Виборча система та виборчий процес

ustify">     Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може знаходитися тільки голосуючий.

     Принцип вільного й рівноправного висунення  кандидатів передбачає, що всі громадяни  України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалізувати це право  як безпосередньо, так і через  політичні партії та їхні виборчі блоки і трудові колективи.

     Гласність і відкритість виборчого права  означає, що підготування і проведення виборів депутатів завжди здійснюються відкрито і гласно.

     Рівність  можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії як принцип виборчого права повинен розумітися так, що всім кандидатам опісля офіційної їх реєстрації надається можливість участі у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засобів масової інформації на території України, у них рівні можливості щодо матеріально-технічного і фінансового забезпечення їх участі у виборчій кампанії з боку держави.

     Принцип неупередженості до кандидатів з  боку державних органів, установ  та організацій, органів місцевого самоврядування вживається та обумовлює існування такого інституту виборчого права, як увільнення кандидата від виробничих або службових обов'язків із збереженням середньої заробітної платні за місцем роботи: кандидати під час виборчої кампанії не можуть бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їхньої згоди, притягнені до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку без згоди відповідних державних органів.

     До  того ж особи, які насильством, обманом, погрозами чи в інший спосіб перешкоджають вільному здійсненню громадянином України права обирати та бути обраним, вести передвиборну агітацію, публічно закликають або агітують за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили підробку виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення виборчого законодавства, несуть відповідальність, передбачену цим законодавством. До певної відповідальності притягуються також особи, які опублікували або в інший спосіб розповсюдили явно неправдиві відомості про кандидата.

     І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їхні об'єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості, а також платформи і програми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію як за, так і проти кандидата в усіх засобах масової інформації. Своєю чергою, кандидати також мають право на зустрічі з виборцями — як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати передвиборчу агітацію в будь-яких формах та будь-якими засобами ([1], [6]). 

     1.2. Види виборів та  виборчих систем

       Залежно від підстав вибори можна класифікувати за наступними ознаками.

     1. За територіальною;

     2. За об'єктом;

     3. За часом проведення;

     4. За кількісною ознакою участі виборців;

     5. За правовими наслідками;

     За  порядком визначення результатів виборів  розрізняють такі виборчі системи:

     - мажоритарну; 

     - пропорційну;

     - змішану.

     Мажоритарна є найстарішою із виборчих систем. Назва її походить від французького "majorite", що означає "більшість".

     Згідно  з виборами за мажоритарною системою депутатський мандат від округу одержує  той кандидат у депутати, який отримав  встановлену законом більшість  голосів виборців.

     Залежно від того, як визначається більшість  голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:

     • мажоритарну систему абсолютної більшості;

     • мажоритарну систему відносної  більшості;

     • мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

     Як  правило, за мажоритарною системою виборчі  округи бувають переважно одномандатними.

     В одномандатних округах голосують  за персонального кандидата, а в  багатомандатних —як за певних осіб, так і за партійні списки.

     Мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто наслідки голосування визначають за формулою 50% + 1 голос.

     За  цією системою обов'язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні.

     Перевага  мажоритарної системи - у її демократизмі, оскільки вона враховує інтереси більшості  виборців.

     Недолік її у тому, що за цією системою можливе повторне голосування або повторні вибори за умови, якщо кандидат не одержав 50% + 1 голос. А повторне голосування, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців.

     В Україні ще донедавна застосовували  мажоритарну систему при підрахунку голосів на парламентських і місцевих виборах.

     Тепер вона зберігалася лише на виборах  Президента України.

     Мажоритарна система відносної  більшості (або простої більшості) є найпростішим різновидом мажоритарної системи.

     За  нею обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців порівняно з іншими кандидатами.

     За  умови однакової кількості набраних голосів двома чи більше кандидатами  застосовують процедуру жеребкування.

     Перевага  цієї системи у тому, що голосування  відбувається в один тур і законодавство не встановлює обов'язковий мінімум участі у ньому виборців.

     Її  серйозний недолік, на наш погляд, у тому, що вона не дає змоги враховувати  інтереси більшості виборців. Тут  кандидат у народні депутати може бути обраний і абсолютною меншістю, а це вже суперечить основоположному принципу демократії: в суспільстві проводиться політика більшості, яка і враховує інтереси та потреби меншості.

