Формування правової та професійної культури працівників органів внутрішніх справ України

У процесі  виконання службового обов'язку такі цінності становлять підґрунтя можливих політичних наслідків. Наприклад, при доборі методів стабілізації криміногенної обстановки юрист повинен виходити з пріоритету національно-державницьких політичних цінностей. Незважаючи на існування численних політичних течій в Україні (прихильність до будь-якої з них безпосередньо впливає на юридичну діяльність), юрист має керуватися державницькими цілями, передбаченими Конституцією України. Тільки з позиції конституційної культури та інтересів держави він спроможний справедливо регулювати політичні інциденти у правоохоронній діяльності. Політичні права людини, закріплені в Конституції України, юрист зобов'язаний охороняти, оскільки у протилежному випадку можуть виникнути правові наслідки.

Загалом політична культура юриста є основою  розв'язання Правових проблем при  виконанні службового обов'язку. Специфіку  політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури в цілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури по-різному пов'язані з "душею народу" [6, с.28].

На нашу думку, основними принципами політичної культури юриста є державотворча  ідеологія, ідейність, духовність і  моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.

Державотворча ідеологія як принцип політичної культури юриста визначається основним законом держави — конституцією. Межа політичного плюралізму окреслюється правовим почуттям Поява нових державних  ідеологій повинна сприйматися  юристом однозначно. Адже на ідеології  формується право, яке реалізується здебільшого юристом. Крім цього, оновлюється  не тільки право, а й сама політична  система, розвиваються власні національні  ідеали усувається фрагментарність  у політичній сфері українського суспільства та ін. Це зобов'язує юриста підвищувати рівень політичної культури, знати механізми політико-правової дії, оскільки він як суб'єкт політичного життя повинен сприяти державі, поширювати і впроваджувати політико-культурні цінності. Однак при цьому дії юриста мають підпорядковуватися праву.

Національна ідейність як принцип політичної культури юриста передбачає розуміння  загального політичного курсу держави, на основі якого формується правова політика. Зміст цього принципу відображає основні складові національної ідеї — державність, самостійність, соборність, миролюбність, демократизм, які визначають масову політичну свідомість громадян. Витоки національної ідейності юриста беруть початок в історичній свідомості та історичній пам'яті українського народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує сферу не тільки правової діяльності, а й усього життя юриста. Без ідей, зокрема національних, та осмисленого ставлення до власної історії політична культура юриста позбавлена перспективи, що призводить до правового нігілізму, зневіри у можливостях держави, розчинення цілісності українського національного буття.

Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які  ґрунтуються на загальнолюдських цінностях  і національній моралі. Адже політична  культура юриста розвивається разом  з національною мораллю. Водночас відбувається деяка моралізація політики (мораль виникла раніше від політики) і  блокується політизація моралі. Друге  явище небажане з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважно російська ментальність, або неконструктивний націоналізм. Так крайні тенденції у політиці небезпечні. Тому вона повинна керуватися духовним правом, національною мораллю, що сприяє моральній соціалізації політичної культури юриста. Також цей принцип забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його у бік здорового глузду, що на змогу успішно розв'язувати морально-політичні, ідейно-моральної проблеми службової діяльності.

У політиці неможливо уникнути суперечностей, службових конфліктів тощо. Тому з  політичною культурою пов'язаний такий  принцип, як здатність до культурного діалогу. Йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану в інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння між співбесідниками. Цей принцип передбачає мистецтво спілкування юриста у політико-правовому полі, виробляє методи попередження можливих політичних конфліктів, захищає політичні права людини, виключає політичну інертність юриста, зорієнтує масову політичну культуру на модерну демократичну політичну культуру, засновану на позиціях українського національного патріотизму.

Принцип політичного імунітету найбільш притаманний саме політичній культурі юриста, який має певні переваги (без втручання вищих інстанцій) у політичних відносинах завдяки  знанню права. Його власні погляди та уявлення ґрунтуються на юридичному мисленні, конституційній культурі, що дає змогу виробити власне політичне  бачення розв'язання правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.

Політична культура юриста немислима без такого принципу, як логічність. Він пов'язаний насамперед з інтелектом особи, з  її умінням зорієнтуватися в розмаїтті суспільно-політичних явищ, поглядів. Адже їх зміна навіть без зміни ідеології держави — це цілком нормальне явище. Однак при цьому повинна існувати допустима межа нестабільності поглядів, яка вписується у рамки логічного. Крім цього, логічність потрібна для зв'язку політичної культури сучасності з політичною культурою минулого, політичної культури юриста з політичною культурою суспільства, в тому числі з громадянською культурою.

Відомо, що у політиці часто використовуються некоректні методи політичної боротьби. Окремі політики вдаються до обману, перекручення історичних відомостей, інсценування політичного тиску тощо. Це зобов'язує юриста дотримуватися принципу справедливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов'язку, політичною довірою та вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується правильною оцінкою політичних , миролюбністю, доброзичливістю, визнанням певних політичних взірців, що запобігає деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов'язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. IV більше, що одне і друге явище має пряме відношення до прав порядку.

Важливим  завданням у дослідженні політичної культури юриста є визначення її функцій — політичної оцінки результаті» юридичної діяльності, формування громадянської культури юриста, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов'язку, запобігання деформації політичної свідомості юриста розвитку української політико-правової думки, впорядкування політико-юридичних культурних процесів, формування української політичної еліти.

