Культурно-познавательный тур в Испанию

      У Каталонії туристу обовязково запропонують густий м’ясний (ескулла) або рибний (порусальда) суп, смажені свинячі ковбаски з квасолею (монхете-ам-ботіфарра), куріпку по-каталонському, асорті із морепродуктів (сарсуела), і обов’язково – паелью – страву з рису, підфарбованого шафраном, приправленого маслиновою олією із додаванням морепродуктів, овочів чи м’яса. На десерт – мел-і-мато – сир із медом. До страв обов’язковими є всесвітньо відомі місцеві соуси: софріто, алі-олі, пікада[12].

      Меню  ресторанів півдня Іспанії не обійдеться без овочевого супу гаспачо і пескатос-фрітос – маленької смаженої риби, яку їдять з головою і кістками та кальдеро – по-особливому приготованого рису. Характер кухні центральної частини країни сформувався під впливом різкого клімату, гористої місцевості і важкої праці. Основа такої кухні – квасоля й інші бобові та різні м’ясні страви. «Візитною карткою» кухні північних регіонів є найрізноманітніші страви із овочів, м’яса, риби і морепродуктів приправлених різними соусами: квасоля лабаньєса і ель-барко, тріска по-біскайському, картопля з макреллю, плавники морської щуки – кокотхас, великі котлети з яловичини, зготовані на грилі – шульєтон-де-б'ю і тушковані мальки вугра, які вважаються однією з кращих іспанських страв.

      Іспанську кухню у будь-якому регіоні  неможливо уявити без вина. Найбільш відомі – андалузький херес і каталонська сангрія. Менш відомі, але не гірші від цього – валенсійське вино ла-манча, арагонське – сатепа, мурсійське – хумілья. Вино й інші спиртні напої (сидр, лікери) в Іспанії виготовляють у 57 районах.

      Релігія – римо-католицька. Існують громади протестантів різних течій. Поширений іслам.

      Іспанська мова є офіційною на всій території  Іспанії.

      На  території деяких автономних областей такий самий офіційний статус мають такі мови: у Країні Басків – баскійська, у Валенсії та на Балеарських островах – каталанська (у Валенсії вона офіційно називається валенсійською), у Галісії – галісійська, у Каталонії – каталанська та окситанська (у формі аранської говірки) мови[18].

      Сьогодні  Іспанія міцно займає лідируючі  позиції в рейтингу світових туристських  держав, як по обсягах прибуттів, так  і по доходах у галузі. В 2001 році країну відвідали 75.5 млн. чоловік з  яких не менш 65% (49.5 млн.) ставляться до категорії туристів. Число туристських ночівель виросло на 5% і склало 423,6 млн. Ще більш швидкими темпами ростуть доходи туристичної індустрії – вони перевищили 31,7 млрд. євро. Це пояснюється певною політикою Іспанії, спрямованої на зведення індустрії туризму в основну галузь економіки, що дає гігантські доходи в бюджет держави.

      68% туристів приїхали в Іспанію  на відпочинок, 8% по робочих справах  і на навчання, 4% на лікування  або ж по особистих справах.  Необхідно відзначити, що за останні роки кількість людей, що приїжджають по справах або на навчання, збільшилося у два рази в порівнянні з 1998 роком[14].

      В 2000 – 2008 роках безперечними лідерами серед туристичних напрямках в Іспанії були Канарські й Балеарські острови, 43% туристів відпочивали саме там. За ними розташувалися узбережжя Середземномор’я: 19% Каталонія, 13% Андалусія, 8,9% Валенсійське Співтовариство й Автономне Співтовариство Мадрид – 8,3%. Найбільше число іноземних туристів, що відвідали Іспанію в 2000 році, приїхали з Великобританії 12,8 мільйонів туристів (26,2%), Німеччина з 11,3 мільйонами чоловік (23,7%). Із Франції приїхали 5,7 мільйонів чоловік (11,9%), з Італії 2,1 мільйон, з Бельгії 1,7 мільйонів і з Португалії 1,5 мільйонів чоловік[11] .

      Важливі фактори (географічна близькість, клімат, порівняльна дешевина турпродукта), що визначають пріоритетність Іспанії як країни міжнародного туризму, звичайно, відіграють головну роль для країн Європи, але не можуть бути поширені на економічно розвинені країни за межами європейського континенту.

      Канада, туристи якої також відвідують Іспанію, мають молоду історію й культуру. Канадці також цікавляться історією країни, що вони відвідують. Так більше, що приблизно половина населення Канади − це франкомовна група, і історичних корінь самої Канади формувалися під впливом французьких, іспанських і німецьких культур, що й залучає канадців у Європу й, зокрема , в Іспанію[20].

      Безсумнівно, що потоки іноземних туристів в Іспанію  впливають гарно поставлена інфраструктура, тобто дороги, аеропорти й т.д., а також географічне положення стосовно Європи, що й дозволяє робити транзитний туризм через європейський «континент» в Іспанію. 