     Нині  в Україні мажоритарна система  відносної більшості була запроваджена частково на парламентських і повністю на місцевих виборах у 1998р.

     225 народних депутатів України обиралися  в одномандатних виборчих округах  на основі відносної більшості  (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про  вибори народних депутатів України"  від 24 вересня 1997 р.).

     Вибори депутатів сільських, селищних і міських рад проводились за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділялася вся територія села, селища, міста, району в місті.

     Вибори  сільського, селищного, міського голови проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами села селища, міста (п. 2, 3 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів").

     Вибори депутатів районної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, що входять до цього району.

     Вибори  депутатів обласної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких є одночасно межами районів та міст обласного значення, що входять до області (п. 4 цього Закону).

     Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається той кандидат (або список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців. Вона встановлюється законодавством і, як правило, завжди перевищує абсолютну більшість.

     Її  позитивний фактор - можливість якнайповніше виявити волю усіх виборців або їх кваліфікованої більшості.

     Недолік цієї системи - внаслідок низької  активності виборців під час голосування  вона стає не результативною: вибори можуть не відбутись через низьку явку виборців на виборчі дільниці.

     До 1993 р. мажоритарну систему застосовували  в Італії при виборах сенату. Діє  вона нині також у Чилі.

     Іншим видом виборів є пропорційна  система, яку застосовують майже  у 60 державах світу.

     За  цією системою депутатські мандати  розподіляють між: партіями пропорційно кількості голосів виборців, поданих за них у межах виборчого округу, а виборчі округи, як правило, багатомандатні[10, 13].

     За  впливом виборців на розміщення кандидатів у списку для голосування розрізняють  такі види пропорційної системи:

     • з жорсткими списками;

     • з преференціями (перевагами);

     • з напівжорсткими списками.

     При голосуванні за жорсткими списками виборець голосує загалом за список партії, яку він обирає.

     У бюлетені вказують назву партії, партійну емблему, можливі прізвища, ім'я і  по батькові певної кількості (3, 5) перших кандидатів у партійних списках.

     Сьогодні  систему жорстких списків практикують  в Іспанії, Ізраїлі, Росії, Португалії та інших державах, у тому числі в Україні.

     За  системою преференцій (переваг) виборець не просто голосує за список партії, яку він обрав, а й робить помітку напроти прізвища того кандидата у партійному списку, якому він віддає свій голос.

     Кандидат, який отримав найбільшу кількість  преференцій, обирається депутатом  від партійного списку.

     Якщо  число преференцій у кількох кандидатів від цієї партії є однаковим, перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку (наприклад, № 12, № 17, № 19, тобто № 12).

     Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість:

     • голосувати за партійний список у цілому;

     • визначити преференції серед  партійного списку кандидатів у депутати.

     Таким чином, у першому випадку голоси виборців підраховують за системою жорстких списків, у другому - за системою преференцій.

     Переваги  пропорційної системи з жорсткими списками:

     • при голосуванні обирається, перш за все, політична платформа партії, блоку, в якій накреслена програма їх майбутньої діяльності;

     • ця система за формою її здійснення є найпростіша, а отже -найдешевша.

     Її  недолік - у партійний список часто  потрапляють кандидати у депутати, сенатори, особи, невідомі у суспільстві, некомпетентні, непопулярні у народі.

     На  відміну від пропорційної системи  з жорсткими списками, система  преференцій дає змогу розширити  сферу вибору самому виборцю, який має  право голосувати і за партійний список, і одночасно конкретного кандидата у партійному списку. В цьому її суть і перевага над пропорційною системою з жорсткими списками.

     Недолік преференційної системи у тому, що у ній проявляються елементи мажоритарності, тобто виборець має можливість орієнтуватися на окремих відомих політичних осіб, а не на інтереси партії і провести у депутати найвигідніших йому кандидатів. Запровадження системи з напівжорсткими списками зумовлено об'єктивною необхідністю усунути недоліки системи жорстких списків і системи преференцій.