Історія розвитку костюма

  Неоціненне значення для вивчення історії українського костюма мають ілюстрації до наукової праці О. Ф. Шафонського, зроблені художником XVIII ст. Тимофієм Калинським. На цих живописних вишуканих акварелях зображені різні соціальні типи українців XVIII ст.; селяни, міщани, козаки та ін.

  Велику галерею українських образів XIX ст. у вигляді витончених акварелей селян Полтавщини написав з натури художник О- Г. Сластіон. У своїй індивідуальній манері художник-етнограф Ю. Ю. Павлович виконав з натури розгорнуті таблиці з постатями селянок Київщини кінця XIX - початку XX ст. За допомогою точних графічних та живописних засобів він наочно ілюструє локальні особливості елементів костюма, їх способи та манеру носіння, простежує перехід від силуета одної місцевості до іншої, зміну кольорової гами.

  Одним із важливих джерел у вивченні традиційного одягу західних областей України є альбом документованих малюнків костюма, виконаний 0. Л. Кульчицькою.

  Із числа українських письменників XIX ст., котрі, реалістично відтворюючи життя українського народу, приділяли особливо велику увагу опису народного одягу, традиційної культури, звичаям, обрядам, одягу, слід передусім назвати: І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, А. П. Свидницького, І. Я. Франка, І. С Нечуя-Левицького, Г. ф. Квітку-Основ'яненка.

  Твори художників і письменників збагачують наше уявлення про образність українців, історію їхнього традиційного костюма, манеру і способи його носіння; загальний силует, формуі пропорції одягу, його колорит і орнаментику.

1.2. Історичне  та художнє значення спадщини  українського традиційного костюма

  Із глибокої давнини і до сьогоднішнього дня традиційний костюм українського народу був втіленням матеріальних та духовних потреб людини, виконував необхідні побутові, соціальні та обрядові функції. Культура костюма, її рівень, емоційна насиченість, що формувалися впродовж усієї історії, розкривають духовний світ, виховують сприйняття, світогляд та психологію народу. Це високохудожнє явище посідає почесне місце не тільки в національній та загальнослов'янській, а й у загаль-ноєвропейській та світовій культурах.

  Культура костюма на всіх історичних етапах розвивалася в тісному контакті із цивілізаційними процесами. Традиційне вбрання розкриває глибинне коріння історії, пов'язане з ранньослов'янським періодом, а також найвищими досягненнями культури Київської Русі. Географічне розташування ;творило передумови формування на території України ранніх центрів культури, які були у постійному спілкуванні з цивілізаціями Давнього Світу, Візантією, з народами Сходу, а з часом - Західної Європи. Перші водні та сухопутні торговельні шляхи, що пролягали по території України, забезпечували контакт, а також обмін товарами з північними, пів-денними, західними та східними європейськими країнами і з народами Сходу. Це мало велике значення для становлення і розвитку Київської Русі.

Найдавніші  риси в традиційному українському вбранні  зберігаються на тих землях України, де були ранні праслов'янські поселення  древлян, сіверян, полян та інших  племен, на ґрунті яких сформувалися перші  давньоруські князівства. Це територія  Подніпров'я (Київщина, Сіверщина, Переяславщина), Галицько-Волинські землі, територія  Подністров'я (Покуття, Буковина) та Полісся.

Поступово в процесі історичного розвитку окреслювалися локальні особливості  та центри української культури. Цей  процес виразно позначився на одязі.

  Виникнення Запорізької Січі, специфічні політичні умови, в яких опинилася територія України в XVI-XVIII ст., взаємодія із сусідніми країнами обумовили поглиблення локальних культурологічних рис Характерними особливостями відзначався костюм різних соціальних верств населення України - козацтва, селянства, міщанства, духовенства тощо. Стильові ознаки західноєвропейських художніх течій, які побутували тоді - ренесансу, а з часом і бароко,- проникають у художню культуру України, набуваючи своєрідної місцевої інтерпретації і в одязі.

  Зберігаючи давні місцеві традиції і перебуваючи у постійному розвитку, український костюм вбирав у себе надбання пізніших епох. На високо-художніх локальних комплексах українського традиційного вбрання кінця XIX - поч. XX ст. простежуються надбання культурних цінностей різних епох. Деякі елементи традиційного українського костюма, який дійшов до нашого часу - його колорит, характер орнаментики, окремі деталі одягу,- зберігають у собі сліди впливу найдавніших цивілізацій, перших культурних центрів Східної Європи, що формувалися на території України. Поряд із збереженням давніх місцевих ознак простежуються і пізніші багатовікові нашарування, пов'язані з історичною долею різних регіонів України, а також з переходом від феодального до капіталістичного способу виробництва.

