Соціологія

     2. На якому рівні сприймаються  особистістю інтереси, цінності  та потреби. Сприйняття це відбувається  на трьох рівнях: емоційному, рівні  знань та рівні вольових спрямувань. На емоційному рівні цінності  засвоюються поверхнево, часто без  проникнення в їх суть, але  в яскравій, емоційній формі. Прикладом  прояву такої активності можуть  бути люди, які, не розібравшись  у сутності певних процесів, можуть  збудити натовп, повести його  за собою і, як часто буває,  наробити достатньо лиха. З такою активністю можна зустрітися на деяких мітингах, під час або частіше після футбольних матчів, коли емоційно збуджені болільники ламають і перевертають все на своєму шляху, спровоковані на ці дії якоюсь емоційно активною особистістю. Але емоційний рівень не означає тільки негативність, ця активність може бути досить корисною для суспільства в цілому або для окремих його груп. Прояв героїзму, замішаний часто на емоціях особистості, приводить до позитивних наслідків. Так, емоційний вчинок О. Матросова під час Вітчизняної війни привів до вдалої атаки і зберіг життя багатьом його однополчанам.

     На  рівні знань відбувається більш  глибоке і конкретне засвоєння  цінностей та потреб, цей рівень передбачає розуміння особистістю  самої сутності процесу чи знання основних його причин. Тому активність на цьому рівні зовнішньо може бути менш помітною, але ефективнішою і впливовішою. Якщо емоційно активна  особистість може повести за собою  натовп на будь-які справи, то особистість, яка є активною на рівні знань, може вказати, куди саме і як треба цей натовп вести, або взагалі нікуди його вести не треба. Така людина без зайвих емоцій може написати маленьку листівку, в якій чітко роз’яснить всім причини тих чи інших явищ у суспільстві, дасть їм істотний аналіз і вкаже, що і як треба робити, щоб поліпшити своє становище. Від такої активності, як правило, виграють всі.

     На  рівні вольових спрямувань формуються певні соціальні установлення, готовність до дій. На цьому рівні від особистості, як правило, потрібні рішучість, вміння взяти на себе відповідальність і  керування певними діями людей  тощо. Часто активні особистості  на цьому рівні бувають досить стриманими у своїх емоціях, вони можуть не бути сильно обізнаними щодо аналізу причин і послідовності  певного процесу, але, маючи поруч  досить обізнаних радників, беруть на себе керівництво, контроль і відповідальність за конкретні дії як свої, так  і керованих ними людей. Такими часто  бувають політичні ватажки або  розсудливі адміністратори на підприємствах  тощо.

     Всі перераховані критерії соціальної активності можуть бути притаманними одній і  тій самій особистості, але це, як правило, буває досить рідко. Частіше  кожній окремій особистості притаманний  один з вказаних рівней. Але у  будь-якому випадку ефективність соціальної активності буває лише за наявності єдності всіх трьох  рівнів: поєднання знань, почуттів та волі.

     3. Характер реалізації цінностей,  інтересів, потреб. Тут розкриваються  особливості їх реалізації. Показниками  рівня реалізації виступають  характер, масштаби, результати та  форми діяльності. Тут важливо,  як реалізуються певні інтереси, потреби: формально чи творчо, якщо творчо, то який рівень  цієї творчості, суперечливо чи  логічно послідовно, однопланово  чи багатопланово тощо. Від виконання  цих умов залежить результат  певної діяльності, на який і  спрямована соціальна активність  особистості або їх груп.

     Для успішної діяльності і досягнення бажаного результату потрібне злагоджене поєднання  всіх трьох критеріїв активності. Якщо це правило не виконується, то активність стає неповною, неефективною, неврівноваженою, що не тільки не поліпшує стан суспільства, а часто приводить  до згубних наслідків. Там, де в соціальній активності переважають емоції, часто  й виникають конфліктні ситуації, які у такому випадку розв’язуються  зовсім неналежним чином. Багато національних конфліктів носять саме такий характер.

     На  завершення декілька слів про історичну  роль видатних особистостей, бо їх можна  вважати соціально найактивнішими з точки зору значення їх впливу на розвиток суспільства. Серед них  виділяють два типи особистостей: ті, що беруть участь у подіях, і такі, що самі творять події. Перші відомі тим, що вони здійснили, знаходячись  незалежно від своєї волі чи бажання  у тому чи другому місці в певний потрібний момент. Причому, вони не обирають цей момент і не знаходять  самі ті місця, де потрібно бути. Обставини  самі їх знаходять, але вони, опинившись у певних обставинах, приймають правильні  рішення, правильно використовуючи можливості, що відкрилися. Часто такі люди навіть не підозрюють історичне  значення своїх вчинків.

     Другий  тип особистостей – це дійсно великі особистості з унікальними властивостями: розумом, талантом, проникливістю, наполегливістю, завзятістю у досягненні мети. Вони самі відчувають свою вибраність, і  інші її теж визнають. Головне, що відрізняє  ці особистості, це те, що вони не тільки використовують можливості, які виникають, але й самі створюють їх. З числа  таких особистостей висуваються  так звані харизматичні лідери.

