Методика фізичної реабілітації при пошкодженнях опорно-рухового апарату бодібілдєрів високої кваліфікації

Третю групу складають  силові вправи для м'язів зони пошкодження. Будь-яка серйозна травма або захворювання ОРА супроводжується рефлекторним розвитком дистрофічних змін м'язової тканини, зменшенням її маси, зниженням силових можливостей, що породжує в м'язовому ансамблі так зване слабка ланка, не витримує інтенсивних фізичних навантажень. Крім того, м'язи є стабілізаторами хребетних рухових сегментів і суглобів кінцівок. Особливо велике значення м'язів-стабілізаторів при нестабільності суглобів. Все вищесказане змушує приділяти значну увагу відновленню м'язів. При цьому використовується переважно аналітичний метод тренування м'язів, що дозволяє точно дозувати фізичне навантаження і уникати травм [6].

Четверту групу складають  імітаційні вправи. Зберігаючи зовнішній малюнок змагальних вправ, вони в той же час виконуються без виражених зусиль і в помірному темпі, що робить їх нетравматичними. Імітаційні вправи виконуються не тільки в залі ЛФК, а й у басейні. При освоєнні зазначених вправ використовуються відомі у спортивній педагогіці прийоми: метод підвідних вправ, розчленований метод, прийоми полегшення при виконанні спеціальних вправ у повній координації.

Складні по координації  і зусиллям спеціальні вправи розчленовуються  на кілька простіших і розучуються  спортсменом поступово. Лише при повному клініко-функціональному відновленні спеціальна вправа виконується в повній координації, наприклад, важкоатлет з травмою ноги спочатку виконує жим штанги руками лежачи на спині або сидячи, потім - стоячи, знімаючи штангу з підставки. Більш складна вправа - розніжка - виконується на завершальній стадії, спочатку з одним грифом штанги і з помірною швидкістю. Величина обтяження зростає. Нарешті, при повному клініко-функціональному відновленню атлет виконує спеціальну вправу (поштовх штанги) уже в повній координації і з високою швидкістю. Прості по координації спеціальні вправи можуть виконуватися з полегшенням, наприклад, частковим зняттям вагового навантаження [5].

Звичайні умови полегшення при виконанні спеціально-підготовчих  і спеціальних вправ створюються  в басейні завдяки особливим  властивостям водного середовища. З одного боку, при достатньому ступені занурення у воду майже повністю знімається його маса і таким чином різко зменшується питома навантаження на суглобові хрящі і міжхребцеві диски хребта, з іншого - різко гаситься швидкість виконання стрибкових та ударних вправ, що робить їх нетравматичними.

Таким чином, протягом періоду  СР співвідношення різних груп фізичних вправ істотно змінюється від  загальнорозвиваючих і циклічних  локомоцій на початковому відрізку до імітаційних, спеціально-підготовчим та спеціальним на заключному. Значення засобів МР в період СР, як правило, невелика. Широко застосовується масаж, а при перевантажувальних синовіту, міозитах, тендинітах - кошти фізіотерапії і фіксують пов'язки. До кінця етапу СР вдається повністю ліквідувати залишкові функції порушення і підготувати атлета до початкових тренувальних навантажень. Повне відновлення спортивної працездатності завершується в рамках етапу СТ, для чого при захворюваннях і травмах середньої та великої тяжкості потрібно, як правило, кілька тижнів. Весь цей період спортсмен повинен перебувати під контролем вже лікаря команди, тренування ж носить індивідуальний характер (крім тимчасового обсягу та інтенсивності фізичного навантаження можуть бути також тимчасово виключені окремі спеціальні вправи і, навпаки, включені спеціальні вправи з арсеналу етапу СР). В рамках етапу СТ цілком виправдано використання окремих засобів МР [18].

