Позитивізм ніс великий заряд наукового оптимізму, що послужило однією з причин його привабливості для багатьох дослідників. Однак заперечувалася сама можливість розкриття сутності речей, а весь процес пізнання зводився лише до описання спостережуваних явищ.

     Займаючись побудовою власної філософської теорії, Конт не торкався традиційних онтологічних проблем. Це було пов'язано з його ставленням до традиційної філософії і розумінням ним предмета філософської науки. Основоположник позитивізму протиставив свою «позитивну» філософію метафізиці, відносячи до останньої як матеріалістичні, так і ідеалістичні вчення. В основі даного протиставлення лежала теза Конта про різнорідності метафізики і науки. З нею був тісно пов'язаний інший його основний принцип - принцип про однорідність філософії і спеціальних наук. Саме в ньому бачив Конт одну з головних відмінних рис «позитивної» філософії, саме його висунув в якості теоретичної основи її об’ективності.

     Позитивістське  соціологічне спрямування не визнавало ні ідеалізму, ні матеріалізму, а виходило з тези, що все справжнє позитивне знання можна отримати лише як результат дослідження окремих спеціальних наук чи їх синтетичного об’єднання, і що сама лише філософія не може претендувати на вичерпне дослідження реальності.

     Позитивне знання — це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах, на доказовості. Воно характеризується намаганням виходити з позитивного, тобто фактичного, усталеного, безсумнівного. Позитивізм орієнтувався на емпіричному обґрунтуванні теорій, які б мали таку саму доказовість, як і природничо-наукові; на факти і з’ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи ті події та процеси. Оця відмова позитивізму давати причинні (каузальні) пояснення була його найслабшою ланкою і зазнала згодом найбільшої критики.

     Конт ставився негативно до всього негативного, руйнуючого, критичного. Він протиставляв духу заперечення і в теорії, і в дійсності, принесеному революцією (втім, зруйнувавшою те, що було гідно руйнування), творчий, позитивний дух. Категорія «позитивного» стає найбільш загальною і головною в його світогляді, тому «позитивізм» і інші слова, похідні від «позитивного», стають основними термінами для позначення контівського вчення.

     Що ж таке «позитивне» в тлумаченні засновника позитивізму? Він вказував на п’ять значень цього слова:

1. реальне на противагу химерному;
2. корисне на противагу непотрібному;
3. достовірне на противагу сумнівному;
4. точне на противагу неясному;
5. організуюче на противагу руйнівному.

     До цих значень Конт додавав такі риси позитивного мислення, як тенденція всюди замінювати абсолютне відносним, його безпосередньо соціальний характер, а також тісний зв'язок із загальним здоровим глуздом.

     Конт  вважав, що суспільствознавство має ґрунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично й аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і стати «позитивним», тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми. Постійно порівнюючи науку про суспільство з природознавством, Конт спочатку називав її соціальною фізикою, а лише згодом запропонував термін «соціологія».

1.2. Предмет, задача соціології, її місце в системі наук

     Чим була викликана необхідність конституювання нової науки? Відповідь на це питання може бути отримана з урахуванням специфіки суспільного контексту, в якому жив і працював Конт. Він сприймав стан суспільства, в якому перебував, як кризовий. Причому сама ця криза розглядалася ним комплексно - і в соціальному, і в моральному, і в інтелектуальному відносинах. Причин кризи було декілька, але для Конта головною виступали руйнування старих соціальних інститутів, норм і зв'язків і несформованість нових.

     Основним засобом подолання кризи французький мислитель вважав створення і поширення нової, «позитивної» науки про суспільство. Її особливості бачилися Конту в реальності і ненадуманності соціології (останнє було не характерно для багатьох теорій суспільства аж до 1830-х рр.), З одного боку, і у включеності її в загальну наукову картину і відповідну класифікацію наук - з іншого. Нову позитивну науку про суспільство він назвав спочатку соціальною фізикою, а пізніше (1839 р.) соціологією. Введення нового слова, точніше кажучи, наукового терміну автор пояснював не своєю прихильністю до неологізмів, а необхідністю створення спеціальної науки (якої до цих пір, на його думку, не було) для виявлення та опису фундаментальних законів суспільства.

     Конт вважав, що за допомогою нової позитивної науки про суспільство вдасться його змінити. Він був переконаний, що соціальний устрій і вся його діяльність засновані на громадській думці. Про це говорять навіть назви деяких глав його роботи «Загальний огляд позитивізму»: «Моральна і політична сила перетвореної громадської думки», «Організація громадської думки», «Філософські органи громадської думки», «Необхідне поєднання трьох елементів громадської думки: доктрина, сила і орган ». Як бачимо, розум перетворений соціологом на основний інструмент суспільного прогресу.