Зміст функції політичної оцінки результатів правоохоронної діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення. Тоді виникатимуть негативні оцінки діяльності органів державної влади, стану політичної культури держави в цілому. Своєю чергою недоліки правоохоронної діяльності безпосередньо впливають на низку політичних явищ, стають певною лазівкою для розкрадання національних багатств. Тому боротьба зі злочинністю, особливо у сфері економіки, має політичний характер. Це ж стосується адміністративно-правових та цивільно-правових порушень. Відтак високий рівень політичної культури юриста є своєрідним регулятором демократичної правової держави України, доповнює фахову культуру, забезпечує пріоритет загальнонаціональних справ. Політична культура дає змогу виявити не тільки ментальний рівень політиків (тобто їхню самооцінку), а й їхню конкретну поведінку у тій чи іншій політичній ситуації. Політична культура, як зазначає С.Рутар, здебільшого відображає попередній досвід і змінюється значно повільніше, ніж інші елементи політичної системи [6, с.29]. Крім цього, результати правоохоронної діяльності безпосередньо впливають на політичний клімат колективів юридичних установ. Члени колективу, які бачать ефективність своєї роботи, позитивно сприймають правові норми, відчувають політику держави і вірять у вибраний політичний курс.

Юрист, незважаючи на високий соціальний статус, є передусім, громадянином України. Тому його політична культура на формування, як зазначає І.Старовойт, насамперед радянської культури [7, с.28]. Це означає, що юрист має користуватися законами Української держави, бути зразковим громадянином підпорядковувати власне громадянське життя конституційно.

У результаті такої громадянської соціалізації, формування громадянської свідомості у юриста виробляється ефективне прийняття українських політичних цінностей.

Розглядаючи таку функцію, як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, треба наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже у багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тієї чи іншої соціальної групи, зокрема, знання програмних вимог політичних партій України, їхніх ідей, передвиборної компанії, розстановки політичних сил тощо, що допоможе ефективно впливати на стан правопорядку в Україні, виробляти адекватні профілактичні заходи. Високий рівень політичної культури юриста дає йому змогу відповісти на запитання: яка політична партія зможе здійснити позитивні зрушення в суспільстві, реалізувати (а не тільки запропонувати) дієве регулювання суспільних відносин, не завдаючи шкоди українській національній ментальності?

Важливою  є функція запобігання деформації політичної свідомості юриста. На жаль, у правоохоронній діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов'язані з відчуттям "меншовартості", побоюванням зміни політичного курсу держави, фактами нетерпимості до інакомислення тощо. Усе це наслідки культурних деформацій. Нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою як наслідком узурпації частини влади бюрократією, консервативного соціально-політичного блоку, мафії, породжених ленінським політичним розгулом, сталінським "чистилищем" та брежнєвською вседозволеністю. Це породжує у деяких правників байдуже ставлення до утвердження цивілізованого правопорядку.

Політична культура передбачає функцію впорядкування  політико-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою наповнення поведінки громадян політико-юридичним змістом. Сюди віднести повагу до особи, правове почуття, рівень право-у, стан правосуддя, розвиток соціально-правової активності та ін. Ці процеси мають і зворотну дію, оскільки безпосередньо впливають на вдосконалення елементів політичної культури особи юриста. В цьому випадку виправданим є домінування ідеології, яка визначає напрям використання здобутків культури у праві.

Чи не найважливішою функцією політичної культури є формування політичної еліти суспільства. Цю функцію покликана забезпечити насамперед добре продумана система освіти (особливо соціологічної й політологічної), через яку передається зміст духовності національної еліти, транслюється культура.

Одну  із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політико-правова українська еліта постійно намагалася випереджувати дії держави формувати такі правові норми, які б узаконили самостійність та незалежність народу. Прикладом є еліта юристів минулих століть, Нині політична еліта України має регіональний характер, тому вона ще недостатньо професійна, не завжди послідовна та стабільна. Це дає підставу говорити про наявність певної інтелектуально-духовної кризи сучасної української еліти.

Формування  нової національно-політичної еліти  здійснюється на засадах багатовимірного  підходу. Це дає змогу налагоджувати політичну взаємодію між регіональними елітами, різними верствами громадян, доходити компромісних рішень тощо. Незважаючи на те що регіональна еліта України має дещо різну політичну, культурну й економічну орієнтації, їй потрібно об’єднуватися, оскільки Конституція України ставить завдання систематично відстоювати державницькі інтереси народу шляхом виваженої, організованої політичної активності юристів.

Відомо, що між політичною та правлячою елітами є суттєва відмінність. Якщо для першої групи важливим є талант і обдарованість, то для другої — політичне лідерство. Проте для піднесення рівня професіоналізму еліти необхідні обидва компоненти, оскільки українська політична еліта повинна діяти у політико-правовому полі, тоді національна ідея може отримати перемогу.

Отже, політична  культура юриста — це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, культуру функціонування юридичної установи. Тут поєднується політична наука з конкретними політико-правовими діями на основі духовної, моральної, правової й інших видів культур. Політична культура дає змогу юристам уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правоохоронній діяльності, запобігати авторитарності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства цілому.

3. Моральна культура

Серед науковців поширена думка, що мораль є похідною від релігії. Як відомо, релігія порівняно з табу, звичаями, традиціями, ритуалами, обрядами чи міфами значно пізніше явище. Лише з виникненням дві тисячі років тому нової світової релігії — християнства — людство дістало змогу "впорядкувати" свої релігійні міркування, сповідувати одну віру. З'явилися християнська мораль і християнська етика. Можна сказати, що з'явилося духовне право, яке не тільки охопило своїм регулюванням суспільні відносини, а й оволоділо думками, прагненнями людей. Звідси висновок, що мораль, а згодом і позитивне право постали з духовного права.