Виборча система та виборчий процес

    1) друкування передвиборних плакатів  політичних партій, виборчих блоків  партій, кандидатів у депутати;

    2) публікацію в газетах передвиборних  програм політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати;

    3) час мовлення на радіо і  телебаченні;

    4) користування спорудами, приміщеннями, устаткуванням для проведення організованих виборчими комісіями зустрічей виборців з кандидатами в депутати та уповноваженими особами політичних партій, виборчих блоків партій.

    За  рахунок недержавних джерел формуються власні виборчі фонди. Закон забороняє робити внески до особистих виборчих фондів державним підприємствам, державним органам, установам і організаціям, органам місцевого самоврядування, а також іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, підприємствам з іноземними інвестиціями, благодійним організаціям та релігійним об'єднанням, підприємствам, організаціям та установам, що мають заборгованість перед бюджетами всіх рівнів (див., наприклад ст. 35 Закону України “Про вибори Президента України”).

    Передбачаються  також певні обмеження розмірів особистих виборчих фондів. Так, розмір особистого виборчого фонду кандидата у Президенти України не може перевищувати 100000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, пожертвування однієї юридичної або фізичної особи - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    Принципового  значення набуває питання про  контроль за джерелами надходження та використанням коштів власних виборчих фондів. Згідно з виборчим законодавством такий контроль здійснюється Центральною (п. 8 ст. 14 Закону “Про Центральну виборчу комісію”), територіальними та окружними виборчими комісіями, податковими органами, а також установами банків, де відкрито відповідний рахунок.

    Під час виборів народних депутатів  законодавство не встановлює верхньої межі фінансових витрат на проведення агітаційної кампанії і, відповідно, максимально дозволеного розміру власних виборчих фондів та максимальних розмірів пожертвувань фізичних та юридичних осіб. Водночас при місцевих виборах розмір власного виборчого фонду кандидата не може перевищувати 50 неоподатковуваних мінімумів[].

    Голосування, підрахунок голосів  виборців, встановлення та оприлюднення результатів виборів.

    Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування (при виборах Президента України з 8 до 20 години).

    Дільнична виборча комісія зобов'язана сповістити виборців про час та місце голосування  не пізніше, як за 15 днів до дня виборів.

    Голосування відбувається в спеціально обладнаних приміщеннях. Кожний виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається.

    Виборчі бюлетені видаються членами дільничної виборчої комісії на підставі списку виборців по відповідній виборчій дільниці за умови

пред 'явлення  виборцем документа, який посвідчує  його особу. Дільнична виборча комісія  зобов'язана забезпечити можливість взяти участь у голосуванні всім виборцям, у тому числі й тим, які  за станом здоров'я не можуть прибути  до приміщення для голосування - за їх письмовою заявою дільнична виборча комісія за три дні до дня виборів складає список таких виборців, визначає час і не менше трьох членів виборчої комісії (при місцевих виборах достатньо двох), які організовують голосування в місцях перебування таких виборців.

    Виборчі бюлетені заповнюються виборцем у спеціально обладнаній кабіні або кімнаті для таємного голосування. При заповненні виборчих бюлетенів забороняється присутність інших осіб.

    Підрахунок голосів здійснюється виключно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні. Під час підрахунку голосів ніхто не має права робити будь-які позначки, записи на бюлетенях для голосування. Процедура підрахунку голосів передбачає послідовне виконання таких дій:

    1) встановлення загальної кількості виборців по виборчій дільниці на підставі списку виборців;

    2) встановлення кількості виборців, котрі отримали виборчі бюлетені, шляхом підрахунку кількості  контрольних талонів з підписами виборців та відповідних членів комісії;

    3) пакування та опечатування контрольних талонів і невикористаних виборчих бюлетенів (разом з контрольними талонами цих бюлетенів);

    4) перевірка цілісності печаток  або пломб на виборчих скриньках;

    5) відкриття виборчих скриньок;

    6) сортування виборчих бюлетенів;

    7) встановлення шляхом підрахунку (окремо) загальної кількості виборчих бюлетенів;

    8) визначення кількості недійсних  бюлетенів);

    9) занесення до протоколу дільничної  виборчої комісії кількості недійсних бюлетенів;

    10) пакування недійсних виборчих  бюлетенів;

    11) підрахунок (окремо) кількості голосів,  поданих за кожного кандидата  в депутати та за кожен список  кандидатів у депутати від політичної партії, виборчих блоків партій;

    12) пакування (окремо) виборчих бюлетенів  з голосами “за” кожного кандидата та “за” відповідні списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій.

    Підрахунок  голосів починається одразу після  закінчення часу голосування і проводиться  без перерви до оформлення протоколів дільничної виборчої комісії.

    Дільнична виборча комісія складає два протоколи (кожний у трьох примірниках: перший разом із пакетами виборчих бюлетенів та контрольних талонів негайно надсилається до окружної виборчої комісії, другий - зберігається у секретаря дільничної виборчої комісії, третій - відразу вивішується для загального ознайомлення)[16, 14].

