Предмет, метод, засоби і типи правового регулювання

2

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗАСОБИ І ТИПИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

ПЛАН

Вступ .

1. Необхідність правового регулювання у суспільстві.

2. Правове регулювання .

    2.1. Поняття та предмет правового регулювання

    2.2. Засоби правового регулювання

    2.3.Стадії правового регулювання

    2.4.Типи правового регулювання

3. Поняття і основні елементи механізму правового регулювання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Правове регулювання у суспільстві - важлива умова створення стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів громадян та інших осіб, що закріплені діючими нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання суспільства.

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов’язкової або дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб’єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків, пов’язуючи їх тими самими взаємними правами та обов’язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об’єкивними та суб’єктивними чинниками, до яких можна віднести :

- рівень економічного розвитку суспільства ;

- його соціальну структуру ;

- рівень зрілості, стійкості суспільних відносин ;

- рівень правової культури громадян і посадових осіб ;

- рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право чинить на суспільні відносини не лише дію суто юридичного характеру, а й дію загальносоціального плану – виховного, інформаційного та іншого.

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, в Україні на конституційному рівні закріплені право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу, авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом України про референдум уводиться нове суспільне явище — ініціативна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Наявність правового регулювання просто необхідна для забезпечення і гарантування в нормативному порядку волі в суспільстві. Правове регулювання – це явище, необхідність якого виникає з ряду передумов, наприклад таких як, утвердження справедливості, створення оптимальних умов для переважної дії в суспільстві економічних і духовних факторів. Відсутність же ефективного механізму правового регулювання породжує свавілля в суспільному житті людей.

1.      Необхідність правового регулювання у суспільстві.

Право є одним з регуляторів відносин. До його появи були інші суспільні регулятори. Постає запитання: чому виникла потреба в праві?

Як і держава, право з'явилося внаслідок ускладнення характеру взаємовідносин між людьми і розвитку самої людини, коли з'ясувалося, що людям вже недостатньо обґрунтовувати свої дії біологічними потребами і посиланнями на традиції й релігійні заповіді, коли тільки традиціями, звичаями, релігійними нормами складно було регулювати відносини, котрі виникали.

В суспільстві з'явилася потреба в такому регулюванні, яке:

— по-перше, було б динамічнішим, ніж традиції і звичаї, що давало б змогу оперативніше реагувати на зміни, котрі відбуваються в суспільстві;

—  по-друге, було б менш догматичним, ніж релігійні норми;

— по-третє, мало б під собою раціональне і логічне обгрунтування, що давало б змогу переконати в правильності запропонованої поведінки окремого індивіда.

Отже, таке пояснення появи права свідчить як про становлення людської особистості, так і про розвиток суспільства. Та оскільки уявлення про правильне в різних людей (їх груп) різне, до того ж воно залежить від їх становища в соціальній структурі суспільства, не виключена можливість виникнення конфліктів навколо розуміння справедливого і правильного. Щоб не допустити цього, суспільство почало виробляти власне те, що прийнято називати "право", як приписи, забезпечені силою примусу.

Треба мати на увазі, що уявлення про правильне, яке утвердилося в суспільстві, було уявленням не однієї особистості, а багатьох людей, внаслідок чого процес виникнення права не міг йти Іншим шляхом, ніж утвердженням компромісів з цього питання між членами панівних та інших груп населення. Це спричинило вироблення універсальних норм, правил та уявлень у сфері права, котрі практично є загальними для всього суспільства, а не тільки визнаються окремими його групами.

Щоб право діяло, його треба було захищати, бо, крім тих, хто вважав ту або іншу модель поведінки правильною, були також люди, які вважали її неправильною і не хотіли додержувати приписів права. Отже, водночас з виникненням права формувався механізм, що забезпечував виконання правових норм.

2. Правове регулювання.

2.1. Поняття та предмет правового регулювання.

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризуються як правова, виступає саме ознака високої правової врегульованості суспільних відносин.

