Історія розвитку костюма

  Для прикладу можна звернутися до українських головних уборів XIX ст. За допомогою головного убору людина прагнула захистити себе від різ-них зловісних людей. Зразком такого оберегу могла бути дівоча стрічка або вінок із запашних рослин, складні форми жіночих очіпків, пов'язок, наміток. Особливі магічні властивості, які мають давнє загальнослов'янське коріння, надавалися також українській народній сорочці, що одягалася безпосередньо на тіло. їй приписували і лікувальні властивості. Вона виступає обов'язковим елементом вбрання у багатьох обрядах. Людина вірила, що через сорочку може передаватися як здоров'я, так і хвороби. Сорочкою обгортали новонароджених, сорочку вишивали на весілля, на смерть, подолом своєї сорочки мати витирала личко своєї дитини від пристріту. Із нею пов'язані не тільки сімейні, а й суспільні традиції. Наприклад, у білій сорочці жінки виходили прокладати першу борозну.

  Магічними властивостями наділявся кожух, який займав важливе місце в обрядовості, символізуючи родючість, багатство та щастя. В Україні в кожух закутували новонародженого. Кожух та керея були складовими частинами весільного вбрання молодих. На ньому сиділи молоді на весіллі та здійснювався обряд постригання. У кожусі навиворіт зустрічала мати нареченої жениха...

Важливу оберегову, магічну роль в одязі  виконували колір та орнаментика, а  також такі деталі, як прикраси, пояс та інші доповнення.

  На перших стадіях розвитку суспільства простежуються і естетичні вимоги щодо одягу. Прикрашаючи одяг, людина насамперед увиразнювала свій несвідомий потяг до прекрасного. З часом прикраси перетворилися на необхідний атрибут костюма, відбиваючи особливості художньо-естетичних смаків народу. Отож естетична функція віддзеркалювала певний спосіб життя, відношення людини до всього світу.

  Коли говоримо про естетичні особливості, то маємо на увазі підпорядкування певним законам композицій, які вимагають гармонійної єдності таких показників, як матеріал, форма, колорит та різні види оздоблення одягу. Композиційна завершеність особливо яскраво відбивається у традиційному костюмі, який відтворює народні уподобання, художнє сприйняття явищ довкілля, збагачене багатовіковим досвідом. Прикладом довершених композицій можуть служити комплекси традиційного вбрання різних етнографічних районів України.

  Якщо магічна та обрядова функції костюма в кінці XIX - поч. XX ст. здебільшого втрачають своє значення, пов'язане з первісними уявленнями, то естетична, переживаючи певні видозміни, і до сьогодні успішно утверджує себе, що й робить одяг важливою складовою частиною декоративно-прикладного мистецтва.

  Уже з виникненням родових общин, а згодом племен, що об'єднували споріднені родові общини та етнічні угрупування, в одязі дедалі частіше простежуються етнічні ознаки, які з часом набувають більшого увиразнення. Тобто можна говорити про етнічну функцію одягу.

  Загальновідомо, що в X ст. на основі консолідації розрізнених слов'янських племен (полян, сіверян, волинян, в'ятичів) на території Східної Європи виникає могутня держава - Київська Русь. Хоча і важко судити про одяг цих племен, але за аналогією з іншими видами матеріальної культури, зразки якої є у розпорядженні археологів та істориків, можна гіпотетично припустити, що він суттєво відрізнявся. В процесі утворення давньоруської етичної спільноти відбувається і консолідація багатьох явищ культури. На основі одягу давньослов'янських племен Східної Європи утворювався і давньоруський костюм, значною мірою не схожий на одяг сусідніх народів.

  Феодальне роздроблення і розпад давньоруської держави, різні історичні долі населення на окремих її територіях сприяли формуванню російської, української та білоруської народностей, Найінтенсивніше цей процес проходив у XVI-XV ст. Приблизно з цього часу у згаданих народностей багато спільного між собою, але виступають вони як окремі етнічні одиниці. Відповідно, на основі одягу населення давньоруської держави проходило формування етнічної специфіки народного вбрання росіян, українців, білорусів.

  Згодом, з утворенням нації, яка формується із зародженням і розвитком капіталістичних* відносин, ускладнюється етнічна специфіка народного одягу. Він набуває національних ознак. Риси такої етнічної спільності, як нація, що витворилася в певних умовах розвитку етносу, виявляють велику стійкість стосовно пізніших впливів і нашарувань, котрі в свою чергу відбиваються на еволюції одягу.

  У середині окремих етнічних спільнот на одязі відбиваються специфічні регіональні і локальні ознаки. Тобто костюм стає, так би мовити, знаком відмінності населення однієї місцевості від іншої. Регіональна функція інколи змішується з національною.

