Природа конфлікту та конфліктна ситуація. Спроби пред’явлення критики та претензій

6.  Розгляньте можливі варіанти рішення.

7. Досягніть згоди. Тут потрібно обговорити і дати оцінку висловленим пропозиціям, а потім вибрати найбільш потрібне. Природно, воно повинно враховувати вимоги обох сторін, тобто бути згодою. Інколи буває достатньо однієї зустрічі і самого факту переговорів, щоб згладити розбіжності.

8.  Встановіть крайній термін вирішення. Якщо не встановлювати чітко певний термін, переговори по конфлікту можуть тягнутись дуже довго. Коли ж є певний термін, сторони будуть будувати роботу, виходячи з нього. Важливо тільки, щоб ці строки були узгоджені і прийняті всіма сторонами.

9. Втілюйте план в життя. Бажано приступити до заходів з урегулювання конфлікту якомога швидше після укладення угоди. Відстрочки можуть викликати сумніви і підозри сторін одна до одної.

10. Оцініть прийняте рішення. При розробці найвдалішої згоди з урегулювання конфлікту можуть залишитись обділені ми ображені [3].

Принципи погашення конфлікту

Існують непрямі методи погашення конфліктів. Вони підкоряються деяким принципам:

1. Принцип “виходу почуттів ”. Якщо людині дати можливість висловлювати свої негативні емоції, то поступово вони самі собою змінюються позитивними. Від вас вимагається терпіння і здатність емоційно підтримувати партнера.

2.   Принцип “емоційного відшкодування ”. Людина, яка звертається до зі скаргами на свого опонента, повинна розглядатись вами як страждаюча особа, хоча в дійсності потерпілою може бути не вона. Ви емоційно відшкодовуєте душевний стан свого співбесідника.

3.  Принцип “авторитетного третього ”. Примирливі, добрі слова одного з опонентів про іншого, передані через третю особу, можуть спонукати ображеного до пошуку компромісу.

4.  Принцип “оголення агресії ”. Опоненти сперечаються у вашій присутності. Ви довгий час не вникаєте в суперечку. Як правило, при третій особі конфліктуючі не досягають таких крайностей, щоб довелось їх розбороняти.

5.  Принцип “примусового вислуховування опонента ”. Су­перечка відбувається у вашій присутності. Ви раптом зупиняєте сварливих і пропонуєте кожному повторити останню репліку опонента. Як правило, вони не в змозі повторити, оскільки кожен чує лише себе, а тому, хто ображає, приписує ті вислови, котрих не було.

6. Принцип “обміну позицій ”. Ви зупиняєте суперечку, про­сите ворогуючих помінятись позиціями і подивитись на предмет суперечки очима опонента. Цей прийом універсальний і використовується для конфліктів будь-якого типу.

7.   Принцип “розширення духовного горизонту конфліктуючих ”. Коли конфліктуючі сперечаються при вас, то ви тим чи іншим способом ведете протокол суперечки (бажано використати магнітофон чи відеокамеру). Зупинивши суперечку, ви включаєте запис. Як правило, опоненти відчувають пригнічення від того, що почули, оскільки розуміють, що вели себе непристойно. Ви приступаєте до розбору суперечки і викриваєте егоїзм кожного з них [3].

Правила поведінки для конфліктних людей

1.      Не намагайтесь домінувати в цю ж хвилину.

2.      Будьте принциповими, але не боріться заради принципу.

3.      Пам’ятайте, прямолінійність - це добре, але не завжди.

4.      Критикуйте, але не критиканствуйте!

5.      Частіше посміхайтесь! Посмішка мало коштує, але дорого цінується.

6.      Традиції - це добре, але до певної межі.

7.      Сказати правду теж потрібно уміти!

8.      Будьте незалежні, але не самовпевнені!

9.      Не перетворюйте наполегливість в надокучливість!

10. Не чекайте справедливості по відношенню до себе, якщо Ви самі несправедливі.

11. Не переоцінюйте свої здібності і можливості.

12. Не проявляйте ініціативу там, де її не потребують.

13. Проявляйте доброзичливість!

14. Проявляйте витримку і спокій в будь-якій ситуації.

15. Реалізуй себе в творчості, а не в конфліктах! [4].

