Історія розвитку костюма

  Духовний і творчий потенціал народу завжди нерозривно пов'язаний із всебічним знанням своєї історії, її місця і ролі у світовій культурі. Ретроспектива традиційного побуту, творчого досвіду, духовної культури - всього комплексу проблем, що розкривають етнічну самобутність,- не тільки нагадує нам історію, наше минуле, але й звернена, спрямована до сучасного та майбутнього. Національні риси характеру: психологія, погляди, уявлення та уподобання, практичні навички, рівень майстерності та естетичної вимогливості, зафіксовані у традиційній культурі, збагачені сучасними досягненнями,- дають усвідомлення потреб і запитів свого народу, сприяють збереженню етнічної самобутності, неповторності у світовій культурі. Саме тому особливої актуальності в наш час набувають дослідження етногенезу, історичного розвитку, різних напрямків життєдіяльності та світогляду народу.

  Однією із невід'ємних ознак етносу в цілому і кожної особистості зокрема є костюм. Порівняно з іншими видами мистецтва і творчої діяльності людини - архітектурою, живописом, літературою безпосередньо пов'язаний з людиною костюм значно швидше і активніше реагує на події в країні, зовнішні впливи, зміни в естетичних поглядах та духовному житті народу. Історія костюма розкриває соціальну структуру суспільства кожного періоду, взаємодію людини і суспільства. Традиційний костюм, його походження та еволюція, формування локальних і національних ознак, практичний досвід підкреслюють специфіку конкретного етносу і є важливим історичним джерелом, яке відображає матеріальну, духовну і художню сфери культури народу. Він допомагає виявити початкові, етногенетичні витоки, розкриває різночасові нашарування в культурі, етнокультурні взаємодії, взаємопроникнення в процесі історичного розвитку. Костюм як важлива етнодиференціююча позначка з притаманними йому специфічними способами відбиває національний характер, саму психологію народу. Якщо історичний костюм об'ємно відтворює, віддзеркалює стан культури кожного етносу в минулому, то і сучасний одяг є продовженням цієї історії, розкриває своєю художньою різноманітністю особливості етики і культури народу сьогодні.

  Виникнення первинних форм одягу, так само як і інших видів творчості людини як життєвої необхідності, відбувалось, швидше за все, однаково у всіх народів, і немає підстав віддавати пріоритет, припускаючи його появу, походження від певного народу чи країни. Думка про необхідність як діючу силу еволюції людини висловлювалася ще античними авторами (Епікуром, Лукрецієм, Діодором Сицілійським). Роздуми про первісну пору історії людського суспільства завершувалися висновком, що "нужда була вчителем людини, вона навчила її користуватися своїм розумом, мовою, руками". Але ж час започаткування, появи первісних форм вбрання був різним і залежав від давності існування народу та від часу релігійних обрядів, які були відомими та розповсюдженими раніше у східних країнах. Говорячи про запозичення одним народом у іншого мистецтва, костюма, звичаїв, обрядів, ми робимо таку ж помилку, як і при розгляданні ідентичних, однотипних явищ, деталей, на підставі чого робиться загальний висновок. Наприклад, культура у греків розвинулася значно пізніше, ніж у країнах Сходу та Єгипті, але ж вона визначалась досконалою простотою і самобутністю, що відповідало саме даному народу.

  Жоден народ не існує ізольовано і привнесені елементи в культурі не приймає механічно, а пристосовує до своїх потреб.

  Різниця, несхожість у костюмах, як і в інших видах творчої діяльності людини, у різних народів формувалася в першу чергу кліматичними умовами та залежала від природних особливостей країни, в якій існував народ. Клімат, природні та ландшафтні умови, властивості продуктів та їжа не тільки впливали на зовнішній вигляд, будову тіла, колір шкіри, волосся та очей, але й формували образ мислення, що в свою чергу визначало культуру народів, їх звичаї, характер, психологію. Обличчя людини, її вбрання і загалом зовнішність, так само як і мова, правила поведінки, манери і звички,- відбивали не тільки людську індивідуальність, але й передавали характер нації, до якої вона належить.

  На своєрідність характеру, спосіб мислення, поведінку, творчі можливості людини, окрім клімату, природи, місцезнаходження даного народу та країни, впливали такі зовнішні обставини, як державні інституції, форми правління, виховання. Вищих культурних цінностей досягав той народ і той етап у його розвитку, коли сприятливі для життя людини природні умови гармонійно поєднувалися з демократичним державним правлінням, в основу якого закладені потреби людини, звернення до культурних, духовних і художніх цінностей. Це і злет культур цивілізацій Давнього Світу (Сходу, Єгипту, Греції), культура Візантії, а також східних слов'ян періоду Київської Русі, і вищі прояви художніх стилів у різні історичні періоди в країнах Західної Європи (Ренесанс, Бароко, Класицизм тощо).

