Нормативно-правові акти та їх систематизація

МВС УКРАЇНИ

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ СПЕЦІАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ

 

 

 

 

 

Кафедра загальноправової та гуманітарної підготовки

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 

з навчальної дисципліни: «Теорія держави та права»

 

на тему: «Нормативно-правові акти та їх систематизація»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

 

 

 

 

Науковий керівник:

 

 

 

 

 

_______________________

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

 

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ Поняття нормативно-правового акту, його ознаки та особливості Види нормативно-правових актів Систематизація нормативно-правових актів, їх види Висновки Список використаної літератури

3 4 10 19 28

 

 

Вступ

 

Розвиток правової системи  України супроводжується удосконаленням джерел правового регулювання суспільних відносин, насамперед, основної форми права – нормативно-правого акта. Свідченням цього є дискусії серед науковців і практиків щодо доцільності прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти”, прийняття Верховною Радою України і ветування Президентом України проекту цього закону у 2010 р. [3, с. 1], підготовка нових проектів і їх обговорення. Ключове завдання різних законопроектів – юридичне закріплення системи та ієрархії нормативно-правових актів в Україні. Отож, теоретичне дослідження цих питань є актуальним, має наукове і практичне значення.

Нормативно-правовий акт є основною, а іноді єдиною формою (джерелом) права для багатьох держав із континентальною або романо-німецькою моделлю правової системи. Поширеність саме цієї форми права може бути пояснена можливістю чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст юридичних приписів та швидко довести до відома зацікавлених суб'єктів зміст нормативних приписів.

Нормативно-правові акти виступають засобами оформлення рішень відповідних державних органів  щодо встановлення, зміни або відміни  норм права та зовнішньою формою буття самих цих норм. Тому значна увага приділяється їм як в загальній теорії права, так і в окремих галузях юридичної науки. Значною мірою це пояснюється тим, що визначення поняття нормативно-правового акта необхідно для вдосконалення українського законодавства. Безпосереднє практичне значення поняття нормативного акта не вичерпується його значенням для систематизації. Воно важливе для підготовки проектів рішень державних органів, для обліку діючого законодавства в державних органах, для публікації законодавчих актів тощо.

На думку автора, найбільш вдалим є поняття, запропоноване В.О. Котюком, який визначає його як юридичний документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей. [12, c. 32]

Метою даної роботи буде визначення поняття нормативно-правового акту, проаналізувати види нормативно-правових актів за різними критеріями класифікації. Також дати загальну характеристику системи законодавства України та системі класифікації нормативно-правових актів, проаналізувати сучасний ії стан та шляхи вдосконалення.

 

РОЗДІЛ 1

 

Поняття нормативно-правового акту, його ознаки та особливості

 

Ефективна правова система  України може стати дійсністю цілеспрямованої, активної, належної діяльності органів влади. Створення досконалого законодавства, на базі якого в Україні буде проведено і завершено реформування української держави та суспільства, є сутністю діяльності органу законодавчої влади - Верховної Ради України, незважаючи на деяке обмеження її повноважень у зв’язку із конституційними змінами 2010 р. [1]. Закріпивши вишу юридичну силу законів у системі законодавства України, Конституція України передбачила унормування ними тільки найбільш значимих суспільних відносин у державі (ст. 92) і тим самим теоретично та практично вказала на допустимість здійснення в Україні й підзаконного правового регулювання.

На сьогоднішній день не існує нормативно закріпленого визначення поняття законодавства і чіткої ієрархії нормативно-правових актів. Термін «законодавство» без уточнення його змісту використовує Конституція України, він вживається поряд з іншими, такими як «закони», «законодавчі акти», «акти законодавства».

При цьому інколи ці терміни вживаються як синоніми. Така термінологічна невизначеність є причиною складнощів різного характеру в процесах законотворчості,  систематизації нормативно-правових актів, а також при усуненні прогалин у законодавчому регулюванні.

Окремі аспекти проблеми відомчої нормотворчості взагалі та Міністерства внутрішніх справ України зокрема в юридичній літературі розглянуті в працях В. Б. Аверянова, О. М. Бандурки, Д. Н. Бахраха, І. І. Веремєєнко, І. П. Голосніченка, Л. М. Горбунової, В. М. Горшенєва, Р. І. Денисова, Є. В. Дсдіна, М. М. Дорогих, М. І. Єропкіна, А. М. Колодія, А. М. Колодкіна. А. Т. Комзюка, Ф. Е. Колонтаєвського, В. В. Копейчикова, О. П. Коренева, В. І. Курила, В. В. Лазарєва. О. І. Остапенка, В. П. Пєткова, І. П. Петрової, Л. А. Попова, О. Ю. Салманової, Г. О. Туманова, А. П. Шергіна, В. К. Шкарупи. [4, с. 67-68].

