Нормативно-правові акти та їх систематизація

– у визначенні основного  змісту НПА юридична сила підтверджується формулюваннями: «на основі», «на виконання закону», «відповідно до указу або постанови » та ін.;

– у наявності комплексу  реквізитів документа як елементів, що інформують про його юридичну силу, його достовірність і справжність походження і дозволяють відносити його до відповідного виду, наприклад, розрізняти, закон це чи постанова, а також визначити, коли він був ухвалений, коли набрав чинності, ким ухвалений, затверджений, підписаний і т. д.

Завдяки юридичній силі можна зняти протиріччя (колізії), які виникають між НПА, а саме: діє той нормативний документ, що має вищу юридичну силу (якщо акти мають різну юридичну силу); діє той нормативний документ, який ухвалений пізніше (за умови рівності актів за юридичною силою).

Фасетний блок 10 – «Закони» – поділяє цей клас документів на такі різновиди як Конституція України (Основний закон); конституційні закони; органічні закони (Регламент Верховної Ради України), звичайні (поточні закони), в т. ч. кодекси, що є джерелами права і джерелами офіційної правової інформації. [3, c.6]

Класифікація законів  має не тільки пізнавальне, а й  важливе практичне значення, тому що недостатнє розроблення питання про види законів негативно позначається на практиці їхнього прийняття та дії в суспільстві, співвідношенні законів між собою та з підзаконними актами. Її можна здійснювати за видами законів; за їхнім місцем у структурі законодавства; за структурною формою тощо.

У ході дослідження було встановлено, що найважливіший критерій класифікації законів за видами –  юридична сила. Ця ознака дозволяє провести як зовнішню, так і внутрішню розмежувальну лінію між законами та іншими НПА. З цієї точки зору розрізняються три основні групи законів: конституція і конституційні закони; органічні закони; звичайні закони [6, с. 98–101].

Основним законом держави  є Конституція України – основоположний, установчий політико-правовий акт, який закріплює основи конституційного ладу, загальний правовий статус особи, правовий статус органів державної влади. Конституційні закони – це закони, що вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту Конституції України. Як і Конституція, ці закони ухвалюються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, а тому мають вищу, порівняно з ними, юридичну силу.

Органічні закони – закони, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція. Приміром, у ст. 88 Конституції України йдеться про Регламент Верховної Ради України, який і є органічним законом.

Звичайні (поточні) закони – це всі інші закони, що ухвалюються Верховною Радою в межах її компетенції, відповідно до ст. 92 Конституції України, регламентують і різні сфери соціально-економічного, політичного і духовного життя суспільства. Одним із видів звичайних законів є кодекси. [3, c.7]

У перекладі з латинської мови кодекс (лат. codex) – навощена дощечка для письма, книга, в сучасному значенні – систематизований законодавчий акт. У них об’єднуються і систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Займаючи провідне місце в ієрархії НПА, кодекси мають визначену форму та структуру. Як правило, кодекси виступають як основа певної галузі законодавства. Наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс – кримінального законодавства, Сімейний кодекс – шлюбного законодавства, але вони можуть регламентувати відносини й у підгалузі законодавства – Митний кодекс, Податковий кодекс тощо.

Фасетний блок 11 – «Підзаконні нормативно-правові акти» – представляє собою найбільший клас нормативно-правових документів, до яких належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України; накази центральних органів виконавчої влади, рішення органів місцевого самоврядування тощо.

Отже, від того, наскільки  детально розроблено класифікацію НПА, залежить якість їхнього правового застосування і якість правотворчого процесу в суспільстві, оскільки користувачами інформації щодо того чи того документа є й юридичні, і фізичні особи. Система класифікації НПА є пошуковим інструментом, який дозволяє зорієнтуватися в законодавчому просторі, сприяє швидкому пошуку і використанню необхідних документів, що значно спрощує роботу з офіційною правовою інформацією.

Наявність у комунікаційному середовищі великої кількості НПА потребує застосування різних систем класифікації НПА як важливого інструмента забезпечення офіційною правовою інформацією державних і громадських структур, а також громадян, що зрештою сприяє формуванню єдиного інформаційно-правового простору держави, підвищенню правової культури населення.

 

РОЗДІЛ 3

 

Систематизація нормативно-правових актів, їх види

 

 

Систематизація законодавства - це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість весь час перебуває в дії в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, які потребують правового регулювання. Журавський В.С. зазначає: «…прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.» [5, c. 102]

Систематизація законодавства - упорядкування та вдосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Систематизація законодавства є передумовою ефективності чинного законодавства, усунення суперечностей і прогалин.

Систематизація необхідна  для: підвищення ефективності та якості законодавства; забезпечення доступності використання нормативно-правових актів громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями; сприяє вивченню та дослідженню законодавства.

Практичне значення систематизації законодавства підкреслював ще в 1833 р. найвидатніший кодифікатор Європи і Росії М. Сперанський. Він наголошував на значенні систематизації як для реальних потреб держави, так і для юридичної науки. [5, c. 103]

У різні періоди життя  і розвитку країни потреби у систематизації законодавства - різні. Коли протягом багатьох років накопичується велика кількість нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних актів, прийнятих у різні періоди, до того ж є такі, що дублюють один одного, то тоді систематизація законодавства необхідна. В умовах же революційного перетворення правової системи, систематизація законодавства відступає на другий план.