4. Першорядне значення  мають питання довгострокового  планування реабілітаційних заходів,  так як реабілітаційний прогноз і терміни відновлення в професійному спорті досить істотні: з ними пов'язане формування спортивних команд. Перспективне довгострокове планування має дати відповідь на питання, чи зможе пацієнт після хвороби або травми повернутися в спорт і, якщо зможе, через який термін. Перспективне планування охоплює всі етапи реабілітації (МР, СР, СТ). На кожному з них визначаються завдання, засоби та строки, що дозволяє лікарю-реабілітологу визначити і загальну тривалість реабілітації при конкретному виді патології.

Практичним вираженням ідей перспективного планування є лікувально-реабілітаційні програми (ЛРП) при найбільш важливих захворюваннях і травмах у  спортсменів. Порівняння ходу реабілітації конкретного спортсмена з ЛРП при даній патології дозволяє реабілітаторам в ряді випадків виявити відставання темпу відновлення, проаналізувати його причини і скорегувати хід реабілітації. Разом з тим ЛРП допомагають поліпшити організаційно-економічну діяльність центрів реабілітації спортсменів і служать орієнтиром для складання індивідуальних програм їх реабілітації. При цьому використовуються різні канали інформації: 1) специфіка захворювання або травми, 2) стадія хвороби, 3) біомеханічні особливості зони пошкодження і виду спорту, 4) анамнестичні дані, 5) індивідуальні особливості спортсмена (вік, стать, професія, психологічні особливості), 6) спортивна кон'юнктура (спеціалізація, кваліфікація, роль у спортивній команді, календар майбутніх змагань) [17].

5. Система точного дозування, оперативного контролю та корекції фізичних навантажень використовується в основному, починаючи з етапу СР, коли загальні та спеціальні фізичні навантаження досягають значного обсягу й інтенсивності. В цей час процеси саногенезу ще не завершені повністю, зокрема, зона ушкодження опорно-рухового апарату володіє ще підвищеною реактивністю, зберігаються окремі функціональні порушення в роботі інших органів і систем. Безсистемне неконтрольоване використання фізичних навантажень майже неминуче приводить до різних ускладнень. Особливо небезпечно безконтрольне використання різних тренажерів, все більш широко впроваджуються в практику. У той же час тривале застосування явно занижених фізичних навантажень без їх збільшення та ускладнення спеціальних вправ, хоча і безпечно, але не дає тренувального ефекту [10].

Оперативне планування дозволяє успішно вирішувати питання  підбору адекватного фізичного  навантаження, її контролю, корекції і  швидкого виведення спортсмена на тренувальний режим, виключаючи при цьому ризик серйозних ускладнень. Виконання фізичних вправ залучає хворого до свідомої і активної участі в здійсненні власного лікування, що підвищує його психоемоційний стан і загальний тонус організму, надає впевненості у своїх силах й близькому одужанні. Безпосередньою дією вправ є певні зрушення, що виникають у серцево-судинній системі. Вони проявляються в активізації крово- і лімфообігу в зоні пошкодження, збільшенні об'єму і швидкості протікання крові, що усуває порушення периферичного кровообігу, набряки. Рухи зменшують застійні явища і у паренхіматозних органах, порожнистих венах, сприяючи проходженню крові до серця і полегшенню його роботи. Все це разом з іншими методами лікування запобігає тромбоемболіям. ЛФК протидіє атрофії м'язів, розвиткові контрактур, тугорухливості у суглобах, анкілозу; сприяє утворенню тимчасових компенсацій, відновленню порушених операцією або травмою функцій органів і систем. Вона відновлює рухові навички, ходьбу, правильну поставу, зміцнює м'язи, тренує пацієнта до фізичних навантажень [10].

Приблизний комплекс фізичних вправ при пошкодженнях опорно-рухового апарату за Г. С. Юмашевим, (середина курсу лікування) [15]:

Початкове положення - лежачи на спині.

1. Діафрагмальне дихання.

2. Тильне і підошовне  згинання стоп.

3. Поперемінне згинання  ніг в колінних суглобах (стопа ковзає по площині ліжка).

4. Нахили тулуба в  сторони.

