Особливості набуття та припинення громадянства в Україні

ЗМІСТ

 

 

Вступ……..…………………………………………………..……....с. 3-4

Розділ 1 Поняття громадянства України

1. Загальні поняття про громадянство……………………………с. 5-7
2. Правова основа інституту громадянства………………...…...с. 8-13
3. Принципи громадянства України ..…с. 14-18
4. Види громадянського стану особи……………………..……с. 19-20

Розділ 2 Особливості набуття та припинення громадянства в Україні

1. Порядок набуття громадянства в Україні .…с. 21-24
2. Порядок припинення громадянства ….с. 25-28
3. Державні органи, які вирішують питання громадянства

в Україні ......с. 29-31

Висновки……………………………………………………...…..с. 32-34

Список  використаних джерел…………………...……………..с. 35-36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Громадянство України - це стійкий, необмежений в просторі правовий зв'язок особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок  чого особа і держава набувають  взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України.

Цей зв'язок знаходить своє виявлення  в розповсюдженні на відповідну особу  суверенної влади держави незалежно  від місця її проживання - на території  держави чи за її межами.

Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства складає головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. Джерелами цього інституту є:

1. Конституція України.
2. Закон України «Про громадянство України».
3. Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.
4. Підзаконні акти.

Норми цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини, закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок  набуття і припинення громадянства, повноваження органів державної  влади та інших організацій, які  беруть участь 'у вирішенні питань громадянства та порядок їх вирішення.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що в 2001-му році відбулись значні зміні в законодавстві України з питань громадянства. Ці зміни потребують ретельного дослідження.

Предметом даної теми є громадянство України, об'єкт - суспільні відносини, що склалися в процесі реалізації громадянства України.

Тема даної курсової роботи - «Громадянство  України. Принципи і правове регулювання».

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов'язаних з поняттям, сутністю, принципами та підставами набуття та припинення громадянства України.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

1. підбір та аналіз нормативних та наукових джерел, присвячених питанням громадянства України;
2. узагальнення отриманих даних;
3.      оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Поняття громадянства України

1.1.   Загальні поняття про громадянство

Законодавством про громадянство України визначено його як «постійний правовий зв'язок особи та Української  держави, що знаходить свій вияв у  взаємних правах та обов'язках».

Стійкість правового зв'язку —  одна з характерних рис громадянства України. У той же час, чому не можна  говорити про відсутність постійного правового зв'язку українців за походженням  і української держави, незалежно  від громадянства і постійного місця  проживання, тобто зв'язку за етнічною, а не громадянською ознакою? Те, що в Україні українці є титульним  етносом, що етнічні українці, які  постійно проживають за кордоном, є  там представниками національної меншини, говорить тільки на користь того, що й ті й інші все одно залишаються  українцями за походженням, носіями  української культури, що відбивається на їх свідомості і виявляється у  вигляді єдиного менталітету  — українського. Постає питання, який же зв'язок між особою і державою є міцнішим: юридичний чи етнічний (духовний)?

Історично склалося, так що Україна  є державою з поліетнічним складом  населення. Громадянами її є представники багатьох націй і народностей  — носії самобутніх культур. Між  ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий  як духовний.

Цей зв'язок має односторонній характер: українська держава зобов'язана  піклуватися про національно-культурні  й мовні особливості українців, які проживають за кордоном [7]. Звичайно, йдеться не про громадян України  усіх національностей, а про етнічних українців. Україна вправі підтримати чи не підтримати рішення міжнародної  спільноти про накладання санкцій  на країну, в якій утискуються національно-культурні  й мовні потреби представників  національних меншин будь-якої з національностей, що є нацменшинами і в Україні. Однак ініціювати міжнародно-правову  відповідальність країн, в яких утискуються  національно-культурні й мовні  потреби українців, українська держава  зобов'язана. Отже, у цьому аспекті  українці мають, більш привілейоване становище порівняно з представниками інших націй, що мешкають на території України.

Корінні народи у кількісному показнику  також є національними меншинами, проте, на мою думку, для них територія  України, на відміну від останніх, є єдиною історичною батьківщиною (якщо так можна сказати після «великого переселення народів») і постійним місцем проживання більшості їх представників. Це стосується як кримчаків, караїмів, так і деяких інших національностей, які досить тривалий історичний час є близькими сусідами українців у їх співіснуванні у межах території теперішньої України [14, с. 8].

Українська держава ніколи не пропагувала  гасла: «Україна для українців», і  це допомагало утримувати рівновагу  міжетнічних відносин на її території. Але жодна з людських спільнот, які є носіями національної самосвідомості, у разі якщо їх рідна держава принижує вагомість їхніх інтересів, буде почувати себе, м'яко кажучи, притисненими. Це є передумовою міжнаціональних  конфліктів. Тому для того, щоб зберегти громадський мир у майбутньому, вважаємо за доцільне переглянути конституційне  законодавство і урівняти у правах етнічних українців та представників  інших корінних народів України, вклавши в обов'язок Української  держави дбати про задоволення  національно-культурних потреб усіх корінних народів України, які проживають за межами держави і об'єднані у  національно-культурні осередки. Це буде суттєвим кроком у напряму налагодження миру і злагоди в Україні, бо дозволить  більшій категорії людей почувати себе захищеними.

