Насилие в семье

      15 листопада 2001 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про попередження насильства в сім’ї», який набув чинності в січні 2002 року[7]. Цей Закон    визначає    правові   і   організаційні   основи  
попередження насильства  в  сім'ї,  органи  та  установи,  на  які  
покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї. Україна була першою країною колишнього Радянського Союзу, яка прийняла подібний закон про домашнє насильство. Даний Закон стосується всіх аспектів насильства в сім’ї та містить визначення насильства в сім‘ї, яке відповідає стандартам ООН. Цей Закон є превентивним, випадки насильства в сім’ї розслідуються та караються відповідно до чинних положень Кримінального та Адміністративного кодексів. 

       Також Закон «Про попередження насильства в сім’ї» передбачає використання цілої низки методів для попередження та захисту жертв насильства. Зокрема, захисні ордери, спеціальні заклади для жертв домашнього насильства, центри медичної та соціальної реабілітації, кризові та моніторингові центри. Але цей Закон не надає детального опису таких закладів і служб, не передбачає адекватного механізму для національного фінансування подібних установ. У 2009 році вступили в силу доповнення до закону, а саме Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї»[6].

       Нині вже існують спеціалізовані установи для потерпілих від насильства в сім’ї. Разом з тим  в 2009 році розроблені методичні рекомендації під назвою « Типова програма корекційної роботи  з особами, які вчинили насильство в сім’ї, та основні засади її реалізації» в межах спільного проекту Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та Координатора проектів ОБСЕ в Україні «Підтримка зусиль українських інституцій у протидії насильству сім’ї». Збірка містить інформацію щодо організаційно-правових засад впровадження системи корекційних програм , а також детальні методичні рекомендації щодо структури змісту типової роботи з особами, які вчинили насильство в сім’ї[15].     

        Процедурні моменти застосування заходів з попередження насильства в сім’ї врегульовані на підзаконному рівні, зокрема Указом Президента України «Про Положення про Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді» від 30.07.04 № 852/2004, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу» від 26.04.03 № 616, Наказом Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді, Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї» від 09.03.04 № 3/235, Наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження заходів щодо виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї» від 23.01.04 № 38 та ін.

     При цьому законодавство України, предметом регулювання якого є попередження насильства в сім’ї та ліквідація його негативних наслідків, не обмежується зазначеними вище законодавчими актами.

     Іншим важливим документом, який спрямований на подальший розвиток умов для захисту прав та інтересів дитини, є Закон України "Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей" (від 3 серпня 2006 р). Ратифікація Конвенції є свідченням про готовність України дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав дітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля.

      В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сім’ї. Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист.

      5 березня 1999 р. було прийнято  Закон України "Про Декларацію  про загальні засади державної  політики України стосовно сім’ї  та жінок", який спрямовано  на зміцнення інституту сім’ї,  формування партнерських відносин  в родині, рівного розподілу обов’язків  між подружжям.

     У Кримінальному кодексі України  (№2341-ІІІ від 5.04.2001 р.) визначаються  види злочинів, які пов’язані  із жорстоким поводженням з  дітьми, зокрема, умисне вбивство  дітей; доведення дітей до самогубства;  нанесення тілесних ушкоджень;  побої та мордування; катування;  незаконне позбавлення волі або  викрадення дитини тощо[8].

     У 2003 році набрав  чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису".

     Принципово новим юридичним поняттям для України є захисний припис. Він являє собою запобіжний захід, заборону певних дій по відношенню до жертви – наприклад, наближатися ближче аніж на певну відстань, і не є ані видом покарання, ані іншим засобом юридичної відповідальності.

     Таким чином, в Україні існують  численні нормативно- правові акти  з питань запобігання та регулювання  проблеми сімейного насилля. Проте,  законодавство з таких питань стане ефективним  інструментом захисту від насильства в родині лише за умови широкого доступу до інформації із проблеми профілактики насильства в сім’ї, плідного співробітництва громадських організацій та органів влади й місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного  цьому принизливому для людської гідності явищу.

