Правова психологія та ідеологія

     Правова ідеологія також має свої елементи: поняття, судження, умовиводу, принцип, теорія, концепція й т.д. Більшість  визначень цих елементів можна  знайти у формальній логіці, що підкреслює теоретичний характер правової ідеології.[1. с 156]

     Правова ідеологія повинна формуватися  як процес виявлення теоретичного усвідомлення, координації й узгодження різних суспільних інтересів, шляхом досягнення соціального компромісу. У цьому випадку правова ідеологія буде містити великий моральний потенціал, що припускає пріоритет прав і свобод особи, політичний плюралізм, високу роль суду як антипода бюрократичного керування, що властиво ідеологічно й економічно здоровому суспільству з розвитий загальною й правовою культурою. Без політико-правової ідеології немислимо сучасне цивілізоване суспільство. Прикладами високо ідеологічних документів можуть служити Конституція США, Конституція ФРН, французька Декларація прав людину й громадянина 1789р., є “твердими” конституціями й виступають ідеологічним фундаментом демократій і правових систем західних країн.

3.1 Психологічні аспекти правової ідеології

     Правова ідеологія обґрунтовує й оцінює існуючі або виникаючі правові  відносини, законність і правопорядок. У сфері ідеології й через  ідеологію знаходять висвітлення  потреби й інтереси, насамперед соціальних груп, класів, народів і т.д. Звичайно, елемент індивідуального, особистісного  є присутнім й в ідеологічному  відбитті правової дійсності: та або  інша ідеологічна доктрина створюється  й формулюється, як правило, окремими людьми — юристами, політологами, економістами, соціологами, що враховують конкретно-історичні умови життя суспільства, розміщення чинностей, рівень суспільної свідомості, соціальну психологію, волю й інтереси, як більшості, так і меншостей, і інші фактори. Але, на жаль, у сучасному суспільстві, на ідеологічному рівні ще не переборені всі ті упередження й стереотипи, які сьогодні заважають досить повному розумінню ролі права, його соціального потенціалу. У числі таких упереджень - одномірне подання про право лише як про кошти покарання й дозволу конфліктів, ототожнення права із законом і т.д. Сюди може бути віднесений і підхід до права, названий “антиюридичним моралізмом”, при якому право з'являється як другорядне, нижчестояще стосовно моральних початків. У результаті механічної деідеологізації виникло найнебезпечніше положення: посилююче відчуття духовної порожнечі, безглуздості, безперспективності, тимчасовості всього що відбувається, котре зримо охоплює всі нові й нові верстви населення. На такому хиткому духовному ґрунті правова держава й міцний правопорядок неможливі. Національно-правова доктрина - показник висоти правової свідомості суспільства, вона характеризує найважливіші культурно-правові цінності, які служать свого роду “пропуском” у родину цивілізованих народів миру, дозволяючи зайняти належне місце. Національна правова ідеологія дозволяє людині, класам, партіям, так чи інакше, орієнтуватися в новій політичній обстановці. Ніяка, навіть сама детальна, пропаганда чинного законодавства цього дати не може. На відміну від конкретних й утилітарних програм, гасел, планів й обіцянок правова ідеологія орієнтується на довгострокові процеси, норми поводження, у чинність чого вона здатна з'єднувати покоління, концентрувати зміст їхньої діяльності (зокрема, молоді) на соціальні творчі цілі. Таким чином, правова ідеологія є такий синтез правових знань, у цілому правової культури, що у концептуальному виді доступний не тільки, фахівцям, але й широким верствам населення, конкретно кожній людині, пропагуючи сенс життя, роботи, орієнтуючи їх у складному й суперечливому світі.[4. С 245]

     Ядром правової ідеології, її обов'язковим  компонентом є знання правове, яке по своїй суті звертається до кожної людини із приписаннями, дозволами й заборонами, представляє йому права й покладає на нього обов'язок. Людина, більші й малі соціальні групи не знаючі права своєї держави, ведуть не правове життя, керуються стихійно виникаючими самодіяльними поданнями про права й обов'язки, властивими їм у тім або іншому ступені від природи або придбаними в результаті практичного досвіду, у тому числі «дурної» практики. Якщо вони не знають своїх обов'язків, їхніх меж, то не в змозі їх дотримувати, і неспроможні перед сваволею влади, уступають їй, проявляють покірність. Знаючи, що «можна», «повинне», чого «не можна», вони можуть наполягати не тільки на своїх природних, природжених правах і волях, на їхній принциповій недоторканності й забезпеченості, але й можуть вимагати ще, щоб вони дійсно дотримувалися, були обгороджені від порушень і не зневажалися іншими, щоб держава створила необхідні умови для їхнього використання. Хто хоче дійсно знати право, повинен його розуміти як об'єктивну потребу соціалізації в конкретному суспільстві й пристосується до нього, рухаючись до щирого знання, що дається юридичною наукою й виховується в ході систематичного утворення. 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Сучасне українське суспільство, звільняючись від опіки держави, стоїть перед  проблемою самостійного пошуку шляхів розвитку. Тому потрібно переоцінювати  нові теоретичні засади, що спрямовували б прогрес суспільства. Новою  концепцією суспільного розвитку, що виправдала себе у Західній Європі, стала побудова громадянського суспільства. Більшість дослідників стверджують, що саме відсутність громадянського суспільства в Україні зумовлює бюрократичний і важкий шлях побудови правової держави. Ті народи, які сформували добре структуроване, зріле, життєздатне  громадянське суспільство, вже давно  зуміли збудувати демократичні правові  держави.

