Формування правової та професійної культури працівників органів внутрішніх справ України

Аналогічний смисл має принцип безадресності  у моральній культурі, коли головним є прагнення творити добро, незалежно  для кого, а тільки заради справедливості, заради того, щоб совість були чистими, щоб утверджувалося загальне благо.

Свідоме пробачення як моральна категорія у професійно-юридичній моралі не завжди виявляється. Посідаючи високе соціальне становище, здійснюючи правосуддя, юрист може вважати непотрібним просити вибачення в учасників юридичного процесу, думаючи, що він завжди має рацію. Проте з уміння попросити пробачення у випадку провини виявляється її суспільна свідомість. При цьому вибачення не повинно зводитися до автоматизму, механічності чи навіть байдужості. Це має бути духовне, щире каяття за вчинене ненавмисне Зрозуміло, що підкреслюватиме якісну характеристику морального розвитку й моральної зрілості суб'єкта права.

Такий принцип моральної культури, як терпіння і толерантність, випливає з природного права. Адже людина як мікрочастина Всесвіту є одночасно і мікросвітом. Вона виконує певну функцію у макросвіті. Тому нехтування призначенням кожної людини для юриста є недопустимим. Юрист повинен виробити у собі такий стереотип професійної поведінки, який би дозволяв рахуватися з сутністю кожної людини, незалежно від того, чи є вона, наприклад, злочинцем чи потерпілим. Юрист мусить вміти змиритися з фактичним становищем кожної людини, виробити у собі терплячість до її діянь, проявляти толерантні відносини під час розгляду справи, не відповідати злом на зло. Тільки толерантні юридичні дії здатні залагодити ті чи інші суспільні конфлікти.

Діючи за власним сумлінням, юрист спирається на моральні норми, закріплені у законах. Тобто моральна культура стає узаконеною у правовій культурі. Так, у частині 3 статті 323 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Не викликає сумніву, що внутрішнє переконання вбирає у себе як сумління, так і моральне Почуття. Однак нам видається, що кращим був би варіант, коли б принцип дії за власним сумлінням юрист будував тільки на моральній свідомості. Хоча деякою мірою це буде професійним ризиком, однак моральна чистота характеризуватиметься більшою імовірністю та гармонійністю. Проте зауважимо, що сумління не повинно призводити до втручання у приватне життя іншої людини зайвого дошкуляння їй за неправомірні дії. Потрібно прагнути внутрішньої рівноваги, адже і власне сумління також пов'язане явними моральними переживаннями.

Постійно  актуальним у моральній культурі юриста є переконання: добро творити  ніколи не пізно. Це забезпечує постійну готовність до того, щоб змінити хід думок та дій у напрямі добра.

Саме  на такому моральному принципі ґрунтується професії діяльність юриста.

Отже, ми торкнулися тих принципів моральної  культури, які найбільш повно, на наш  погляд, характеризують особу юриста Вважаємо доречним у цьому зв'язку процитувати Біблію: "Доброта без слабкості, повага без засліплення, постійність без упертості, покора без приниження, наполегливість без малодушності" [2, с.9] Про ці духовні настанови правник ніколи не повинен забувати.

Не викликає сумніву, що моральна культура відіграє велику роль у справі регулювання  суспільних відносин. Образно кажучи це той "робочий кінь", який бере увесь тягар на себе і з усіх сил тягне воза упродовж життя, оскільки для цього призначений. На нашу думку, серед функцій моральної культури юриста можна виділити такі: вироблення поваги до позитивного права, створення механізму правомірної поведінки, формування ступеня усвідомлення власних помилок і шляхів їх виправлення, подолання суперечностей між високою моральністю і мораллю, розуміння величі людини та вартості її життя, запобігання порушенню гармонії між душею і тілом, віддача всіх сил, здібностей, таланту, енергії для забезпечення правопорядку, зосередження зусиль на реалізації власних прогресивних поглядів.

Незважаючи  на первинність моралі щодо позитивного  права, юрист як особа високої  культури повинен надавати перевагу конституційним, державним законам, оскільки вони мають офіційну суспільну силу.

Якщо  йдеться про створення механізму  правомірної поведінки юриста, то розуміється не стільки недопущення порушення закону, скільки наявність життєвих умов, які можуть спонукати юриста до неефективного використання цього механізму. Ця функція моральної культури спонукає юриста до таких дій, які б не суперечили нормам ні позитивного, ні духовного, ні морального права. У цьому випадку механізмом правомірної поведінки виступають сумління, розсудливість. Висока моральна культура забезпечує розв'язання складних питань правовим шляхом.

Моральна  культура дає змогу юристові усвідомити власні помилки та виробити шляхи  їх виправлення, відчути свою мораль) відповідальність перед народом, перед  кожним громадянином пам'ятаючи про "кредит довір'я" йому та про необхідність відстоювати правду.

Проблему  подолання суперечностей між  високою моральністю та мораллю  порушив В.Вічев, підкресливши, що це суперечність між ідеалом і реальністю, належним й існуючим, зовнішнім та внутрішнім, словами і правами [7, с.55]. Ми лише наносимо, що саме високий рівень моральної культури дає змогу (юристові звести до мінімуму різницю між власною високою моральністю і реально існуючою у професійній практиці мораллю.

Відомо, що юридична діяльність спрямована на зовнішнє регулювання відносин у  суспільстві. Проте саме моральна культура дає змогу юристові зрозуміти, що людина — це унікальне творіння природи. Юрист повинен мати чималий  запас любові до людей, усвідомлювати  неповторність кожної особистості, створювати найсприятливіші юридичні умови для захисту найціннішого — життя людини.

