Правова психологія та ідеологія

План

Вступ

Розділ  1. Правосвідомість

1.1 Правосвідомість, як конкретно-наукова теорія юридичної психології

1.2 Функціональна структура та компоненти правової свідомості

Розділ 2. Правова психологія

2.1 Структура  і зміст правової психології особистості

2.2 Особливості  правової психології окремих  категорій населення

2.2.1 Правова  психологія підлітків

2.2.2 Правова  психологія правопорушників

Розділ 3. Правова ідеологія

3.1 Структура  правової ідеології

3.2 Психологічні  аспекти правової ідеології

Висновки

Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                             Вступ

      Кожній  спільноті людей, незалежно від  чисельності — від мікрогрупи до всього населення держави, — притаманна своя психологія, яку називають психологією  суспільства, групи, колективу. Інтерес  правознавців — теоретиків й практиків  — пов’язується з правосвідомістю, правовою психологією населення, груп. Обидва ці поняття у співвідношенні з психологічними реаліями, що стоять за ними, близькі, але не синонімічні. Друге психологічно ширше, так як припускає участь у взаємовідношеннях з правовою сферою всієї психіки людини, всіх її явищ, не тільки усвідомленого, але і мало усвідомленого, неусвідомленого, несвідомого. Так, в дослідженнях А.Г.Білобородова експериментально показано, що в образі права існує практично неусвідомлюваний, малорефлексуючий рівень відображення правових об’єктів, процесів і явищ, які передують кожному акту сприйняття людиною правової інформації, взаємодії з будь-якими явищами у сфері правового регулювання.

Мета  роботи вбачається у вивченні та обґрунтуванні правової психології та ідеології, її значення в житті держави, суспільства та прав громадян.

Актуальністю  теми дослідження є існування правової системи пов’язане з явищами суспільної свідомості, яка концентровано відбита в правовій ідеології.

Об’єктом  цієї роботи є взаємозв’язок ідеології та правової психології, що являє собою психічне відображення всієї системи права та його елементів в буденній свідомості населення і державних структурах, ступінь реального життя правових ідеалів і цінностей, дійсної авторитетності права, відбитого в соціально-психологічних феноменах: суспільних поглядах, думці, настрої, правових традиціях і звичаях, реально функціонуючих правових нормах правовідносин і поведінки та інше.

Предметом дослідження курсової роботи слід вважати такі аспекти; як правові принципи, ідеї, теорії, концепції, що відображають осмислення правової дійсності.

Методи  дослідження: В курсовій роботі були використані наступні методи :

     а) загальнофілософський діалектичний метод, за допомогою якого правова психологія розглядається як явище, яке визначається природою людини та умовами її життєдіяльності, пов’язане з іншими формами свідомості та обумовлює поведінку людини, постійно розвивається та якісно оновлюється;

     б) загальнонаукові методи: явище і  суть, аналіз і синтез, форма і  зміст, конструктивно-критичний підхід.

Джерельна база роботи охоплює значне коло джерел: наукові публікації державних діячів, інформацію відомих вчених. Учені сучасної України (А.П. Заяць, В.В. Копейчиков, П.М. Рабінович та ін.) пов'язують розбудову в Україні громадянського суспільства із суттєвим підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної деформації. Цю проблему досліджували такі українські вчені, як В.Д. Бабкін, М.І. Коцюба, В.А. Котюк, П.Ф. Мартиненко, А.Р. Мащок, Є.В. Назаренко, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, С.А. Тихонова та ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ1.Правосвідомість

1.1Правосвідомість як конкретно-наукова теорія юридичної психології

      Проблема  правосвідомості, вивчення її реального  рівня, стану, змісту відноситься  до числа ключових, основоположних наукових напрямів юридичної психології.

      Правосвідомість — сфера суспільної, групової та індивідуальної свідомості, що відображає правову дійсність у формі юридичних знань, оцінюючих відношень до права й практики його застосування, правових установок і ціннісних орієнтацій, котрі регулюють людську поведінку в юридично значущих ситуаціях. Специфікою цієї сфери суспільної свідомості є правове опосередкування й усвідомлення соціальних явищ, співвідношення їх з правовими вимогами, з уявленнями про необхідність і межі правового регулювання, з правовими вимогами, з уявленнями про необхідність і межі правового регулювання, з правовими оцінками й відносинами.

      Правосвідомість як одна із форм суспільної свідомості має такі ознаки (В.В.Васильєв):

• вона  не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає;
• в якості механізму правосвідомості виступає мовно-розумова діяльність людей: саме друга сигнальна система відображає систему правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини;
• вона не може існувати без конкретного носія — людської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості виикає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх правових норм в суспільстві відбувається об’єднання людей в групи);
• вона не лише відбиває правовий досвід особистості, але і мотивує її поведінку, виконує функціє регулятора поведінки людей.

    В будь-якому акті правової  поведінки обов’язково проявляється правосвідомість діючої особи. Вона може характеризуватися знанням чи незнанням конкретної норми права, різним ступенем авторитету державної  влади, закону, діяльності правоохоронних органів в очах індивіда, солідарністю з діючими правовими заборонами санкціями за їх порушення або з негативним ставленням до того чи іншого. [8.с 120-121]

     Роль  правосвідомості в процесі виконання  правових норм полягає в тому, що вона забезпечує доцільне їх застосування, допомагає правильно у кожному  окремому випадку, вирішувати питання  про порушення має рацію і  соціальній відповідальності особи, про  небезпеку тієї або іншої особи  для суспільства.

