Предмет, метод, засоби і типи правового регулювання

У взаємодії соціальної діяльності і правових засобів є й інша, не менш значима площина. Причому тут мова йде не про такий своєрідний різновид соціальної діяльності, яку можна назвати правовий (саме той характер має використання правових засобів), а про соціальну діяльність у самому точному і строгому змісті – про діяльність, у якій реалізуються соціальне життя незалежно від форм її існування й опосередкування.

Соціальна діяльність у зазначеному глибокому змісті при переході людства на стадію цивілізації є необхідною і найближчою основою правових засобів, багато в чому визначальними є і їхнє існування, і їхні особливості, їхній розвиток.

Взаємодіючи із суб'єктивною стороною життя суспільства, відзначені елементи і риси діяльності як соціального явища одержують вираження в правах і обов'язках (заборонах).

Права й обов'язки зв'язані з державною владою, її апаратом, здобувають обов'язковий характер, стають юридичними правами й обов'язками й у цій якості виступають як необхідні і первинні правові засоби. Саме з юридичних прав і обов'язків починається формування правового інструментарію, усієї системи правових засобів.

Тепер розглянемо такий показник правових засобів, як наявність у них соціальної сили.

Визначені правові форми тому і відокремлюються в стійкі інституційні утворення, тому і використовуються суб'єктами, що мають соціальну силу. У них, отже, закладені такі можливості, такий потенціал, що дозволяють справитися з труднощями, перебороти перешкоди, забезпечити рішення назрілого життєвого питання. Треба звернути увагу лише на те, що в юридичному інструментарії закладена не взагалі соціальна сила, а правова сила, що реалізує свого роду юридичну енергію.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі ознаки правових засобів:

1) виражають собою юридичні способи забезпечення інтересів суб'єктів права;

2) сполучаючись певним чином, вони виступають основними «працюючими частинами» дії права, правового регулювання, правових режимів;

3) мають юридичну чинність і підтримуються державою1.

Таким чином, правові засоби – це об’єктовні субстанціональні правові явища, що володіють фіксованими властивостями, що дозволяють

_________________________________________________

1 Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 2000.

реалізувати потенціал права, його силу.

У залежності від галузевої приналежності правові засоби можуть бути конституційними, цивільними, адміністративними і т.п.; у залежності від характеру – матеріальними і процесуальними; у залежності від функціональної ролі – регулятивними й охоронними; у залежності від інформаційно-психологічної спрямованості (чиїм інтересам віддається перевага) – стимулюючими (заохочення, пільги, дозволи) і обмежуючими (покарання, заборони, обов'язки).

2.3 Стадії правового регулювання.

Правове регулювання являє собою процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин, шляхом врегулювання поведінки їхніх учасників, тобто механізм правового регулювання складається з ряду стадій1.

Перша стадія механізму правового регулювання — стадія загальної дії правових норм. На цій стадії відбуваються визначення змісту і формулювання меж поведінки суб'єкта, умов виникнення прав, обов'язків, повноважень, відповідальності і т.д. (вступає в дію механізм правотворчості).

Наприклад, дія цього механізму у пенсійних справах можлива лише за наявності норми права, об'єктивованій у законі про пенсії. Однак, як загальне правило, дана норма не вирішує питання про те, кому саме буде нарахована пенсія. Для цього потрібні додаткові юридичні дії, здійснювані на другій стадії.

Друга стадія механізму правового регулювання пов'язана з

_________________________________________________

1Скакун О.Ф. „Теорія держави і права”. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2001 р

виникненням конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, тобто з виникненням правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов'язують настання юридичних наслідків (вступає в дію механізм реалізації норм права).

Дія механізму у пенсійних справах починається після звернення громадянина С. до установи соціального забезпечення і винесення рішення про призначення йому пенсії на основі загальної юридичної норми.

Винесення індивідуального розпорядження про призначення пенсії означає індивідуалізацію загальних правил стосовно конкретної особи. За допомогою індивідуально-правового акта за учасниками відносин, що регулюються, закріплюється відповідне суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок.