При всій широті предмета правового регулювання, до нього входять не всі суспільні відносини, а ті з них, що мають певні ознаки. Це відносини :

1) що виникають між людьми та їх об’єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об’єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи – фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища – землетруси, повені тощо. Проте деякі з цих явищ і процесів або їхні результати можуть враховуватись як юридичні факти (наприклад, умови і порядок виплати страхових сум за збитки, завдані землетрусом);

2) суб’єкти яких є свідомими й вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини – психічно хворих людей або тих, що перебувають під гіпнозом;

3) які, з точки зору держави, мають принципове значення для неї, об’єднань людей, конкретних осіб. Коло таких відносин не установлене. Воно змінюється залежно від конктретних умов того чи іншого етапу розвитку суспільства ;

4) що об’єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов тощо не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм – моралі, звичаїв.

Отже, ознаки правового регулювання:

- правове регулювання — різновид соціального регулювання;

- за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

- правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

- правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

- правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

- правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад відносини, пов’язані з існуванням спадкової монархії), інші – починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використання ЕОМ і т.ін.).

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін „регулювання” походить від латинського слова „regulo” (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін „вплив” означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Правовий вплив — це узятий в єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів.

2.2. Засоби правового регулювання.

Право можна оцінювати і як засіб (інструмент) для вирішення практично значимих задач суспільства, для задоволення інтересів людей. Даний підхід у юридичній науці називають інструментальним, у рамках якого і досліджуються правові засоби.

Як і багато юридичних понять, правові засоби спочатку аналізувалися на галузевому рівні - у сфері цивільного права.

С.С. Алексєєв виділяє наступні показники правових засобів1:

- субстанціональність правових явищ;

-можливість їхньогов икористання суб'єктами ____________________________________________________________

1Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 2000.

- наявність у правових явищах соціальної сили, свого роду юридичної енергії.

Правові явища як субстанціональні явища різноманітні.

У розвитих правових системах, при досить високому ступені інституціоналізації правових явищ, той чи інший правовий засіб, причому це може бути той самий правовий засіб, виступає в різному виді в залежності від рівня, на якому розглядається юридичний інструментарій.

С.С. Алексєєв виділяє три таких рівні1:

- по-перше, рівень первинних правових засобів – елементів механізму правового регулювання в цілому і його найважливіших підрозділах; це насамперед, юридичні норми, а також суб'єктивні юридичні права і юридичні обов'язки; отут правовий засіб є, по суті, шляхом, загальним напрямком у вирішенні життєвої проблеми;

- по-друге, рівень сформованих правових форм, нормативно виражених звичайно у виді інститутів – окремих утворень, юридичних чи режимів комплексів взаємозалежних правових утворень і режимів, що представляють собою юридично діючі форми рішення життєвих проблем (наприклад, договір як спосіб організації робіт і оплати їхніх результатів);

- по-третє, операційний рівень – конкретні юридичні засоби, що знаходяться безпосередньо в оперативному розпорядженні тих чи інших суб'єктів, наприклад, договір громадянина, що здобуває будинок, який пустує, із сільськогосподарським підприємством на вирощування і продаж сільськогосподарської продукції, договір, що у даному випадку є способом організації, взаємин між громадянами, що проживають у містах чи селищах

_________________________________________

1 Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 2000.

міського типу, і сільськогосподарськими підприємствами.

Тепер про таку рису правових засобів, як можливість їхнього використання суб'єктами. Вона характеризує глибоку взаємодію правових засобів із соціальною діяльністю.

У цій взаємодії – дві площини. Одна з них очевидна – діяльність по використанню правових засобів у практичному житті.

Іншими словами, хоча правові засоби є явища субстанціональні, у них, у самому їхньому бутті присутній момент, що виражає перспективу використання, - можливості того, що відомі суб'єкти „візьмуть їх у руки” і доможуться з їх допомогою потрібного, очікуваного результату. З розглянутої точки зору питання використання правових засобів є вирішальною частиною юридичної практики – і в той же час важливим і перспективним напрямком розвитку юридичної науки.