Особливості набуття та припинення громадянства в Україні

Дитина, усиновлена іноземцями або особами  без громадянства, може вийти з  громадянства України за клопотанням  одного з усиновителів.

Вихід з  громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої  держави або отримала документ, виданий  уповноваженими органами іншої держави  про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України [10, с.71].

Вихід дітей  віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід з  громадянства України не допускається, якщо особу, яка подала клопотання про  вихід з громадянства України, в  Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний  вирок суду, що набрав чинності і  підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України  є дата видання відповідного Указу  Президента України.

Втрата  громадянства в країнах світу, тобто  втрата правового зв'язку особи з  даною державою, можлива з таких  підстав: внаслідок виходу з громадянства за власним бажанням (експатріація); примусового позбавлення громадянства особи, яка набула його за погодженням (денаціоналізація); або примусового позбавлення громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація).

Щодо  позбавлення громадянства, то воно має персональний характер і звичайно є санкцією держави щодо особи, яка  вчинила протиправну дію. Як правило, такий захід застосовується лише стосовно натуралізованих громадян, причому протягом досить невеликого строку після натуралізації (ФРН, Іспанія).

В Законі колишнього СРСР "Про громадянство СРСР" від 1 грудня 1978 р. позбавлення  громадянства було передбачено ст. 18, в якій зазначалося: "Позбавлення  громадянства СРСР може мати місце  у виняткових випадках за рішенням Президії Верховної Ради СРСР, якщо особа вчинила дії, які ганьблять  високе звання громадянина СРСР і  завдають шкоди престижу або державній  безпеці СРСР".

В Україні  згідно з ч. З ст. 2 Закону діє принцип  неможливості позбавлення громадянина  України громадянства України.

Щодо  втрати громадянства України, то відповідно до ст. 19 Закону, громадянство України  втрачається, якщо громадянин України  після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі  випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим  у формі письмового клопотання, набув  громадянство іншої держави або  якщо він добровільно отримав  документ, що підтверджує наявність  набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо:

1. діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя;
2. громадянин України автоматична набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;
3. згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;
4. якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;
5. якщо він набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;
6. якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
7. якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Державні органи, які вирішують  питання громадянства в Україні

Згідно з Законом України "Про  громадянство України" визначаються повноваження у вирішенні питань громадянства, які здійснюють Президент  України, Комітет при Президентові України з питань громадянства, Спеціально уповноважений центральний орган  виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України [6].

Слід  зазначити, що в ряді країн ці повноваження здійснюють органи внутрішніх справ, причому  на досить високому рівні, а у США  ці повноваження реалізуються судами.

Повноваження Президента України. Президент України: — приймає  рішення і видає укази відповідно до Конституції і Закону України "Про громадянство України" про  прийняття до громадянства України  і про припинення громадянства України;

• визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;
• затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Повноваження  Комісії при Президентові України  з питань громадянства. Комісія при  Президентові України з питань громадянства:

• розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань;
• повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;
• контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства [11, с.248].

Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  з питань громадянства та підпорядкованих  йому органів. Спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  з питань громадянства і підпорядковані йому органи:

• приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;
• готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;
• приймають рішення про оформлення набуття громадянства України;
• скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України;
• виконують рішення Президента України з питань громадянства;
• видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб 5 віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України;
• вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;
• ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України [6].

Спеціально  уповноважений центральний орган  виконавчої влади з питань громадянства один раз на півріччя інформує Комісію  при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють повноваження стосовно осіб, які проживають на території  України.

Повноваження  Міністерства закордонних справ  України, дипломатичних представництв  та консульських установ України. Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження, передбачені  щодо спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади стосовно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Закон України "Про громадянство України" передбачає також оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності  органів державної влади, посадових  і службових осіб.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ  України та їх органами можуть бути оскаржені у встановленому законом  порядку до суду.

Оскарженню  підлягають також дії чи бездіяльність  посадових і службових осіб, які  порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання  рішень з питань громадянства; вони можуть бути оскаржені у судовому та адміністративному порядку [8, с.30].

Нарешті, особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність  посадових осіб дипломатичних представництв  чи консульських установ України  у встановленому законом порядку  до суду.

Посадові  і службові особи, які порушили цей  Закон, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законами України.

 

 

 

 

Висновки

Історично склалося, так що Україна  є державою з поліетнічним складом  населення. Громадянами її є представники багатьох націй і народностей  — носії самобутніх культур. Між  ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий  як духовний. У той же час між  значною частиною українців, що проживають за межами держави, але не є громадянами  України та українською державою існує більш стійкий духовний зв'язок, чи є менш стійким правовий зв'язок слід визначити.

Основоположна роль принципів громадянства України полягає в тому, що всі  норми даного інституту повинні  відповідати зазначеним принципам. Характер зв'язків держави і особи  певною мірою залежить від тих  керівних ідей, які покладені в  основу інституту громадянства. І  відповідно — дотримання чи не дотримання принципів громадянства є одним  з показників демократичності держави, її ставлення до прав людини. Принципи громадянства важливі не тільки для  вираження наукової концепції, але  й для практичної діяльності при  вирішенні питань громадянства України, оскільки, на мій погляд, тенденція  практики має бути у нерозривному зв'язку з науковими ідеями. Тобто  принципи певною мірою повинні бути керівними ідеями і для практики. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави практична реалізація принципів громадянства не забезпечується на відповідному рівні. Можливо, цей  факт можна пов'язати із загальною  політичною та економічною ситуацією  в Україні.