  Архаїчні риси народного одягу, що пов'язані з культурою стародавніх етнічних спільнот, які лягли в основу формування культури даного етносу, дедалі більше стираються в процесі розвитку та консолідації народності і нації. Окремі ж архаїчні елементи затримуються в одязі дуже довго: так утво-рюється певний комплекс національного костюма.

  Це явище можна простежити на українському національному одязі, в якому на спільній основі виділяються регіональні та локальні комплекси з дуже виразною своєрідністю в крої, кольорі, оздобленні, способах поєднання та носіння окремих елементів вбрання, що в XIX - поч. XX ст. ще збе-рігають і певні архаїчні риси. Можна погодитися з припущенням Г. С Маслової, що така складова частина одягу східних слов'ян, як плетене взуття, сягає в своїй основі часів племінного побуту слов'ян. Знаряддя для його виготовлення були відомі в епоху неоліту. Те ж саме можна сказати про незшитий одяг.Скажімо, "плахта", "поньоаа" означають полотнище тканини, платок, накидку, котра дозволяє долучати цей вид вбрання до того часу, коли найпростіші Його форми у вигляді шматка тканини мали різне призначення.

  На формування і розвиток етнічної функції одягу, її регіональну і локальну специфіку впливають і етнокультурні взаємозв'язки між різними народами - від найдавніших часів до сьогодення. Вони лаконічно розповідають про етнічну історію цих народів. Попри спільність багатьох елементів українського національного костюма (за кроєм, способом носіння, характером оздоблення), локальні різновиди його зберігають яскраву своєрідність в одних випадках, утримуючи в собі найархаїчніші племінні ознаки, в інших - видозмінені риси, що з'явились у процесі етнокультурного взаємообміну з сусідніми етнічними групами або народами.

  Отже одяг - це явище етнічне, він - продукт творчості окремого народу, складова частина його матеріальної та духовної культури. Він відбиває конкретно-історичні умови його розвитку. Національні риси культури того чи іншого етносу якнайдовше зберігаються саме в народній культурі та безпосередньо в традиційному костюмі.

  В процесі соціально-економічної еволюції суспільства, із зародженням класів, що сприяють соціальному розшаруванню населення, з виникненням приватної власності розвивається соціально-економічна функція одягу. Одяг, скажімо, стає знаком майнового розмежування (розподіл на бідних та багатих), тобто вказує на станову приналежність. Починаючи з перших етапів розвитку людського суспільства, з появою майнової класової нерівності з'являється і різка соціально-економічна диференціація одягу, яка особливо гостро відбивається на його кількісних та якісних показниках. Певні класи за допомогою одягу титулували своє привілейоване становище. У феодальному суспільстві багатьох країн Західної Європи, особливо в період середньовіччя, регламентація одягу навіть підкреслювалася законодавством. У цілому ряді законів було передбачено заборону дворянам носити шовковий пояс або оксамитовий одяг червоного кольору. Навіть довжина носків взуття була суворо регламентована. Часом встановлювалася кількість предметів, які можна було носити тому чи іншому стану, або безпосередньо форма чи конструкція костюма, що підкреслювала майнове становище його власника. Довгі рукави у кафтані російського боярина, майже півметрові носи рицарського взуття, криноліни (жіночі спідниці) - все це підкреслювало становище панівних класів, їхню непричетність до праці. Окрім певних приписів, підкріплених законодавством, на одязі від-бивався і матеріальний, економічний стан окремої людини і всього суспільства.

  У Стародавній Русі та пізніших державах, що утворилися на її території, одяг боярства, а згодом - дворянства відрізнявся матеріальною перевагою. Здебільшого використовувалися дорогі привізні тканини, оздоблювався одяг коштовним камінням та іншими прикрасами. їхня кількість визначала знатність та багатство особи. Петро І свого часу видав указ, яким зобов'язував всі стани, окрім духовенства та селянства, носити спочатку угорський, а потім німецький одяг. Безумовно, що цей указ не поширювався на всі околиці Росії.

  В Україні панівні класи (феодально-поміщицька знать, козацька старшина, дворянство) теж завжди намагалися виокремитися своїм одягом у суспільстві, підкреслюючи свою матеріальну перевагу. Народний одяг, що не міг змагатися з пишнотою одягу панівних класів, відтворював народну майстерність та винахідливість. Одяг відбивав розподіл селян нарізні соціальні групи (державні, колишні поміщицькі тощо). Такий розподіл дуже чітко був виражений у дореформений (1861 р.) період, але зберігавсь і надалі. Різні умови життя селян державних, козаків, поміщицьких, монас-тирських були відображені і на їхньому одязі. Відмінності стосуються не лише використання не однакових за якістю тканин та різних видів вбрання (наприклад, бурнуси - у багатих, кереї, свити - у бідних), але й на їх кількості. Багаті козаки мали по 5-6 і більше кожухів, а селянин-бідняк не мав жодного або ж мав одного старенького "лата на латі" на всю велику родину.

