Особливості регіональних приорітетів і перспективи розвитку туризму в країнах Європейського макрорегіону

      Ліси  покривають в зарубіжній Європі 157,2 млн га, або 33% її територій. На кожного  європейця в середньому доводиться 0,3 га лісу (в світі ця норма складає 1,2 га). Тривала історія господарського освоєння європейських земель супроводжувалася інтенсивним зведенням лісів. Лісів, не зачеплених господарською діяльністю, в Європі майже не збереглося.

      Експлуатаційних лісів в Європі 138 млн га з щорічним приростом 452 млн м3. Вони виконують  не тільки виробничі, але і средозащитниє функції.  По прогнозах ФАО і ЕЕК ООН, об'єм лесодобичи в 2000 р. в Європі досягне 443 млн м3.

      Європа - єдина частина світу, на якій в  останні десятиліття площа лісів  збільшується. І це відбувається незважаючи на високу щільність населення і на жорстокий дефіцит продуктивних земель. Давно усвідомлена європейцями необхідність оберігати свої вельми обмежені земельні ресурси і родючі грунти від ерозійного знищення і регулювати паводковий стік виразилася в тому, що були переоцінені средозащитниє функції лісових насаджень. Тому невимірний виросли по своїй значущості почво- і водозахисна роль лісу, його рекреаційне значення.

      Європа  має в своєму розпорядженні густу  воднотранспортну мережу (судноплавними  ділянками річок і каналами) обший протяжністю понад 47 тис. км. Мережа водних шляхів досягла у Франції майже 9 тис. км., в Германії - більше 6 тис. км., в Польщі - 4 тис. км., у Фінляндії - 6,6 тис. км.

Найкрупніша річка Європи - Дунай; вона перетинає  територію восьми держав і щорічно перевозить понад 50 млн т. вантажів. Його водозбірний басейн відрізняється складністю в кліматичному і морфологічному відношенні. Найбільш труднопрохідним був відрізок Дунаю в районі прориву Карпат. На початку 70-х років був побудований комплексний гідровузол Джердап (дамба, дві ГЕС і судноплавні шлюзи), що поліпшив транспортні можливості річки.

      Річка Рейн, що перетинає територію п'яти  держав, є основною транспортною артерією Західної Європи. Рейн і його притоки  проходять через крупні індустріальні центри Німеччини (Північний Рейн - Вестфалія, Франкфурт-на-майне і ін.), Франції, Швейцарії, тому вантажоперевезення по річці перевищують 100 млн т в рік.

      Існує транс-европейськая система судноплавних каналів, що зв'язує між собою річки  Середньоєвропейської рівнини - Буг, Віслу, Одру, Ельбу, Везер [24].  
 

1.2. Рекреаційно-туристичне господарства країн Європейського макрорайону

      Країни  Західної Європи вирізняються у світі  найвищим рівнем експлуатації рекреаційних ресурсів і найефективнішим їх використанням.

      Зокрема, у Франції задіяні всі види наявних рекреаційних ресурсів. Найбільше відпочиваючих (понад 14 млн осіб) до цієї країни приїжджають з Німеччини, трохи менше з Великої Британії, Бельгії, Швейцарії, Італії, Іспанії і Нідерландів.

      Майже половина всіх іноземних туристів воліють відпочивати на знаменитій Французькій Рив'єрі.

      Близько 16 млн осіб головним об'єктом туризму  обирають Париж. Приблизно по 6 млн  туристів відвідують Альпи, Лангедок-Русельйон і Аквітанію.

      На  відміну від багатьох жителів  інших країн Західної Європи, французи віддають перевагу відпочинку і лікуванню у власній державі (82 %). Свою країну вони оглядають, мандруючи переважно автомобілем. Як і в Україні, серед туристів більшість становлять міські жителі. Для Франції у внутрішньому туризмі характерні яскраво виражені піки активності, пов'язані із сезоном літніх відпусток, різдвяними днями, канікулами у лютому, Великоднем тощо.

      Рекреаційно-туристичне господарство Франції, щоб утримати перше місце у світі постійно змінюється і реконструюється. Держава активно втручається у ці процеси. Прийнято відповідні плани рекреаційного освоєння тих районів країни, які ще відстають у цьому плані. Особлива увага приділяється рекреаційному використанню Піренеїв, атлантичного узбережжя, пошуку мінеральних вод з метою розширення мережі бальнеологічних курортів, розвитку агротуризму тощо. Французи вважають, що можливості розвитку їхнього рекреаційно-туристичного господарства далеко не вичерпані [23; 223-224].

