Моделі форми державного правління для України та порівняння всіх можливих варіантів

ВСТУП. …………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ФОРМИ ДЕРЖАВИ В ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ТА ЇЇ СТРУКТУРА……………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ  ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ……………………………………………………………...8

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНА ЯК УНІТАРНА ДЕРЖАВА  ………………………………..22

РОЗДІЛ 4. УКРАЇНА ЯК ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА…………………………28

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...31

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………...32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

       Парадоксом  суспільно-політичного розвитку України може видатися постійна актуалізація теми конституційної реформи. Все частіше проголошуються політичні заяви про необхідність «подальших конституційних змін» й іноді пропонуються проекти таких змін. Зазвичай ці заяви і проекти зорієнтовані на радикальну ревізію Конституції України. Увага потенційних  реформаторів завжди зосереджується на питаннях так званої політичної влади, насамперед відомого «трикутника» (парламент – уряд – президент).

       Предметом нашого дослідження є перш за все поняття форми держави та її структура, розглянути особливості республіканської форми державного правління в Україні,Україну – унітарну державу, а так як 24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною демократичною державою, то ми не можемо не звернути своєї уваги і на це питання.

       Мета  данного дослідження полягає в питанні пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України та порівняння всіх можливих варіантів.

       Проблематикою розвитку форми правління в Україні займалися багато авторів: Георгіца А., Мартинюк Р.,  Орзіх М., Петришин О., Протасова В., Святоцький О., Чушенко В., Шаповал В. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ФОРМИ ДЕРЖАВИ В ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ТА ЇЇ СТРУКТУРА

       Розглядаючи державу, як складний суспільний феномен, необхідно знайти поняття, яке давало б уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади.

       Таким поняттям є категорія “форми держави”. Отже, форма держави – це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає у себе три елементи:

     – форма державного правління – спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

     – форма державного устрою – порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

     – форма державного режиму – порядок здійснення державної влади певними способами і методами [15]

     Форма держави завжди має відповідне правове  закріплення. Всі її елементи мають правову основу – вони фіксуються у конституції, законах та підзаконних актах. Хоча слід мати на увазі, що закріплені у конституції положення і реальна дійсність можуть не збігатися і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин. Слід відзначити, що поняття форми держави, як певної структури, не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних у ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим – її функціональний аспект. В цілому, форма держави – це така категорія, яка характеризує єдність структури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади [12, C.67].

       Історія становлення й розвитку кожної держави  неодмінно пов'язана з пошуками оптимальної моделі організації державної влади і, як наслідок, форми правління.

       Під впливом безлічі економічних, соціально-політичних, ідеологічних та інших факторів об'єктивного та суб'єктивного характеру форма правління, її сутність і зміст постійно змінювалися і розвивалися разом з уявленнями про них.

       Починаючи зі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, видатними мислителями були висловлені різноманітніші думки і судження з приводу того, що слід розуміти під формою правління, які форми правління існують, чим вони відрізняються одна від одної. Теоретико-правовий фундамент концепції форми (системи) правління знайшов своє обґрунтування, зокрема, у вченнях та ідеях Платона про «ідеальну державу», про три типи (форми) правління залежно від кількості правлячих (правління одного, правління небагатьох, правління всіх), у теорії змішаної форми правління Арістотеля, в формулюванні системи противаг і стримувань, Полібієм, у доктрині поділу влади  Монтеск'є. Остання теорія поділу влади стала теоретичною основою класифікації існуючих форм (систем) правління залежно від того, як забезпечено поділ влади. З огляду на це форми правління поділяються на дві групи: 1) ті, що побудовані на сполученні (поєднанні) гілок влади (абсолютна монархія, «правління парламенту», республіка радянського типу, авторитарні режими); 2) ті, що побудовані на поділі влади (дуалістична і парламентарна монархія, президентська, парламентарна і змішана республіка).