  Таким було розшарування уже в дореформений час (до 1861 року). Ще більше воно ускладнилося у пореформений період. Саме тоді в Україні переважав капіталістичний спосіб виробництва, який значно вплинув на економічні і соціальні умови життя, поглибивши протиріччя між різними класами суспільства. Швидкий розвиток та концентрація промисловості, зростання кустарних промислів сприяли росту населення міст, приміських та промислових центрів. У середовищі самого селянства також відбувається процес корінного руйнування старого патріархального селянства та визрівання нових типів сільського населення.

  Різко змінюється на цей час і побут міського населення. Зростають культурні запити нового типу робітників - ремісників. В одязі селянства також намічаються суттєві зміни, пов'язані з посиленням впливу міської культури та появою на селі промислових товарів. Але в умовах дальшого функціонування давніх патріархальних традицій цей процес відбувається повільніше. Поруч із збереженням традиційних форм у селянському одязі з'являються риси міщанського вбрання: нові види одягу, зміни в крої, способах носіння, в орнаментиці.

  На одязі впродовж всієї історії його розвитку відбивалися і статево-вікові особливості людини. Причому статево-вікові функції одягу були пов'язані не тільки безпосередньо з фізіологією людського організму, а й із характером діяльності різних за статтю та віком людей і відповідно - до їх соціального становища у суспільстві. Наприклад, чоловічі штани - це досить пізнє явище, яке своїм походженням, окрім інших причин, пов'язане із розвитком верхової їзди, зокрема із впровадженням кінноти у військову справу, а також із розвитком орного способу обробітку ґрунту. Такий елемент жіночого народного костюма, як запаска-фартух, свідчить про її причетність до господарської справи.

  Статево-вікові особливості одягу безпосередньо були пов'язані і з етикою конкретного народу. Закони етики, які формувалися, змінювалися в процесі розвитку людського суспільства, відбивали норми взаємовідносин між людьми. Особливості етики окремого народу, держави мали свою національну самобутність, це було пов'язане з індивідуальним шляхом розвитку. Особливості звичаїв підкреслювали традиції даного етносу. У пев-ний історичний період різні класи даного суспільства часом мали зовсім різні етнічні уявлення, які дуже яскраво відбивалися в одязі. Наприклад, для української жінки-селянки навіть на початку XX ст. було великим гріхомходити простоволосою, без очіпка. Хоча, скажімо, для різних груп міського населення на той час це було анархізмом.

  Отже одяг як одна із необхідних умов існування людини, а також як складова частина матеріальної та духовної культури народу впродовж іс-торії його розвитку виконує захисну, естетичну, етнічну, соціально-економічну, статево-вікову, етичну та інші функції.

  Певна сукупність, зв'язок функцій костюма разом з емоційнимставленням народу до одягу обумовлює його приналежність до того чи іншого етносу. Різною буде структура функцій та їхнє емоційне забарвлення, що відбиває поняття костюма окремого народу на різних етапах історичного розвитку - в родовому, рабовласницькому та інших суспільствах, а також у певний історичний період і в різних верств населення. Наприклад, одяг панівних класів і трудящих; одяг місцевого населення, що підпорядковується впливам моди, і народний костюм з традиціями, що передаються з покоління в покоління...

Висновок

 Залежно від загального призначення одягу наголос робиться на одну або декілька його функцій, інші стають другорядними. У святковому вбранні переважає естетична функція, всі інші у сукупності мають другорядне значення. Весільне, смертне, а також вбрання, що одягалося на великі релігійні свята, носить обрядову функцію.

  Поява нової функції або зникнення старої веде до зміни функціональної структури взагалі. З цього приводу відомий етнограф Богатирьов П. Г. пише, що функціональна структура - це органічне ціле і складає особливу систему. Саме тому зникнення або зміна інтенсивності однієї з функцій викликає зміну в структурі в цілому. Ці зміни можуть бути різними - або послаблення однієї з функцій призводить до послаблення всіх інших функцій, що входять у дану структуру, або із послабленням однієї функції збільшується інтенсивність іншої функції. В обох випадках змінюється структура. Особливо чітко простежується позбавлення, а в деяких випадках і відмирання ряду функцій одягу (релігійної, обрядової, локальної і т. ін.) наприкінці XIX - в першій половині XX ст. у зв'язку з бурхливими змінами у побуті і світогляді суспільства. Це пояснювалося конкретними історичними умовами. Зміни обумовлювали й появу ряду нових функцій одягу і призвели до докорінної зміни і структури функцій та їх емоційного забарвлення в одязі цього періоду.