Заборона  — це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного  роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів  над іншими. Норми особливої частини  Кримінального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють. Зобов'язання (веління) і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права.

     Способи правового регулювання з більшою  ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Трьом способам правового регулювання відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє; такий, що зобов'язує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.

 

Розділ 3 Стадії механізму правового  регулювання.

 

     Як  уже зазначалося, правове регулювання  – це дія права на суспільні  відносини з допомогою певних юридичних засобів, через систему  яких і забезпечується розвиток цих  відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права. Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

     Вивчення  механізму правового регулювання  цікавить вчених тривалий час. Значний  інтерес для розробки цієї проблеми представляє робота С.С. Алексєєва [3, с. 224], він зазначає, що категорія „механізм правового регулювання ” визначена в теорії держави і права для показу моменту руху, функціонування правової форми. Але згодом категорія „механізм правового регулювання ” стала вживатися і в іншому значенні, як „механізм право мистецтва ”, „юридичний механізм керування ” і так далі.

     Поняття „механізм правового регулювання ” походить від поняття „правового регулювання ”.

     С.С. Алексєєв визначає правове регулювання  як здійснюване за допомогою системи  правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних розпоряджень і ін.) результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб. Як видно, С.С. Алексєєв визначає правове регулювання через правовий вплив. Однак не усякий правовий вплив складає механізм правового регулювання. Поняття механізму правового регулювання вужче, ніж поняття механізму правового впливу. С.А. Комаров включає в механізм правового впливу поряд з механізмом правового регулювання правову свідомість, правову культуру, правові принципи, право-мистецький процес [1, с. 287]. Відмінність правового впливу від правового регулювання полягає в тому, що правовий вплив є частиною соціального впливу. Як культурна й інформаційна цінність, право визначає напрямок людської діяльності, уводить її в загальні рамки цивілізованих суспільних відносин. Саме тому правовий вплив ширше, ніж правове регулювання суспільних відносин.

     Механізм  правового регулювання — це система  правових засобів (способів і форм), за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм [2, с. 156].

     В.Н. Хропанюк більш коротко дає поняття  механізму правового регулювання  – це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкованість суспільних відносин відповідно до цілей і задач правової держави [7, с. 321].

     Аналізуючи  вищесказане, можна сказати, що механізм правового регулювання - це сукупність правових засобів, узята в єдності, за допомогою яких держава здійснює правовий вплив на суспільні відносини в бажаному для неї напрямку.

     Механізм  правового регулювання складають  елементи, обов'язкові на окремих його стадіях:

     1) принципи права, норми права,  нетипові правові розпорядження  (спеціалізовані норми права), об'єктивовані в нормативно-правових актах;

     2) правовідносини, суб'єктивні юридичні  права і обов'язки в їх індивідуалізації (конкретизації);

     3) акти безпосередньої реалізації  прав і обов'язків; 

     4) акти застосування норм права. 

     Кожний  елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб'єктів  і суспільних відносин, що виникають  на їх основі. Розглянемо коротко кожний з елементів.

     1. Норма права в механізмі правового  регулювання. 

     Норма права являє собою загальне обов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варіант поведінки — суб'єктивні юридичні права, так і необхідний варіант поведінки — суб'єктивні юридичні обов'язки.

     Якість  правового регулювання залежить від того, наскільки норми права правильно враховують закономірності суспільних відносин, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і правової культури законодавчого корпусу. Безпосереднім чинником виникнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийнятті, зміні або відміні певних правових норм.

     Специфічне  завдання норми права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб [5, с. 423]:

     а) визначити загальне коло людей, на які  вона поширює свою дію;

     б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також об'єкти правовідносин;

     в) визначити обставини, в яких особа  повинна керуватися даним правилом поведінки;

     г) розкрити саме правило поведінки  вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв'язку між собою, а також державно-примусові заході, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків.

     Зобов'язуючі норми регламентують активну  поведінку зобов'язаних осіб. Дозвільні  та заборонні норми покладають пасивні  обов'язки на зобов'язаних осіб і дозволяють вчинення активних дій носієм суб'єктивного права.

     Норма права набуває зовнішнього вираження  в нормативно-правовому акті, який забезпечує її дійовість.

