О. Конт вважав, що необхідно здійснити  синтез наук, центром і одночасно  основою якого стала б соціологія. Усі науки, вважав він, сходяться  в соціології – що представляє  собою найвищий рівень складності. благородства і крихкості. Але не тільки синтез наук об’єктивно веде до соціології, науки про людство, а й соціологія служить єдиним суб’єктивним принципом такого синтезу.

Розділ  II. Соціологічна система французького філософа

2.1. Структура соціологічного знання

     Виходячи  з досвіду природознавства, яке  вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією доходить висновку, що і соціальна фізика має вивчати  суспільство як систему. Це означало, що в процесі досліджень необхідно  розрізняти вивчення умов існування суспільства, явищ, пов'язаних із збереженням факторів суспільного порядку (соціальна статика), і закони еволюції, розвитку супільства та його зміни (соціальна динаміка).

     Таким чином, у системі соціології О. Конт виділяє два розділи — соціальну статику та соціальну динаміку. Ці поняття він запозичує з біології й уподібнює першу анатомії, а другу — фізіології.

     Подібно до того, як анатомія вивчає «організацію», основу — фізіологія — процеси життя організму, так і соціальна статика має чітко розмежовувати стосовно кожного політичного предмета основи існування суспільства, не ототожнюючись із соціальною динамікою, спрямованою на «вивчення законів його безперервного розвитку». Проблеми соціальної статики викладені в другій половині четвертого тому, а соціальної динаміки — в двох останніх томах «Курсу позитивної філософії».

     Соціальній  статиці відповідає поняття «порядок» (вона вивчає будову суспільства, його структурні компоненти), тоді як соціальній динаміці — поняття «прогрес» (вона займається дослідженням процесу соціальної життєдіяльності, вивчає її «технологію» і наслідки того процесу, що відбуваються в соціальному організмі). [9, с. 150 - 151]

     Конт починає аналіз соціальної статики з сім'ї, розглядаючи її як основну клітинку соціального організму. Сім’я - це те, що знаходиться 
між суспільством і людиною і зближує їх. «Тільки завдяки сімейним обов’язкам, - писав Конт, - людина зраджує своєму початковому самолюбству і може належним чином піднятися до кінцевої щаблини, до громадськості» [12, с. 220]

     Розпад сім'ї означатиме розпад суспільства. Сім’я, за Контом, виконує найважливіші функції в суспільстві: зберігає культурну спадщину, встановлює емоційні та моральні зв’язки між людьми, визначає баланс, рівновагу між прагненнями різних поколінь. Оскільки сім’я - це первинна, та, що складається на основі відчуттів, їх силі форма об’єднання людей, саме з неї виростають інші форми об’єднання людей - племена, народи і т.д. 
Цікаво відзначити, що французький соціолог не розглядав економічну функцію сім’ї, яка в його часи відігравала значну роль. Втім, тут немає нічого дивного, якщо врахувати, що економічне життя суспільства, починаючи з виробництва, по суті не зачіпало його наукових і особистих інтересів. Що хвилювало Конта, так це перш за все проблеми морального характеру, в тому числі стосовно до сім’ї.

     Соціальна, статика аналізується Контом досить поверхово, її предметом є сталі «природні» умови існування соціальної системи, і вона виконує в структурі соціології Конта роль теорії рівноваги. Завданням соціальної статики є вивчення природного порядку (організації) людського суспільства, в якому між його різними сторонами і складовими частинами мусять існувати порядок, консенсус (узгодження), які забезпечують рівновагу, стабільність та гармонію між елементами системи. Тут Конт підходить до розуміння соціальних інститутів як особливих об'єктів дослідження в соціології. Він виділяє такі явища, як сім'я, власність, держава, релігія, мова, суспільний поділ праці, й розглядає їх як взаємозв'язані між собою елементи системи, завдяки яким існує соціальний консенсус, причому багато уваги він приділяє сім'ї як найбільш стабільному елементу суспільства.

     Суспільний  поділ праці Конт теж розглядає  як істотний фактор соціальної статики, оскільки завдяки йому відбувається внутрішня диференціація суспільства на різноманітні професійні групи та класи, а водночас це сприяє процесу кооперації людей, їх взаємодії між собою й утворює передумови для існування суспільства як організованої системи відносин між її елементами, без чого об'єднання людей було б «простою агломерацією».

     Поряд із сім'єю та державою як політичною організацією для забезпечення порядку й консенсусу з використанням примусу найбільше значення в суспільстві має релігія. Завдяки єдності чуттів і мові релігія здатна найефективніше забезпечувати консолідацію суспільства, і тому кожен уряд зацікавлений у ній як у додатковому засобі для підтримки власних наказів і розпоряджень.

     Конт  показує, що ізольовані соціальні явища вивчати немає рації, лише їх взаємозв'язок і взаємодія — шлях до пізнання соціальних явищ. Тому соціологія має вивчати соціальне життя в усіх формах його прояву та ваємодії різноманітних елементів.

