Соціологія

Министерство  образования и науки Украины

Национальный  горный университет

ИЗДО 
 
 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНАЯ   РАБОТА 

Дисциплина: Социология. 
 
 
 
 
 
 

                                                                        Выполнила: ст. гр. Бс-ЕПе-08-2

                                                                                                               Мороз О.В.

                                                                                                          Шифр №230114

                                                                         Проверила: Мосьондз М.В. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Днепропетровск

2011 

1.Охарактеризуйте відмінні риси об’єкта і предмета соціології як науки.

     Термін  «соціологія» походить від латинського  слова (суспільство) та грецького «Іоgos» (слово, вчення). У буквальному розумінні соціологія - наука про суспільство. Намагання пізнати, осмислити суспільство, виразити своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії.

     Першим, хто дав «вузьке» трактування  соціології як науки, був Еміль Дюркгейм - французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. З його ім'ям пов'язаний перехід соціології від науки, тотожної суспільствознавству, до науки, зосередженої на вивченні соціальних процесів та соціальних явищ суспільного життя, тобто самостійної  науки, яка межує з іншими суспільними  науками - історією, філософією, політекономією тощо.

     Розходження в поглядах на соціологію як науку  не вдалося подолати й донині. Відомо до 100 визначень соціології, запропонованих найвідомішими спеціалістами у  цій галузі. Не вщухають і дискусії щодо предмета соціології. Одна з них  велася на сторінках часописів колишнього Радянського Союзу в 60--90-ті роки і мала значною мірою ідеологічний характер. Вона була пов'язана з ідеологічними  соціальними замовленнями, які впливали на соціологічну науку. На початку 90-х  років під впливом нових соціальних запитів і у зв'язку з розвитком  національної соціології пріоритет  при виборі ключових понять соціології віддається «соціальним спільнотам». Усі визначення зводяться до того, що соціологія тлумачиться як наука  про соціальні спільноти, становлення, функціонування й розвиток яких відбувається у певних соціальних системах з притаманними їм соціальною структурою та характером суспільних відносин. Певну специфіку  мають подібні дискусії в пострадянських державах. Вона полягає передусім  у тому, що трактування предмета соціології тісно пов'язується з  трансформацією політичної системи.

     У попередніх трактуваннях предмета соціології підкреслювався об'єктивний характер соціологічної дійсності, культивувалася ідея об'єктивної закономірності, об'єктивного  характеру соціальної структури  суспільства, акцентувалась увага  на розмежуванні відображеного й  відображуючого, об'єктивного та суб'єктивного  чинників первинного і вторинного порядку, до яких зараховували ідеологію і  всю надбудову.

     Нині  переважає позиція активістської  соціології, яка в трактуванні  її предмета на перше місце висуває  активний фактор у соціальних відносинах - суб'єкт дії, дійову особу, виділяючи  поняття соціальної спільноти як основоположної категорії соціологічного аналізу. Деякі автори дотримуються думки, що соціологія - наука про  соціальні відносини. Інші, пропонуючи істотні уточнення в трактуванні  поняття «соціальні відносини», вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентрувати свої зусилля на аналізі суб'єктів  історичної дії, а й стати знаряддям  освіти широких верств населення, інструментом самопізнання суспільства та людини.

     Заслуговують  уваги міркування, згідно з якими  при з'ясуванні предмета соціології необхідно враховувати філософську  орієнтацію науки; прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки; культурно-історичні традиції суспільства; постійно змінювані потреби суспільства.

     Предмет і об'єкт соціології, як і будь-якої науки, не тотожні, оскільки об'єктом  науки є все, на що спрямоване відповідне дослідження, а предметом - окремі аспекти, властивості, відносини, які становлять об'єкт конкретного дослідження. Один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками, предмет - завжди чітко окреслює сферу й  мету дослідження.

     Сучасне тлумачення предмета соціології повинно  враховувати особливості даного етапу соціологічного пізнання, передусім  те, що соціологія є специфічним  науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших  суспільних наук і має свій самостійний  предмет.

     Соціологія - наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, соціальних спільнот, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

     Будучи  нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних фактів, соціологія визначає свій предмет на рівні макротеоретичного  аналізу. Вона тісно пов'язана з  соціально-філософським рівнем знань.

