Міністерство освіти та науки України

Національний  університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

Гуманітарний  інститут

Кафедра Теорії держави та права

Курсова робота

з Теорії держави та права

на  тему:

«Регулювання суспільних відносин:поняття, типи, види, стадії »

 
 
 
 

Виконав:

     студент гр. номер

     Прізвище  ім’я

     Перевірила:

к.ю.н. доцент Федоренко  Т.М.

Миколаїв 2010

 

Зміст

 

Вступ

 

     Правове регулювання у суспільстві - важлива  умова створення стабільного  правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити  захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів  громадян та інших осіб, що закріплені діючими нормами права.

     Оскільки  Україна лише тільки будує правову  державу, то вивчення такого питання, як правове регулювання суспільних відносин є важливим. Це пояснюється  тим, що саме завдяки ефективному  регулюванню можна досягнути  пріоритетних для правової держави правових явищ, таких як: наявність ефективного законодавства, високий рівень правової культури населення, верховенство права тощо.

     Об’єктом  дослідження даної роботи є правове регулювання суспільних відносин як вид соціального регулювання.

     Предмет дослідження складають такі елементи правового регулювання як: види, типи, стадії. Треба зазначити, що в цих питаннях серед вчених немає чіткої позиції. Різні автори по різному розглядають поділ правового регулювання на стадії (надаючи при цьому різну класифікацію). Також існують різні точки зору щодо поділу правового регулювання на типи та стадії. Тому автор окремо зупиняється на цих моментах.

     Ефективне правове регулювання має велике значення для побудови правової держави. Крім того, воно має свій об’єкт, метод, спосіб, стадії, види та типи. Автор ставить собі за мету розглянути кожен з названих елементів правового регулювання суспільних відносин.

     У роботі вирішується ряд задач, присвячених правовому регулюванню. Зокрема розглядається поняття правового регулювання суспільних відносин в цілому та дається юридична характеристика його елементам (об’єкту, способу). Автор ставить задачу розглянути стадії правового регулювання та дослідити проблему класифікації видів та типів правового регулювання.

     Для досягнення поставленої мети та вирішення вище названих задач, автор використовує ряд методів наукового пізнання. Так у першому розділі автор надає загальну характеристику правового регулювання суспільних відносин, використовуючи при цьому такі наукові прийоми як надання дефініцій (визначень), використовується метод аналізу. У другому розділі «Види, типи, способи правового регулювання суспільних відносин» використовується ряд методів, а саме: аналізу (автор аналізує точки зору різних дослідників на дане питання), синтезу, класифікації за рядом критеріїв. В третьому розділі також використовується прийом дефініції, методи аналізу та синтезу, розглядаються складові елементи механізму правового регулювання.

     Різні дослідники не в однаковій мірі розглядають  проблему правового регулювання суспільних відносин. Для їх більш детальної характеристики автор використовує ряд джерел, а саме монографії таких авторів, як Скакун О.Ф. [ 6 ], Сирих В.М. [ 5 ], в роботі також  використані праці Комарова С. А.   [ 1 ], Прокопенко Т.В. [ 4 ], Кравчука М.В. [ 2 ].

     У першому розділі роботи розглядається  поняття правового регулювання, його ознаки та характеристика. Другий розділ присвячений юридичному аналізу  видів, типів, способів правового регулювання. У третьому розділі розглядається  механізм правового регулювання як ядро регулювання, а також стадії механізму правового регулювання.

     Робота  складається з трьох розділів, висновку,  списку використаних джерел ( 7 найменувань ).

     Загальний обсяг роботи 28 сторінок.

 

      Розділ 1. Загальна характеристика правового регулювання.

 

     Всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність та цілісність становлять правову систему. Основна її частина  використовується насамперед органами держави (а подекуди й іншими учасниками суспільного життя) для здійснення специфічного впливу на суспільні відносини. Він (вплив) відображається поняттям правового регулювання.

     Правове регулювання — це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів  владний вплив на суспільні відносини  з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку [1, с. 278].

     Крім  такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну  свідомість (як у процесі правового  регулювання, так і поза ним). Обидва ці різновиди впливу права на особу і на суспільство відображаються поняттям дії права.

     Виділяють ряд ознаки правового регулювання, до яких відносять те, що [6, с. 489]:

     1) правове регулювання — різновид  соціального регулювання;

     2) за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

     3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

     4) правове регулювання має цілеспрямований  характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

     5) правове регулювання здійснюється  за допомогою правових засобів,  які забезпечують його ефективність;

     6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

     Правове регулювання обумовлене рядом факторів, зокрема [4, с. 457]:

     а) рівнем економічного розвитку суспільства;

     б) соціальною структурою суспільства;

     в) рівнем зрілості, стійкості суспільних відносин;

     г) рівнем правової культури громадян і посадових осіб;

     д) рівнем визначеності предмету, засобів  і методів правового регулювання.

