Стилі керівництва в концепції Р.Лайкерта

Міністерство  освіти та науки України

Національний  технічний університет України

“Київський  політехнічний інститут”

Факультет соціології та права

Реєстраційний номер___________

Курсова робота

 

з дисципліни «Соціологія управління та організації»

на тему:

«Стилі керівництва в концепції Р.Лайкерта» 
 
 
 
 

Київ-2010

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ  І. Теоретико-методологічні засади дослідження проблем керівництва

1.1. Поняття та дослідження феномену лідерства….………………………...6

1.2. Основні  підходи до визначення значущих  факторів ефективного керівництва…………………………………………………………………….10

1.3. Традиційна  система класифікації стилів керівництва…........................14

Розділ  ІІ. Базові характеристики систем керівництва за Р. Лайкертом

2.1. Альтернативна  система стилів керівництва……….................................19

2.2. Двомірне  пояснення стилів керівництва…………...…………………...22

2.3. Чотири  системи стилів керівництва Р.Лайкерта….................................24

Висновок.............................................................................................................31

Список  використаних джерел……………………………………………....34

Вступ

      В умовах модернізації сучасного суспільства  під впливом ринкових перетворень, розвитку ринкових відносин, створення  системи нових організацій, особливої  актуальності набуває проблема ефективного  керівництва як засобу досягнення цілей організації.

      У цій курсовій роботі я вирішила дослідити  стилі керівництва (за різними ознаками та критеріями), виявити моделі керівництва, які забезпечують ефективний вплив на людей з їх найбільшою віддачею. Об’єкт мого дослідження – лідерство, як прояв особистих якостей керівника, здатних впливати на людей.

      Предмет – види і форми керівництва. Управління працівниками займає центральне місце в організації, оскільки якість роботи працівників є його наслідком.

      В ході роботи, я спробую виявити основні концепції та системи, які допоможуть класифікувати поведінку керівників.

      Також продемонструю відмінності в  різних концепціях та підходах, наведу альтернативну систему лідерства. Сформулюю двомірне пояснення.

      Мета цієї курсової роботи – показати надзвичайну значущість керівника, як лідера в роботі організації та продемонструвати найкращі, на мою думку, методи і засоби управління працівниками.

      Керувати  персоналом насамперед означає приймати роботу, виконану іншими, і впливати на перебіг її виконання, використовувати свої лідерські задатки з метою впливу на підлеглих.

      Культура  керівників визначається їхньою компетентністю, стилем керівництва, умінням приймати рішення, володінням мистецтвом спілкування, нормами ділової етики. Сукупність цих елементів визначає авторитет керівника в колективі.

      З культурою управління тісно пов'язаний стиль керівництва. При розгляді поняття «стиль» з точки зору менеджменту можна прийти до висновку, що стиль керівництва – це гнучка поведінка керівника щодо співробітників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється в способах виконання управлінських робіт підпорядкованим керівнику управлінським апаратом.

      Проблемою дослідження лідерства, керівництва  займалися різні підходи у  теорії управління (особистісний підхід, поведінковий, ситуаційний) проте виокремленню стилів лідерства ми маємо завдячувати саме поведінковому підходу. Він допоміг провести аналіз і скласти класифікацію стилів керівництва, тобто, спосіб поводження керівника зі своїми підлеглими. Стиль керівництва в контексті управління - це звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих, щоб вплинути на них і спонукати їх до досягнення цілей організації. Ступінь, до якої управляючий делегує свої повноваження, типи влади, які він використовує, і його турбота, перш за все, про людські відносини або перш за все про виконання задачі – все відображає стиль керівництва, що характеризує даного лідера.

      Формування  поведінкового менеджменту стало  результатом посилення взаємозв’язків концепції людських відносин із психологією, соціологією, ергономікою. На відміну від концепції людських відносин, яка зосередила основну увагу на налагоджуванні міжособистісних стосунків, поведінковий менеджмент надає більшою мірою допомогу працівникам в усвідомленні своїх власних можливостей на основі використання висновків поведінкових наук. Представниками поведінкового менеджменту є такі авторитетні дослідники, як: Лайкерт, Маслоу, Мак-Грегор, Герцберг.

      Саме  цим питанням (походженню лідерства, поняттю керівництва,  традиційним стилям керівництва, їхнім перевагам і недолікам у порівнянні із сучаснішими) присвячений перший розділ моєї курсової роботи.

      Другий  розділ роботи безпосередньо розглядає  систему керівництва, складену професором Мічіганського університету Ренсісом Лайкертом, яка свого часу зробила значний внесок у розвиток теорії управління та дослідження стилів керівництва.

      Він орієнтував керівництво або на роботу, або на людину. Також він розробив 4 базових системи стилів лідерства:експлуататорсько-авторитарну; прихильно-авторитарну; консультативно-демократичну; партисипативно-демократичну.

      У процесі написання курсової роботи я поставила перед собою наступні задачі:

      1. дослідити проблеми походження  таких соціально-психологічних явищ, як лідерство і керівництво; 

      2. розкрити сутність керівництва, його стилі;

      3. розглянути механізми реалізації  ефективного керівництва на практиці;

      4. прослідкувати переваги концепції  керівництва за Р.Лайкертом, теорії  поведінкового підходу до дослідження  керівництва. 

      У процесі написання роботи я користувалася як джерелами корифеїв (Краченко А.І., Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф., Лайкерт Р., Хауз Р.), так і сучасними підручниками (Герчанівська П.Е., Димитрова Л.М., Сініок, НовіковБ.В., Круш). 
 