     Нормативно-правові  акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Функції нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб увести в правову систему нові юридичні норми, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

     До  нормативно-правових актів (законів, підзаконних  актів) приєднуються акти, в яких дається їх офіційне роз'яснення, тлумачення.

     Акти  тлумачення норм права (інтерпретаційні акти) не містять нових положень, а є засобом, який забезпечує однакове розуміння і застосування чинних нормативних актів. Чіткість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

     2. Правовідносини у механізмі правового  врегулювання.

     Правовідносини  — необхідний елемент механізму  правового регулювання, важлива  ступінь здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей поведінки стосовно конкретних осіб — другий рівень правового регулювання.

     Отже, правовідносини в механізмі правового  регулювання утворюють певну  систему і лише так вони забезпечують переведення загальних розпоряджень норм права в суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і юридичну відповідальність для конкретних осіб, дозволяють досягти виконання їх волі, задоволення інтересів.

     Правовідносини  в механізмі правового регулювання  виконують такі функції [5, с. 426]:

     а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;

     б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися  особи;

     в) служать умовою для можливого  приведення в дію спеціальних  юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

     3. Акти безпосередньої реалізації  прав і обов'язків у механізмі  правового регулювання — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків.

     Можливі два результати реагування на правове  регулювання:

     • активний — вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах  органів влади);

     • пасивний — утримування від заборонених  дій (наприклад, не завдавати шкоди  довкіллю).

     4. Акти застосування норм права  у механізмі правового регулювання. 

     У процесі правового регулювання  можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка полягає  у виданні державно-владного акта — акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб'єкти права не в змозі самі реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки, держава в особі компетентних органів здійснює застосування норм права (наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, здійснення правосуддя).

     Акти  застосування норм права мають форму  рішень, розпоряджень, наказів, вироків  тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов'язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана і примусово.

     Акти  застосування норм права у механізмі  правового регулювання використовуються в таких випадках [3, с. 231]:

     1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і  обов'язків здійснюється органами  держави, посадовими особами,  а не учасниками відносин. Так,  нормами про порядок надання  відпусток робітникам і службовцям  передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;

     2) коли суб'єкти відносин, що регулюються,  поводяться протиправно: порушують  права, не виконують обов'язки. У цьому разі актом застосування  норм права індивідуалізується  юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників.

     У всіх випадках акти безпосередньої або  опосередкованої реалізації прав і  обов'язків завершують правове регулювання.

     Механізм  правового регулювання складається з декількох стадій. Одні вчені виділяють всього три стадії механізму правового регулювання [7, с. 329]:

     1) перша стадія — регулювання  суспільних відносин, тобто розробка  правових норм (встановлення загальнообов’язкових  правил поведінки). На цій стадії відбуваються визначення змісту і формулювання меж поведінки суб'єкта, умов виникнення прав, обов'язків, повноважень, відповідальності і т.д. (вступає в дію механізм правотворчості).

     Наприклад, дія цього механізму у пенсійних  справах можлива лише за наявності норми права, об'єктивованій у законі про пенсії. Однак, як загальне правило, дана норма не вирішує питання про те, кому саме буде нарахована пенсія. Для цього потрібні додаткові юридичні дії, здійснювані на другій стадії;

     2) друга стадія передбачає індивідуалізацію певної правової норми щодо вимог певного конкретного випадку, тобто виникнення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у конкретного суб’єкта суспільного життя. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов'язують настання юридичних наслідків (вступає в дію механізм реалізації норм права).

     Дія механізму у пенсійних справах  починається після звернення  громадянина С. до установи соціального  забезпечення і винесення рішення  про призначення йому пенсії на основі загальної юридичної норми.

     Винесення індивідуального розпорядження  про призначення пенсії означає  індивідуалізацію загальних правил стосовно конкретної особи. За допомогою  індивідуально-правового акта за учасниками відносин, що регулюються, закріплюється відповідне суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок.

     Після ухвалення рішення про призначення  пенсії громадянину С. (індивідуально-правовий акт) він стає носієм суб'єктивного  права на одержання пенсії, а орган  соціального забезпечення набуває суб'єктивного обов'язку нарахувати і виплачувати йому пенсію (правовідносини). З наведеного випливає, що реалізацією суб'єктивного юридичного права громадянина на пенсію є її одержання, а реалізацією суб'єктивного юридичного обов'язку органу соціального забезпечення — видача пенсії;