  Із часу появи перших прототипів одягу і впродовж історичного розвитку кожного народу костюм стає не тільки захистом людини від кліматичних негараздів, а й постійним прагненням самоствердження, віднаходження свого місця в суспільстві. Природні умови впливають на культуру через спілкування між людьми в суспільстві: костюм стає знаком, символом, який передає, по-перше, реальне місце людини в соціальному житті, по-друге - її внутрішній, психологічний, духовний світ; свідоме та підсвідоме, реальне та фантастичне розуміння дійсності, свого існування в оточуючому світі, земного та потойбічного життя, асоціативні зв'язки між дійсністю і уявою. Костюм стає посередником між людиною і суспільством, знаком, символом, який висловлює складні явища соціального життя, відрізняє один народ від іншого. В кожну історичну епоху народ виробляв систему знаків, символів, які з часом еволюціонували під впливом розвитку суспільства, культурних контактів, удосконалення техніки створення костюма. Від покоління до покоління передається вироблена даним народом семіотика. Одяг вказує на станову належність, вік, майновий стан людини.

  Як було сказано вище, первинні форми костюма відзначалися простотою та функціональністю. Одним ізважливих діючих чинників у створенні людиноюсвого оточення і костюма як продовження своєї особистості було уявлення про прекрасне, красу, постійне прагнення пошуків естетичного ідеалу. Бажання знайти еталон краси завжди супроводжувало людину, і саме костюм давав можливість підсилити, доповнити зовнішні природні дані, розкрити внутрішній духовний світ, створити ідеальний образ людини своєї епохи.

  У процесі еволюції удосконалювався досвід у питаннях гармонії та композиції. Спостереження над оточуючим світом, використання цих спостережень у своїх духовних потребах давало людині відчуття пластики форми, ритміки, пропорцій, необмежних властивостей матеріалів, розуміння емоційного впливу, сприймання людиною кольорів, відповідно можливості їх наповнення символічним змістом. Використовувалося не тільки декоративне, а й знаково-семантичне призначення орнаменту; окремі деталі одягу, прикраси наповнювалися духовним, сакрально-захисним змістом.

  Опанувавши закономірності гармонії та композиції, людина в різні історичні періоди піднімалася до вищого, істинного розуміння краси, створюючи справжні твори мистецтва. В костюмі, архітектурі, декоративному мистецтві гармонійно поєднувались функція, конструкція, естетика і духовність. З часом додавалося штучне прикрашання, композиційні та художні надмірності, нарешті - гротеск, що призводило до втрачання рівноваги між костюмом і створеним людиною оточуючим середовищем та й самою людиною і, зрештою, до спаду, кризи в мистецтві. На зміну старих художніх прийомів приходили пошуки нових естетичних ідеалів, еталону людської краси і, відповідно, нових художніх форм костюма, нового стилю. Вся історія "художніх стилів" і яскравого відображення їх в історії костюма побудована на певній циклічності: досконала простота - художня довершеність - надмірність - криза - пошуки нових художньо-стильових форм. Перехід до нового стилю здебільшого відбувався "революційно", баз'уючись на протилежних існуючим принципах гармонії та композиційних прийомах, але ж певною мірою "по спіралі", керуючись істиною: "нове - добре забуте старе".

  В основу нових високих ідеалів часто лягали забуті образи і художні прийоми, які відповідали естетичним поглядам, духовному наповненню людини даного періоду. Відроджені, удосконалені і оновлені художні принципи на даному етапі економічного й технічного розвитку суспільства, його духовних і творчих можливостей лягали в основу створення неповторного образу, ідеалу людини своєї епохи та оточуючого її середовища. Існуючий творчий досвід кожного народу поповнювався новими стильовими напрямами і художніми прийомами, що, в свою чергу, збагачувало світову культуру.

  На історії костюма, динаміці форм і художніх прийомів при його створенні різними народами простежується поступовий перехід від досконалих, простих, високохудожніх до перевантажених форм, на зміну яким знову приходять нові художньо-стильові рішення. Можна згадати різні етапи розвитку античної культури Давньої Греції, вищі досягнення якої були результатом демократичного державного устрою, піднесення ролі людини, її духовної та фізичної досконалості, розуміння ідеальної краси, а також значення для суспільства ролі художників та мистецтв. Так, на зміну вишуканій простоті Дорійського, художній досконалості Іонійського приходить певна перевантаженість Корінфського стилю і, як кульмінація античного періоду Давнього Світу,- пересиченість зовнішньою красою в культурі Риму. На зміну останнім приходить нова ера - зародження ідеалів християнства, відображена в мистецтві та художніх формах костюма Візантії, Київської Русі.