     Одне з головних теоретичних завдань, яке О. Конт ставив перед собою, полягало у створенні нової класифікації наук, яка охоплює всі сфери знання. Їм навіть був сформульований спеціальний «закон класифікації», який стосувався шести основних наук: математики, астрономії, фізики, хімії, біології, соціології. Підставами для такої класифікації являлись, за Контом, дві головні умови - догматичне і історичне. Перше, - писав він, - полягає в розташуванні наук відповідно до їх послідовнної залежності, так, щоб кожна спиралася на попередню і підготовляла наступну, друге наказує розташовувати їх відповідно до ходу їх дійсного розвитку, переходячи завжди від більш давніх до більш нових. [11, с. 85]

     У сучасних термінах ми назвали б ці умови історичним фактором (час і послідовність виникнення тієї чи іншої науки, зростаюча складність предмета дослідження по мірі руху від однієї до іншої) і логічним чинником (сходження від абстрактного до конкретного в процесі переходу від математики до астрономії , від останньої - до фізики і т.д., аж до соціології). Крім того, Конт пише про характер зв'язку науки з практикою (чим абстрактніше наука, тим менше вона пов'язана з практикою, і навпаки). З урахуванням цих критеріїв соціологія виявляється найновішою, складною, конкретною і практичною наукою з тих шести, які охоплюються «законом класифікації».

     У О. Конта, як і у Сен-Сімона, виявляється  чітка й однозначна орієнтація на природознавчі науки з їх конкретними об'єктами та явищами (феноменами) і достовірними, точними методами. Ця природнича орієнтація чітко простежується в системі класифікації наук. [9, с. 149]

     Контівська  класифікація наук, - пише Г. Гефдінг, - розміщує їх у тому порядку, у якому  кожна з них вступала історично  в позитивну стадію. Перше місце  посідає математика, далі астрономія, фізика, хімія, біологія та соціологія. Ця черга малює нам у той же час прогресивний перехід описаних явищ від простоти до складності (Komplikation). Чим простіший зміст науки, тим швидше може вона пройти різноманітні стадії; чим складніші явища, які підлягають дослідженню, тим більше часу мине, поки вона перенесе дитячі хвороби…Чим простіші ті відносини, які розглядає наука, тим більш універсальна її правомірність, тому що більш прості відносини проявляються у свою чергу у більш складних. [4, с. 299]

     Конт  вводить так звану лінійну  систему класифікації форм наукового  знання. Він розміщує науки у відповідності з історією їх виникнення і розвитку і у зв'язку із залежністю одна від одної, коли знання попередньої науки є необхідною умовою для розвитку і знання наступної. Крім того, система класифікації наук Конта будується таким чином, що розташування наук одна за одною йде по мірі зменшення їх простоти й абстрактності: математика — астрономія — фізика — хімія — фізіологія (біологія) — соціальна фізика (соціологія).

     Математика  як найбільш проста й абстрактна наука  започатковує, а соціологія (соціальна фізика) як найскладніша й конкретна завершує систему класифікації наук. У цій системі О. Конт поєднує історичне та логічне в розвитку науки.

     Аналізуючи  науки, Конт поділяє їх на дві категорії  — теоретичні та конкретні. Теоретичні науки мають своїм предметом вивчення загальних законів, які поширюються на певні групи явищ і діють там. Ці науки — абстрактні і найбільш загальні. Так, загальна біологія (фізіологія за Контом) — це абстрактна наука, теоретична, а зоологія та біологія — конкретні науки, оскільки вони вивчають на специфічних об'єктах прояв загальних, біологічних закономірностей.

     Окремі  — конкретні — науки застосовують матеріали загальної теорії для виявлення їх дії в конкретних сферах спеціального наукового знання у відповідності до своїх об'єктів, що становлять предмет конкретної науки. Вони — мовби прикладна галузь загальної теорії щодо конкретних історично визначених у просторі і часі існуючих предметів та об'єктів. [9, с. 149]

     Система наук та їх методів у Конта:

Абстрактні:

1. Математика – логіка

Конкретні:

1. Астрономія – спостереження
2. Фізика – спостереження + експеримент
3. Хімія – спостереження + експеримент + класифікація
4. Біологія – спостереження + експеримент + класифікація + порівняння
5. Соціологія – спостереження  + експеримент + класифікація + порівняння + історичний метод

     Розвиток  науки, знання, за поглядами О. Конта, йде від простого до складного, від загального до специфічного. Кожна наступна наука має вищий порядок досліджуваних явищ і включає як необхідну частину попередню. Закон класифікації наук виглядає як певна послідовність, ієрархія.