Критика та претензії в суперечці

           Критика розуміється нами як обговорення, розбір чого-небудь з метою оцінити достоїнства, виявити і виправити недоліки. Але не завжди справа доходить до обговорення. Критикою можна назвати і негативну думку про що-небудь. Нарешті, до предмета розмови мають деяке відношення і критична репліка, і аргумент в суперечці. Від того, наскільки це все вдається, і складається репутація людини, що уміє постояти за свої принципи, довести правоту або несерйозного крикуна. Точні, переконливі аргументи здатні вирішити результат справи. І навпаки, немало прекрасних ідей було занапащено ентузіастами, що не зуміли їх відстояти. Основу культури суперечки складають етичні правила.

Культура суперечки забезпечується наступними етичними правилами:

1.      Сприйняття незгоди учня і його батьків як природної реакції, наслідку критичного відношення до інформації.

2.      Сприйняття спірного питання соціальним педагогом очима опонента.

3.      Вираз незмінної доброзичливості по відношенню до опонента, незважаючи на репутацію і статус.

4.      Підкреслена коректність в гострі моменти конфронтації, прояви образливої нестриманості учня і його батьків.

5.      Зацікавлене, поважне відношення до будь-якої точки зору, навіть абсурдної, турбота про збереження і підвищення престижу кожного учня і його батьків.

6.      Критична оцінка конкретних дій, а не особи в цілому.

7.      Контроль за емоційною тональністю суперечки, щоб попередити його переростання в сварку.

8.      Використання при відстоюванні своєї думки загальноприйнятих етичних норм.

9.      Терпимість, поступливість у дрібницях.

10. Домінування експресії оптимізму.

11. Посилення того, що зближує соціального педагога і учнів.

12. Стимулювання самооцінки учня і його батьків.

Неприпустимо в суперечності використання соціальним педагогом  нетерпимості і прискіпливості, погроз і докорів, приниження гідності учня і його батьків. Етичні відносини педагога з дитиною не можна будувати на демонстрації власної переваги в різній формі, на висміюванні опонента, на використанні лестощів, показної доброти, на акцентуванні того, що роз’єднує учня, його батьків з соціальним педагогом. Тобто, ведення суперечки вимагає від соціального педагога високої етичної, психологічної і педагогічної культури.

Аналіз практики ділового спілкування соціальних педагогів показує, що більшість педагогів, спілкуючись з батьками учнів, удаються до критики методів і прийомів виховання дітей. Часто це робиться з позиції педагогічної переваги, яка принижує батьків, викликає у них бажання будь-яким способом довести свою правоту. Тактовність, ввічливість, пошана до людини повинні визначити тональність критичних зауважень.

Критика з боку соціального педагога на адресу батьків повинна бути доречна. Різкий виступ з приводу невдач і промахів сімейного виховання швидше принесе більше шкоди, ніж користі. Форма критики повинна відповідати завданню. Якщо дитина або її батьки прагнули вирішити проблеми, що виникли, але їм не вистачило досвіду, знань, завзятості, то рознесення тут не допоможе. А якщо вони й самі усвідомлюють своє невміння, то в них опустяться руки, зміцниться невіра в свої сили. Іншими словами, перш за все потрібна доброзичлива діяльність.

Якщо мета соціального педагога знайти істину, а не самоутверджуватися за рахунок висміяного співбесідника, то треба пам'ятати звичай індуських філософів: перед початком суперечки кожен повинен переказувати погляди супротивника так, щоб той підтвердив правильність переказу. Без такого підтвердження суперечки не ведуть.

Критикуючи, корисно згадати про непогані здібності і можливості критикованого. У такому разі шанси, що він сприйме слова соціального педагога по-діловому, зростуть.

Необхідно показати приклад самокритичності. Це допоможе співбесідникові стати союзником соціального педагога. Людина повинна зрозуміти, що їй особисто вигідно слідувати радам соціального педагога, ніж нехтувати ними. Не забувати слова Авраама Лінкольна: “Якщо ви хочете привернути кого-небудь на свій бік, перш за все переконайте його в тому, що ви його друг”.

Соціальному педагогу забороняється:

      зводити розмову до заперечення; мало зруйнувати старе, треба зуміти побудувати нове; прагнути хоча б назвати шляхи до цього;

      робити висновки, не знаючи всіх обставин. “Дуже швидкі висновки – результат сповільненого роздуму”, – говорив Вольтер;

      позбавляти критикованого можливості заперечити;

      принижувати його гідність, критикувати “загалом”, якщо соціальний педагог звинуватить, він повинен довести провину;

      накопичувати чужі недоліки, щоб потім вийти з ними на публіку; краще пояснитися відразу ж;

      повертатися до минулих гріхів, коли справа виправлена, тобто не нагадувати людині даремно про старі помилки;

      недобросовісна аргументація (перебільшення, використання авторитетів, волання до відчуттів, спотворення позицій).