Законодавча практика засвідчує, що національний режим до окремих прав іноземців  та осіб без громадянства може запроваджуватися навіть після введення законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав, свобод та обов'язків цієї категорії  осіб. Приміром, право іноземців  чи осіб без громадянства бути покупцями  об'єктів приватизації передбачено  Законом України «Про приватизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997 року.

Таким чином, національний режим для  іноземців та осіб без громадянства означає для них визначені правообмеження, тобто надання їм прав, свобод і обов'язків, які не можна урівняти з правовим статусом громадян України. Разом з тим перед законом усі рівні і мають право на правовий захист.

Наведене дає підстави зробити  висновок, що Конституція та Закон  України «Про правовий статус іноземців» встановили лише засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства. В Конституції України закладено принципи, які повинні бути розвинуті та конкретизовані у відповідних законах, оскільки правове поле регулювання різноманітних аспектів поведінки іноземців та осіб без громадянства, їхнього правового статусу ще не повністю впорядковане.

Пропоную додаткові заходи, застосування яких могло б, на мій погляд, сприяти  позитивним результатам в подоланні  нелегальної міграції і створення  дійового механізму видворення нелегальних  мігрантів до місць їх постійного проживання або до країн, з яких вони прибули. Для цього необхідно  укласти відповідні міжурядові угоди, створити місця їх тимчасового утримання  та залучити кошти з організацій, які мають прибуток від приймання  іноземців в Україні.

Необхідно законодавчо закріпити  положення про конфіскацію автомобілів  або іншого майна, використовуваного  при переміщенні нелегальних  мігрантів через кордон, за наявності  підстав вважати, що вони використовувалися  з метою контрабанди людей.

Виходячи з положень наведеного вище Закону, можна зробити висновки, що міграція — складне історичне  явище, і міграційний компонент  завжди має суттєвий вплив на формування національного та кількісного складу населення України.

Важливу роль у регулюванні державою імміграційних процесів покликані  відігравати Міністерство закордонних  справ України, Міністерства охорони  здоров'я, освіти, економіки, фінансів, Держкомстат України та інші - кожне  міністерство і відомство відповідно до своїх основних функцій. Особливо варто наголосити в цьому контексті  на ролі і місці Міністерства праці  і соціальної політики. Нині, коли потік іммігрантів, переселенців в Україну щорічно обчислюється сотнями тисяч осіб, саме це міністерство повинно стати головним провідником державної політики стосовно легальних іммігрантів та інших категорій іноземних громадян, переселенців, які одержали законне право на проживання в Україні, вирішувати питання створення робочих місць, працевлаштування та їх соціальної адаптації.

Важливе місце для визначення, становлення  і реалізації державної політики у сфері регулювання імміграційних  процесів посідають такі структурні підрозділи системи державного управління, як Адміністрація Президента України  та Рада безпеки і оборони України. У складі апарату Адміністрації  Президента є відділ громадянства, функції якого полягають, окрім  усього іншого, в підготовці пропозицій щодо формування та коригування державної  політики в сфері імміграції. Що стосується Ради безпеки і оборони  України, то вона має розглядати і  розв'язувати концептуальні довгострокові  проблеми державного регулювання імміграційних  процесів під кутом зору забезпечення національної безпеки держави з  огляду на перебування на її території  значної і всезростаючої кількості  іноземних громадян.

Отже, система регулювання імміграційних  процесів в Україні, в цілому сформувалась. Від найвищих представницьких та виконавчих органів влади - Верховної Ради та Кабінету Міністрів України - до місцевих органів діють відповідні структури, створюється та розширюється правове поле в цій сфері державної діяльності, вдосконалюються організаційні форми і методи виконавської роботи, розвивається міжнародне співробітництво України як на двосторонній, так і на багатосторонній основі.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Громадянство України: етапи становлення // Урядовий кур'єр - 1996 - 21 листопада. - С. 14-17.
2. Громадянство України: зміни до законодавства та їх реалізація // Урядовий кур'єр - 1998 - №42, березень - с. 5.
3. Декларація про державний суверенітет України, 16.07.1990 р.// А.С.Чайковський. - С. 61-67.
4. «Європейська конвенція про громадянство» від 06.11.1997 р., ратифікована Законом № 163-У(163-16) від 20.09.2006 р.З //Законодавча база.
5. Закон України «Про громадянство України» // Юридичний вісник України. -2001.-№11.-Ст. 13
6. Закон України «Про правовий статус іноземців» // ВВР - 1994 - №23 - Ст.

     161.

7. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. -Ст. 161
8. Копиленко О. Проблема подвійного громадянства у законодавстві України// Юридичний вісник України . - 1999. -28 січня - 3 лютого -С. 28-31.
9. Кравченко В. В. Конституційне право України. Навчальний посібник. Вид. 3-тє. -2004. -512 с.
10. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. -1999. - №2.-С. 70-75.
11. Погорілко В. Ф. Конституційне право України . Навчальний посібник. -2002.-734 с.
12. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадяном України та іноземцям та здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів» // Офіційний вісник України. - 2000. - №14. - Ст. 1-2.
13. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. Навчальний посібник. 2-е вид., допов. - К.: Юрінком Інтер. - 2000. - 416 с.
14. Шемшученко Ю.С., Л.В. Губерський. Міжнародне публічне право . Навч. посібник - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 640 с.