2.2. Міжнародний досвід попередження насильства в сім’ї

      Тривалий час проблема насильства в сім’ї вважалася прерогативою усталених звичаїв та традицій і залишалася поза сферою правового регулювання. Будь-яке втручання у сімейні стосунки з боку держави та суспільства вважалося порушенням таємниці приватного життя та категорично не припускалося. Таке становище призвело до певного свавілля у сфері сімейних відносин та перетворення їх на область латентних правопорушень, які залишалися поза увагою компетентних органів державної влади. Вперше на світовому рівні проблема сімейного насильства була актуалізована завдяки активним спільним діям міжнародного руху у захист прав жінок, оскільки саме жінки склали найбільш уразливу та незахищену групу, що страждала від насильницьких дій з боку членів своєї родини (батьків, чоловіків, братів тощо). Отже, на початковому етапі запобігання насильству в сім’ї увійшло в поле зору світової спільноти як складова подолання насильства щодо жінок в цілому.

         Проблема насильства в сім’ї  не є локальною, характерною виключно для України. Сімейне насильство не обмежується рамками певної політичної чи економічної системи. Цій проблемі пріоритетну увагу приділяє вся світова спільнота та владні структури держав. Масштаби проблеми насильства в сім’ї прикро вражають. Всесвітня організація охорони здоров’я провела опитування 24 тисяч жінок в 10 країнах світу. Дослідження тривало сім років. В результаті дослідження з’ясувалось, що не дивлячись на те, що насильство в сім’ї існує в будь-якій країні і не залежить від матеріального статку, раси і культури, ця проблема гостріше за все постає в більш бідних країнах. Разом з тим, жінки в бідних країнах з більшою вірогідністю вважатимуть таке насильство над ними виправданим. Відсоток жінок, які повідомили про те, що вони хоча би раз в житті піддавались насильству з боку членів своєї сім’ї, варіюється від 15% в Японії до 71% в Ефіопії. За минулий рік від 4% жінок в Японії і Сербії до 30 – 54% в Бангладеш, Ефіопії, Перу та Танзанії стали жертвами насильства в сім’ї. Крім того, відповідно до результатів дослідження, насильство з боку членів сім’ї зустрічається частіше, ніж напад на жінку чи її зґвалтування незнайомцями чи просто приятелями [23].

         На жаль, лише в небагатьох країнах світу співробітники правоохоронних та судових органів, а також медичні працівники проходять спеціальну підготовку для роботи з жертвами насильства в сім’ї.

         Законодавство деяких країн взагалі не передбачає відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. В таких країнах відповідальність настає за вчинення лише певних форм насильства. Так, аналіз наявної інформації показав, що в 79 країнах світу закони по протидії насильству в сім’ї або відсутні, або про них нічого не відомо; зґвалтування в шлюбі визнається злочином лише в 51 країні світу. Лише в 16 країнах діюче законодавство окремо класифікує злочини, пов’язані з сексуальною агресією, і лише в трьох (Бангладеш, Швеція і США) насильство по відношенню до жінок виділяється в окрему категорію злочинів. В Болівії, Камеруні, Коста-Ріці, Ефіопії, Лівані, Перу, Румунії, Уругваї та Венесуелі насильник може уникнути покарання, якщо запропонує жертві одружитись та отримає її згоду.

     Наведені вище цифри характеризують розміри та серйозність проблеми насильства в сім’ї у всьому світі. Тим не менше статистика не зовсім віддзеркалює реальний масштаб даного порушення прав людини. Відсутні систематичні дослідження проблеми насильства в сім’ї. Той факт, що в деяких країнах зібрано багато інформації з даної проблеми, а в інших така інформація відсутня, зовсім не означає, що ця проблема характерна лише для окремих країн. Навпаки, це лише свідчить про необхідність проведення подальших досліджень, які дозволили б зрозуміти, як ефективно боротися з проблемою насильства в сім’ї.

         17 грудня 1999 року рішенням Генеральної  Асамблеї ООН 25 листопада було  проголошено Міжнародним днем  боротьби за ліквідацію насильства  по відношенню до жінок. У 2006 році в Лондоні з прес-конференції, організованої міжнародною правозахисною організацією “AmnestyInternational” (“Міжнародна Амністія”), розпочалася нова всесвітня кампанія “Зупинимо насильство по відношенню до жінок”. В СНД, зокрема в Україні, кожного року з 25 листопада по 10 грудня проходить кампанія “16 днів боротьби з насильством в сім’ї”. Дані факти свідчать про те, що міжнародна спільнота визнала насильство в сім’ї проблемою світового масштабу.