      Іспанія за кількістю іноземних туристів поступається лише Франції. Нині важко уявити, що в 1950 р. цю країну відвідали лише 3 млн осіб. З того часу кількість туристів зросла майже у 20 разів. У Європі Іспанія доволі чітко спеціалізується на масовому пляжному туризмі. Основна частина туристів приїжджає сюди з Франції, Німеччини, Італії та Нідерландів.

      Швидкі  темпи економічного зростання, входження  країни до євроатлантичних структур, перш за все ЄС і НАТО, активне втручання держави в рекреаційно-туристичний комплекс, надання гарантованих кредитів для будівництва готелів, значні іноземні інвестиції перетворили Іспанію на один із провідних рекреаційних центрів світу.

      На  сьогодні узбережжя Середземного моря Іспанії за рекреаційною привабливістю  випереджає всі інші країни Середземномор'я, включаючи Італію і Францію. Крім того, Іспанія має великі потенційні можливості для розвитку туризму, які в інших державах майже повністю вичерпані. Нині найбільш рекреацій-но освоєні Балеарські острови та узбережжя Середземного моря. В майбутньому залучення дуже перспективного Атлантичного узбережжя і розширення використання Канарських островів для зимового відпочинку на пляжах.

      Зростання доходів населення привело до швидких темпів розвитку внутрішнього туризму. Найбільшою популярністю користуються прибережні курорти, а серед регіонів — Валенсія, а також Андалусія й Каталонія.

      Виїзний туризм в Іспанії хоч і зростає, але донині розвинутий доволі слабо. Туристи з Іспанії відвідують переважно сусідні країни Португалію і Францію, а також віддають перевагу порівняно дешевим послугам у Марокко, Тунісі, Туреччині і Греції.

      Крім  пляжів і аквапарків, які приваблюють  найбільшу кількість туристів, Іспанія все активніше використовує власний культурно-історичний потенціал, заглиблений у тисячоліття. У країні органічно поєдналися історичні пам'ятки римської і мавританської епох з чудовими архітектурними спорудами середньовіччя і сучасності.

      Особливо  полюбляють туристи з усього світу  музей Прадо і палац Ескоріал у Мадриді, знамениту Долину загиблих з грандіозним монументом і вибитим у скелі величезним храмом з могилою Ф. Франко, морський музей-пам'ятник Колумбу, архітектурні споруди Га-уді у Барселоні та ін.

      Характерною особливістю Іспанії є наявність  тут державних підприємств з  приймання туристів, підпорядкованих Державному міністерству з туризму, яке опікується переобладнаними у найдорожчі готелі замками, фортецями і палацами.

      Італія  протягом XX ст. перетворилася на світовий центр рекреації і туризму. На початку XXI ст. ця галузь господарства розвивається на основі широкого втручання держави в особі Національного управління туризму, державної авіакомпанії "Аліталія" і Європейського Співтовариства. Нині ЄС здійснює потужні інвестиції в розвиток туристичної інфраструктури півдня Італії.

      Рекреаційні ресурси Італії можна чітко поділити на дві групи: природні й культурно-історичні. До перших належить рекреаційний потенціал морського узбережжя, островів і Альп, до других — потужна культурна спадщина Стародавнього Риму і доби Відродження. Б основному туристів приваблюють пляжі, гори, озера, вулкани, "Вічне місто" Рим, Венеція, Флоренція, Піза, Мілан, Турин і Неаполь.

      Найбільше туристів до Італії приїжджає з Німеччини, Франції, Швейцарії і Австрії. Туристи з віддалених країн (Японії, США, Південної Кореї, Канади), як правило, залишаються тут на тиждень, щоб відвідати трійку найвідоміших міст — Рим, Венецію і Флоренцію.

      На  початку XXI ст. спостерігається певний занепад міжнародного туризму в  Італії. Це пояснюється психологічною втомою іноземців унаслідок інформаційно-рекламного перевантаження, а також виникненням у Європі все нових рекреційно-туристичних центрів після розпаду соціалістичного табору і СРСР, входженням колишніх соціалістичних країн до ЄС і НАТО та перетворенням їх (Чехії, Польщі, Словаччини, Словенії, Хорватії, Румунії, Болгарії) на нові європейські оздоровниці [23; 224-225].

      Велика  Британія — одна з провідних туристичних  країн Європи і світу з власним "обличчям". Останніми десятиліттями  тут швидко зростає діловий туризм, яким нині охоплено більше половини населення країни. Ця тенденція виявилася ще в економічно важкий для країни період 80-х років XX ст,: курортні зони з довгочасним відпочинком і лікуванням занепали, туристичний бізнес почав шукати порятунок у розвитку бізнес-туризму, а також переобладнанні готелів у бу-динки-пансіонати для пенсіонерів.