    Встановлюють  результати виборів Центральна виборча комісія (при виборах Президента України та в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі при виборах народних депутатів), територіальні та окружні виборчі комісії.

    При цьому встановлення результатів  виборів у багатомандатному виборчому окрузі базується на засадах пропорційного представництва політичних партій, виборчих блоків партій з урахуванням загороджувального чотирьох відсоткового бар'єру. Розподіл депутатських мандатів між політичними партіями, виборчими блоками партій, які подолали загороджувальний бар'єр, здійснюється із застосуванням правила виборчої квоти, яке полягає в тому, що:

    1) спочатку обчислюється виборча  квота - мінімальна кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. При цьому застосовується метод Томаса Хейра, за яким кількість голосів ділиться на 225 - число мандатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Дробові залишки від ділення відкидаються;

    2) кількість голосів, поданих за  список кандидатів у депутати  від кожної політичної партії, виборчого блоку партій ділиться  на обчислену виборчу квоту.  Отримане ціле число і є  кількість мандатів цієї партії, виборчого блоку партій;

    3) подальша доля мандатів, які залишилися нерозподіленими після попередньої операції, визначається згідно з правилом найбільшого залишку: списки політичних партій, виборчих блоків партій, які мають більші порівняно з іншими дробові залишки, отримують по одному депутатському мандату, починаючи зі списку, що має найбільший дробовий залишок.

    Розподіл  місць усередині списку політичної партії, виборчого блоку партій здійснюється таким чином: обраними вважаються кандидати  в депутати, порядковий номер яких у списку політичної партії, виборчого блоку партій менше або дорівнює кількості мандатів, отриманих цією політичною партією, виборчим блоком партій. При цьому в списку пропускаються кандидати, обрані в одномандатних округах.

    Встановлення  результатів виборів Президента України, народних депутатів у одномандатних виборчих округах та місцевих виборів здійснюється на засадах мажоритарної виборчої системи відносної більшості. Так, обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні[11, 84].

 

Висновки

     Наша  держава ще досить молода і її виборче  законодавство знаходиться в  стані становлення і активного  розвитку, що зумовлює його нестабільність і поки що не дозволяє говорити про  надійну гарантованість відповідних політичних прав українських громадян та про граничну прозорість і демократизм виборчих кампаній.

    Розвиток та удосконалення виборчого та референдумного законодавства України пов'язані насамперед з такими обставинами, як необхідність посилення ролі політичних партій у виборчому процесі та у здійсненні державної політики, перетворення їх на партії парламентського типу; з потребою переведення всіх представницьких органів в Україні на засади справжньої виборності та змінності; з вибором адекватних форм прямого волевиявлення народу; зі зміцненням гарантій реалізації політичних прав громадян України в ході виборів і референдумів; з використанням виборів і референдумів лише як конституційно-правового, а не політичного інструменту спрямування державно-політичного розвитку країни та легітимної, конкурентної, періодичної і нефальсифікованої зміни носіїв влади.

  В нашій країні зареєстровано і  діє велике число політичних партій і в більшості випадків їх програми мало чим відрізняються одна від одної, що свідчить про прагнення певних груп людей до влади.

    Зараз робляться спроби обмеження кількості  маловідомих і непопулярних партій. Спеціально для цього було введено  чотирьох відсотковий бар’єр, тобто  до парламенту своїх представників (представлених у партійному списку) здобуває лише та партія (блок), які на виборах набрала в цілому по Україні не менше 4% голосів від числа тих, хто прийшов на вибори і взяв у них участь. Також при реєстрації партії вносять заставу, яка повертається їм лише у випадку подолання цього бар’єру.

    На  мою думку, на даному етапі найоптимальнішою була б наявність 3-4 політичних партій, які б постійно конкурували між  собою, мали різні виборчі програми і забезпечувалися підтримкою різних верств населення. Це був би досить значний показник розвитку нашої держави.

    Зараз уже іде процес об’єднання, злиття партій з приблизно однаковими програмами і великі партії і блоки. Про це свідчать вибори до Верховної Ради в Україні в 2002 році. Але, на жаль, залишається і той факт, що основним єднальним фактором є не певні переконання і майже однакова ідеологія, а потяг керівників цих партій до влади.

    Я вважаю що це лише тимчасовий процес, який наша держава швидко пройде. 
 
 
 
 
 

 

       Список  використаних джерел

     А. Нормативно-правові  акти

1. Конституція України. Розділ ІІІ “Вибори. Референдум”. – Дніпропетровськ: “Дніпрокнига”, 1996. – 60 с. - Ст. 69-74
2. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 року // ВВРУ. - №50-51.
3. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» // ВВР. – 1998. - №5. – Ст.17.
4. Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року // ВВР. – 1998. - №3. – Ст.15.
5. Закон України «Про вибори Президента України» // ВВР. – 1999. - №14. – Ст.81.
6. Коментар Закону України "Про вибори народних депутатів України" / за ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника. - К.: Атіка, 2002. - 384 с.
7. Закон України “про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р.

         8. Кримінальний кодекс України. – К.: Видавництво “Право”, 2001. – 147 с. 

       Б. Підручники і додаткова  юридична література