      1.2 Характеристика культурно-пізнавальних об’єктів 

      Іспанія володіє дивовижним культурним спадком. Фактично кожне міське і багато сільських поселень пишаються унікальними об’єктами архітектури, музеями, пам’ятниками, сакральними святинями. Але найбільша концентрація суспільних туристичних ресурсів притаманна великим містам, насамперед Мадриду, Барселоні та Валенсії (табл. 2. 1).

      Столиця Іспанії – Мадрид. Зародження міста пов’язане з будівництвом фортеці арабським еміром Мохамедом для захисту від можливих спроб іспанців відвоювати свої землі і звільнитися від влади арабів. У результаті реконкісти до кінця XV ст. увесь Піренейський півострів було звільнено. Вирішальним у долі Мадрида став 1561 р., коли король Філіп переніс сюди із Толедо столицю держави і Мадрид став центром політичного і культурного життя Іспанії[7].

      Визначною пам’яткою Мадрида є архітектурний ансамбль Пласа Майор, що в перекладі означає «головна площа». З ранку до пізньої ночі на Пласа Майор працюють численні кафе, ресторани, бари, сувенірні крамниці. Туристів розважають вуличні музиканти.

      «Музейний трикутник» у Мадриді, який утворюють музей Прадо, музей королеви Софії і музей Тіссена-Борнеміси, розташовані в одному районі, Національний археологічний музей, Пласа Майор, на якій розташовані 136 будинків, збудовані у стилі мадридського бароко з 437 балконами, з яких у минулому спостерігали за королівськими церемоніями, рицарськими турнірами, коридою й аутодафе; у центрі площі – пам’ятник королю Філіпу ІІІ; Площа Пуерта дель Соль, з центру якої ведеться відлік дорожніх відстаней у країні; на площі встановлено пам’ятник «Ведмежа і полуничне дерево», який є символом міста і пам’ятник королю Карлу ІІІ; Площа Сібеліс, у центрі якої розташовано фонтан із колісницею богині Кібели, запряженою левами і пантерами; площу оточують чотири пам’ятки архітектури: Банк Іспанії, палац Буенавіста, будинок Головного поштового управління і особняк маркізів де Лінарес, Королівський палац в оточенні садів Сабатіні і парку Кампо дель Моро, Східна площа зі сквером із скульптурами іспанських королів і кінною скульптурою короля Філіпа IV, Арена для кориди «Лас Вентас», пустинь Святого Антонія Флоридського; площа Іспанії, парк Ретіро, Район AZCA – фінансовий центр, район хмарочосів[ 17].

      Барселона.Пасео де Грасія ( Passeig de Gracia) Один з найбільших проспектів у Барселоні, а також один з найважливіших комерційних та ділових районів міста. Саме на цьому проспекті знаходиться кілька архітектурних шедеврів : будинок Міла, будинок Бальо, будинок Фусте тощо.

      Пам’ятник Колумбу на колоні заввишки 60 м, створений Гайета Буйгасом в 1888 року, став символом міста. Бронзові рельєфи на цоколі монумента зображують сцени з життя Колумба, у тому числі його висадку на Карибських острова, а на вершині колони варто восьмиметрова статуя самого першовідкривача. На ліфті можна піднятися на оглядовий майданчик з неповторним видом на порт і Старе місто.

      Цей високий монумент споруджено до Всесвітній виставці 1888 року є даниною поваги жителів Барселони Христофору Колумбу.

      Площа Каталонії центральна площа каталонської столиці, одна з найбільших площ Барселони. Займає площу 5 га, об’єднує Готичний квартал, центральну частину міста та квартал Ешямпла. З площі відкривається вид на Ла Рамблу, проїзд Ґрасія, вул. Ла Рамбла де Каталунья, Університетське перехрестя[15].

      Гора  Монжуїк знаменита гора у столиці Каталонії Барселоні. Висота Монжуїк становить 173 м. Завдяки безлічі визначних пам’яток і чудовим парками Монжуїк приваблює як туристів, так і барселонців.

      Саграда Фамілія католицька церква у Барселоні. Її побудова почалась у 1882 р. і триває до сьогодні. Храм розташований на північ від барселонського району Старе Місто у міському районі Ашямпла. Метою Ґауді було зробити Храм Святого Сімейства «останньою великою святинею християнства», внаслідок чого всі архітектурні елементи храму набули глибокого християнського символізму[10].

      Парк  Гюель – великий парк з численними будівлями, який знаходиться у Барселоні. Був спланований архітектором Антоні Ґауді, побудований між 1900 – 1914 р.р., як громадський парк відкритий у 1926 р. Займає площу 17,18 га (0,1718 км2), є одним з найбільших парків Південної Європи.

      Парк Ґуель побудовано у характерному для Ґауді стилі, йому притаманні звивисті форми, криві лінії тощо. Парк розташований у центрі міста, але чітко відокремлений від нього і протистоїть йому – він знаходиться на узвишші, над центральною частиною міста, і його спокійна умиротворена атмосфера протиставлена метушні ділових кварталів Барселони.

