Особливості набуття та припинення громадянства в Україні

Новий закон "Про громадянство України" конкретизував  умови прийняття до громадянства України, яким є:

• визнання дотримання Конституції та Законів України;

зобов'язання припинити іноземне громадянство або  неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами, держав, міжнародні договори України, з якими дозволяють особам звертатись для набуття громадянства України  за умови, якщо доведуть, що .вони не є  громадянами іншої договірної сторони)

• безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років;
• отримання дозволу на постійне проживання в Україні;
• володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, доступному для спілкування;
• наявність законних джерел існування.

До громадянства України не приймається  особа, яка:

• вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
• засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості)
• вчинила та території іншої держави діяння, яке визнано законодавством . України тяжким злочином.

Датою набуття  громадянства України є дата видання  відповідного Указу Президента України.

Датою припинення громадянства України є дата видання  відповідного Указу Президента України.

Закон передбачає умови, за яких громадянство України втрачається, це:

• якщо громадянин України, після досягнення ним повноліття, добровільно набув громадянство іншої держави;
• якщо іноземець набув громадянство України і не подає у порядку, визначеному цим законом, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;
• якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
• якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування держави [5].

З метою  створення належних умов для організації  виконання Закону України "Про  громадянство України" був прийнятий  Указ Президента України "Питання  організації виконання Закону України "Про громадянство України"".

Цим указом затверджено нову редакцію "Положення про Комісію при  Президентові України з питань громадянства", яким уточнено її функції і повноваження, що випливають із реалізації закону.

Указом, відповідно до статті 22 Закону, затверджено "Порядок провадження  за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання  прийнятих рішень".

Згідно з Порядком заяви з питань громадянства оформляються;

• про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства - на ім'я Президента України;
• про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України — на ім'я начальника Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві, Київській області, управління МВС України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;
• про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка  проживає в Україні - до районного, районного  у місті, міського управління або  відділу МВС України за місцем проживання особи.

Особою, якій надано статус біженця  в Україні чи притулок в Україні - до районного, районного у місті, міського управління або відділу  МВС України за місцем реєстрації особи.

Особою, що постійно проживає за кордоном — до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання, особи.

Міністерству внутрішніх справ  України та Міністерству закордонних  справ України доручено затвердити нові зразки і виготовити бланки документів, що є необхідною умовою для початку  розгляду ще великої кількості заяв про прийняття та набуття громадянства за новою редакцією Закону "Про  громадянство України".

Прийняття і набрання чинності Закону України "Про громадянство України" забезпечує надійний захист національних інтересів у цій сфері і  водночас відповідає загальновизнаним основним принципам і нормам міжнародного права в галузі прав людини.

Постанова КМ N 1377 ( 1377-2003-п ) від 28.08.2003 «Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України  та іноземцям і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів». В ній йдеться  про те, що усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини та якщо єдиний або обидва батьки якої:

померли; невідомі;

позбавлені батьківських прав;

визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими;

дали згоду на усиновлення в  письмовій формі;

понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні  та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.

Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності  відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у   встановленому  порядку [12].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Принципи громадянства України

Принципи громадянства України - це вихідні засади, керівні засади, які одержали закріплення в законодавстві у взаємовідносинах між державою і особою.

Ці принципи знайшли втілення в  Конституції України 1996 р., у Декларації про державний суверенітет України, в Декларації прав національностей  України, в Законі «Про національні  меншини», в Законі «Про громадянство України». Вони складають цілісну  систему ідей, які є основою  законодавства про громадянство, у взаємовідносинах між Українською  державою і громадянами.

У ст. 2 Закону «Про громадянство України» встановлюється, що законодавство України  про громадянство грунтується на таких принципах:

1. єдиного громадянства;
2. запобігання виникненню випадків безгромадянства;
3. неприпустимості позбавлення громадянина України громадянства;
4. неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства;
5. рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України;
6. збереження громадянства незалежно від місця проживання громадянина України;
7. визнання права громадянина на зміну громадянства;
8. захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України;
9. невидачі громадян України іноземній державі [5].

