Правова психологія та ідеологія

     Злочинна  поведінка зумовлена взаємодією особистості з соціальним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні  сторони суспільства чинять зовнішній  вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину з середини.

     Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, тобто зовнішні, умови проявляються в злочині, переломлюючись через  особистість, тобто через її внутрішній зміст. Тому особистість правопорушника не просто відображає зовнішні умови  життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим  середовищем.

     У психіці людини не існує якихось  особливих "злочинних рис". Ще великий психолог ХІХ-ХХ ст. А.Ф. Лазурський у своїх працях підкреслював, що викривлений розвиток людської особистості  пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю  тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою  мірою з невідповідністю між  особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини.

     Вивчення  особистості правопорушників і  законослухняних громадян дозволяє спеціалістам зробити висновок про  те, що правопорушники гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп - сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість [5. с 94].

     Правопорушники  відрізняються від законослухняних  людей не "злочинними рисами" їх психіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для правопорушника характерні агресивність в поведінці  та імпульсивність в діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності  і невпевненості в собі. Всі  ці риси формуються в рамках індивідуального  буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, - свідчення її морально-психологічних  недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін).

     Отже, відмінність злочинної поведінки  від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними  установками індивіда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної  системи особистості і соціального  середовища, їх взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної  поведінки.

     У типології особистостей правопорушників  виділяють:

     загальний тип правопорушника;

     особистість правопорушника певної категорії;

     особистість правопорушника певного виду.

     Ці  градації відносяться між собою  як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючи правопорушника, юридичні працівники вивчають його індивідуальність (одиничні, неповторні риси), його особливі риси (ті риси, які притаманні, наприклад, шахраям  чи учасникам розбійних нападів) і загальні риси (ті риси, які наявні майже в усіх представників злочинного світу).

     Асоціальний тип правопорушника (менш злісний) відзначається  несформуванням у людини позитивних ціннісних орієнтацій, позитивних соціальних установок, які не лише б чинили вплив на його поведінку, але й утримували від можливої протиправної поведінки в складних, часом конфліктних ситуаціях [12. с 78].

     Антисоціальний  тип (злісний) притаманний професійному злочинцю, який проявляє постійну готовність до злочинів, до злочинної поведінки. Як правило, це люди, які неодноразово здійснювали злочини, та мають стійкі підсвідомі кримінальні спонукання.

     Корислива категорія правопорушників, які  посягають на матеріальні блага  суспільства і окремих громадян поділяється на види: а) корисливо-господарські правопорушники (незаконне підприємництво, ухилення від сплати податків, фальсифікація  товарів і т.д.); б) корисливо-службові правопорушники (хабарництво, розкрадання  шляхом зловживання службовим становищем, обман споживачів і т.п.); в) крадії, розкрадачі (корисливі посягання  на чужу власність); г) шахраї (підробка документів, грошових знаків та ін); д) ненасильницькі вимагачі.

     Корисливо-насильницька категорія правопорушників характеризується поєднанням корисливих посягань з насиллям над особистістю. Виділяють чотири види корисливо-насильницької категорії  правопорушників: а) грабіжники; б) учасники розбійних нападів; в) насильницькі вимагачі (рекетири); г) вбивці з корисливою метою.

     Насильницька  категорія правопорушників, які  відрізняються агресивною, антигуманною спрямованістю до життя, здоров'я  і особистої гідності інших людей, ділиться на види: а) хулігани; б) злісні хулігани; в) особи, які посягають  на честь і гідність особистості  шляхом образи і наклепу; г) особи, які  здійснюють агресивно-насильницькі дії  проти особистості - вбивства, зґвалтування, нанесення важких тілесних ушкоджень та ін. [11. с 39]

     Випадковий  тип особистості правопорушника пов'язаний з дефектами психічної  саморегуляції. Це особи, які здійснили  злочин вперше в результаті випадкового  збігу обставин, так як не змогли протистояти криміногенній ситуації через свій низький рівень самоконтролю. Здійснений злочин суперечить загальній поведінці даної особистості і є випадковим.

     Для різних видів злочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, "випадкових") характерні викривлення  в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючи особистість людини, яка здійснила злочин, юристу необхідно  виявити домінуючі мотиви його життя  і діяльності.

     Без цього важко, а часом і неможливо  розкрити суб'єктивну сторону особистості  правопорушника, так як злочинні діяння, однакові за юридичними ознаками, можуть бути зумовлені різними спонуканнями. Цікаве формулювання знаходимо у  харківського спеціаліста А.Ф. Зелінського: крадіжка, наприклад, в одному випадку  виявляє хижацьку і наживацьку спрямованість  винного, а в іншому - слабовільність і навіюваність. Від першого швидше всього можна очікувати повторного розкрадання, від другого - найрізноманітніших вчинків.

     Здійснюючи  вчинки і дії, люди виходять з різних спонукань, нерідко керуються прямо  протилежними мотивами, які відіграють виключно важливу роль в життєдіяльності  кожного індивіда. Сукупність стійких  мотивів, які орієнтують діяльність особистості, справедливо вважають ядром спрямованості особистості. Саме потяги і бажання, інтереси і  переконання, установки та ідеали виступають механізмом регуляції поведінки людини [2. с 153].

