Насилие в семье

     Сексуальна  образа. Чоловік поводиться із  жінкою як із сексуальним об’єктом  без урахування її почуттів; схиляє  до інтимних стосунків, зокрема  після нанесення побоїв; змушує  дивитися порнографічні журнали,  листівки, фільми та поводитися  потім у інтимних стосунках   відповідно до побаченого; виявляє  безпідставні ревнощі.

     Психологічна  образа. В даному випадку це ігнорування почуттів жінки; образа  переконань, що мають цінність для неї; висміювання віросповідання, національної, расової та класової приналежності або походження; приниження жінки; знущання над домашніми тваринами або їх знищення на очах жінки, з метою причинити їй біль; обмеження свободи дій та пересувань; погрози спричинити фізичну, або економічну шкоду.

       Економічна образа. Сюди відноситься вилучення або обмеження коштів,контроль надходжень та фінансових витрат[20].

        Існують  певні психологічні особливості  жінок, що стають жертвами сімейного  насильства. Зокрема, щодо цього  існує дві точки зору. Перша стверджує, що жертвою насильства може стати кожна жінка. Друга говорить, що існують жінки — потенційні жертви, які притягують до себе насильство, зокрема фізичне. Їх внутрішній стан, почуття, поведінка, манери, зовнішній вигляд привертають до них увагу людей, схильних до насильства. 
      Віктимна поведінка формується ще в дитинстві. Ці жінки відчувають безпорадність, їх намагання обмежуються прагненням вижити. Становище в сім'ї пов'язане з низькою самооцінкою, почуттям провини. Дослідження показують, що жертви сімейного насильства часто були жертвами або свідками насильства з боку батьків, які мали надто консервативні установки щодо статевих ролей, і такі жінки ще змалку звикли бути залежними та пасивними, підкорюватись чоловіку. Таким жінкам  необхідна допомога професійних психологів.

     Насильство  практично завжди має тяжкі,  часто непоправимі наслідки для  жертви. Зокрема, будь-яке насильство може призвести до довгострокових розладів здоров‘я, зокрема до психічних проблем. Багаторічний досвід психологів  свідчить, що жертви домашнього насильства, так само, як і жертви торгівлі людьми, перебуваючи у стані постійного стресу,  мають серйозні порушення психічного та фізичного здоров‘я. Такі порушення обумовлені так званим комплексом ускладнень посттравматичного стресу. Такі люди мають  розлади сну, головний біль, депресії, високій рівень  тривожності, страхи та фобії, різноманітні соматичні розлади. Іноді жінки, які потерпають, починають зловживати алкоголем чи наркотиками. Деякі потерпілі від насильства роблять спроби самогубства. Відомі випадки, коли потерпіла, намагаючись захиститися, спричиняє загибель кривдника. Насильство над матір‘ю тяжко впливає на розвиток та подальше життя її дітей.   У таких дітей, як правило, занижена самооцінка, спостерігається деструктивна поведінка, їм важко адаптуватися в суспільстві. Вони часто виростають алкоголіками та наркоманами.

      Серед першочергових  програм, необхідних для вирішення  проблеми насильства над жінками  в родині, визнана необхідність  відкриття спеціальних психологічних  консультацій у кризових центрів,  куди могли б звертатися жінки,  які зазнали насильства; необхідність  відкриття і забезпечення роботи  притулків для жінок, які постраждали  від насильства; організація спеціальних  державних соціальних центрів  по захисту жінок від насильства  в родині.

       Отже, насилля щодо жінок є порушенням прав людини й основних свобод жінок, а також воно перешкоджає або не дозволяє жінкам користуватися цими правами і свободами. Нездатність уже впродовж тривалого часу забезпечити захист і заохочення таких прав і свобод у випадку використання насилля стосовно жінок – це проблема, що викликає занепокоєння в усіх державах і повинна бути вирішена.