     Правове регулювання конкретних суспільних відносин здійснюється за допомогою  певних способів, зокрема [2, c. 138]:

     1. дозвіл — це такий спосіб правового регулювання, при якому суб'єктові конкретних суспільних відносин надається право на здійснення певних дій або на утримання від них;

     2. зобов'язання — це закріплена у правових нормах обов'язковість поведінки суб'єкта за певних обставин;

     3. заборона — це закріплена у правових нормах обов'язковість утримання від вчинення певних дій.

     Правове регулювання має свої предмет  і метод.

     Предмет правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, урегульованих  правом.

     Необхідно звернути увагу на властивості предмету правового регулювання такі як:

     1) вольовий («ідеологічний») характер суспільних відносин, що регулюються;

     2) здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;

     3) істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

     Проаналізувавши ознаки методу правового регулювання, можна зробити висновок про те, що таким чином регулюються лише найбільш значимі суспільні відносини, які залежать не від випадку (казусу), а від волі учасників (суб’єктів) даних відносин.

     Метод правового регулювання — це специфічний  спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юридичних засобів.

     Метод правового регулювання характеризується [1, c. 288]:

     1) колом суб'єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;

     2) змістом та обсягом правового статусу суб'єктів певних відносин;

     3) порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів;

     4) ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

     5) співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку — повноважень (дозволів), обов'язків та заборон;

     6) порядком (процедурою) здійснення юридичних прав та обов'язків;

     7) способами примусового забезпечення прав і обов'язків.

     Як  і будь-якому правовому явищу, регулюванню суспільних відносин притаманна певна мета, тобто ціль, яку ставить перед собою держава під час розробки та впровадження конкретних способів регулювання тих чи інших суспільних відносин.

     Мета  правового регулювання (мета закону) — це передбачувані і бажані для правотворчого органу результати здійснення закону. Мета закону може бути, зважаючи на наявність засобів й умов її досягнення, найближчою (прямою) або перспективною. За сферою суспільного життя, якої стосується мета закону, можна розрізняти економічні, політичні, екологічні, духовні та інші його цілі. У тих випадках, коли зміст мети закону становлять саме юридичні наслідки (тобто зміни у правовому статусі певної групи суб'єктів або у конкретних правах та обов'язках персоніфікованих осіб), є підстави вирізняти юридичну ефективність закону (правового регулювання). В усіх же інших випадках йдеться, так би мовити, про загально-соціальну (економічну, політичну, екологічну, духовну та ін.) ефективність правового регулювання [2, c. 142].

     Цілями  правового регулювання є [2, c. 141]:

     1) закріплення за допомогою юридичних  засобів існуючих суспільних  відносин;

     2) стимулювання розвитку та поширення  суспільних відносин, які відповідають  загальнодержавним та загальносуспільним  потребам та інтересам; 

     3) створення умов для виникнення і розвитку нових необхідних типів і форм суспільних відносин;

     4) усунення суспільно небезпечних  та суспільно шкідливих відносин.

     Поняття мети правового регулювання тісно  пов’язане з поняттям ефективності. Адже саме ефективність правового регулювання є якісним показником, що прямо вказує на те, чи було досягнуто мети правового регулювання суспільних відносин.

     Ефективність  правового регулювання — це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі результати виразити в однакових показниках, які можуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обраховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити у кількісній формі за допомогою зазначеного співвідношення [3, c. 221].

     Результати  здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в життя, у практику. Розрізняють результати здійснення закону очікувані й неочікувані (несподівані), позитивні (корисні) і негативні (шкідливі).

     Тобто, для визначення ефективності дії певної правової норми беруться до уваги дві обставини:

     1) цілі, що ставилися при виданні  даної правової норми; 

     2) реально досягнуті в процесі функціонування цієї норми результати.

     До  основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, належать:

     1) відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства;

     2) відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам суб’єктів;

     3) рівень досконалості законодавства;

     4) рівень правової культури громадян.

     Для того, аби дістати повне уявлення про ефективність правового регулювання, треба брати до уваги всі цілі, які намічались законодавцем, а також  встановити і зіставити, «зважити»  усі види результатів здійснення закону стосовно кожної з них. Це завдання розв'язується за допомогою спеціальних дослідницьких процедур.