Податки в системі формування доходів бюджету України

З перетворенням податків на постійне джерело доходів держави  ступінь їх раціональності набуває  першочергового значення. Оскільки вміла організація оподаткування нерідко перетворюється на визначальний фактор суспільного, у тому числі економічного, прогресу, її вирішення не може залишитися прерогативою однієї особи, а передається на волю колективного розуму. Податкова система як складне фінансове явище формується на досить високому рівні соціально-економічної організації суспільства.

Обов’язкові платежі  посідають провідне місце у формуванні доходної частини бюджетів будь-якого рівня. При цьому, як правильно зазначають науковці, обов’язкові платежі не вичерпуються податками, зборами та іншими платежами податкового характеру. Значну їх частину становлять неподаткові надходження (штрафи; плата за послуги, надані органами державної влади та місцевого самоврядування; кошти, що надходять від використання державного та комунального майна тощо), які мають відмінні від податків правову природу та механізм регулювання.

Отже, податки і збори  є найголовнішим, але не єдиним джерелом наповнення бюджетів. Перебільшення їх ролі і значення орієнтує на жорстку фіскальну політику держави і не стимулює пошук інших, неподаткових джерел ресурсів. А податки і збори повинні покривати ту частину бюджету, яка недостатньо наповнюється за рахунок інших джерел надходжень. Звідси доцільно погодитися з висновком, що чисто фіскальна спрямованість податкової політики значною мірою невиправдана і свідчить про недостатнє використання державою інших ресурсів.

Аналізуючи стан економіки  останніх років, слід зазначити, що мобілізація податкових доходів до бюджетів відбувалася в умовах певної дестабілізації економіки, про що свідчить уповільнення зростання валового внутрішнього продукту. При цьому одним з головних резервів використання потенціалу податків у дохідній частині бюджетів є діяльність органів.

Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:

– податки, що являють собою плату суспільства державі за виконання нею певних завдань та функцій, відрахування частини ВВП на суспільні цілі та потреби;

– відрахування, що здійснюються за встановленими нормативами та передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні до Спеціального фонду бюджету;

– плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками, оскільки держава виступає власником ресурсів або має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.

Мобілізація фінансових ресурсів забезпечується набором фінансово-правових норм, що регулюють відносини, які  виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів мобілізації фінансових ресурсів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов’язкових зборів, плат тощо; здійсненні контрою за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства.

1.3. Основні етапи еволюції податків у світі та в Україні

Податки виникли разом  з державою для її обслуговування. З перших днів появи держава потребувала для свого існування і виконання нею функцій ресурсів, які вона нерідко добувала грабунком більш слабких сусідів або ж власного народу. Для ведення війн, оборони потрібно було військо, для управління країною – спеціально утворений для цього апарат, які потребували відповідних матеріально-грошових ресурсів. Влада в особі монарха, царя або ж іншого суб’єкта отримувала їх примусом у власників землі, майна, інших матеріально-речових ресурсів. З часом ці побори були унормовані у вигляді обов’язкових платежів населення державі.

Ще в 506 р. до н. е. у Стародавньому Римі було введено платежі (акцизи) на сіль. Ксенофонт у своєму трактаті “Про доходи Римської республіки” розробив положення про введення мита, податків та інших платежів державній владі. На початку першого століття н. е. римський імператор Октавій Август запроваджує в країні акцизи на продаж деяких товарів, встановлює податки на спадщину, продаж рабів, податок на одружених [22].

До подібних форм оподаткування в Україні  прийшли тільки в кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. А до того (в Х і ХІ ст.) податки збирали у формі данини. До її складу входило хутро, мед, віск, худоба, інші види товарів. Об’єктом обкладання був селянський двір (дим), спосіб збору данини був простий. За словами візантійського цісаря Костянтина Багрянородного, київський князь на чолі своїх дружинників пізньої осені виїздив з столиці і збирав протягом усієї зими на підвладній йому території з кожного двору все, що було корисно для вжитку, можна було вилучати. Такий збір данини тривав до весни. Зібране Дніпром і його притоками доставлялося в Київ [23].

У Росії перехід  від подвірного збору податі до подушного  було здійснено тільки в першій чверті ХVІІІ ст. при Петрі І. До цього спонукала гостра потреба в додаткових грошових ресурсах, яких не вистачало на військові потреби. Обкладання селянських дворів податками, яке мало місце на той час, привело до того, що поміщики, на яких було покладено обов’язок збирати податки зі своїх селян-кріпаків, щоб зменшити податкову базу, почали зселяти декілька сімей в один двір. Це привело до скорочення дворів. Їх перепис у 1710 р. показав, що кількість дворів з 1648 р. скоротилася за цей період на 30%. Природно, що це звузило податкову базу, а відтак і надходження грошей в государеву казну. Було вирішено сплачувати податки не з двору, а з кожної особи чоловічої статі. З метою визначення кількості платників податків (осіб чоловічої статі) в 1718 р. було проведено перепис всього чоловічого населення. Усі ті, хто потрапив у переписний реєстр, ставали платниками податків, величина якого становила 70 коп. на рік на особу [24].

Загальна сума платників податків становила 5,5 млн. осіб селянського походження і 183 тис. душ посадського населення. Різко зросла сума податкових надходжень, які становили в 1724 р. 65,5% усіх надходжень в казну держави. Але навіть за збільшення грошових надходжень в бюджет держави, він був постійно дефіцитним. Щорічний дефіцит становив 13-18%. Дві третини бюджетних доходів витрачалося на війни, розбудову регулярної армії, створення військового флоту.