 

1.3. Проблема сімейного насильства над людьми похилого віку         

Ставлення до старості в  західній та східній культурах має  істотні відмінності. У сучасній західній культурі немає традиційно устояного, шанобливого, поважного  відношення молоді до старих людей. Представники молодого покоління або бояться  старості, або ставляться до неї  з байдужістю чи презирством. Нерідко  люди похилого віку дотримуються аналогічної  точки зору. У теперішній час у  сучасному суспільстві образ  старості носить, здебільшого, негативний характер.

  Також негативне відношення до представників періоду пізньої дорослості може проявлятися і в сім’ї у вигляді пасивної або агресивної взаємодії рідних із старими людьми. Діапазон такої взаємодії може коливатися від байдужного або зневажливого ставлення родини або окремих її членів до осіб літнього й похилого віку до непрямого або прямого насильства над ними.

Під непрямим насильством  розуміють:

1. обмеження юридичних, трудових і цивільних прав людей похилого віку;
2. порушення припустимих меж у фармакотерапії (наприклад, перевищення доз седативних або знеболюючих засобів, безконтрольне призначення препаратів без урахування їхньої доцільності й індивідуальних протипоказань для старих людей (антидепресантів, транквілізаторів, снодійних або інших психо - фармацевтичних засобів); перевищення строків тривалості прийому лікарських препаратів; несвоєчасний прийом ліків або відмова в них хворому та ін.);
3. халатне відношення при догляді за старими людьми, яке здатне спричинити фізичні або психічні травми (відсутність профілактики пролежнів, порушення гігієнічних норм утримування, психологічна й соціальна ізоляція (відмова в повноцінному спілкуванні, необхідних прогулянках, створення інформаційного вакууму та ін.);
4. порушення режиму харчування (відсутність збалансованого харчування з урахуванням потреб старого організму (вітамінів, клітковини, білків, необхідної кількості рідини, пропуск своєчасного прийому їжі та ін.
5. пасивне ставлення до процесу хвороби або вмирання (небажання вживання необхідних заходів для порятунку здоров'я або життя старої людини).

До  прямого насильства відносять:

1) соціальну агресію (неповажне  ставлення  до старих людей,  скоєння образливих, хуліганських  дій стосовно них та ін.);

2) психологічний терор (дезінформація,  залякування, образи, знущання, підбурювання  до суїциду);

3) економічне насильство (позбавлення  фінансової волі, скоєння кримінальних  дій (фінансовий шантаж, вимагання,  злодійство), трудова експлуатація);

4) насильницьку ізоляцію (соціальну,  фізичну, психологічну та інформаційну  ізоляцію);

5) позбавлення можливості реалізації  гігієнічних вимог і потреб;

6) позбавлення відпочинку або  сну;

7) позбавлення їжі й/або води;

8) застосування прямої фізичної  сили (жорстоке ставлення, обмеження  рухів, сексуальне насильство, заподіяння  навмисних тілесних ушкоджень);

9) відмова в необхідному лікуванні,  позбавлення медичної допомоги;

10) вбивство.

   Найчастіше суб’єктами насилля  виступають люди з близького  оточення літніх людей: родичі, чоловік або дружина, діти, друзі,  сусіди. Також це можуть бути  представники сфери обслуговування  та влади, сторонні люди.

  Важливою першопричиною того, що  значна частина людей похилого  віку опиняється в положенні  жертв насильства, є широко поширена  дегуманізація суспільства: бездуховність,  аморальність. Жорстоке поводження   з літніми людьми – це, в  певному значенні, тіньовий сегмент  сімейного життя, міжособистісних  стосунків. Ще одна з причин – недостатність уваги до проблем сім’ї .

   Засоби масової інформації, нерідко стають джерелом узагальнених, стереотипізованих знань про людей пізнього віку (приписування їм негативних характеристик, створення негативного образа старості та ін.). Відсутність комунікативної взаємодії між представниками різних вікових груп, яка дозволяє придбати позитивний досвід спілкування з людьми похилого віку у результаті контактів, сприяє формуванню в молодого покоління негативних стереотипів відносно старості й поширенню ейджизму та геронтофобії в суспільстві.