     Місце соціології О. Конт визначав на вершині  цієї ієрархії, бо вона вивчає найскладніші явища взаємодії індивідів. Закон трьох станів поєднується з законом класифікації наук у тому сенсі. що позитивне мислення, сформоване у математиці, астрономії, фізиці, хімії та біології, має охопити і соціальну сфери і призвести до створення позитивної науки про суспільство - соціології. Предметом цієї науки О. Конт вважав суспільство в цілому, історію його розвитку, трансформації. Причому закони цього розвитку мають точний і суворий характер, як і закони математики, фізики, хімії. Ці закони, на думку О. Конта, можуть не тільки показати сутність суспільства і його минуле, але і передбачити майбутнє (Принцип історичного детермінізму). Але детермінізм О. Конта має ідеалістичний характер. Якщо у філософів Стародавнього світу стан суспільства визначається формою держави, у К. Маркса - способом виробництва, то у О. Конта - способом мислення. Саме зміною способу мислення при незмінній природі людини і пояснює О. Конт історичний рух людської цивілізації.

     Оскільки, за Контом, соціологія займається вивченням суспільства як цілого, вона ставиться до нього як до соціального організму. Соціальний, як випливає з його трактування, означає громадський, колективний.

     Звідси випливає, що все, пов'язане з індивідом, автоматично виключається зі сфери інтересів соціології і стає об'єктом уваги біології. Так, з контівской соціології «зник» індивід як суб'єкт соціальної дії, реальне джерело громадської активності. Строго кажучи, він навіть не зник, оскільки взагалі не з'являвся і не розглядався автором самостійно, ізольовано від суспільства, від початку не складаючи особливого предмета дослідження. По суті можна говорити про антиіндивідуалізм всього «позитивного вчення» французького соціолога.

     Головний методологічний принцип, який використовує Конт при вивченні світу і суспільства, - цілісний і системний підхід. Суспільство виступає як свого роду організм, соціальна система, елементи якої виконують специфічні функції і служать її вимогам. Соціологія ж покликана відкривати закони функціонування і розвитку цієї системи. Однак, говорячи про них і намагаючись їх формулювати, Конт має на увазі закони розумового, точніше, духовного і морального розвитку суспільства, але ніяк не стосується його соціально-економічної організації, особливостей праці та виробництва, професійної структури. Було б помилково стверджувати, що соціологія Конта ігнорує взагалі проблематику праці. Він, зокрема, пише про поділ праці, але бачить його не в розвитку економічних зв'язків (оскільки не вони, на думку соціолога, створюють стабільність суспільства), а в зміцненні солідарності класів, соціальних груп і навіть родин. Через півстоліття цією ідеєю посилення соціальної солідарності через процес суспільного поділу праці скористається ще один класик світової соціології - Е. Дюркгейм.

     Специфіка соціологічного підходу до суспільного життя полягає в тому, що соціологічний підхід становить теоретичні дослідження законів соціальних явищ з допомогою загальнонаукового методу, а не філософської рефлексії, тобто відображення, дослідження пізнавального акту, взаємне відображення єдиного. В сукупності суспільні явища, за Контом, — образний організм. Ця ідея Конта передбачила постановку методології структурно-функціонального аналізу. Ідея «порядку і прогресу» проходить «червоною ниткою» через всю концепцію соціології Огюста Конта. Велика політична і моральна криза сучасного суспільства, міркував Огюст Конт, обумовлена, насамперед, розумовою анархією. Очевидно, «розбіжності умів» стосовно всіх основних правил, що лежать в основі соціального порядку. Соціолог, який досліджує, легко відзначає відсутність в суспільстві спільних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові і приємлемі для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і створення відповідних установ, що сприяє повному подоланню суспільної кризи. Поки ж окремі уми не сприймуть одностайно спільні ідеї, на основі яких можна будувати спільну соціальну доктрину, пише Огюст Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи (тобто заходи, що не забезпечують повного вирішення проблеми) по необхідності залишаться в революційному стані і формуватимуть тільки тимчасові установи. Та Конт попереджає, що потрібно лише мудре втручання в природний хід суспільного життя. Треба тільки привести в струнку систему всі знання про особисте і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії людей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання, систематичні зміни на базі знань, що постійно вносяться спонтанно, спроможні значно зменшити «згубне сповільнення і різку неузгодженість».