  Український традиційний костюм, що зберігся переважно в музейних колекціях, бабусиних скринях,- це самобутнє і багатогранне явище культури. Народнийодяг, що функціонував у кінці XIX - поч. XX сторіч в Україні, відрізнявся значним локальним різноманіттям, основу якого скла-дали загальноукраїнські, в генетичному відношенні східнослов'янські риси. Така різноманітність формувалася впродовж тривалої історії українського народу врізних природнокліматичних, соціально-економічних та етнокультурних умовах.

  Виразність і функціональність українського костюма досягалася завдяки використанню різноманітних матеріалів, виготовлених у домашніх умовах, а також і купованих (місцевого виробництва або імпортних), завдяки простоті і відпрацюванню конструкцій та форм, багатству видів, техніці і композиціям нашивних і з'ємних прикрас та оздоблень, єдності конструктивних, технологічних і художніх прийомів.

  Невід'ємною складовою українського традиційного костюма була його комплексність. Основними компонентами, що складали комплекс одягу, були натільний, поясний, стегновий, нагрудний і верхній одяг. Особливу роль у комплексі відігравали головні убори, пояс, з'ємні прикраси, взуття. Кожний із компонентів виконував своє функціональне призначення, відрізнявся матеріалом, конструкцією, орнаментально-колористичним рішенням, оздобленням, а також способом одягання.

  Варіювалися деталі костюма залежно від різних побутових ситуацій, характеру праці, звичаїв, обрядів, сезону. В особливо урочистих випадках (наприклад, на весіллі) одягався весь комплекс, виступаючи важливим соціальним покажчиком, підкреслюючи майновий і сімейний стан, вік лю-дини, її національну приналежність і регіональні ознаки. Особливою мальовничістю відрізняється костюм у дівчат і молодих жінок ("молодиць"), на виготовлення якого витрачалося багато сил, коштів і вміння.

  В цілому традиційний костюм українців залишався скарбницею духовної культури, співвідносився із звичаями, обрядами, віруваннями і був втіленням естетичного ідеалу народної етики, національного характеру.

  Костюм, як інші напрями традиційної культури українців, давно вже став об'єктом досліджень істориків, мистецтвознавців, художників, фоль-клористів у нашій країні і поза її межами. Разом з тим ще й досі немає узагальнюючої праці з історії українського одягу (з огляду на аналіз його функціональних і художніх властивостей, багатство варіантів, практичний досвід) як самобутнього неповторного явища європейської культури.

  Це дослідження присвячене історико-етнографічному розумінню українського традиційного костюма. Воно побудоване на джерелах та аналізі доступних джерел і складається із тексту та живописних реконструкцій елементів та комплексів костюма українців. Живописні малюнки - реконструкції традиційного одягу різних історичних періодів та етнографічних районів України допомагають прослідковувати історію українського костюма різних соціальних верств, починаючи з періоду Київської Русі і до кінця XIX - поч. XX ст. При розгляді костюма українців XIX - поч. XX ст. основний наголос зроблено на селянському вбранні, на якому послідовно простежується його формування та еволюція, а також стійкіше зберігаються традиційні національні риси.

  Одяг розглядається і за сезонними ознаками, і залежно від життєвих ситуацій - у повсякденному побуті, на свята, в обрядах. Ілюстративна частина праці побудована не тільки на вищезгаданих авторських реконструкціях, а й на використанні багатьох першоджерел для достовірнішого розкриття теми.

  Історія традиційного одягу - вагома частина матеріальної, духовної та художньої культури народу, вона має велике значення для сучасності. Нагромадження знань і досвіду в цій сфері допомагає заповнити значні духовні прогалини, які утворились внаслідок тривалого відчуження від на-ціональних цінностей. Знання історії українського костюма необхідні для професійної освіти художників, істориків, мистецтвознавців, етнографів, модельєрів, а також мають неперехідне значення для виховання підростаючого покоління.

1.3. Функції  одягу та їхня історична динаміка

  Впродовж усієї історії свого розвитку одяг відтворює певну еволюцію світогляду окремої людини та й суспільства взагалі: ставлення до різних явищ навколишнього світу, формування і розвиток духовного світу людини (релігійних вірувань, обрядів, звичаїв та ін.). Тобто, вивчаючи одяг, можна простежити особливості духовної культури народу.