     Окрім загальнотеоретичного осмислення свого  предмета, соціологія охоплює низку  соціологічних теорій, предмет яких - вивчення особливих станів і форм буття соціальних спільнот: соціальної структури, культури, соціальних інститутів і організацій, особистості, а також  процесів соціалізації індивідів у  соціальних спільнотах.

     Як  наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні  процеси і поведінку, стани і  форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв'язків людей, що утворюють  соціальні спільноти.

     У всіх висвітлених проекціях на передньому плані - особистість. Але соціологія розглядає її не крізь призму індивідуально  неповторних властивостей та якостей (це предмет психології), а з позиції  її соціально-типових рис як суб'єкта розвитку суспільства. Іншими словами, в соціології особистість - не тільки частинка малої контактної групи, а  й типовий представник певної великої соціальної групи, носій  властивих цій групі норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Соціологія вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи.

     Людина  як сукупність усіх суспільних відносин керується у своїй поведінці  передусім соціальне набутими нормами. На цих засадах і формуються відносини  не за родинним зв'язком і знайомством, а згідно зі сформованими соціальними  цінностями, правилами, законами.

     Не  обминуло це й соціологію. Специфіка  соціологічного знання полягає в  тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається і не може збігатися  з певним конкретним явищем суспільного  життя (наприклад, форми територіальної спільності), навіть явищем суто соціальним (групова взаємодія), бо цей об'єкт  може бути вичленований із об'єктивної реальності та класифікований у різних аспектах.

     Загалом об'єктом соціологічного пізнання є  сукупність соціальних зв'язків і  соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному  соціальному об'єкті завжди організовані особливим чином, об'єкт соціологічного пізнання виступає тільки як соціальна  система.

     Об'єкт  соціологічного дослідження - певна  соціальна дійсність, яка потребує вивчення відповідно до мети дослідження  та його аналізу (соціальні спільноти, соціальні суб'єкти, соціальні процеси у їх конкретному стані та взаємодії тощо).  

     2.Як  суспільство регулює  поведінку особистості?  Яка поведінка  вважається «нормальною», а яка відхиленням  від норми?

     Поведінка особистості – це зовнішній прояв  діяльності, у якому виявляється  конкретна позиція людини, його установка. Це вчинки, дії індивідів, які можна  спостерігати зовні, їх певна послідовність, яка тим чи іншим чином зачіпає  інтереси інших людей чи їх груп. Поведінка людини визначається соціальними  нормами, правилами, які відбивають певні вимоги суспільства до особистостей. За відсутністю або недостатністю  чіткої моральної регуляції поведінки  індивідів у суспільстві, що Е. Дюркгеймом було названо аномією, існує певне  безладдя, бо нема чітких правил, згідно з якими повинна належним чином  діяти кожна особистість. Але  й при існуванні цих правил все одно існують всілякі відхилення поведінки від встановлених норм. Такі відхилення називаються девіацією. Частіше всього девіантну поведінку  характеризують як негативну, як відхилення в один бік (аморальність, злочинність  тощо), але девіація може бути як негативною, так і позитивною. Без певного  відхилення від встановлених норм не може з’явитися ніщо принципово нове. Отже творчість сама по собі передбачає позитивну девіантну поведінку, відступ від загальноприйнятого. І саме завдяки такій позитивній девіантній поведінці і здійснюється розвиток суспільства, його прогрес. Навпаки, пасивне, не творче відношення до існуючих порядків, норм, правил, що зветься конформізмом, веде до застою, гальмує розвиток суспільства.