 

Розділ І Теоретико-методологічні засади дослідження проблем керівництва

      1.1.Поняття та дослідження феномену лідерства

      Природу лідерства можна краще зрозуміти, якщо порівнювати її з управлінням. Бути менеджером і бути лідером в  організації - це не одне і те саме. Менеджер у своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відносин з ними насамперед використовує і покладається на основу влади і джерела, що її живлять. Лідерство ж як специфічний тип відносин управління ґрунтується більше на процесі соціального впливу, а точніше на взаємодії в організації. Цей процес складний і потребує високого рівня взаємозалежності його учасників. На відміну від власне управління, лідерство припускає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відносини «начальник – підлегий», властиві традиційному погляду на управління, заміняються відносинами «лідер – послідовник».

      Практика  показує, що жоден фактор не забезпечує більшої користі і вигоди для  організації, ніж ефективне лідерство. Лідери потрібні для визначеня цілей  і задач для організації, координації  процесів, забезпечення і налагодження міжособистісних контактів з підлеглими, вибору оптимальних, альтернативних шляхів вирішення проблем [2, 45].

      Зрозуміло, що організації, де наявні лідери, можуть досягти цього значно швидше, ніж  організації, позбавлені лідерів в силу тих чи інших обставин.

        Лідер – член організації, який володіє високим особистим статусом, здатний здійснювати сильний вплив на думки і поведінку членів певного об’єднання, організації, хто виконує при цьому комплекс визначених функцій. Лідер відіграє центральну роль в організації спільної діяльності [5, 94].

      Лідер завжди не лише виражає самого себе, власні потреби, але й потреби своєї групи або організації. З приводу цього писали Г.Кунц і С О'Доннел: "Якщо підлеглі керуються лише правилами і потребами, встановленними керівництвом, то вони зможуть працювати приблизно на 60 або 65% своїх можливостей, просто виконувати свої обов’язки достатньо задовільно, щоб утриматися на роботі. Щоб досягнути повного використання можливостей підлеглих, керівник має викликати у них відповідний відгук, здійснюючи лідерство. Це досягається за допомогою різноманітних засобів, причому в їхній основі лежать усе ті ж потреби підлеглих» [23, №1].

      Вивчення  природи лідерства в соціальних спільностях показує, що лідери, як правило, мають ряд чітко виявлених якостей.

        По-перше, спосіб життя лідера  передбачає тісне поєднання кар’єри  і особистого життя.

      По-друге, лідер ніколи не зупиняється у  своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку і удосконалення їх.

      По-третє, лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту  як способу самореалізації саме у  керівництві іншими людьми [28, 408 – 410]

      Приклад поведінки лідера – головне для його визнання в групі і в багатьох випадках є причиною боготворіння послідовниками (харизма). Для цього лідеру потрібно найти своїх послідовників і постійно демонструвати особисті якості і зразки поведінки (розум, силу, мужність, швидке прийняття рішень та ін.).

      Лідерські відношення відрізняє те, що група  послідовників признає всі якості лідера, передає йому владні повноваження (право командувати), наділяє його відповідальністю (він повинен опікуватись про членів групи і задовольняти їх потреби), а також надає йому необхідну підтримку в досягненні поставлених цілей.

      У сучасних умовах ефективне лідерство  – це не залізна або тверда рука, а висока чутливість до потреб підлеглих, що проявляється у розвитку працівників, їх включенню у групову роботу, у здійсненні допомоги для досягнення їх особистих цілей.

      Лідерство як організаційний принцип має на меті владу і проявляється у делегуванні повноважень. Якщо начальник не буде дотримуватися цього принципу, то буде приречений на виконання надзвичайно широкого кола обов’язків, які не є першочерговими. Тому лідер має сконцентровувати свою увагу на вирішенні найважливіших питань [14, 222].

      Обов’язковою  умовою лідерства виступає володіння  владою в конкретних формальних або  неформальних організаціях, незалежно від їх рівня і масштабу в країні. Формалізована влада лідера закріплюється законом, тобто є легітимною. Проте у всіх випадках лідер має соціальну і психологічну опору у колективі людей, які за ним слідують. Саме тому на підставі цього виділяють формальне і неформальне лідерство. У першому випадку вплив на підлеглих здійснюється з позиції посади, яку займає лідер. Процес впливу на людей завдяки особистим здібностям, вмінням та іншим ресурсам є характерним для неформального лідерства.

      Вважається, що ідеальним для лідерства є комбінація двох основ влади: особистої та організаційної.

      Саме  тому природу лідерства намагалося пізнати багато вчених з різних країн і з позиції різних методологічних засад [29, 171 – 175].

        На сьогодні існує велике різномаїття визначень і підходів до вивчення даного явища в управлінській теорії. Проблеми лідерства ключові для досягнення організаційної ефективності. З одного боку, його розглядають як наявність певного комплексу якостей, притаманних тим, хто успішно може впливати на інших. З іншого – це процес переважно несилового впливу для досягнення групою або організацією своїх цілей [5, 94].

      У літературних джерелах можна зустріти чимало визначень лідерства. У них багато авторів намагались чітко сформулювати той особливий  компонент, який вносить сам  лідер. Згідно з Дж. Террі, лідерство – це вплив на групи людей, який спонукає їх до досягнення спільної мети. Р. Танненбаум, І. Вешлер і Ф. Массарик визначали лідерство, як міжособову взаємодію, яка проявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікаційного процесу і направлена на досягнення цілей [6, 34].