3) третя стадія — це реалізація  правової норми у правомірній  поведінці суб'єктів правовідносин,  іншими словами реалізація суб’єктивних  юридичних прав та обов’язків. Правовою підставою цієї стадії є правопорушення, а також норми права, що встановлюють санкції за вчинені правопорушення і визначають порядок застосування відповідальності. Державні органи і посадові особи реалізують свою компетенцію через розслідування обставин вчинення правопорушення, встановлення і покарання винних, а інша сторона — правопорушники — зазнає втрат державно-владного характеру за вчинені правопорушення (вступає в дію механізм покладання юридичної відповідальності).

     Інші  вчені розподіляють стадії правового  регулювання суспільних відносин на основні та факультативні [6, с. 498]:

     1) обов'язкові:

     а) моделювання (регламентування) суспільних відносин — шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

     б) виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

     в) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

     2) факультативні:

     а) офіційне тлумачення правової норми;

     б) застосування правової норми.

      Режим сприяння механізму правового регулювання  забезпечується законністю, державною дисципліною, які разом із правосвідомістю і правовою культурою є обов'язковими протягом усієї його дії.

     Зі  сказаного можна зробити висновок, що поняття механізму правового  регулювання дозволяє:

     - не тільки зібрати разом явища  правової дійсності – норми, правовідносини, юридичні акти тощо, що беруть участь у правовому впливі, - і оскаржити їх як цілісність, але і представити їх у працюючому, системно діючому виді, що характеризує результативність правового регулювання;

     - висвітити у зв'язку з цим специфічні функції, що виконують ті чи інші юридичні явища в правовій системі, показати їхній зв'язок між собою і взаємодію.

     Розглянута  позиція розуміння механізму  правового регулювання як сукупності правових засобів, що використовуються у процесі правового регулювання суспільних відносин, є дискусійною, на думку В.М. Сирих [5, с. 431]. Свої погляди він обґрунтовує тим, що один з основних принципів наукового аналізу складних систем, механізмів вимагає розглядати досліджуваний об'єкт, явище у взаємозв'язку, взаємодії складових його частин. Тільки таким чином можна встановити, наскільки ефективно діють компоненти, які їхні функції і наскільки результативною є робота механізму в цілому як єдиного цілісного утворення. Вивчення ж структури механізму на рівні складових його частин є неповним. Тому, щоб одержати вірні уявлення про механізм правового регулювання, його здатності виступати в цій якості варто розглядати максимально повно всі його компоненти, а також узяти їх у взаємозв'язку і взаємодії.

     При таких методологічних вимогах механізм правового регулювання можна розглядати як складну систему, що складається з правових засобів, суб'єктів, що здійснюють правове регулювання чи правову діяльність, і юридично значимих результатів їхньої діяльності. При цьому єдиний механізм правового регулювання згідно стадіям правового регулювання підрозділяється на три компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права і механізм державного примусу.

     Кожен механізм діє на своїй стадії правового  регулювання - правотворчості, право реалізації і застосуванні юридичної відповідальності – і характеризується специфічними, тільки йому властивими правовими засобами.

     Таким чином, механізм правового регулювання  — це узята в єдності система  правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок.

Висновок.

     Дослідивши  дане питання, автор робить висновок про те, що наявність правового регулювання дає можливість за допомогою правових норм і інших юридичних засобів впливати на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, розвитку і захисту.

     Правове регулювання, як і будь-яке правове  явище має свої предмет, метод; воно (регулювання) розподілене на стадії (які складають механізм правового регулювання), види та типи; має свої способи дії, мету та ефективність.

     Правове регулювання суспільних відносин покликане здійснювати за допомогою правових засобів упорядкованість суспільних відносин відповідно до цілей і задач правової держави. Ефективно досягти цієї мети можливо лише за наявності досконалого механізму правового регулювання. Названий механізм просто необхідний для підтримки законності і правопорядку як основи і невід’ємної умови нормального життя цивілізованого суспільства.

     Пріоритетні напрямки правового регулювання  в сучасній Україні:

     • у сфері економічних, майнових відносин — сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);

     • у політичній сфері — сприяння розвитку в цивілізованій формі  політичного плюралізму за умови  додержання громадянського миру і злагоди;

     • у сфері управлінських відносин — сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

     • у сфері охорони суспільного  порядку — боротьба з корупцією  та іншими правопорушеннями, охорона  і захист прав і свобод людини і  громадянина.

     Хотілося  б також відзначити, що питання щодо правового регулювання є важливим і досить дискусійним у правовій науці.

     У будь-якому суспільстві ставиться  задача забезпечити високу ефективність правового регулювання, включаючи удосконалення законодавства, поліпшення ефективності і якості застосування права, посилення правової активності громадян, різних громадських організацій, підйом загальної правової культури, удосконалення правового виховання.

     Вивчення  правового регулювання відіграє важливу роль у розумінні кожним юристом динаміки впливу на суспільні  відносини всіх юридичних засобів  у комплексі. Значення єдності і взаємодії в правовому регулюванні дуже важливе для зміцнення правової основи державного і громадського життя.

Список використаних джерел.

1. Комаров С.А. Общая теория государства и права  в схемах и определениях. – М.: Юрайт, 2002. – 456 с.
2. Кравчук М.В. Проблеми теорії держави і права – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 359 с.
3. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 2 / Алексеев С.С. - М.: Юрид. лит., 1981. - 360 c
4. Прокопенко Т.В. Основы государства и права – Х.: Одиссей, 2002. – 656 с.
5. Сырых В.М. Теория государства и права: Учеб. — М.: Юрид. Дом "Юстицинформ", 2001. — 591 с.:
6. Скакун О.Ф. Теория государства и права – Х.: «Консум», 2000. – 703 с.
7. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. профессора В.Г. Стрекозова. – М.: 2002. – 452 с.