     З позитивною девіацією особливих  проблем нема, їй треба давати зелену вулицю, до неї треба заохочувати  членів суспільства. Щодо негативної девіації, то з нею треба боротися. Кожне  суспільство, як вже було сказано  вище, зацікавлене у збереженні своєї  цілісності. Але саме негативна девіантна  поведінка веде до порушення цієї цілісності. Щоб цього не було, в  кожному суспільстві існує соціальний контроль за поведінкою індивідів. Якщо система цього соціального контролю по­рушена, а вона входить у функції  соціальних інститутів, то у суспільстві  процвітає безладдя й масове порушення  правил і норм поведінки. Існують  правові і моральні норми поведінки. За порушення перших передбачаються певні санкції згідно з правовими  кодексами, і тут контроль може здійснюватися  досить чітко. Що стосується моральних  норм, то вони знаходяться у духовній сфері діяльності людства, і тут  нема чітко розроблених і встановлених санкцій, згідно з якими можна  б було здійснювати чіткий контроль. Але, не дивлячись на це, моральний  суд над порушником моральних  правил застосовується ширше та є  жорстокішим відносно їх. Злочинець, засуджений за свою негативну девіантну  поведінку, згідно з юридичним кодексом відбуде певний встановлений строк  покарання і залишається чистим, з точки зору права, перед суспільством. Але моральний суд суспільства  над ним буде продовжуватись і  після його виходу на свободу.

     Таким чином, кожен індивід, знаходячись  у постійних зв’язках з суспільством, у тому чи іншому соціальному оточенні, і маючи певні індивідуальні  особливості, відповідно до них соціалізується. Отже, можна сказати, що це соціальне  оточення, суспільство, формує з індивіда особистість. Але ж кожна особистість у свою чергу є складовою частиною цього суспільства і впливає на соціалізацію інших індивідів, формуючи з них теж особистостей, а значить вона теж певним чином бере участь у формуванні самого суспільства. Тому тривіальне питання про те, хто кого формує, рівнозначне питанню, що раніше: курка чи яйце? Тут процеси взаємодіючі, одне без другого не існує. Але щодо характеру цієї взаємодії, ступеню взаємовпливу, то тут вже можна виділяти певні варіанти залежно від конкретної позиції кожної особистості.

     Кожна людина по-різному впливає на розвиток суспільства. Ступінь впливу людини на соціальні процеси у суспільстві називається соціальною активністю. Соціальну активність особистості ще можна визначити як якість її зв’язків з суспільством. Ми зараз розглядаємо соціальну активність особистості, але взагалі суб’єктом соціальної активності, крім особистості, можуть виступати колективи, соціальні групи, певні верстви суспільства і, нарешті, цілі суспільства.

     Чим активнішою є особистість, тим більший  вплив вона має на соціальні процеси  у суспільстві. Пасивність же, навпаки, зменшує ступінь цього впливу. Від соціальної активності особистості  залежить, як правило, і її соціальна  мобільність. І воно дійсно так: соціально  активна людина і більш мобільна. Причому соціальна активність може теж бути позитивною і негативною. Дії кожної людини можуть бути спрямовані на благо або на шкоду суспільству. Соціально активний злочинець приносить  шкоди суспільству набагато більше ніж пасивний.

     Соціальна активність досить різноманітна за своїм  змістом, спрямованістю, рівнем усвідомлення. Виділяють три основних критерії соціальної активності.

     1. На які інтереси, потреби та  цінності спрямована активність. Цей критерій дозволяє виявити  широту цінностей особистості,  рівень її інтересів. Саме за  цим критерієм, перш за все,  активність можна поділити на  позитивну і негативну. Найвищою  цінністю є життя людини, причому  життя заради блага для інших  людей. Позитивно активна особистість  живе заради суспільних інтересів,  а не тільки для себе. Піклуючись  про все суспільство взагалі,  така особистість тим самим  робить добро всім, а тому й  собі. Це вища ступінь усвідомлення  свого призначення як людини. Нажаль у нашому суспільстві  є багато соціально активних  людей, які піклуються перш  за все про себе, та є й  такі, які під виглядом позитивної  соціальної активності в дійсності  переслідують особисті або конкретної  групи певні злочинні інтереси. Видатний російський історик  С.М. Соловйов вважав, що суспільство  може добре існувати лише за  умови жертви, коли його члени  усвідомлюють необхідність жертви  приватного інтересу заради загального, суспільного. Вже найдрібніша  частина суспільства, сім’я, заснована  на жертві батьків заради своїх  дітей. Чим більше у нашому  суспільстві буде людей готових  свідомо жертвувати своїм власним  заради суспільного, тим краще  буде для суспільства і для  кожної окремої особистості. Але  цього в нас поки що нема, тому що приватні інтереси  переважають над суспільними.