Якщо соціальний педагог піддається критиці співбесідником, він повинен пам’ятати, що найсправедливіша критика не дає результату, якщо людина не хоче її слухати.

Щоб критика пішла на користь, її треба перш за все почути і осмислити. Потім залишається застосувати отриману інформацію в справі і виключити умови повторення помилок.

Критика обов’язкова у всякому діловому обговоренні проблеми. Відсутність різних думок – ознака застою. У таких випадках корисно посперечатися, викликати вогонь соціального педагога на себе. Якщо критик помиляється, не поспішайте з відповіддю, краще підтримати його спробу розібратися в питанні. При цьому помилки і передержки опонента не виключають ділової реакції на зауваження в цілому. Будь-яка дискусія корисна хоча б тим, що допомагає зрозуміти, як відносяться до вас оточучі. Адже причиною критики можуть бути якісь інші ваші дії, що не мають відношення до предмета суперечки.

Вища форма схвалення критики – виправлення недоліків відразу ж після їх виявлення. Ділова реакція на зауваження припускає конкретні заходи для їх усунення, чіткі терміни.

Але що б там не говорили, а несправедливі претензії мало кому приємні. Відомий американський психолог Дейл Карнегі дав декілька практичних порад, як захистити себе від зайвого хвилювання із цього приводу. Перш за все слід пам’ятати, що несправедлива критика – це часто прихований комплімент. Якщо на вас нападають, ви піддаєтеся критиці, пише він, пам’ятайте, що часто це робиться тому, що у вашого критика є потреба відчути свою важливість. Як правило, це означає, що ви вже щось зробили і заслуговує на увагу. Ну, а якщо критика справедлива, то немає сенсу встрявати в суперечку.

Не зайве пам’ятати слова Ф. Ларошфуко: “Думка наших ворогів про нас, як правило, ближче до правди, ніж наша власна думка”.

Одним з показників етичної культури соціального педагога, як і педагога загалом, є уміння слухати. Під час прийому дітей, батьків, представників державних і суспільних установ відсутність уміння слухати означає не просто низький рівень культури спілкування соціального педагога, а й прагнення розглядати міжособистісні відносини в рамках статусу влади і підпорядкування й ідеалізованого уявлення про себе як про людину, яка завжди має рацію.

ВИСНОВОК

Основу будь-якого конфлікту створює ситуація, яка включає протилежні позиції сторін або протилежні цілі чи способи їх досягнення.

Будь-який конфлікт виникає не миттєво, причини його накопичуються і зріють іноді протягом досить довгого часу. Розвиток особи неможливий без подолання внутрішніх суперечностей, розв'язання психологічних конфліктів. Стратегія вирішення конфлікту залежить від суб'єктивного визначення ситуації. Конфлікт може сприйматись як підстава для вирішення протиріччя і в цьому випадку ведеться пошук поведінки, направленої на вирішення конфлікту. Якщо ж конфлікт сприймається і оцінюється як загроза, тоді людина веде пошук зняття емоційної напруженості, що виникає при конфлікті по типу психологічного захисту.

Конфліктна ситуація - це уявлення людини про існуючі протиріччя, про саму себе (свої цілі, можливості ), про опонента - його цілі, індивідуальні та особистісні особливості в конкретних умовах, а також про те, яке уявлення опонента про його бачення.

Конфлікт - це відсутність згоди між двома або декількома суб’єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також внутрішній дискомфорт однієї особи.

Важливу роль у вирішенні конфлікту відіграють адекватність відображення конфлікту; відкритість спілкування конфліктуючих сторін; створення клімату довіри; визначення сутності конфлікту.

Виділяють наступні п’ять типових стратегій (стилів) поведінки в конфліктних ситуаціях; пристосування; компроміс; співробітництво; ігнорування, ухилення від конфлікту; суперництво, конкуренція.

Критика розуміється нами як обговорення, розбір чого-небудь з метою оцінити достоїнства, виявити і виправити недоліки. Проте неприйняття критики і претензій в свою сторону  може привести до конфлікту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Практическая психология для преподавателей – М.: Информационно-издательский дом "Филинь", 1997. – 328 с.