Принцип єдиного громадянства, закріплений в ст. 4 Конституції України і у ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі громадянства Автономної республіки Крим. Законодавство України не допускає існування подвійного громадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з державою. Не тільки безгромадянство, а й подвійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, що врегульовують питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одна й таж особа визнається громадянином кількох держав.Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадянства.

Принцип запобігання виникненню випадків без громадянства, закріплений у ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких бажає отримати громадянин України. Тому згідно з п. 2 ст. 9 закону особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття її до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Принцип недопустимості позбавлення  громадянства України має особливе значення. Він закріплений в Конституції України, у Законі «Про громадянство України» [5] і відповідає світовим стандартам, зокрема ст. 1 Загальної декларації прав людини про те, що кожна людина має право на громадянство. У частині другій ст. 15 Декларації встановлено: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство».

Позбавлення громадянства - розірвання громадянських зв'язків за ініціативою  держави в односторонньому порядку, що не передбачає згоди на це громадянина. Заборона конституційного законодавства  України на застосування позбавлення  громадянства випливає із права людини на громадянство, двостороннього характеру зв'язків щодо громадянства між людиною і державою, недопустимістю розірвання цих зв'язків, як однією, так і другою сторонами без взаємної згоди.

Принцип неможливості автоматичного  набуття і втрати громадянства закріплений у п. 5 ст. 2 Закону «Про громадянство України». У ньому встановлюється, що громадянство України ґрунтується на принципі неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя в результаті припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя. У ст. 19 вказуються підстави втрати громадянства України. Але воно втрачається не автоматично, тобто при настанні відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України указу [5]. Це стосується й неможливості автоматичного придбання громадянства. Ст. 9 закону послідовно проводить принцип стійкого правового зв'язку громадянина з державою, що є суттєвою ознакою громадянства. При цьому вона виходить із положення Конвенції про громадянство заміжньої жінки (1957 р.), в якій визначається, що ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу з іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком в період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства жінки. Але вона може набути громадянство чоловіка в порядку натуралізації.

Принцип рівності перед законом  громадян України незалежно від  підстав, порядку і часу набуття  ними громадянства України, закріплений у п.6 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення час його набуття. Ця норма випливає з частини першої ст. 24 Конституції України, яка закріплює основоположний принцип конституційного ладу України і світового конституціоналізму; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Принцип збереження громадянства України  незалежно від місця проживання громадянина України, закріплений у п. 7 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виїзд громадянина за межі території держави не означає втрати ним громадянства. Згідно з Законом «Про громадянство» від 16 квітня 1997 р. однією з підстав втрати громадянства було те, що особа, яка перебуває за межами України, не стала без поважних причин на консульський облік у термін 7 р. Сьогодні такої підстави до втрати громадянства немає.

Принцип визнання права громадянина  на зміну громадянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без особливих перепон, змінити своє громадянство в порядку, встановленому законодавством. У частині першій ст.. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Це один із основоположних конституційних принципів, який характеризує не тільки інститут громадянства, а й у цілому правовий статус особи, є відображенням демократизму конституційного ладу. Права громадянина на зміну громадянства ніхто не може позбавити. Стійкий характер правових зв'язків особи і Української держави не означає насильницького, примусового утримання в громадянстві. Це б обмежувало її свободу і суперечило тенденції демократизації суспільних відносин.

Принцип захисту і піклування про  громадян України, що перебувають за межами України, закріплений у частині третій ст. 25 Конституції в положенні: «Україна гарантує піклування та захист своїх громадян, які перебувають за її межами». Це зобов'язує дипломатичні представництва і консульські установи України, посадових осіб вживати необхідних заходів для забезпечення прав українських громадян, які перебувають за кордоном, користуватися у повному обсязі правами, наданими законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держави перебування громадянина.

Принцип невидачі громадян України  іноземній державі випливає із положення частини другої ст. 25 Конституції про те, що: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданій іншій державі». Із цього принципу є винятки, які випливають із міжнародних зобов'язань України. Обмеження щодо невидачі державою своїх громадян іншим державам містяться у нормах кримінального права. Відповідно до законодавства України громадянин України, який учинив злочин за межами України, підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України. Але це не означає, що цей громадянин не може бути притягнутий до відповідальності за місцем учинення злочинів, тобто за кордоном [11, с.230].