1.2 Функціональна структура  та компоненти  правової свідомості

      Розглядаючи функціональну структуру і компоненти правосвідомості, необхідно згадати  вихідне положення психологічної  науки про єдність свідомості й діяльності. Принцип діяльнісного підходу полягає в тому, що свідомість формується в процесі і в результаті діяльності й проявляється, реалізується в ній. Стосовно проблеми, що розглядається, це означає, що структура правосвідомості може бути розкрита за результатами функціонування, кінцевими її продуктами. Відповідно до трьох функцій правосвідомості — визначаються основні функціональні компоненти правосвідомості.

 

     Пізнаючи  дійсність, люди не залишаються байдужими  до отриманих знань. Вони співвідносять  їх з минулим досвідом, потребами, інтересами, цілями діяльності. Пізнані  властивості об’єктів відповідним чином переживаються. Виникає нове, цього разу вже інтелектуально-емоційне утворення — психічне відношення до об’єктів пізнання й практичної діяльності (визначення суб’єктивної значущості об’єкта як доброго чи поганого і т.ін.).

     Відношення  висловлюється в оцінці. Вона заклечається у визнанні значущості чого-небудь з точки зору індивіда, групи чи суспільства. Оцінка стоїть між пізнанням та практикою. Це завжди порівняння, в результаті якого суб’єкт вибирає як раз те, що відповідає потребам і інтересам, цінностям його свідомості. Подібна оцінка є “знання значення” предмета, вчинку, явища, діяльності, яка містить в собі уявлення про об’єктивні властивості предметів і явищ, котрі оцінюються. Тому оцінювальна діяльність неможлива без пізнавальної.

     Проблематика  правосвідомості і суспільної думки  є центральною для юридичної  психології. Так, порівняння результатів  вивчення правосвідомості різних груп показало, що найбільш істотні і  значущі відмінності між злочинцями і не злочинцями лежать у сфері  відношень до права, правових установок  і орієнтації. Встановлено, що суспільна  правосвідомість характеризується складним переплетенням двох взаємовиключних тенденцій — позитивного і негативного ставлення до права і правозастосовної діяльності. З одного боку, визнання необхідності правового регулювання, високого значення закону в забезпеченні порядку, охорони прав, інтересів і безпеки громадян. Не випадково громадяни України виділяють ідею законності в якості основної, здатної згуртувати все суспільство. Але, з іншого боку, поряд з визнанням можливості правового регулювання відмічається девальвація закону в очах суспільної думки, приниження ролі і значення права, невіра в правову систему і юридичні гарантії, все зростаючий правовий нігілізм в суспільстві.[8.c 122-123] 
 
 

                                   Розділ 2. Правова психологія

2.1 Структура і зміст  правової психології  особистості

      Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

     Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення  до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське  обладнання. Вони емоційно реагували  на зовнішні стосовно них правові  явища, у даному разі — на законодавство. В наші дні формування інституту  приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними  верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують  керуватися її пріоритетами.

     Правова психологія, будучи складовою правосвідомості, містить у собі різноманіття установок, що включають ставлення індивіда, окремих груп, всього суспільства  до сфери правової дійсності, що утворюють, залежно від досвіду суб'єкта, своєрідний і неповторний в інший  годину й в інших умовах «відбиток» у його свідомості. Якщо інтенція останнього (спрямованість свідомості) обумовлена областю права, - включається правова  психологія й таке свідомість стає правовою.

     Систему правової психології складають: правові  почуття, ціннісні відносини, бажання  й переживання, настрої, пов'язані  з внутрішнім світом особистості, певної соціальної групи або груп; або  всього суспільства в цілому. [6.c 381-383]

     Правова психологія як реальність має відображальну природу, але це не означає, що вона відноситься тільки до пізнавальної сфери. Вона є тією частиною суспільної свідомості, яку прийнято називати повсякденною, буденною психологією, що відбиває реальне суспільне буття людей, досвід їх життя й діяльності в суспільстві, групі. В правовій психології, як і в буденній взагалі, своєрідно переплітаються елементи усвідомлюваного, наукового й життєвого, об’єктивного й суб’єктивного, загального, особливого й одиничного, привнесеного цілеспрямованою діяльністю держави й суспільства і особистими, самостійно виведеними з досвіду життя й діяльності уявленнями й відносинами. Цей сплав — істинна сукупність всіх суспільних відносин й умов життя.

      Правова психологія, як уже зазначалося, містить  всі явища психіки: усвідомлюване, мало усвідомлюване, неусвідомлюване  й несвідоме. Вирішальне значення наука  відводить правосвідомості. Вона виконує головну роль в регуляції поведінки членів групи, що відбивається в санкціонуванні, заохоченні чи осуді, забороні правомірної або правопорушної поведінки членів групи. Правосвідомість визначає також реакції групи на юридично значущі події поза нею, що виражаються в активній або пасивній підтримці чи осуді їх.