      Для парку Ґуель за приклад Ґауді  взяв принцип англійських парків, однак наповнив свій сад архітектурними роботами у стилі ар нуво. У Ґауді  колони перетворюються на стовбури дерев, які нахилені під непрямими кутами до поверхонь, стелі побудов зроблені з каміння, що створює враження непевності та хисткості. [ 19]

      Готичний  квартал. Ця частина міста, названа так , тому що має велику кількість пам’яток в готичному стилі, розташована межах захищеного фортечними мурами римського поселення. Квартал, що між Кафедральним собором і Ратушею і частково оточений бастіонами давньоримських стін, є, мабуть, самої притягальної частиною міста. На початку XX в. його стали називати «Готичним», хоча готичні будинку збереглися в інших частинах міста.Тут розташовані пам’ятні будівлі та державні установи. Маршрут починається на Plaza Nova, де знаходяться дві випущені в 50-і роки циліндричні вежі римської фортечної стіни, в напрямку до Кафедрального Собору є інший залишок фортечної стіни і частину акведука, за яким з гір Кольсерола надходила вода. [18]

      Гірський  монастир Монсеррат – монастир, що розкинувся на висоті 721 м над рівнем моря, отримав своє назву по гірничої місцевості Монсеррат («Розрізані гори») в 50 км на північний захід від Барселони, де на невеличкому просторі в 10 х 5 км височіють тисячі вапнякових скель вигадливої форми. В 1987 року природний комплекс, прилеглий до монастиря, оголошено національним парком Каталонії. Багата флора цього куточка природи охоплює понад півтори тисячі видів. Прикрашені скульптурними творами і доглянуті гірські стежки цього музею під відкритим небом, обладнані покажчиками тривалості і рівня складнощі маршруту і мають успіх для прогулянок у туристів, так і місцевих жителів.[8]

      Театр-музей  Сальвадора Далі.Будинок-музей Сальвадора Далі було відкрито для відвідувачів в 1997 році. Він з ряду рибальських будинків, які Далі спроектував у формі лабіринту. Відвідувачі можуть оглянути майстерню художника, бібліотеку, сад, житлові кімнати. У 1998 році Департаментом Культури Уряди Каталонії, будинок-музей було оголошено національним культурно-історичним пам’ятником.

        Гора Тібідабо – найвища точка Барселони (500 метрів), звідси відкривається вид на місто. На вершині стоїть Спокутний Храм Святого Серця, увінчаний статуєю Христа, який відкриває обійми світу. Доїхати можна так: доїхати до Пласа-дел-Тібідабо, потім сісти на «Блакитний трамвай», а потім пересадка на фунікулер до Парку атракціонів. На самої вершині гори стоїть Храм Святого серця Христового архітектора Енрике Саньєра. Псевдоготичний стиль будівлі не позбавлений відтінку монументальної величі. Храм дає доступ до найвищої позначці Кольсероли, звідки відкривається чудовий вид Барселони і каталонського узбережжя.

      Толедо – історичний центр, містацілісний ансамбль середньовічного міста із численними рідкісними пам'ятками архітектури XII-XV ст.; Фортеця – унікальна фортифікаційна споруда, де збереглися стіни, 8 башт-воріт і 2 мости[13].

      Світовою  популярністю користується музей Прадо, де зібрані полотна художників іспанської, італійської, нідерландської, фламандської і німецької шкіл. Тут можна побачити полотна Ель Греко, Веласкеса, Гойї та інших великих майстрів. У Мадриді також можна відвідати Національний музей прикладного мистецтва, Центр мистецтв королеви Софії, Національний архітектурний музей, Королівський палац та ін.

      Барселона – відомий туристичний центр. Тут знаходяться собор Святого Сімейства і комплекс будівель, створені знаменитим архітектором Антоніо Гауді, футбольний стадіон «Ноу Камп», пам’ятник Христофору Колумбу, який вважається одним із найвищих у світі, інші визначні пам’ятки.

      Серед подієвих туристичних ресурсів зберігає значення корида − форма бою людини з биком, традиційне іспанське видовище, яке нині більшою мірою зорієнтоване на туристів. Пік популярності кориди вже минув. Більшість іспанців негативно ставиться до цього кривавого дійства[14].

      На  окрему згадку заслуговують релігійні  святині Іспанії, які перетворилися  на потужний чинник розвитку туризму.

      Цілу  сторінку в історії європейського туризму і паломництва займає «Шлях Святого Якова». У католицькій культурі він більше відомий як «Шлях Сантьяґо-де-Компостела» – знаменита дорога паломників до могили апостола Якова. Шлях до святині пролягав із Скандинавії, Кавказу, Британських островів, але був і лишається найбільш виразним на території Франції та Іспанії. Шлях Святого Якова почав активно формуватися з початку ІХ ст. У XII ст. папа Калікаст ІІ дарує паломникам до міста право на отримання індульгенції, що прирівняло Сантьяґо-де-Компостелу до Єрусалиму та Риму. З того часу шлях до Сантьяґо перетворюється на головну паломницьку дорогу Європи[10].