  Художньо-стильові риси в мистецтві, архітектурі та костюмі феодальної, середньовічної Європи пов'язані з релігійними християнськими канонами, впливом культури Сходу, з відходом від інтересів людини, її земного життя, забороною оголення тіла. Середньовіччя характерне формуванням двох стильових напрямів, протилежних у художньому відношенні. В період раннього середньовіччя злиття античної і варварської культур спричинило виникнення Романського стилю (IX-XII ст.), характерного своєю монументальністю, масивністю форм в архітектурі і костюмі. З часом зароджується лицарство; особливе ставлення до жінки сприяє появі ідеалізованого образу "прекрасної дами". В архітектурі та костюмі поступово порушуються природні пропорції, пов'язані з будовою тіла людини, утворюються штучні видовжені форми, протилежні масивним, об'ємним формам романського періоду, що завершується гротескним Готичним стилем (XV ст.). Костюм пізньої готики (Бургундська мода) був втіленням витонченості, вишуканості, але ж стрільчасті, стрімкі, спрямовані вгору головні убори, дивовижні пропорції костюма, неймовірно подовжений силует взуття - все порушувало пропорції тіла людини і водночас виробляло своєрідні закони краси та композиції, відповідні естетичним ідеалам своєї епохи.

  На зміну надмірним готичним формам у культурі європейських країн поступово повертаються ідеали краси, в основі яких лежать духовні цінності античної Греції. У найзаможніпгій на той час країні Європи - Італії (XIV ст.), через яку проходили торговельні шляхи та відбувався постійний зв'язок між країнами Сходу і Заходу, відроджуються гуманістичні ідеї античної культури, стверджуються цінності людської особистості, внутрішнього світу людини, зростає інтерес до її земного життя. Виняткову роль у суспільстві займають митці, відбувається надзвичайний розквіт мистецтв. Костюм відіграє важливе значення у створенні піднесеного образу людини періоду Ренесансу. Одяг виготовлявся з високохудожніх дорогих тканин, відзначався простотою і досконалістю форм, гармонією пропорцій, вишуканою природною пластикою, що підкреслювало красу людини. Стиль Ренесанс з часом також завершується гротеском стилів Бароко і Рококо і т.д. Час появи та тривалість стильових канонів у різних народів були різними і залежали від давності і походження народу, ступеня його історичною розвитку, державного устрою, зовнішніх торговельних та культурних контактів.

Взаємодія впливу однієї культури на іншу, залишки  в культурі слідів попередніх етнічних верств - явища органічні, оскільки жоден народ, країна не існували ізольовано і неможливо знайти хоча б одне плем'я, яке б зберігало первісну етнічну чистоту. Але ж на різних територіях прояви в культурі полі- або моноетнічних тенденцій були різними. Етнічною багатобарвністю  відзначалися саме ті землі, через які  пересувалися племена під час  розселення народів, а також території, через які пролягали великі торговельні  шляхи, що з'єднували різні частини  світу ("Великий шовковий шлях", "Шлях із варяг у греки" тощо). Таким чином, взаємозбагаченню культур  сприяло географічне розташування країни, релігія, відкритість до зовнішніх  контактів (шляхи сполучення, торгівля, культурні зв'язки), військові дії, економічні чи політичні взаємовпливи держав в різні історичні періоди. Все це формувало етнічну забарвленість  художньої культури народу, сприялодинаміці  змін, впливало на термін існування  художнього стилю. В різні часи оригінальне, самобутнє і привнесене,пристосоване до конкретних умов, смаків і поглядів кожного народу, піднесене на рівень його естетичних можливостей створювало неповторне явище, яке збагачувало  світову художню культуру.

  Всесвітня історія костюма, яка протягом значного часу привертає увагу дослідників різних країн - істориків, мистецтвознавців, археологів, етнографів і репрезентована значною кількістю фундаментальних видань, дає можливість простежити різні тенденції розвитку художньої культури країн Європи і Сходу. Починаючи з періоду пізнього середньовіччя, в європейських країнах зростає економічна і політична роль міст, що впливає на еволюцію одягу, як і культури взагалі, міського і сільського населення. Міський костюм виконується професіоналами-ремісниками, він швидко реагує на зміну художніх течій, динамічно розвиваються конструктивні і художні прийоми; архаїчні форми замінюються новими стильовими рішеннями. Активні міжнародні контакти країн Європи стимулювали взаємопроникнення і творче використання досягнень різних культур, формування художніх центрів, шкіл, нових естетичних течій. Стильові, а з часом більш короткочасні зміни у моді, які відбуваються в країнах Європи, виразніше простежуються в історії костюма вищих соціальних верств міського населення. Країни Сходу зберігали свої давні етнічні традиції в побуті і формі костюма, що відповідало релігії, природним умовам, виробленим етичним нормам, естетичним уявленням.

  В європейських країнах народний, а з часом національний одяг, на противагу зростанню динаміки еволюції міського костюма вищих верств суспільства - явище стабільніше, сформоване в конкретних географічних та державних межах. Для нього характерні інші способи виготовлення, темпи розвитку, взаємодії з зовнішніми факторами. Він підпорядковується своїм законам еволюції - помірному, обміркованому збереженню та удосконаленню перевірених життям форм, стриманістю до зовнішніх впливів і динамічних стильових і модних змін міського костюма. В народному вбранні зберігаються первинні елементи, генетичні витоки, протягом сторіч накопичується досвід, який передається від покоління до покоління, перетворюючись на місцеві традиції. Окремі деталі народного одягу, прикраси своїм походженням часом сягають періоду племінних об'єднань, зберігаючи первинний сакральний зміст.