Після ухвалення рішення про призначення пенсії громадянину С. (індивідуально-правовий акт) він стає носієм суб'єктивного права на одержання пенсії, а орган соціального забезпечення набуває суб'єктивного обов'язку нарахувати і виплачувати йому пенсію (правовідносини). З наведеного випливає, що реалізацією суб'єктивного юридичного права громадянина на пенсію є її одержання, а реалізацією суб'єктивного юридичного обов'язку органу соціального забезпечення — видача пенсії.

У разі правомірної поведінки суб'єктів правове регулювання вичерпує себе механізмом реалізації норм права.

Третя стадія механізму правового регулювання — застосування санкцій правової норми — виникає у випадках неправомірної поведінки суб'єкта. Правовою підставою цієї стадії є правопорушення, а також норми права, що встановлюють санкції за вчинені правопорушення і визначають порядок застосування відповідальності. Державні органи і посадові особи реалізують свою компетенцію через розслідування обставин вчинення правопорушення, встановлення і покарання винних, а інша сторона — правопорушники — зазнає втрат державно-владного характеру за вчинені правопорушення (вступає в дію механізм покладання юридичної відповідальності).

Зобразимо основне із сказаного у вигляді схеми трьох стадій механізму правового регулювання:

Стадії механізму правового регулювання (варіант правомірної поведінки) можна представити і в більшій кількості, розбивши другу стадію в запропонованій схемі на такі1:

__________________________________________

1Скакун О.Ф. „Теорія держави і права”. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2001 р

• виникнення суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• безпосередня реалізація суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• застосування права (як факультативна — можлива, але не обов'язкова стадія).

Елементами, що забезпечують динамічну сутність механізму правового регулювання, визначають рух реальних правовідносин, виступають юридичні факти.

Режим сприяння механізму правового регулювання забезпечується законністю, державною дисципліною, які разом із правосвідомістю і правовою культурою є обов'язковими протягом усієї його дії1.

2.4 Типи правового регулювання.

Під типами правового регулювання розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку : дозволу чи заборони.

Тип правового регулювання — це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволів і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму.

Існують такі типи правового регулювання:

_________________________________________________

1Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права. К. – Видавництво „Книга”, 2004 р.

загальний дозвіл – це тип правового регулювання, що базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих чи інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули : дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом. За цим типом регулювання створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (наприклад, особа має право укладати будь-як угоди, за винятком тих заборон, що передбачені в законі);

загальна заборона (цей тип правового регулювання ще називають звільненням від заборони) – тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання реалізується принцип : заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом. За цим типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та ін. (наприклад, суд у вже вирішеній кримінальній справі має право знову повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі).

У демократичній державі застосування першого типу правового регулювання (загального дозволу) характерне для врегулювання, насамперед, поведінки людей, а другого (загальної заборони) – для врегулювання діяльгості держави, її органів та їх посадових осіб.

3. Поняття і основні елементи механізму правового регулювання.

Як уже зазначалося, правове регулювання – це дія права на суспільні відносини з допомогою певних юридичних засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права. Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Вивчення механізму правового регулювання цікавить вчених тривалий час. Значний інтерес для розробки цієї проблеми представляли роботи С.С. Алексєєва, зокрема його монографії „Механізм правового регулювання в соціалістичній державі” і „Теорія права”, де відзначалося, що категорія „механізм правового регулювання” визначена в теорії держави і права для показу моменту руху, функціонування правової форми. Але згодом категорія „механізм правового регулювання” стала вживатися і в іншому значенні, як „механізм правомистецтва”, „юридичний механізм керування” і т.д.

Поняття „механізм правового регулювання” походить від поняття „правового регулювання”.

С.С. Алексєєв визначає правове регулювання як здійснюване за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних розпоряджень і ін.) результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб. Як видно, С.С. Алексєєв визначає правове регулювання через правовий вплив. Однак не усякий правовий вплив складає механізм правового регулювання. Поняття механізму правового регулювання вужче, ніж поняття механізму правового впливу. С.А. Комаров включає в механізм правового впливу поряд з механізмом правового регулювання правову свідомість, правову культуру, правові принципи, правомистецький процес. Відмінність правового впливу від правового регулювання полягає в тому, що правовий вплив є частиною соціального впливу. Як культурна й інформаційна цінність, право визначає напрямок людської діяльності, уводить її в загальні рамки цивілізованих суспільних відносин. Саме тому правовий вплив ширше, ніж правове регулювання суспільних відносин1.