         Проте, досвід роботи з насильством  в сім’ї показує, що одного визнання цієї проблеми в якості гендерного насильства недостатньо. Важливо законодавчо закріпити караність подібних діянь. На теперішній час приблизно лише в 35 країнах світу, серед яких і Україна, існує спеціальне законодавство по протидії та попередженню насильства в сім’ї.

        Вперше в світі насильство в сім’ї було визнано соціальною проблемою національного масштабу у США. Крім того, саме в цій країні знаходяться найбільші центри з розробки теоретичної бази, методології та інструментарію для вивчення насильства в сім’ї. США демонструють унікальні взаємовідносини між науковими та політичними кругами в формуванні соціальної політики, спрямованої на зниження насильства в сім’ях. Тому США - не лише доцільний приклад в проведенні крос-культурних досліджень, а й своєрідний орієнтир в розумному запозичені сильних сторін їх соціальної політики[18].

       Цікавим є досвід попередження  насильства в сім’ї в Канаді, де сьогодні проблема насильства  в сім’ї інтегрована в поточні  програми багатьох урядових департаментів,  таких як Міністерство охорони  здоров’я, Міністерство нерухомості  та будівництва, Королівська Канадська  кінна поліція (RCMP), Міністерство юстиції, Міністерство спадку, Міністерство у справах жінок, Відомство статистики Канади, а також ряд проектів та програм розвивають Міністерство національної оборони, Міністерство у справах індійців та народів півночі, Міністерство у справах громадянства та імміграції, Міністерство іноземних справ і зовнішньої торгівлі та інші.

      Доречною для України може бути практика попередження насильства у Бразилії.7 серпня 2006 року президент Бразилії підписав новий закон по протидії насильству в сім’ї. Він дозволяє заарештовувати агресора не лише за злочин, а й у тих випадках, якщо знаходження його на волі загрожує життю жертви. Крім того, злочини, скоєні щодо жінок в сім’ї будуть розглядатись в спеціальних судах. Згідно закону, за вчинення насильства в сім’ї, у випадках засудження до позбавлення волі, період знаходження у в’язниці триває від 6 місяців до 3 років, а грошові штрафи не передбачені. Важливим є момент, що даний закон захищає від фізичного, психологічного та сексуального насильства також домашніх працівників  Крім того, даний закон передбачає проведення в школах занять по боротьбі з насильством в сім’ї [12].

      Отже, для ефективного вирішення проблеми насильства в сім’ї в кожній країні необхідне адекватне законодавство, яке б враховувало міжнародні рекомендації, національні особливості країни, а також позитивний досвід інших країн в вирішенні даної проблеми.

2.3. Заходи держави з попередження  сімейного насилля

    Законом «Про попередження насильства в сім’ї» передбачено, що здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:

1) спеціально  уповноважений орган виконавчої  влади з питань попередження  насильства в сім’ї, яким визначено  Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, а також відповідні управління місцевих державних адміністрацій;

2) службу  дільничних інспекторів міліції  та кримінальну міліцію усправах  неповнолітніх органів внутрішніх  справ;

3) органи  опіки і піклування;

4) спеціалізовані  установи для жертв насильства  в сім’ї, тобто кризові центри  для жертв насильства в сім’ї  та членів сім’ї, стосовно  яких існує реальна загроза  вчинення насильства в сім’ї,  а також центри медико-соціальної  реабілітації жертв насильства  в сім’ї.

    Підставами для вживання заходів з попередження насильства в сім’ї виступають:

- заява про  допомогу жертви насильства в  сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;

- висловлене  жертвою насильства в сім’ї  або членом сім’ї, стосовно  якого існує реальна загроза  вчинення насильства в сім’ї,  бажання на вжиття заходів  з попередження насильства в  сім’ї у разі, якщо повідомлення  або заява надійшли не від  нього особисто;