5. Підняти пряму ногу, утримати її протягом 5-7 с, повернутися  у вихідне положення. Те ж  іншою ногою.

6. Ізометричне напруження  м'язів стегна і гомілки.

7.Прогнути грудний відділ хребта - вдих, повернутися.

Початкове положення - лежачи на боці.

1. Відвести пряму ногу вбік, утримати протягом 5-7 с, повернутися у вихідне положення.

2.Согнуть ноги в  колінних суглобах, підтягнути їх  за допомогою рук до грудей, повернутися у вихідне положення.

Початкове положення - лежачи на животі.

1. Поперемінне відведення  і приведення прямої ноги.

2.Поднять пряму ногу, відвести в сторону, повернутися  у вихідне положення.

3. Рухи ногами як  при плаванні стилем «брас».

Початкове положення - сидячи на стільці.

1. Приведення та відведення  стоп.

2.Тильное і підошовне  згинання стоп.

3.Ноги на м'ячі-перекочування м'яча стопами вперед - назад.

4.Ноги на «гойдалці» - перекочування стоп.

5.Ноги на пружинному подстопніке - тиск на подстоппік.

Початкове положення - стоячи, руки на гімнастичній рейці.

1.Полупріседанія на  шкарпетках.

2.Ходьба на зовнішньому  і внутрішньому зводі стопи .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 1:

1. Зародження бодібілдингу  розпочалося наприкінці ХІХ століття  завдяки спортсменам-аматорам та  атлетам. Бодібілдинг – це процес нарощування й розвитку мускулатури шляхом занять фізичними вправами. На сьогодні налічується близько 200 професійних бодібілдерів.

2. З 1990 по 1995 результати реєстрації травм серед професійних атлетів показали, що за цей 6-тилітний період було повідомлено про 873 травми, 560 (64,2%) з яких були класифіковані, як спортивні, а 313 (35,5%) не були зв'язані зі спортивною діяльністю.

3. До факторів травматизму у бодібілдингу належить неправильна організація і методика тренувань, порушення методики тренувань, порушення правил змісту тренувального залу і умов безпеки, незадовільна виховна робота з атлетами, порушення правил лікарського контролю.

4. Заняття лікувальною фізичною культурою повинні бути систематичними і регулярними. Тільки в цьому випадку можна розраховувати на максимальний позитивний ефект. При цьому необхідно враховувати свої можливості, стан здоров'я, рівня тренованості і рекомендації лікуючого лікаря. Оздоровчий ефект занять пов'язаний насамперед з підвищенням аеробних можливостей організму, рівня загальної витривалості і фізичної працездатності.

 

 

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

 

2.1 Мета, завдання та методи дослідження

 

 

Мета дослідження полягає  в тому, що потрібно з´ясувати, які травми опорно-рухового аппарату найчастіше турбують бодібілдерів високої кваліфікації.

Завдання:

1.Провести пальпацію та опитування серед бодібілдерів, та визначити які травми в них з´являються найчастіше.

 

Методи дослідження:

 

- спостереження (реабілітолог візуально оцінює поставу та рухи бодібілдера);

- суб’єктивне оцінювання (реабілітолог опитує бодібілдера);

- пальпація суглобів бодібілдера;

Пальпація суглобів - найважливіший  метод діагностики захворювань  суглобів. Вона проводиться після їх огляду, нерідко огляд і пальпація проводяться одночасно.

Пальпація спрямована на:

- визначення температури  і вологості шкіри над суглобами;

- виявлення вузликів і ущільнень шкіри і підшкірної клітковини над суглобами;

- виявлення хворобливості суглобів і тканин, що оточують їх;

- виявлення набряклості  тканин над суглобами і ущільнень глубоколежащих тканин;

- виявлення надмірної  рідини в порожнині суглоба,  в синовиальных сумках;

- дослідження зв'язкового  апарату суглобів;

 

- дослідження м'язів, фасцій і сухожиль, функціонально пов'язаних з суглобом.