     Постійний економічний спад, політична нестабільність, відсутність сформованих структур громадянського суспільства у нашій  державі негативно позначаються на соціально-політичній активності та ініціативі населення. Відмічається низька правова культура людей, незнання своїх  прав та обов’язків, юридична неосвіченість, втрата почуття людської гідності, байдужість до політичних процесів. Такі суспільні негаразди стають звичними перешкодами на шляху побудови громадянського суспільства та реалізації основної мети - благополуччя людей. Мабуть, це загальна проблема країн, що прагнуть позбутися  залишків тоталітарного режиму, сформувати якісно нові відносини, структуру та механізми функціонування суспільства. Складність становища України полягає  у тому, що вона одночасно вирішує  дві фундаментальні проблеми. Першу - відродження і зміцнення власної  державності, забезпечення реального  суверенітету та гідного місця у  світовому співтоваристві. Другу - перехід  до якісно іншої, нової форми соціально-політичної, економічної організації суспільства, модернізації його основ. Стабільність і майбутнє України залежить від  успіху в обох напрямках. Отримання  незалежності стало лише початком, першим кроком на шляху розв'язання наболілих питань багатовікової  історії українців.

     Стереотипи  колективної психології та ідеології, що склалися, звичайно, не залишаються незмінними. Під впливом життя, пропаганди, реформ, що відкривають нові можливості, вони розвиваються, модифікуються. Проте навряд чи величезна країна може швидко скинути з себе ярмо багатовікової авторитарної традиції і спрямуватися назустріч ринковій і політичній свободі. Ще більший сумнів викликає можливість швидкого формування нової особи, девізами якої є «свобода», «приватна власність», «заповзятливість». Збільшується вірогідність неспівпадіння законів, що приймаються державою, і права, що виражає норми масової культури. Суперечність, що виникає тут, гальмуватиме ухвалення нових «ринкових законів» і знижуватиме ефективність вже прийнятих. Лише подолання стереотипів масової свідомості дозволить успішно рухатися до суспільства, заснованого на обмінних відносинах.

Список  використаних джерел

1.Батурін Ю.М. Соціалістична правова держава: від ідеї до здійснення. М., Наука. 2004 с.256.

      2.Безсмертна Н.В., Кашинцева О.Ю., Йолкін Я.О. Підприємницьке право. - К.: Істина, 2005. - 448 с.

3.Васильева В.Л. Некоторые замечания о правовом сознании. — М.: Юрист, 2006. — С. 34.

4.Венгеров А.Б. Теорія держави й права. М., Новий юрист. 2006. с.624

      5.Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. Правові основи підприємницької діяльності. - К.: Видавництво Європейського університету, 2004. - 292 с.

6.Загальна теорія держави й права: Академічний курс: в 2-х томах / Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. М.: «Зерцало», 2000. Т. 2.2.

7.Ільїн  И.А Про сутності правосвідомості. М.: «Рарогъ», 1993.

8.Козляковський  П.А., Козляковський А.П. Юридична  психологія: Навчальний посібник. —  2-е вид. доп. І перероб. —  Миколаїв: Вид-во «Дизайн і поліграфія», 2008.

9.Курочкіна, Н. М. Інтуїтивне право та правосвідомість: поняття та співвідношення - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 35. - С. 82-87

10.Мицкевич А.В., Обухова В.М. Индивидуальное правовое сознание подростков. — СПб, 2003. — С. 78.

      11.Никонов В.О. Підприємницьке право. - К.: ДАКККіМ, 2003. - 122 с.

      12.Ніколаєва Л.В., Старцев О.В. Підприємницьке право. - К.: Істина, 2006. - 208 с.

      13.Саніахметова Н.О. Підприємницьке право. - К.: А.С.К., 2005. - 911 с.

14.Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум, 2000.

15.Тимошенко, В. І. Типологія правосвідомості - // Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2007. - № 5. - С. 46-56

16.Ярушкина Н.Н. Правоведение. — СПб, 2005. — С. 2-3.