       Вибір форми правління, як зазначав з цього приводу видатний діяч російської післяреволюційної еміграції І. Ільїн, визначається усією сукупністю духовних і матеріальних даних у кожного окремого народу і, насамперед, притаманним йому рівнем правосвідомості. Вибір форми правління, безумовно, також зумовлюється: а) розстановкою політичних сил і результатом боротьби між ними (дія цього фактору особливо яскраво виявляється в революційні періоди: падіння монархічних режимів у результаті Великої французької революції 1789 р. або Лютневої революції 1917 р. у Росії); б) історичними особливостями окремих країн (наприклад, поза історичним контекстом неможливо пояснити існування в сучасній Великій Британії парламентської монархії); в) особливості культури народу, що акумулює історичний і політичний досвід, .звичаї та навички життя в умовах тієї чи іншої держави; впливом у країні політичних процесів.

       Отже, форма правління як державно-правовий феномен – це система ознак, які характеризують організацію державної влади, за допомогою яких можна дійти висновку про минуле (у значенні передумов вибору форми правління певною державою), про сучасне (у розумінні врахування особливостей форми правління певної держави, а також якою мірою про майбутнє держави (у сенсі можливості посилання або послаблення окремих інститутів влади).

       Міркування  про характер форм правління сьогодні ґрунтуються на способах поділу влади, які покладені в організації самої влади. Поділ влади може бути жорстким – у цьому випадку акцентується на взаємній залежності виконавчої та законодавчої влади (президентські форми правління). Поділ влади може бути м'яким – у цьому разі робиться акцент на співробітництві виконавчої та законодавчої через посередництво уряду перед парламентом (парламентарні форми правління). Зрозуміло, йдеться про теоретичні моделі, практичне застосування яких вимагають відповідного коригування.

       При цьому важливо вказати на те, що в західній науці конституційного права окреслився новий підхід у дослідженні еволюції форм правління. Так, якщо у XIX ст. у поняття «монархія» та «республіка» містилася інформація про те, де перебуває центр державної влади і як вони використовуються, тобто можна було говорити як про окремі форми правління, то у XX ст. стався розрив між цими поняттями. Якщо раніше вчені обґрунтовували необхідність заміни монархії республікою, більшою демократичністю останньої, то у наш час значна частина європейських монархій революціонізувала таким чином, що монарх став номінальним центром влади, його наявність перестала бути головною характеристикою того, як, в яких формах правлять у державі. На думку найавторитетнішого у західній науці фахівця з конституційного права К. Левенштейна, поняття «монархія» і поняття «республіка» є лише лінгвістичною оболонкою, за якою приховується зовсім різні політичні форми. Одна держава, як, наприклад, Велика Британія, за формою держави монархія, а за формою правління - демократія,  в  той  час   як  інша -Радянський Союз, за формою держави - республіка, за формою правління - автократія або диктатура. В обох випадках цінність судження залежить від способу правління, тобто від того, де перебуває центр політичної влади і від того, як вона використовується для вираження державної волі та управління державою [2, C.67-68]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ФОРМИ  ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

       Дискусії  щодо вибору форм організації влади (узагальнено – форми державного правління), які тривають протягом майже всього періоду існування незалежної України, зумовлені особливостями нашого суспільного і політичного життя. Оголошення оптимальною тієї чи іншої форми, зазвичай, є наслідком політичної кон'юнктури і не пов'язане з об'єктивними суспільними обставинами. З огляду на такі обставини, зокрема, виявляються прагнення до «порядку», що існує в деяких сусідніх країнах, а також мають місце ремінісценції стосовно «стабільності й передбачуваності» життя у радянський період і навіть при попередньому державному режимі, які фактично орієнтують на сприйняття форми монократичної республіки, про що йтиметься далі. Водночас у свідомості певної частини суспільства периферійного значення набувають ідеї реального парламентаризму, європейської демократії, верховенства права тощо. Щоб держава як юридичне уособлення нації, як основна форма організації народу, оптимально виконувала властиві їй функції, вона має у процесі державотворення набути належної форми   правління, тобто адекватно до покладених на неї завдань організувати центральну владу.

       Основоположну роль у забезпеченні демократичного розвитку суспільства і держави повинна відігравати Конституція України, зокрема, встановлюючи відповідну форму державного правління. Поняття форми правління означає спосіб організації влади, який засвідчує особливості компетенційних взаємозв'язків між вищими органами держави, що функціонально поєднані з законодавчою владою (парламент) і виконавчою владою (глава держави та уряд), а також унаочнює особливості побудови виконавчої влади та її функціонування. Для класифікації форм правління вирішальне значення має виконавча влада, що розглядається з позиції оцінки її структурних і функціональних характеристик.