Зміцнення національної валюти — фунта стерлінгів, відмова від переходу на евро перетворили Велику Британію на дорогу країну для іноземних туристів. Дорогим є туристичний сервіс і для британців. Вони віддають перевагу подорожам з метою відпочинку до Іспанії, Франції, Кіпру, Греції, Тунісу, Португалії і Туреччини.

      Історичні чинники, мовна спорідненість, а  також постійне зміцнення національної валюти стосовно американського долара зумовили у виїзному туризмі Великої Британії високу частку подорожей до США і Канади (43 %). У літній період британці нерідко відвідують американський курорт Майямі. Поширені діловий туризм до СІЛА і Канади, а також поїздки до родичів і друзів. Розширюються туристичні зв'язки за так званими інклюзив-турами до країн Карибського басейну, Гамбії, Таїланду тощо.

      Серед туристів, які відвідують Велику Британію, переважають громадяни країн  Європейського Союзу (50 %). На другому місці — відпочиваючі з Північної Америки, які обирають Британію з метою відпочинку під час відпустки (43 %), ділової подорожі (21 %), зустрічі з рідними і друзями (21 %).

      Рекреаційно-туристична база Великої Британії в цілому відмінна від такої самої, наприклад, у  Франції, Іспанії чи Італії. Британців і гостей країни приваблюють повсюдно розміщені спортивні стадіони, де регулярно проводяться змагання з футболу, тенісу, крикету тощо. Надзвичайно популярні тут і кінні перегони. Туристи дуже полюбляють відвідувати старовинні міста країни, її музеї і бібліотеки, старовинні університети Оксфорда і Кембриджа, мегалітичні споруди Стоун-генджу, курорти південного узбережжя Англії.

      Географічне положення Німеччини в центрі Західної Європи з погляду її рекреаційно-туристичного використання надзвичайно вигідне. Вона знаходиться на двох туристичних осях, які ведуть з країн Скандинавії до країн Середземномор'я (з півночі на південь) і з заходу на схід, з'єднуючи Західну Європу з Центральною і Східною, що накладає істотний відбиток на географію туризму Німеччини.

      Важливим  чинником просторової орієнтації туристичних потоків є також входження країни до п'ятірки економічно найпотужніших країн світу, що зумовлює значний обсяг ділових поїздок до цієї держави і з неї. Німеччина перетворилася на світовий центр проведення міжнародних торговельних виставок і ярмарок. Постійно зростає кількість конгресів, симпозіумів і конференцій. Світовими виставковими і конгресовими центрами стали Дюссельдорф, Гамбург, Ганновер, Штутгарт, Мюнхен, Берлін та ін [23; 226-227].

      Велику  роль у розвитку рекреації і туризму  в Німеччині відіграють розміщені тут військові бази США. Військові зі США віддають перевагу відпочинку в Німеччині і сусідніх країнах, замість того, щоб їхати до США. Усвідомлення великої ролі американських військових баз у розвитку рекреації і туризму в країні у 2007 р. призвело вже до того, що така країна, як Болгарія, почала вимагати від США розміщення на своїй території одразу п'яти військових баз.

      Велика  притягальна сила Німеччини як багатої  і високорозвинутої країни, особливо для громадян держав Східної Європи, привела до поширення одно- і дводенних шоп-турів із різних країн, особливо Польщі. Змінні кон'юнктура та законодавча база в країнах Східної Європи варіюють поїздки до Німеччини від купівлі автомобілів, що були у використанні, до запчастин до них, одягу чи косметики.

      Кількість німців, які проводять відпустку  за кордоном, постійно зростає. Німці віддають перевагу Італії, Португалії, Іспанії, Кіпру і Туреччині. Зростає число і далеких поїздок до США, Таїланду, Кенії, Шрі-Ланки, Мальдівських островів. Бізнес-туризм особливо швидко прогресує до Японії, Тайваню, Малайзії, Сінгапуру, Гонконгу.

      Німеччина починає все більше відкривати для  себе й Україну. Суто ділові поїздки  починають змінюватися диверсифікованими видами туризму. Дві країни пов'язують дуже багато спільних історичних подій. Можливості розширення туристичного обміну між двома державами просто безмежні.

      Інтенсивний розвиток рекреаційно-туристичного комплексу  Греції почався у 70-х роках XX ст. У цей час його основою став пляжний туризм, умови для розвитку якого в Греції близькі до ідеальних. Надзвичайно порізане затоками узбережжя поєднується з тисячами островів будь-яких розмірів і конфігурацій. Це дало змогу Греції успішно витримати конкуренцію таких відомих туристичних країн Середземномор'я, як Італія, Франція та Іспанія.