     Теоретичні  дослідження і кримінальна практика показують, що мотиваційна сфера  особистості правопорушника характеризується егоцентризмом, неприйняттям ним соціальних цінностей, стійким конфліктом з  частиною представників навколишнього  середовища, оправданням себе.

     В особистості правопорушника переважає  викривлена система цінностей, яка  формується в процесі соціалізації, так як не є вродженою. Багато злочинів пов'язані із заздрістю, що є передумовою для розкрадань, грабіжництва і розбою.

     Одним з найнебезпечніших різновидів викривлених  потреб є потреба в алкоголі і  наркотиках, які виступають каталізатором  злочинних дій. Вивчення осіб, засуджених за вбивства (500 чоловік), свідчать про  те, що близько половини з них  почали вживати спиртні напої  і наркотики з раннього віку. Вони в кілька разів посилили прояв  агресії і збільшили її вагу. Агресивні  дії в основному проявлялися  в погрозах, побиттях, образах і  бійках, тобто були спрямовані проти  особистості.

     На  базі викривлених потреб виникає  відповідна система інтересів, яка  є сходинкою від потреби до поведінки людини. Наприклад, у більшості  розкрадачів, шахраїв, хабарників матеріальні  інтереси, так званий "інстинкт накопичення", є основним змістом їх життя і  діяльності. І вони, духовно бідні  і навіть обділені, намагаються компенсувати цю бідність і обділеність грошима, речами, розгульним життям. Важливо  підкреслити, що головною антисоціальною стороною цих викривлених потреб є вишукування неправомірних  джерел їх задоволення.

     Особливу  небезпеку для суспільства становлять злісні правопорушники — вбивці, насильники, бандити, грабіжники. Особливо небезпечні рецидивісти, для яких злочинна діяльність є стійкою орієнтацією в їх житті. Вони відзначаються крайньою жорстокістю та імпульсивністю, відсутністю у почуття милосердя до людей, низьким рівнем культури. Переважна більшість злочинів здійснюється злісними злочинцями з прямим наміром. Поряд зі сферою свідомості у них починає функціонувати підсвідома спрямованість на здійснення певних злочинів, що штовхає їх на нові злочини [13. с 335].

     Глибоке вивчення юридичними працівниками психологічних  особливостей особистості звинуваченого  дає можливість:

     по-перше, більш правильно кваліфікувати  здійснений злочин;

     по-друге, здійснювати вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на звинуваченого  в процесі проведення слідчих  дій;

     по-третє, більш успішно виявляти причини  і умови злочину.

     Із  змістовної точки зору психологічне вивчення особистості звинуваченого  включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і  дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних  явищ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Правова ідеологія

3.1 Структура правової  ідеології

      Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.

     Це  концептуально оформлена, логічно  систематизована, теоретично і науково  осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія  ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над  класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного  права та ін.

     Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так  і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у  СРСР офіційна марксистсько-ленінська  ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт  природного розвитку. Це була міфологізована державна ідеологія.

      Було  б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття —  необхідне тло, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові  погляди, ідеї, теорії. Емоції — сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. [15. с 47]

      Правова ідеологія містить у собі поняття  й подання про право й правові  явища в суспільстві. Рівень і  показник таких подань можуть бути різними: від примітивних, поверхневих  до науково-теоретичних. До правової ідеології  можна віднести й міркування навченого  життям сільського старця, і роботу Г.Гегеля “Філософія права”. Також  прикладами правової ідеології як способу  правової свідомості дійсності можуть служити природно-правова, позитивістська, марксистська доктрина держави й права, багато сучасних концепцій правопізнання. Крім цього, сфера найбільшого “застосування” правової ідеології - не індивідуальні й стихійно-масові відносини людей, що характерно для правової психології, а націленість на вираження інтересів, потреб досить оформлених, інституціоналізованих соціальних співтовариств: класів, політичних партій, суспільних рухів, держави, міждержавних об'єднань. Роль правової ідеології в правовому регулюванні досить очевидна: на основі правових поглядів, теорій, доктрин здійснюється правотворчість; важливі раціональні компоненти й у процесі реалізації права. Основними ознаками правової ідеології є: по-перше, концептуальне осмислення й вираження корінних інтересів і цілей даного суспільства; по-друге, вироблення її ідеологами (політиками, юристами, філософами); по-третє, цілеспрямована спрямованість правової ідеології до реалізації своїх можливостей через різні форми свідомості, щоб стати мотивом практичної діяльності суспільства, народу. Правова ідеологія не є безпосереднім продуктом суспільства як правова психологія, а являє собою результат свідомої, цілеспрямованої й організованої діяльності теоретиків. Таким чином, у порівнянні із правовою психологією, первинною “субстанцією” якої виступають психологічні переживання людей, ідеологія характеризується цілеспрямованим, як правило, науковим або філософським осмисленням права як цілісного соціального інституту, не в окремих його проявах (наприклад, у вигляді тих або інших норм, судових рішень і т.д.), а як самостійний елемент суспільства (суспільно-економічної формації, культури, цивілізації).