     Соціальна динаміка відіграє в системі Конта роль теорії суспільного прогресу. За своїм змістом вона більше нагадує концепції філософії історії, ніж соціологічну теорію, і в соціологічній системі Конта посідає чільне місце.

     Головним  завданням соціології є вивчення послідовності розвитку соціальних явищ, бо в постійності прогресу людства та вивченні його законів полягає основна мета соціальної динаміки.

     В дослідженні законів розвитку суспільства  О. Конт використовує думку Кондорсе про можливість уявити «єдиний народ» (абстракцію), до якого можна було б теоретично, в абстракції, віднести всі послідовні зміни, що спостерігаються у різних народів. Часто О. Конта, і не без підстав, критикують за абстрактність аналізу. В цілому так воно і є. Але що стосується даного випадку, то в літературі, присвяченій аналізу творчого доробку соціолога, майже ніхта не звернув увагу на раціональну сторону цього підходу. Адже, по суті, О. Конт вводить у соціологію принцип ідеалізації. Не усвідомлюючи цього, він у соціальній динаміці розробляє ідеалізований абстрактний об'єкт. Інша справа, як і наскільки йому це вдалося зробити. Проте заради історичної справедливості, йому слід віддати належне за новації, оскільки в його соціології є те, за що ми цінуємо і віддаємо належне таким ученим-соціологам, як Г. Зімм'ель, Ф. Тьонніс, К. Маркс, М. Вебер та ін., які ввели ідеалізацію як спосіб логічного моделювання об'єктів у «чистому вигляді». Але ці вчені в ідеалізації виходили від емпіричних об'єктів, тоді як О. Конт, всупереч власному принципу спостереження, аналізував абстрактне суспільство й абстрактний закон стадій.

     В основу соціального прогресу Конт поклав принцип інтелектуального розвитку людства, який він відобразив у «великому основному законі трьох стадій» і вважав його своїм найбільшим відкриттям.

     У 1822 р. Сен-Сімон і Конт розробили «План наукових робіт, необхідних для реорганізації суспільства», в якому висловили спільну ідею про те, що в своєму розвиткові кожна наука проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Проте спільність висловленої ідеї не означає, що вона належить О. Конту. У Сен-Сімона «верховний закон» прогресу людського розуму виражений у «трьох фазисах», тоді як у Конта він же виступає як «великий основний закон трьох стадій». [9, с. 152]

     Закон «трьох стадій» Конт покладає в основу соціальної динаміки і за його допомогою характеризує основні етапи прогресу людського розуму: теологічну, метафізичну та позитивну стадії.

     Теологічна (або фіктивна) стадія розпочинається з найдавніших часів існування людства і триває до 1300 р. В ній Конт виділяє три періоди: період фетишизму (обожнювання людиною явищ і предметів природи, період політеїзму, коли життям і чудесними властивостями надприродного наділялися «фіктивні істоти» і панувала епоха «поетичного світогляду», період монотеїзму (віра в єдиного бога з появою християнства і домінуючою роллю релігії одного бога в політиці, моралі, способі життя, звичаях, пізнанні тощо). В основі сприйняття і розуміння світу ця стадія базується на релігійних уявленнях, пов'язаних з вірою в існування богів, духів та інших фантастичних сил. Це — часи авторитету в науці і монарха — в суспільстві і в системі політичних відносин.

     Метафізична стадія охоплює період з 1300 до 1800 р. Вона характеризується руйнацією старих вірувань і уявлень про природу та. суспільство і є перехідною. Надприродні фактори витісняються пошуками сутності та першопричин. Місце бога займає природа. Зростає частка розсудкового мислення і зменшується частка емоційного сприйняття — почуття. Збільшуються елементи критицизму, що готує пере¹ думови для переходу до вищої стадії наукового світосприйняття. Руйнуються непохитні раніше авторитети, в суспільстві зростають егоїстичні тенденції в індивідах, в економіці започатковуються елементи розвитку промислового виробництва, в політиці виникають все частіші випадки боротьби проти влади монархів і спроби замінити її владою народу.

     Позитивна стадія пов'язана з виникненням наукового менталітету, науковим розумінням природи та суспільства внаслідок утворення позитивної науки і теорії. Наука служить гармонії, рівновазі і благу людства, оскільки вона виявляє порядок і закони розвитку природи й історії. На позитивній стадії зникають суперечності між теорією та практикою, а пізнання закономірностей розвитку минулого і сьогодення створює можливості для передбачення тенденцій розвитку майбутнього. «Позитивна» наука спостерігає за явищами, відкриває закони, дає знання, сенс якого — «бачити, щоб передбачати» і на цій основі активно впливати на розвиток процесів та явищ. [там же, с. 153]

2.2. Методологічне підґрунтя соціології та погляди Конта на суспільство

     Дотримуючись  закону зміни станів суспільного  розвитку людства, за Контом, разом  з теологічним мисленням зникає феодальна структура чи монархічна організація (зникають жерці і воїни), і їх місце в сучасному суспільстві будуть займати вчені і промисловці. Це сучасне суспільство за Сен-Симоном він назвав «індустріальним». Власне, кінець XVIII – початок XIX століть – це період розвитку промислового виробництва і формування індустріального (капіталістичного) суспільства, яке відрізнялося рядом особливостей. Що це за особливості, без яких не можна зрозуміти тодішню історію, як і сенс концепції індустріального суспільства Конта?