  У свою чергу, на всіх етапах існування в одязі віддзеркалене прагнення людини до прекрасного, її художньо-естетичні погляди, що робить його ва-гомою складовою частиною мистецтва.

  Дослідження такого виду матеріальної культури народу, як одяг, певною мірою відбиває розвиток історичного процесу, підпорядковуючись загальним його законам, допомагає вивченню розвитку суспільства даного народу, його культурних взаємовідносин з іншими народами.

  У процесі розвитку суспільства, залежно від зростаючих потреб людини, змінювалися і вимоги до одягу. Його функції з часом набували дедалі більшої складності, багатогранності.

  Як відомо, найголовніша функція щодо одягу, яка супроводжувала його з початку існування,- це захист тіла людини від негативних впливів зов-нішнього середовища (різних температурних перепадів, опадів, вітру, опромінювань, укусів комах...). Захисна функція безпосередньо пов'язана з географічними та кліматичними особливостями конкретного регіону на земній кулі і створює необхідні умови для існування людського організму. Залежно від клімату окремих географічних територій захисна функція набуває різного значення. Це обумовило появу великої кількості видів та форм одягу, виконаних із різноманітних матеріалів, які відповідали необхідним вимогам, утворюючи потрібний для життя та діяльності людини мікроклімат між її тілом та зовнішнім середовищем. В один і той самий історичний період у країнах із різними кліматичними умовами одяг різний за своїми характеристиками.

  Слід зауважити, що навіть на відносно незначних за розміром територіях одного й того ж кліматичного поясу, залежно від нюансів місцевих кліматичних та географічних умов, створюється і локальна специфіка в одязі, що виконує необхідні захисні функції. Наприклад, якщо подивитися на Україну із територіальної точки зору, то можна спостерігати, як людина за допомогою одягу пристосовується до місцевих географічних та кліматичних умов. Це легко простежити на народному безрукавному нагрудному одязі, локальна специфіка якого, відтворюючи характер господарчої діяльності окремих груп українського народу, одночасно відповідала і особливостям клімату. Цей вид одягу був розповсюдженим по всій території України, але ж у різних місцевостях України він мав свою специфіку. Б гірських районах Західної України - це хутряна, тепла безрукавка - кептар, у північних і північно-західних районах передгір'я - коротенька сукняна безрукавка - лейбик, бруслик. На території середньої Наддніпрянщини - легша, хоча і різної довжини безрукавка - керсетка, яка в деяких місцевостях Центральної України взагалі зникає.

  Для гірських районів Західної України характерним таобов'язковим взуттям влітку були шкіряні постоли, що одягалися на вовняні капчури. Саме тоді у північних лісових районах України розповсюджені були личаки, плетені з деревної кори (лика), які відповідали місцевому ґрунту і клімату. Влітку на середньому Подніпрові здебільшого ходили босоніж, а в окремих випадках (наприклад, у жнива)одягали постоли з лика, на південь вони замінювалися шкіряними постолами.

  Друга найдавніша вимога щодо одягу була також тісно пов'язана із Його захисною функцією. Йдеться про світогляд первісної людини. Ця фун-кція "допомагала" в уяві людини, в її свідомості у боротьбі з незрозумілими силами природи, "захищала" від існуючих явищ навколишнього світу, а також від вигаданих злих духів, уроків та допомагала їй у боротьбі за своє існування. Це так звана оберегова (магічна, талісманна) функція, якою наділяв свій одяг народ. Вона переходила з покоління в покоління, набувала традиційних рис і втрачала своє первинне значення. Неспроможна пояснити явища навколишнього світу, людина часто наділяла окремі елементи свого побуту певними обереговими властивостями, які виконували захисні функції, пов'язані з фантастичним відбиттям у свідомості уявлень про себе. Особливо стійкою ця функція була в одязі тому, що він безпосередньо пов'язаний із тілом людини, яке з позиції психології народу - носій та провідник магічної сили. Відповідно наділялася та протягом віків зберігалася народна віра в оберегову, магічну силу майже кожного з елементів традиційного одягу. Магічна, талісманна функція простежується в народному костюмі впродовж усієї історії. Це свідчить про дуже давнє походження тих чи інших елементів вбрання, які часом зберігали її навіть у недавні часи.