Природно-рекреационный потенциал Украины

      В останні десятиріччя все більш популярним і масовим стає відпочинок «на природі». Україна має для цього різноманітні природні ресурси: кліматичні, водні, орографічні (гірські хребти і передгір'я), приморсько-пляжні, ландшафтні, бальнеологічні, фітолікувальні (масиви лісових і паркових насаджень) і ін. На територіях, що мають сприятливі природні і соціально-економічні умови, створюються зони відпочинку, будуються санаторії і будинки відпочинку, дитячі оздоровчі табори, прокладаються туристські маршрути. Цей процес сприяє формуванню курортно-рекреаційних комплексів. Рекреаційна діяльність, що розширяється, стикається з проблемою безперервного пошуку співвідношення між освоєнням природних ресурсів і збереженням їх якості, збереженням незайманих унікальних природних ділянок і задоволенням рекреаційних потреб населення. Потреби населення у відпочинку і туризмі ростуть так швидко, що держава не встигає створювати нові зони відпочинку. В результаті в даний час наявні потреби в рекреаційних територіях перевищують можливості їх задоволення. Це приводить до перевантаження наявних курортно-рекреаційних районів, що робить негативний вплив на природні ресурси.

      Потенціал природних рекреаційних територій України можно визначати через грошову оцінку вільного часу. Вартість вільного часу вимірюється величиною валового суспільного продукту, створеного всіма працюючими за одиницю часу і розрахованого на кількість всього населення регіону, яке використовує ресурси рекреації. Потім обчислюється нормативна потреба населення в рекреаційних установах, місцях санаторно-курортного лікування, тривалого і короткочасного відпочинку і туризму в людино-годинах, яка коректується з урахуванням міського і сільського населення окремих районів згідно існуючій практиці планування місць відпочинку і лікування.[3]

      У сумарному численні природно-рекреаційний потенціал складає 9,6 % від інтегрального природно-ресурсного потенціалу країни. У його структурі значна частка належить відпочинку і туризму (75 %), а на санаторно-курортне лікування доводиться 25 %.  Розвиток природного туристсько-рекреаційного потенціалу варіює по регіонах України (див. табл. 1, мал.2 і мал. 3). 

Таблица 1. Природно-рекреаційний потенціал України 

Мал. 2. Структура природно-рекреаційного потенціала по макрорайонам

Мал. 3. Доля макрорайона в природно-рекреаційному потенціалі[3, c.38].

      Максимальна питома вага природно-рекреаційного  потенціалу в сумарному природно-ресурсному потенціалі (ПРП) має АР Крим (1,76 %), а  мінімальний - Тернопільська (0,11 %) і Рівненська (0,12 %) області[13].

      Всі регіони України можна розділити на 5 груп по рейтингу оцінки ресурсно-рекреаційного потенціалу (див. табл. 2). 

Таблица 2. Інтегральна оцінка природних  рекреаційно-туристських ресурсів України

         Інтегральна оцінка природного блоку рекреаційно-туристського потенціалу регіонів України визначалася як сума балів оцінки спелеологічних, орографічних, кліматичних, гідрологічних ресурсів, що становили, ресурсів флори і фауни.  При визначенні балу оцінки природного блоку використовувалася наступна градація: 1 інтегруючий бал - 11-13 балів, що становлять; 2 бали - 14-16; 3 бали - 17-19; 4 бали - 20-22 бали; 5 балів - 23-25.

      Аналіз  таблиці показує, що максимальну  оцінку природного блоку рекреаційно-туристського потенціалу мають Закарпатська область (загальна сума балів 25) і АР Крим  (загальна сума балів 24), які мають по 4-5 перших (5 балів) і других (4 бали) місць в сукупності з шести складових природний блок. У групу з найнижчим інтегральним рівнем оцінки природного блоку увійшли Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська Кіровоградська, Чернігівська і Полтавська області (1 бал).

      Таким чином, вивчення природного потенціалу країни показує, що є значні можливості в кожному регіоні, щоб розвивати в них  туристську діяльність.  
 
 

Висновки 

        Найважливішою складовою частиною рекреаційного потенціалу є рекреаційні ресурси, під якими розуміються компоненти природного середовища, об'єкти господарської діяльності, що володіють унікальністю, оригінальністю, естетичною привабливістю, цілюще-оздоровчою значущістю, можуть бути використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять. На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає рельєф, клімат, наявність рік, озер, ставків, водосховищ, підземних мінеральних вод, лісові ресурси, ландшафт. Забезпеченість природно-рекреаційним потенціалом є важливим складником розвитку туризму в регіоні. Особливої актуальності в зв'язку з цим набуває стан екології території. Забруднене середовище обмежує розвиток туризму, навіть якщо територія володіє високим природно-рекреаційним потенціалом.

      Тому  вивчення територіальних відмінностей впливу природно-туристського потенціалу на розвиток туризму   та аналіз його використання представляється актуальним. Так Україна має великі рекреаційні ресурси. Вся

її  територія знаходиться в смузі  кліматичного комфорту. Україна має  прекрасні умови для організації  відпочинку на берегах і лиманах  Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах. Але досвід показує, що майже в усіх областях України щорічно проводять свій відпочинок тільки неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Проте розвиток стримується низкою проблем,  таких як підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв'язаною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування. 

Список  використаних джерел 

1. Бейдик О.О. Ресурсно-рекреаційні домінанти регіонів України. – К.: Обрії, 2006. – 154с.
2. Географія рекреаційних систем. – К.: КНЕУ, 2007. – 444с.
3. Голіков А.П. Економіка України:фактори виробництва, галузева структура, розміщення, тенденції розвитку: Навч. посіб. – Х: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2005. – 240 с.
4. Данилишин Б.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – К.: РВПС України. –  2007. – 716с.
5. Коротун І.М.  Природні ресурси України. – Рівне, 2000. – 344с.
6. Лукьянова Л.Г. Рекреационные комплексы. – К.: Вища шк., 2004. – 346с.
7. Мацола В.І.  Рекреаційно-туристичний комплекс України. — Львів, 1997. – 245с.
8. Петренко А.В. Рекреаційні ресурси України // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2006. – №4. – С.18-23.
9. Регіонологія туризму. – К.: КУТЕП, 2004. – 220 с.
10. Рекреационная география: идеи, методы, практика. – Тверь: Научная книга, 2006. – 144с.
11. Рекреація:Соціально-економічні і правові аспекти //Під ред. В.К.Мамутова.-К.: Наукова думка, 1992.- 143с.
12. Рекреационная география: Учебно-методический. – М.: Флинта: МПСИ, 2005. – 496 с.
13. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України: монографія – Львів: Світ, 1993. – 240 с.
14. Руденко Д.П. Довідник з географії природно-ресурсного потенціалу України. – К.: Вища. шк., 1993.
15. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. – К.: Вікар, 2001. – 377 с.
16. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія: Навчальний посібник. – К.: ЦНЛ, 2007. – 312с.
17. Черевко Г.В. Економіка природокористування. – Львів: Світ, 1995. – 208с.
18. www.tourism.gov.ua.