Податкова система носила яскраво виражений класовий характер. Дворянство і духовенство в т.ч. українське, було звільнено від сплати прямих податків, митних зборів [25]. Кошти в державну казну переважно надходили з податних станів – селян, міщан, купців. Поряд з грошовими податками населення змушували нести велику кількість різного роду натуральних повинностей. Особливо обтяжливим для населення було харчування солдат, що поселялися на постій у місця їх дислокації.

Подушний податок, введений Петром І було скасовано  для міщан в 1861 р. і замінено податком на доходи. Для решти населення подушний податок залишився і навіть збільшився. В 60-70-х роках ХІХ ст. в підросійській Україні гостро обговорювалася проблема переходу від подушного податку до обов’язкового оподаткування усіх видів доходів усіх станів суспільства. Політичні мотиви, завадили прийняти цей прогресивний податок у ті роки ХІХ ст., який давно вже був запроваджений в західноєвропейських країнах.

Підросійська Україна, поступово, але неухильно прямувала до стандартів податкової системи, які були впроваджені в країнах Західної Європи. На зміну феодальній земельній ренті, подвірному, подушному податкам все більшою мірою здійснювалося оподаткування доходів фізичних, юридичних осіб. Але, як і раніше, у системі податків продовжували домінувати доходи від державних підприємств.

Участь Росії  у світовій війні (1914-17 рр.) та більшовицький  переворот згубно позначилися на економіці країни, довели до повного краху фінансову систему Росії. Для покриття гігантських воєнних витрат уряд Росії, а пізніше і уряд новоствореної радянської держави застосовували емісію грошових знаків, вводили все нові і нові податки і збори. У цих умовах було впроваджено продовольчу розверстку – своєрідний податок на селян, за якого у них насильно відбирали усе “зайве” продовольство. Продрозверстка за формою вилучення дуже нагадує збір данини Золотою Ордою. Продрозверстка проіснувала до 1921 р., коли було введено продовольчий податок, який відрізнявся від продрозверстки тим, що був унормований відповідно до частки землі, що залишалася у селян після його виконання, була їх власністю, якою могли розпоряджатися, як хотіли.

Податкова система  періоду НЕПу хоч і була непозбавлена недоліків і специфічних особливостей, була зорієнтована на стимулювання розвитку економіки, особливо на початку цього періоду. У першу половину НЕПу зусилля влади в податковій політиці зводилися до більш-менш справедливого розподілу податкового тягаря між платниками податків з різних соціально-економічних укладів. Мета цих зусиль була очевидною: оживити агонізуючі галузі економіки – промисловість, транспорт, зв’язок, сільське господарство. Тому загальна сума податків у ці роки не виходила за криву Лаффера, за якою оподаткування набуває конфіскаційного характеру. Податкова система цього періоду значною мірою посилила стимулювальний характер. Це позитивно позначилося на результатах виробництва: в країні спостерігалося економічне піднесення.

Після 1926 р. відбулася  переорієнтація цілей і завдань  НЕПу. На зміну стимулювальної функції податків, яка домінувала у перші роки НЕПу, прийшла чітко виражена фіскальна регресивна з конфіскаційними елементами. Податки служили в руках влади інструментом вирішення політичних і соціальних проблем.

У колишньому СРСР переважали непрямі, опосередковані податки. Пояснюється це низкою особливостей цього податку. Насамперед простотою його вилучення у населення через механізм ціноутворення. Непрямі податки для радянської влади були вигідні й тим, що давали можливість певною мірою скрито отримувати дохід за рахунок підвищення ціни. Вони безпосередньо державою не вилучалися з заробітної плати або іншого доходу громадян. Цей податок, який по суті був акцизом, вилучався при купівлі товару, оплаті послуг.

Виникнення  незалежних держав, у т.ч. і України  на теренах колишнього Союзу, стало новим етапом розвитку податкової системи, адекватної умовам переходу від тоталітарної командно-адміністративної системи до соціально орієнтованої ринкової економіки. Становлення податкової системи України ускладнювалося тим, що воно відбулося в умовах глибокої системної й економічної кризи, зруйнованої кредитно-грошової системи, політичної нестабільності. Податкове законодавство довелося розробляти практично з чистого аркуша, використовуючи при цьому набутий віками досвід країн з розвиненою ринковою економікою у формуванні своїх податкових систем, а також нормативну податкову базу колишнього СРСР.

Розділ 2. Аналіз стану сучасної податкової системи України

2.1. Аналіз місця податків у формуванні доходів бюджету України

Найважливішим напрямом діяльності держави у сфері оподаткування має бути створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабільного збалансованого фінансового стану, регулювання інфляційних процесів, пожвавлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери. Фактично, зміни в оподаткуванні є найбільш прийнятним інструментом державних фінансів, оскільки таким чином простіше та швидше реалізовувати зазначені заходи, ніж змінювати витрати бюджетів чи маніпулювати інструментами монетарної політики.

Відповідний рівень адаптивності податкової політики до потреб та інтересів суспільства може постати або засобом стабілізації та економічного прогресу, або механізмом саморуйнування – занепаду економіки і соціального зубожіння. Ринково розвинутий світ вже давно здійснив переакцентування домінант податкової політики з фіскальних позицій на регулятивно-стимулюючі. В Україні упродовж останніх 10 років простежуються пріоритети фіскальності податкової політики (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка фіскального  перерозподілу ВВП в Україні за період 2002-2011 рр.