Моральна  культура юриста орієнтує на те, щоб  у професійній діяльності запобігти  дисгармонії між духовним і матеріальним. Зазвичай кожен злочин спрямовується на задоволення матеріальних потреб, спустошуючи тим самим душу. Завдання моральної культури юриста полягає в тому, щоб заповнити цей вакуум моральними цінностями.

Важливою  ознакою моральної культури, її функцією є повна віддача здібностей, таланту, покликання, любові й енергії для  забезпечення цивілізованого правопорядку в державі. Суспільство вимагає юридичного забезпечення функціонування моральних норм, тому юрист зобов'язаний постійно самовдосконалюватися. Як справжній учитель віддає своє серце дітям, так і юрист віддає силу свого таланту людям незалежно від того, кого він захищає.

Якщо  діяльність юриста відбувається згідно з вимогами високої моральності, то його погляди мають право на реальне втілення, а це сприяє прогресові у правовому регулюванні. Зосереджуючись на реалізації власних прогресивних поглядів, юрист не повинен боятися  бути "білою вороною", не повинен  відмовлятися від власних поглядів, якщо він переконаний у своїй правоті, а діяти за покликом сумління, згідно з морально-духовними переконаннями.

Інколи  неправомірні дії юриста в минулому стримують його від рішучої зміни своєї професійної поведінки у позитивному напрямі. Однак належний рівень моральної культури завжди дає юристові, хоча і з запізненням, але змінити свої погляди в бік добра. А це — запорука цивілізованого правопорядку.

Складність  правоохоронної діяльності може деколи викликати а бажання не втручатися у ті чи інші правові явища. По-розпач допоможе у кожному конкретному випадку та чи ця функція моральної культури, завдяки якій завжди з'являється надія на вихід з будь-якого становища.

4. Психологічна культура  юриста

Прийнято  вважати, що слово "душа" вперше з'явилося  у IV ст. до н.е. У праці Аристотеля "Про душу". У ХУІ-ХУП ст. в науковий обіг увійшов термін "психологія", який у XVIII ст. вживався на позначення окремої галузі знань про психічне відображення дійсності у процесі діяльності людини та у поведінці тварин. Розвиток психології як науки розпочався в XIX ст. Отже, психологія порівняно молода наука. Проте справжні дослідження глибин таємниці людської душі, як зазначає В.Жикаренцев, з'ясування причин поведінки людини в тій чи іншій ситуації ще чекають людство у XXI ст. [1, с.7].

Предмет дослідження психології, як відомо, становлять психічні процеси — відчуття, сприймання, запам'ятовування, згадування, уявлення, мислення, почуття, прагнення тощо. Вони у кожній професії мають свої особливості, що спричиняється до поділу психології на відповідні види.

Нас більшою  мірою цікавить юридична психологія як наука, що з'ясовує природу і сутність психіки, її загальні закономірності та основні психічні процеси, властивості, притаманні правникові. Йдеться не тільки про психологічну структуру особистості юриста, а й про уміння володіти психологічними прийомами, розуміння соціально-психологічних явищ у суспільстві, знання психіки інших людей тощо.

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов'язково повинен враховувати  те, як психологічні фактори впливають  на неї у правовому полі. Загалом  юрист має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рамках закону й етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь-яким способом. При цьому нехтуються психологічні основи творчості, зневажаються загальнолюдські цінності та об'єктивні закони розвитку суспільства.

Зміст психологічної культури правника, на нашу думку, полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль при цьому відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти стримувати напруженість чи долати психологічні бар'єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з'являється натхнення, підвищується працездатність, саморегульованість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів професійній діяльності.

Говорячи  про психологічну культуру, якою повинен  володіти юрист, підкреслимо, що вона передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми психічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст професійної діяльності. Проте цього недостатньо. Адже юрист як особа може характеризуватися високими душевними якостями, але не вміти втілювати їх у практичну діяльність. У результаті не буде забезпечений ефективний психологічний вплив на громадян, що своєю чергою негативно позначиться на правоохоронній діяльності. Коли йдеться про психологічну культуру, важливо поєднувати теорію і практику.

Зрозуміло, що психологічна культура юриста не існує  абстрактно. Вона виявляється у сукупності видів. Так, при класифікації психологічної культури за юридичними спеціальностями, відповідно виділяються: психологічна культура судді, психологічна культура слідчого, психологічна культура адвоката, психологічна культура прокурора, психологічна культура працівника міліції тощо. Ці види психологічної культури за змістом мають багато спільних ознак, проте існують й істотні відмінності, які пояснюються специфікою обов'язків.

Доцільно розглянути особливості видів психологічної культури за такою ознакою, як темперамент особистості юрист, який характеризує його відносно стабільно з погляду динамічності, тонусу, врівноваженості психічної діяльності. Маємо н увазі відомі типи темпераментів (типи нервових систем): сангвістичний, холеристичний, флегматичний, меланхолічний - зв'язку з цим можна говорити про психологічну культуру юриста сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну культуру юриста-флегматика, психологічну культуру юриста.

Так, сутність психологічної культури юриста сангвіністичного темпераменту полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий ріст швидко вступає у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно розв'язує проблеми. Набуття відповідних психологічних навичок у нього відбувається без особливих зусиль. В цілому юрист-сангвінік швидко й правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій та ін.

Психологічна  культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення й конкретних меж. Справа у тому, що такий психологічний тип характеризується неврівноваженістю, гарячкуватістю, дратівливістю, збудженістю і врешті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці тощо. Але юрист-холерик потребує постійного контролю, причому такого, який супроводжується вимогливістю, як правило, безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди виходить зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуває неприємності.