На думку автора, розглядання  теми доцільно почати з самого визначення «нормативно-правового акту». Розпочнемо дослідження із вивчення правових актів України, які містять норми стосовно нормативно-правового акта як основного джерела права України, і передусім, Конституції і конституційних законів України. В Основному Законі України термін нормативно-правовий акт використовують у статтях 8, 57, 58, 117, 135, 136, 137. У Регламенті Верховної Ради України від 10.02.2010 р. та Регламенті Кабінету Міністрів України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 950, цей термін не зазначається. [14, c. 5]

Фрагментально згадується про нормативно-правові акти у біжучому законодавстві України. Наприклад, у ст. 1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11.09.2003 р. № 1160-ІУ зазначено, що: “регуляторний акт – це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт...”. [14, c. 5]

Натомість у законодавстві активно  використовується терміни акти та правові  акти. Значно частіше йдеться про нормативно-правові акти у правових документах, спрямованих на юридичне оформлення системи засобів, прийомів і способів нормотворчої техніки. Це такі акти, як: “Рекомендації з питань підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів” (затверджені постановою колегії Мінюсту від 27.03.1998 р. № 3), “Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки” (схвалені постановою колегії Мінюсту від 21.11.2000 р. № 41), “Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки” (затверджені наказом Держводгоспу України від 12.01.2004 р.№ 4), “Методичні рекомендації з підготовки та оформлення проектів законів України, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, МНС та дотримання правил нормопроектної техніки” (затверджені наказом МНС від 10 грудня 2007 р. № 851). [14, c. 7]

Якщо брати до уваги ст. 8, 57, 58 Конституції України, то термін нормативно-правовий акт використано для позначення законів та інших правових актів нормативного характеру. У згаданих методичних рекомендаціях нормативно-правовим актом називають закони та правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі акти. Зокрема, у “Методичних рекомендаціях з підготовки та оформлення проектів законів України, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, МНС та дотримання правил нормопроектної техніки” (затверджених наказом МНС від 10 грудня 2007 р. №851) йдеться, зокрема, і про правила нормотворчої техіки, що мають використовуватися при підготовці проектів правових актів Кабінету Міністрів України. При цьому у розділі четвертому зазначено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видають у формі постанов, а акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань (наприклад, з кадрових) – у формі розпоряджень (які, видається, частіше мають індивідуально-правовий, а не нормативний характер). [14, c.7]

Називаючи правові акти органів державної влади нормативними, правотворчі суб’єкти не завжди пов’язують їх із такою невід’ємною ознакою, як нормативність (загальнообов’язковий характер). У ст. 136 Конституції України закріплено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови. Однак, виділяючи коло питань з яких Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання (ст. 137 Конституції України) і перелік її повноважень (ст. 138 Конституції України), законодавець не розмежовує правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим на нормативно-правові та індивідуально-правові.

Цікаво, що при цьому  визначення терміна нормативно-правовий акт не дають. Очевидно, за основу, як аксіоматичне і загальновідоме, беруть розуміння нормативно-правового акта, запропоноване у теорії права та держави. Переглянувши навчальні посібники з теорії права та держави, не можна не помітити, що тут є певний незначний, але плюралізм. Нормативно-юридичний акт – письмовий документ компетентного органу держави (або уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи громадського об’єднання), в якому закріплено забезпечуване нею формально обов’язкове правило поведінки загального характеру (П.М. Рабінович) [11, c. 201]; нормативно-правовий акт – офіційний акт – документ, ухвалений уповноваженим суб’єктом нормотворчості у визначеній формі і порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин (О.Ф. Скакун) [15, c. 198]; нормативно-правовий акт – письмовий юридичний акт правотворчого суб’єкта, що містить норму чи принципи права (Л.А. Луць) [9,  c. 112].

Наведене стосовно нормативного закріплення визначення нормативно- правового акта свідчить про низку обставин. Чіткого визначення нормативно-правового акта законодавець загалом не дає. Нормативно-правові акти також не розмежовують за юридичною силою (напевно знову ж таки з огляду на загальновідомість цього питання). Наукове визначення нормативно-правового акта не є аксіоматичним, що зумовлює його різне трактування та колізійне розуміння на практиці. Інколи ототожнюють нормативно-правові акти з іншими видами правових актів.

Щодо особливостей саме нормативно-правового акту, слід зазначити, що нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.

Нормативно-правовий акт  виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового  акта:

• приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);
• завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;
• приймається з дотриманням певної процедури;
• має форму письмового акта-документа, визначені реквізити:
• а) вид акта (закон, указ, постанова);
• б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
• в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);
• г) дата ухвалення акта;
• ґ) номер акта;
• д) дані про посадову особу, яка підписала акт;
• публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", газетах "Голос України" та "Юридичний вісник України"; постанови Кабінету Міністрів - у збірниках постанов уряду України та газеті "Урядовий кур'єр"; закони і підзаконні акти - у часописі "Офіційний вісник України").

Структура нормативно-правового  акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового  акта:

Преамбула - вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено  початковими буквами: статтю - «ст.», а частини (абзаци) статей - "ч.". Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами. [12, c. 32]

Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.