Окрема мова про представників  тих національностей, які також  не мають своєї державності, але  знаходяться у своїй меншості на території України, порівняно  з тими, що проживають за її межами. Це такі спільноти, як роми, чуваші та інші. Відповідно до Конституції України  на території Української держави  культурні права усіх національних меншин, як, до речі, і корінних народів, захищені [7]. Контроль за задоволенням їх національно-культурних і мовних потреб за межами держави, а також  ініціювання про притягнення (у  відповідних випадках) держав до міжнародно-правової відповідальності Українською державою, на жаль, не можливий ні фізично, ні юридичне. Фізично — тому, що в Україні не вистачить матеріальних ресурсів, щоб піклуватися про знедолених за кордоном і при цьому давити силою державного суверенітету на країн-порушників, а юридично — тому, що, по-перше, у міжнародно-звичаєвому праві допускається втручання у внутрішні справи, а саме: етнополітику держав — тільки для захисту етнокультурних та мовних інтересів представників тих національностей, які держави разом вважають корінними держави-подавача клопотання. А, по-друге, нагляд за дотриманням прав та свобод представників будь-яких національностей у країнах світу входить до функціональних обов'язків, в першу чергу ООН, а також багатьох інших регіональних міжнародних організацій.

Виходячи з вищезазначеного, можна  дійти висновку, що зв'язок між державою і українською національною спільнотою, яка мешкає за кордоном, є навіть більш міцним, ніж такий зв'язок, як громадянство, оскільки в переважній більшості він зберігається і  у разі розірвання громадянського зв'язку. Хочеться вірити, що з'явиться такий  же міцний зв'язок у української  держави з іншими її корінними  народами. Для цього необхідно  більше уваги приділяти саме етнічному  зв'язку держави і особи та вважати  його первинним, і тому пріоритетним щодо громадянства.

Таким чином, народ України —  це не тільки громадяни України усіх національностей, а й особи без  громадянства, а також іноземні громадяни, що мають національну самосвідомість і належать до категорії титульного етносу України чи до представників  інших її корінних народів. Знову  ж постає питання про доцільність  єдиного громадянства в Україні.

Громадянство — справа добровільна  і тому, вважаю, як кількісний, так  і якісний показник осіб, що отримають  додатково громадянство України, буде достатньо вагомим, тому і вона від  цього більше виграє (бо громадянство — це не тільки права, а й обов'язки) та розшириться сфера свобод зазначених осіб.

 

 

1.2. Правова  основа інституту громадянства

18 січня 2001 року Верховна Рада  України прийняла у новій редакції  Закон України "Про громадянство  України". Він гарантує одне  з невід'ємних природних прав  людини — бути громадянином  Української держави.

Інститут  громадянства має визначальне значення як для активного процесу державотворення, так і для визначення правового  статусу осіб, що проживають в Україні.

Перш  ніж висвітити, які саме зміни  було внесено в нову редакцію Закону про громадянство України, слід для  наочності зробити невеличкий екскурс  у зовсім недавню історію його законодавчого регулювання.

З прийняттям Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. "Акту проголошення незалежності України" перед Україною постало  складне завдання: у стислі строки, зумовлені припиненням існування  СРСР та його громадянства, розробити  власне законодавство, яке б на сучасному  рівні регулювало проблеми громадянства України і питання правонаступництва  у сфері громадянства в Україні.

Українська  держава обрала основоположним принципом  при вирішенні цієї проблеми так  званий "нульовий варіант".

Це означало, що громадянами України  визнавалися всі особи, які на час набрання чинності Закону України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 р.) постійно проживали  на її території [4].

Як наслідок - за цим законом громадянство України  здобули понад 50 мільйонів осіб.

Але проблеми громадянства протягом перехідного  періоду зазнавали певної еволюції, а тому об'єктивно до Закону "Про  громадянство України" не раз вносились  зміни і доповнення в 1993,1994 та 2000 роках.

Україна намагалась створювати та удосконалювати таке законодавче поле, яке б максимально  враховувало б потреби людей  у набутті її громадянства.

Проте, цей  динамізм удосконалення законодавства  з питань громадянства не дав змоги  повною мірою враховувати всі  проблеми, які народжувалися у  житті.

Істотною  вадою було те, що питання громадянства регулювалися не лише Законом "Про  громадянство України", а й іншими нормативно-правовими актами, в тому числі актами центральних органів  виконавчої влади.

Ось чому назріла нагальна потреба в удосконаленні  законодавства України з питань громадянства, враховуючи набутий вітчизняний  та зарубіжний досвід з вирішення  цих проблем.

Що ж саме трансформувалося в  нову редакцію Закону України "Про  громадянство України" від 18 січня 2001 року, який почав діяти з 1 березня 2001 р., тобто з моменту його публікування.

Найістотнішим є те, що закон про громадянство приведено у повну відповідність  з Конституцією України шляхом гарантування вимог пункту 2 статті 92, згідно з  яким громадянство має визначатися  винятково законами України [7].

У новому законі "Про громадянство України" викладено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів  державної влади та службових  осіб з питань громадянства відповідно до вимог статті 55 Конституції України, де йдеться про те, що права і  свободи людини захищаються судом.

Переконливим свідченням демократичності  тексту редакції нового закону є визнання належності до громадянства України:

• в усіх громадян колишнього СРСР, які на час проголошення незалежності України постійно проживали на її території;
• осіб, які на час набрання чинності Законом України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 року проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
• осіб, які прибули в Україну після 13.11.1991 року і яким у паспорт громадянина колишнього СРСР внесено напис "громадянин України", а також їхніх неповнолітніх дітей, що прибули в Україну разом з батьками.

В новому Законі "Про громадянство України" грунтовніше розв'язано питання  про набуття громадянства України за територіальним походженням.

Датою набуття  громадянства України є дата реєстрації набуття особою громадянства України.