1. Промисловість базується на науковій організації праці і націлена, на відміну від традиційного виробництва, на максимальну віддачу.
2. Завдяки застосуванню науки в організації праці людство колосально розкриває свої ресурси.
3. Промислове виробництво концентрує робітників, у результаті чого з'являється новий суспільний феномен – робітничий клас.
4. Концентрація робочих, зростання їх кількості призводить до протиріччя між пролетаріями та роботодавцями або капіталістами.
5. У результаті наукового характеру праці зростає не тільки багатство, а й множаться соціально-економічні кризи, пов’язані з перевиробництвом, наслідком яких стає бідність серед достатку.
6. Економічна система, заснована на промисловості та науковій організації праці, характеризується свободою товарообміну та гонитвою за прибутком з боку підприємців. [6, с. 21 - 22]

     Залежності  від визначення важливості кожної з цих особливостей формувалися різні політичні течії: лібералізм і соціалізм. Так, соціалісти вирішальне значення, безумовно, надавали четвертій і п’ятій особливостям, тобто протиріччю, конфлікту між працею і капіталом і зубожінню значної частини населення. Кризовий стан виробництва розглядався як вічний і неминучий наслідок капіталізму. Як відомо, саме на цьому будував К. Маркс свою теорію капіталізму і соціалістичної революції.

     Теоретики-ліберали надавали найважливіше значення свободі товарообміну і конкуренції, беручи це за основу економічного прогресу. Конт же надавав вирішальне значення трьом першим аспектам: науковій організації праці, безперервному росту багатства і концентрації робітників на фабриках. Четверта особливість, а саме – протиріччя між робітниками і підприємцями, мала для нього другорядне значення. Конфлікт і протиріччя він розглядав як результат поганої організації індустріального суспільства. Ця організація може бути поліпшена шляхом реформ. Кризи ж, на його думку, явища епізодичні і поверхневі.

     Соціально-політичні  погляди Конта в значному степені  мають консервативно-охоронний зміст  і викладені у «Системі позитивної політики». Його позитивна політика була своєрідною альтернативою соціалізму, хоча тут багато і реверансів у його бік. Так, він заявляв, що розуміє «благородне почуття» комуністів і одночасно дорікав їм в утопічності, в тому, що вони ігнорують історичну неперервність, «ігнорують природну організацію сучасної промисловості, оскільки комуністи хочуть усунути керівників. тобто володарів власності». У своїй реформаторській програмі Конт відстоював збереження приватної власності. Він вважав, що для народу не важливо, у чиїх руках знаходяться капітали, лише б використання їх було вигідно йому (народові). Його принцип суспільного устрою висловлювався в короткій формі: «Любов як принцип, порядок як підстава, прогрес як мета». [там же, с. 22 - 23]

     Важливе значення мають погляди Конта  на проблеми гармонізації й розвитку суспільства, його стабільності. Гармонія у суспільстві – це гармонія  «між цілим і частинами соціальної системи», а також узгоджена взаємодія всіх сторін життя суспільства – політичної, економічної, духовної, біологічної та ін. На думку Конта, соціальної гармонії можна досягти за допомогою науки, яка повинна знайти потрібний механізм взаємодії між усіма частинами суспільства.

     Гармонія  у суспільстві, підкреслював він, це також найкраще поєднання інтересів  різних особистостей і соціальних прошарків.  Значення політичної влади полягає  саме в тому, аби мудро узгоджувати інтереси соціальних суб’єктів. У цьому бачив Конт головну перевагу політиків. Гармонія у суспільстві, вважав він, досягається тоді, коли «політичні установи, з одного боку, звичаї й ідеї – з іншої, гармонують між собою». У гармонії  суспільства Конт бачив основну умову його стабільності, можливість нормального розвитку у ньому кожного стану, кожного народу. кожної людини.

     Розглянемо  позицію Конта щодо поділу праці  і кооперації.

     Саме поділ праці призводить до однобічної професіоналізації, що спотворює особистість, до конкуренції та експлуатації, до руйнації таких підвалин суспільства, як солідарність і злагода. Поділ і кооперація праці сприяють розвитку лише професійної солідарності, об’єднанню соціальних почуттів представників одної професії і формуванню ворожого ставлення до інших професій, появі корпорацій і корпоративної егоїстичної моралі, утворенню класів і соціальному структуруванню суспільства.