численні дані, що показують прогресивну роль подібного підходу, який дозволив визначити деякі закономірності розвитку рухової системи дітей і підлітків, які мають важливе значення для вирішення практичних завдань у сфері фізичного виховання і спортивного тренування. Проте в дослідженнях цього періоду подібного підходу явно недостатньо, так як віковий критерій не дозволяє врахувати багатьох закономірностей фізичного розвитку. Дійсно, широкий діапазон дій вікових норм обумовлений тим, що вік виступає в якості однієї з найбільш інтегративних характеристик у фізичному розвитку людини. Виходячи з цього частіше констатується зв'язок тієї чи іншої системи з віком, але не піддається сумніву сам вік: основні характеристики, задані параметри розвитку особистості залишалися як б незмінними.

    Слід  зазначити, що сучасні дослідження  дозволяють намалювати досить точну  картину вікових змін для конкретних вікових етапів, що включають фізіологічні та психологічні параметри, в той час як розвиток людини аж ніяк не представляє собою набору вікових синдромів, оскільки вони не існують одночасно.

    Індивідуальність  темпів розвитку, відсутність єдиного  уніфікованого ритму розвитку для всіх дітей при збереженні загальних закономірностей розвитку - переходу від одного періоду до іншого, наявність єдиного плану, або, вірніше, послідовності стадій розвитку, дозволяють говорити лише про орієнтовні вікових межах кожного періоду з вираженими індивідуальними варіаціями [11]. Розмах варіації з віком має тенденцію до зростання при переході від одного періоду до іншого, відповідно вікові межі періодів стають більш розмитими.

    Однією  з причин відсутності вітчизняних  даних про ступінь гармонійності індивідуального розвитку дітей, що виникла в останні роки є певна роз'єднаність між науковими дисциплінами, покликаними вивчати розвиток дитини, - вікової морфологією, фізіологією, психологією. Інша причина - у тому, що більшість даних отримано методом поперечних зрізів і за відсутності тривалих спостережень за індивідуальним розвитком [9].

    Відповідно  до цього різноманіття виявлених  вікових особливостей стосовно хронологічним  і біологічному віку навряд чи можна  узагальнити в єдине ціле.

    Ймовірно, саме цього і бракує більшості  досліджень, що вивчають вікові особливості. Дійсно, навряд чи правомірно розглядати вікове розвиток тільки стосовно до окремо взятих системам: треба знати якість їх взаємозв'язків у віковому аспекті і те, як ці взаємозв'язки змінюються в різні вікові періоди.

    Особливо  рельєфно це показано при вивченні онтогенезу локомоторна функцій  людини, при цьому відзначено такі закономірності [5]:

    - Етапність розвитку систем рухів  людини;

    - нелінійний коливальний характер розвитку різних систем морфології і функцій організму, що забезпечують реалізацію фізичної активності людини;

    - синфазного періодів прискореного розвитку елементів системи рухів і їх розбіжність з періодами прискореного розвитку структур;

    - багаторівнева ритмічність розвитку систем моторики, їх елементів та структур;

    -в ступінь індивідуальності рухових проявів. Це зайвий раз показує, наскільки складні вікові зміни навіть щодо однієї функції: стосовно до кожної дитини вони можуть бути глибоко індивідуальні.

    У ряді досліджень встановлено велику схожість особливостей розвитку особистості в дитинстві, юності, ранньому, середньому і зрілого віку, що дає підставу говорити про існування різних індивідуальних систем розвитку.

    Розглядаючи індивідуальні відмінності, Н.С. Лейтес [14] відзначає, що здібності не можуть бути просто проявом ззовні, вони завжди несуть друк індивідуальності. Індивідуальні відмінності за здібностями - це відмінності за ступенем їх вираженості, за їх своєрідності. Наявність же індивідуальних відмінностей пов'язано з тим, що у кожної людини переважно розвиваються ті рухові здібності, схильністю до яких він володіє, цьому певною мірою супроводжують типологічні особливості прояву властивостей нервової системи і морфофункціональні особливості [13].

    Вивчення  індивідуальних проявів у структурі  силових здібностей виявило найбільші  зв'язки серед таких властивостей нервової системи, як її сила, рухливість гальмування, лабільність. При цьому в окремих видах спортивної діяльності однойменні складні здібності мають неоднакову структуру, на підставі чого частіше доводиться говорити не про загальні зв'язках, а швидше, про конкретні прояви цих зв'язків. Слід мати на увазі, що одна і та ж здатність може розвинутися у різних умовах і видах спортивної діяльності.

    Таким чином, вивчення структури рухових  здібностей у дітей і підлітків  у різні періоди розвитку з  урахуванням властивостей нервової системи, які виступають в якості задатків здібностей, дозволяють виявити  закономірності розвитку рухових здібностей у віковому аспекті.

    Різноманіття  отриманих та проаналізованих даних  дає підставу припустити, що Сенситивний  період функціонує як середовищної фільтр, беручи вплив відповідних психофізіологічних особливостей суб'єкта рухових якостей  і блокуючи не відповідають їм.

    У цих умовах стає гранично зрозумілим те, що одні й ті ж умови по-різному  впливають на розвиток дітей, з огляду на те що виявляються їхні індивідуально-психологічні особливості. При цьому певний вид  зовнішніх впливів може стимулювати  розвиток даного конкретного ознаки при наявності супутніх індивідуально-психічних ознак, а за їх відсутності - гальмувати його.