Зазвичай у поняття систематизація вчені відносять чотири самостійні форми правової діяльності: збирання державними органами, підприємствами, фірмами й іншими установами і організаціями чинних нормативних актів, їх оброблення і розміщення за певною системою, зберігання, а також видання довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб за їх запитаннями (облік нормативних актів); підготовка і видання різного роду зібрань і збірників нормативних актів (інкорпорація); підготовка і прийняття укрупнених актів на базі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання; підготовка і прийняття нових актів (типу кодексів), в яких зібрані як старі норми, що виправдали себе, так і нові нормативні приписи (кодифікація законодавства).

Вчені-правознавці розрізняють  такі форми (способи) систематизації нормативно-правових актів: кодифікація, інкорпорація, консолідація.

Облік нормативних актів  та його форми.

Облік визначають, як технічну передумову цих трьох способів. Облік - є діяльністю щодо накопичення  нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації. Іншими словами, це - письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, у комп'ютері, на картках), їхня обробка і розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок зацікавленим органам, установам, окремим особам на їхні запити.

Особливу роль систематизація законодавства має в роботі судових  і прокурорських органів, адвокатури. Також, облік необхідний для підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, для здійснення довідково-інформаційної роботи. Крім того, без належного обліку нормативно-правових актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність наукових та навчальних юридичних установ.

Облік нормативно-правових актів можуть здійснювати державні органи і недержавні організації, підприємства й інші установи як для зовнішнього  користування, так і для внутрішнього.

Журавський В.С. виділяє такі принципи організації обліку законодавства:

- Повнота інформативного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин у інформаційному масиві.

- Достовірність інформації, що заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.

- Зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право. [7, c.75]

Найпростіший вид обліку законодавства - журнальний облік - це фіксація реквізитів нормативно-правових актів у спеціальних журналах, а більш досконалою формою обліку законодавства - є картотечний облік.

Журнальний облік може здійснюватися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

Хронологічний принцип  означає, що всі нормативні акти, які  підлягають обліку в певній установі чи організації, реєструються в журналі за датами їх прийняття. Акти різної юридичної сили підлягають окремій реєстрації, як правило.

Алфавітно-предметна  реєстрація вважається більш досконалим видом обліку нормативних актів, що надходять у певну установу чи організацію. При такій реєстрації акти фіксуються за предметними рубриками, що розташовані у алфавітному порядку.

Як оптимальну форму  журнального обліку, визначають тематично-предметну. При ній рубрики розділів журналу  всього масиву законодавства діляться на певні галузі, підгалузі, юридичні інститути. Можливості журнального обліку досить скромні. Він використовується лише там, де інформаційний масив невеликий або обмежений досить вузькою проблематикою.

Існує ще один вид обліку законодавства - картковий облік. Це створення карткової системи (різного роду карток), що відповідають і формуються за певними критеріями. Зазвичай така форма обліку використовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, також у великих установах і організаціях, які працюють з широким колом нормативних актів і потребують різнорівневої інформації.

На картках картотеки  можуть бути зафіксовані основні  реквізити акта - вид акта, заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування, або повний текст акта. Рубрики і картотеки визначаються на базі певного, виробленого заздалегідь словника. Відповідні картки можна шукати або ручним способом, або напівавтоматизованим, або автоматизованими режимами.

Головною перевагою  карткового обліку є те, що можна  оперативно вносити зміни чи корективи  у картки відповідно з останніми  змінами, внесеними в акт, розміщений на картках. Картки у картотеці розміщують за алфавітно-предмет-ним, хронологічним, або предметно-галузевим принципом.

Наступна форма обліку законодавства - ведення контрольних  текстів чинних нормативних актів, тобто це внесення в текст офіційного видання закону, указу, постанови, чи іншого нормативного акту відміток про зміну доповнення чи скасування таких актів чи їх частин з вказівками на ті акти, на підставі яких зроблені відмітки.

Діяльність певних органів, установ може поєднувати в собі різні форми обліку законодавства, що доповнюють одна одну. Поєднання різних форм обліку сприяє підвищенню ефективності довідково-інформаційної служби у галузі законодавства.

Кодифікація, інкорпорація та консолідація, як елементи систематизації.

Кодифікація - спосіб (форма) систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці, тобто удосконалення через зміну змісту (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створення зведеного нормативного акта, об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Це підготовка і прийняття нових актів, у яких містяться узгодженні між собою норми старих актів, що виправдали себе, і нові нормативні розпорядження. Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.

Мета кодифікації - оновлення  законодавства, усунення суперечностей, прогалин, приведення до вимог сучасності. Наприклад, Ведєрніков Ю.А. зазначає: «Така форма систематизації націлена на докорінну переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового кодифікованого акта. Вона сприяє стабільності законодавства, тому кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. Кодифікація у зв'язку з цим може мати лише офіційний характер». [10, c. 67]

Теорія держави і  права визначає такі результати кодифікації:

Кодифіковані закони:

- Конституція;

- Кодекс - юридично і логічно цілісний, внутрішньо-узгоджений кодифікаційний акт, що забезпечує докладне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства;