Податки в системі формування доходів бюджету України

У розвинених країнах  Європи частка податків у ВВП становить  приблизно 40-42% [15]. В Україні вона змінювалася за період з 2002 по 2011 рр. в межах 18-23%, незважаючи на вищий рівень оподаткування доходів громадян. Основною причиною цього вважають “тіньову” економіку, яка, за оцінками аналітиків, досягнула загрозливих масштабів і становить близько 50-60% податкових платежів, які повинні поступати до бюджетів.

Податок на додану вартість вже давно  багато експертів називають одним  із найбільш “кримінальних” податків [28], тому що процедура його відшкодування породила багато корупційних схем. Хоча ПДВ і належить основна роль у формуванні доходів загального фонду, його нетто внесок (надходження за мінусом повернення) є порівняно малим. Іншими словами, ПДВ перетворився на засіб “вимивання” грошей із бюджету за рахунок коштів населення.

Світовий банк (СБ) назвав Україну  однією з країн із найбільш складною системою оподаткування. За рейтингом  СБ і IFC, система адміністрування  податків в Україні – одна з найскладніших у світі. Україна посідає 181 місце серед 183 країн світу за показниками умов сплати податків [30].

Держава спроможна й  повинна маневрувати податками  залежно від соціально-економічної ситуації в суспільстві, здійснюючи ефективний вплив на різні сторони діяльності платників податків. Гармонізація податкових інтересів держави та платників податків є запорукою стабільного існування й сталого розвитку суспільства. Через виважену податкову політику держава спроможна ефективно вирішувати комплекс поточних і стратегічних завдань у контексті забезпечення передумов соціально-економічного зростання. Зважаючи на другорядність фіскальності, основними цілями податкової політики є досягнення рівномірних темпів економічного зростання, максимального рівня зайнятості населення країни, відчутне підвищення рівня суспільного добробуту, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності тощо; і лише потім – наповнення бюджету держави коштами та досягнення його збалансованості, що більше стосується особливостей перерозподілу національного доходу країни.

2.2. Аналіз співвідношення прямих і непрямих податків при формуванні доходів державного бюджету України

В період посткризового  відновлення економіки податки  відіграють значну роль в реалізації державної політики стабілізації державних фінансів. Теорія та практика оподаткування свідчать, що при економічному зростанні прямі податки набувають домінуючого фіскального впливу, а при економічному спаді, навпаки, зростає роль непрямих податків, і це дає змогу закріпити і стабілізувати базу оподаткування [26]. Для податкової системи України характерне переважання непрямого оподаткування над прямим.

Непрямі податки активно  використовуються у формуванні бюджетних  ресурсів держави як ефективний інструмент фіскальної політики, що дає змогу  державі вирішувати проблеми фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій. В Україні непрямі податки забезпечують значні надходження до бюджету (табл. 2.2). Так, у 2008 р. питома вага непрямих податків (ПДВ, акцизного збору, податків на міжнародну торгівлю) у загальній сумі податкових надходжень до зведеного бюджету країни складала 49,6%, у 2009 р. – 51,5%, у 2010 р. – 54,4%, у 2011 році – 52,8%.

Виконуючи в умовах нестабільної економіки насамперед фіскальну  функцію, непрямі податки одночасно здійснюють економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступають як дефлятор, скорочують обсяги споживання, створюють можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. В той же час зростання податкових надходжень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу у державних позиках, сприяє зниженню рівня процента і цим стимулює інвестування [27].

Прямі податки є важливим фінансовим регулятором соціально-економічних  процесів. Вони є не лише вагомим  джерелом формування бюджетних ресурсів держави, але й провідним інструментом державного регулювання доходів платників, інвестицій, нагромадження капіталу, ділової активності, сукупного споживання та інших важливих чинників цілісності, стабільності та розвитку суспільства.

Таблиця 2.2

Основні непрямі податки  та їх питома вага у Зведеному, Державному та місцевих бюджетах України

Прямі податки відіграють суттєву роль у забезпеченні соціально-економічної  стабільності у суспільстві, оскільки нарівні з іншими податками, надходження яких залежить від величини валового внутрішнього продукту, входять до “вбудованих стабілізаторів” [28]. Вони безпосередньо впливають на темпи соціально-економічного зростання, а отже, опосередковано через механізм їх справляння і на рівень добробуту населення.

В Україні прямі податки  також є важливим джерелом формування бюджетних ресурсів. До 2004 р. їхня частка переважала над часткою непрямих податків, однак у наступні роки відбулися зміни у структурі податкових надходжень на користь останніх. У 2008 р. питома вага основних прямих податків у зведеному бюджеті становила 46,59%, у 2009 р. – 45,4%, у 2010 р. – 42,7%, у 2011 р. – 44,4%. Як бачимо, їх частка протягом 2008-2010 рр. має тенденцію до зменшення. Натомість у структурі місцевих бюджетів питома вага прямих податків постійно збільшується за рахунок збільшення надходжень від податку з доходів фізичних осіб, за винятком 2011 року (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Основні прямі податки  та їх питома вага у Зведеному, Державному та місцевих бюджетах України

Порівнюючи дані табл. 2.3 і 2.4, слід зазначити, що протягом 2008-20111 років у структурі податкових надходжень Державного бюджету України переважають непрямі податки (68,5%; 69,7%; 75,7%; 73,8% відповідно). Натомість податкова складова місцевих бюджетів формується в основному за рахунок прямих податків (80,8%; 90,4%; 90,7%; 76,1% відповідно).

В цілому в структурі  податкових надходжень Зведеного бюджету України превалюють непрямі податки: у 2008 р. – 49,6% проти 46,6% прямих; у 2009 р. – 51,5% проти 45,4%; у 2010 р. – 54,4% проти 42,7%; у 2011 р. – 52,8% проти 44,4%.

Зростання податкових надходжень у 2011 р. було зумовлене не лише економічними чинниками, а й посиленням фіскального навантаження на економіку, передусім підвищенням ставок акцизних зборів, а також збільшенням нарахування штрафів за порушення податкового законодавства. Крім того, помітний внесок зроблено Держмитслужбою, що почала широко застосовувати непрямі методи визначення податкової бази. Уряд посилював фіскальний тиск через авансові податкові платежі та неповернення ПДВ.

Надмірна фіскальна  орієнтація вітчизняної податкової політики стала одним із чинників охолодження ділової активності в Україні, що спричинило додатковий негативний тиск на динаміку ВВП, промислового виробництва та інвестицій [29]. Збереження докризового рівня соціальних стандартів було профінансовано за рахунок вилучення в різний спосіб до бюджету додаткового обсягу фінансових ресурсів з економіки, що суттєво поглибило негативні економічні тенденції. Не викликає сумнівів, що консервація у посткризовий період фіскальної функції в статусі пріоритетної є одним із гальмівних чинників на шляху швидкого економічного відновлення України. В даному контексті перед владою постає важливе завдання: забезпечення реалізації стимулюючого потенціалу податкової політики з одночасним збереженням її фіскальної ефективності забезпечення бюджетних ресурсів держави. Отже, стратегічною метою реформування податкового інструменту має стати перехід від домінування принципу фіскалізму до більш активної реалізації його регулятивного потенціалу в напрямі стимулювання економічного розвитку.

При аналізі структури  податків важливо наголосити, що відсутність чіткої структуризації податкових елементів стає серйозною перешкодою для отримання адекватної оцінки впливу податкової політики на різні сторони соціально-економічного розвитку держави, зокрема, активізацію підприємницької діяльності, зростання добробуту населення тощо.

2.3. Аналіз податків та економічної динаміки в період кризи

Як показує світовий досвід, податки – найдемократичніший спосіб економічного регулювання, оскільки вони автоматично реагують на зміни економічного стану, виконуючи важливу стабілізуючу роль в економічній діяльності, без необхідності будь-яких заходів з боку уряду.

У 2002–2008 рр. українська економіка  жваво розвивалася. Реальне зростання ВВП в середньому за рік становило 7%. У 2008 р. зростання реального ВВП різко впало до 2,1% і у 2009 р. спостерігалося його зниження до – 15,1%, але в 2010 р. рівень реального ВВП зріс до 4,2%, як видно з табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Аналіз динаміки обсягів ВВП на фоні появи кризових явищ (2005–2010 рр.) [4]

Різке зниження ВВП, погіршення фінансових результатів діяльності підприємств та зниження доходів населення спровокували у 2009 р. різке звуження дохідної бази бюджету. Попри нагальну необхідність оптимізувати видатки, сконцентрувавши ресурси лише на пріоритетних напрямах, уряд у 2009 р. визначив досить широкий перелік завдань: зберегти і навіть підвищити рівень соціального захисту населення; збільшити субсидії окремим галузям економіки; стабілізувати банківську систему; розширити капітальні інвестиції.

Визначені пріоритетні  напрями антикризової політики відповідають ризикам для вітчизняної економіки, які актуалізувала глобальна фінансово-економічна криза, а тому не є дискусійними. Проте доволі неоднозначними з погляду економічної та соціальної ефективності виявилися механізми реалізації поставлених завдань. Фінансування заходів у межах кожного напряму потребувало додаткового обсягу бюджетних коштів. Водночас в умовах зниження ділової активності складним завданням стало збереження фінансової бази держави, принаймні на рівні попередніх періодів.