 

 

2.2 Організація дослідження

 

 

Дослідження проводилось  протягом однієї неділі. Кожен день було відвідано від 3 до 5 спортивних зала, де проходили тренування бодібілдерів. В кожному залі займались приблизно 10 – 15 бодібілдерів високої кваліфікації. З кожним из них проводилось опитування на наявність за їх професійну карьеру найчастіших травм. Також застосовувався пальпаторний метод дослідження. 

 

 

2.3 Результати дослідження

 

 

Завдяки методам дослідження були виявлені ті травми, які отримують бодібілдери найчастіше. По результатам дослідження було встановлено, що найчастіші травми, які отримували бодібілдери – це травма поясничного відділу хребта. Також були травми плечового, ліктьового, тазобідрінного, колінного суглобів. Розтягнення м’язів спини, грудей, квадрицепсу бедра.

Травми хребта в основному  з´являлись по причині короткотривалої  розминки та нераціонального розподілу  ваги на тренуваннях.

 

 

 

 

Висновки до розділу 2:

          1. Мета дослідження полягає в тому, що потрібно з´ясувати, які травми опорно-рухового аппарату найчастіше турбують бодібілдерів високої кваліфікації.

          2. По результатам дослідження було встановлено, що найчастіші травми, які отримували бодібілдери – це травма поясничного відділу хребта.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

МЕТОДИКА ФИЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

 

 

3.1 Методика фізичної  реабілітації бодібілдерів при пошкодженнях хребтового стовпа

 

 

Пропоную комплекс вправ, які виконуються лежачи на спині. Головне його досягнення в тому, що кожна вправа дозволяє розтягувати м'язи тих частин тіла, які важко розслабити в нормальному положенні.

     1. Зігніть ноги в колінах, з'єднайте підошви ступень і розслабтеся. У такому приємному положенні розтягуються м'язи паху. Утримуйте розтяжку 30 секунд. Дайте силі тяжіння розтягнути цю область тіла природним чином. Для більшої зручності можна покласти під голову маленьку подушку.

     2. Зведіть коліна разом так, щоб розслаблені ступні виявилися паралельні підлозі. Притискаючи лікті до підлоги, зчепите пальці рук на потилиці. Тепер перекиньте ліву ногу через праву. У цьому положенні зусиллям лівої ноги починайте штовхати праву до підлоги, поки не відчуєте помірної напруги уздовж зовнішньої частини стегна або в попереку. Розслабтеся.

Утримуйте верхню частину  спини, потилицю, плечі і лікті  на підлозі. Розтяжка триває 10 - 20 секунд. Ваше завдання не в тому, щоб притиснути коліно до підлоги, а тільки в тому, щоб, розтягнути м'язи в межах ваших можливостей. Повторіть вправу для іншої сторони, перекинувши праву ногу через ліву і штовхаючи її управо. Розпочинайте рух з видиху і, утримуючи розтяжку, дихаєте ритмічно.

     3. Щоб зняти напругу в попереку, напружте м'язи сідниць і одночасно - м'язи живота, щоб розпрямити поперек. Утримуйте напругу 5-8 секунд, потім розслабтеся. Повторіть 2-3 рази. Сконцентруйтеся на утриманні м'язів в скороченому стані. Ця вправа на розгойдування тазового пояса зміцнює м'язи сідниць і живота і сприяє підтримці правильної осанки в положенні сидячи і стоячи.

     4. Початкове положення: лягти на спину, випрямитися, ноги випрямлені і витягнуті, руки витягнуті в горизонтальній площині за головою, пальці однієї руки обхоплюють великий палець другий. Напружити усе тіло, плавно і енергійно(заздалегідь втягнувши живіт), намагаючись тримати груди, голову і руки на одній лінії, нагинатися вперед, намагаючись пальцями рук дістати пальці ніг, і навіть намагатися взятися за великі пальці ніг. Намагатися розтягувати хребет в попереку і вигинати спину в попереку назад.