       Загалом форму державного правління можна  розглядати як своєрідний конституційний спосіб життя сучасної держави [13, C.38-39].

       Вперше  термін «форма правління» офіційно вжито  у Швеції: 1772 р. було прийнято акт, який визначав організацію державного механізму на рійні його найвищих ланок [7, C.19].

       Поняття форми державного правління слід пов'язувати з новими історичними часами, зі становленням теорії та практики конституціоналізму, хоча ще за феодальних часів для позначення єдиновладдя почали використовувати термін «монархія» [13, C.39]. A термін «республіка» ще за римських часів увів Цицерон, при класифікації форм правління він, однак, його не використовував. Для позначення ж держави, яка за своєю організацією є своєрідною антитезою єдиновладдю, термін «республіки» вперше застосував у XVI ст. італійський мислителі, Н.Макіавеллі. Він був, по суті, ідеологом визнаної класифікації держави на монархію і республіку. При цьому вони були фактично первинними формами правління, які еволюціонували разом із суспільством. Вже за часів буржуазних революцій XVII -XVIII ст. розвиток цих форм супроводжувався запровадженням загального виробничого права й рівноправності всіх громадян, тому проблема перейшла зі станово-інструментальної в державпо-інституційпу площину [7, C.19].

       Нині  ці терміни вказують на дві відповідні загальні форми правління, хоча термін «республіка» не завжди засвідчує реальну державну форму. Так, у Росії назву республіки має частина суб'єктів федерації. В окремих пострадянських країнах (Азербайджан, Грузія, Узбекистан, Україна) цей термін вживається у назві територіальних автономій. Республіками також часто іменують територіальні утворення, які виникли внаслідок збройної агресії, анексії, сепаратизму тощо і не визнані як суверенні держави [13, C.39].

       Вирішуючи питання про форму правління  в державі, необхідно враховувати  суспільно-політичну ситуацію в  державі. Свого часу вчені-конституціоналісти зазначали, що у парламенті мають зосереджувати зрозумілі народові головні політичні напрями, які, відповідно, набувають значення і для держави. Чи можемо сьогодні говорити, що в суспільстві є сталі, з чітко визначеними програмами, політичні формування, які б підтримувалися переважною більшістю електорату? Такі партії, асоціації, об'єднання могли б стати ядром формування соціально-політичних платформ як необхідної умови комплектування сталого за своїм складом, професійного парламенту, то є передумовою впровадження парламентарної чи парламентсько-президентської моделі управління, про що нині ведуться дискусії в Україні.

       Повертаючись  до зарубіжного досвіду, нагадаємо, що чимало держав Європи на початку XX от., переживаючи період багатопартійної роздробленості, обирали неоднорідні за складом парламенти. А це заважало верховним представницьким установам утворити гомогенну парламентарну більшість, яка б сформувала сильний уряд. І як результат такого суспільно-політичного розвитку – поява елементів кризи демократії та парламентаризму. Як бачимо, схоже становище складається нині в Україні, і ми повинні зробити належні висновки з гіркого досвіду зарубіжного світу, щоб не повторити його на наших теренах [11, C. 79-80].

       Якщо  розглядати форму державного правління стосовно України, то слід зауважити, що в історії української держави форма її правління знала і різні моделі, і свої певні особливості.

       Так, історичні джерела свідчать, що ще в період козацько-гетьманської Держави (середина XVII ст. – кінець XVIII сі.) і, зокрема, за Конституцією П. Орлика 1710 р. (що мала назву «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорізького») Україна визначалася як станова республіка на чолі з виборною гетьманською владою. Хоч чітко форми правління Конституція П. Орлика в Україні не визначала, але є всі підстави стверджувати, що це була гетьмансько-парламентська республіка з виборним гетьманом на чолі. За Конституцією в Україні; формувалися три гілки влади: законодавча (Генеральна рада), виконавча (гетьман і генеральна старшина) та судова (Генеральний суд). Створювався своєрідний козацький парламент – Гетьманська військова рада. Загалом у Конституції П. Орлика відчутні ліберально-демократичні традиції, а запровадження постійних генеральних рад свідчило про зародження засад парламентаризму в середовищі українських політиків.