     Зрозуміло, що історію роблять не тільки видатні, великі особистості. Вони виконують, як правило, керівну, організуючу роль. А здійснюють їх задумки та наміри інші люди, серед яких є як соціально  активні, так і пасивні. Пасивні  люди, намагаючись стояти осторонь будь-яких соціальних подій, все ж  таки певним чином бувають насильно втягненим в ці події, бо жити у  суспільстві і бути вільним від  суспільства ще не вдавалось нікому. Активні ж члени суспільства  намагаються в міру своїх можливостей  тим чи іншим способом впливати на хід подій. І саме ця мережа соціально  активних людей і творить історію, вносячи свою частку такого впливу. 

3.Які  особливості визначають  соціологічний зміст  понять «соціальний  статус» та «соціальна  роль»?

     Соціальний  статус особистості - це місце в соціальній структурі групи чи суспільства. Соціальний статус віддзеркалює той  набір конкретних дій, що їх виконує  людина в різних взаємодіях.

     Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається  статусним набором. Серед усієї  сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

     Усі соціальні статуси можна розділити  на два основних типи:

- приписані,  вроджені;

- набуті, досягнуті. 

     Приписані статуси - це статуси, що їх надає людині група чи суспільство незалежно  від її здібностей і зусиль. До них  належать стать, раса, національність, членство в королівській сім'ї тощо.

     Набуті  статуси - це такі статуси, яких особистість  досягає завдяки власним здібностям і зусиллям. Це, зокрема: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну  від приписаних статусів, набуті перебувають  під контролем людини та набуває  вона їх за власним бажанням.

     Розрізняють також соціальний і особистий  статуси.

     Соціальний  статус - це місце людини в суспільстві, котре вона посідає як представник  великої соціальної групи (професії, статі, віку, верстви, релігії та ін.).

     Особистий статус - це місце індивіда в малій  соціальній групі. Він залежить від  того, як його оцінюють і сприймають члени групи.

     Із  соціальним статусом тісно пов'язана  соціальна роль, іноді її називають  динамічним аспектом статусу.

     Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана  від того, хто має зазначений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які  визначено статусом.

     Виконання соціальної ролі має відповідати  усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже  задані їй від народження.

     Соціальним  ролям людина навчається в процесі  соціалізації.

     Рольове навчання має дві мети:

• навчитися  виконувати обов'язки й реалізовувати  права відповідно до ролі;

• набувати настанов, почуттів і очікувань, які  відповідають певній ролі.

     Людина  є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності.

     Рольові конфлікти зводять до двох типів:

• міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі. Найчастіше це буває  тоді, коли відсутні чітко окреслені  правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями  тих чи тих груп;

• внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли людина виконує  багато ролей і вимоги цих ролей  зумовлені нормами соціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній.

     Досвід  свідчить, що дуже невелика кількість  ролей вільна від внутрішньої  напруги та конфліктів. Якщо конфлікт загострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутрішнього стресу.

     Люди  по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з роллю  називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи мінімальне - дистанціонуванням  від ролі.

     У соціальній ролі поєднуються особа  й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні  риси перетворюються на відповідність  вимогам соціальних норм.  

4.Безробіття  як соціальне явище:  український контекст.

     Сутність  безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження  капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності  на засоби виробництва. Ринкова економіка  за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

     Безробітними, згідно з Законом України "Про  зайнятість населення", вважаються працездатні громадяни, які з  незалежних від них причин не мають  заробітку через відсутність  відповідної роботи, зареєстровані  в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

     Розрізняють два основних типи безробіття:

а) природне;

б) вимушене.

     1.Природне  безробіття набуває форми добровільного,  фрикційного, інституціонального:

а) добровільне  безробіття виникає внаслідок того, що деякі працівники не хочуть працювати  за пропоновану їм зарплату, але  приступили б до роботи, якби плата  була вищою;

б) фрикційне  безробіття пов'язане з постійним  рухом населення з одного регіону  в інший, із зміною професій. Для  нього характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому  майбутньому;

в) інституціональне безробіття породжується самою будовою  ринку робочої сили, факторами, які  впливають на попит і пропозицію робочої сили.

     2. Вимушене безробіття - це безробіття, коли людина в працездатному  віці не працює з незалежних  від неї причин, вона може і  хоче працювати, має достатню  кваліфікацію, шукає роботу але  не може знайти її, бо немає  вільних робочих місць. Серед  форм вимушеного безробіття найбільш  поширеними є:

а) плинне безробіття - це частина промислової  резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить  її;

б) приховане  безробіття - це витіснення дрібного виробництва  великим і розорення маси дрібних  селянських виробників;

в) застійне безробіття - це явище, коли частина  працездатного населення живе випадковими  заробітками;

г) сезонне  безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях ( туризм, сільське господарство, будівництво );