   Люди похилого віку є носіями мудрості, досвіду й джерелом життєвої філософії для молодого покоління. Завдяки спілкуванню з ними виконується величезна соціальна й культурна функція в суспільстві - здійснюється зв'язок і спадкоємність поколінь, передається накопичений досвід. Тому дбати про безпеку і комфортне становище таких людей - обов’язок молодого покоління.

 

1.4.  Насильство над дітьми

 Насильство й жорстоке поводження поширене також щодо дітей. Так, за даними  досліджень, близько 40 % неповнолітніх вважають, що в нашій країні має місце жорстоке ставлення до дітей [3]. Водночас заслуговує на увагу той факт, шо кожна четверта дитина з тих, хто потерпав від насильства та знущання, зіткнулася з цим насамперед у власній родині.

 Тема попередження сімейного насильства над дітьми  знаходиться у центрі міжнародних обговорень. Жорстоке ставлення та нехтування дітьми  сьогодні вважається однією з важливих проблем суспільного здоров’я  та провідною причиною дитячого травматизму і дитячої смертності в багатьох країнах світу. За даними ООН  від сваволі батьків щорічно страждають  близько 2 млн. дітей віком до 14 років. Кожен десятий з них помирає, а 2 тис. закінчують життя самогубством [10]. В рамках розвитку профілактичних програм в усьому світі проводиться активне інформування громадськості про зловживанням дітьми та про те, що потрібно робити, аби уникнути цього явища. У 1977 р. було створено Міжнародне товариство з попередження жорстокого поводження з дітьми задля сприяння нормальному здоровому розвитку дітей в усьому світі з метою боротьби з будь-якими формами насильства, нехтування та експлуатації дітей, сприяння їх фізичному, психічному та соціальному росту[16].

    Для українського суспільства проблема неналежного поводження з дітьми є не новою, хоча тривалий час не визнавався факт її існування. Сьогодні це явище стало вже соціальною проблемою. Соціологічні опитування дорослих і дітей, проведені Українським інститутом соціальних досліджень, щодо соціального самопочуття сім’ї, батьків та дітей свідчать про стурбованість поширенням у суспільстві жорстокого ставлення до дітей та експлуатації з боку батьків

    Насильство  над дитиною найчастіше здійснюється  особами, які повинні їх захищати  та підтримувати. Усе частіше  діти стають жертвами сексуального  насильства. Близько 70 % серед загальної  кількості постраждалих неповнолітніх  це ті, які постраждали від  сексуальних посягань[19]. Позначається висока латентність сексуальних злочинів. Багато дітей не повідомляє про випадки насильства через те, що не знають, куди звернутися, побоюються, а іноді просто соромляться аморальної поведінки своїх батьків. Тобто дитина залишається наодинці зі своїми проблемами, а подібні сімейні злочини розкриваються лише тоді, коли дитина намагається покінчити життя самогубством або втекти з дому.

    Про  жорстоке ставлення до дитини  слід говорити не тільки у  випадку аморального поводження  членів сім’ї з дитиною, а  й тоді, коли у цілком порядних  родинах психологічне та фізичне  насилля стосовно дітей подається  як форми виховання, захист  її інтересів.

     Часто діти підлягають насиллю  у зв’язку з тим, що для  багатьох сімей характерні антипедагогічні  методи виховання. Як наслідок, стереотип виховання дітей батьками  через фізичне покарання закладається  в свідомості і використовується  з покоління в покоління як  найбільш ефективний і дієвий  метод.

     Форми жорстокого поводження  не зводяться до фізичного  насилля. Як жорстокість до  дитини треба розглядати не  тільки безпосередній фізичний  вплив, а й байдуже ставлення,  нехтування дорослими людьми  проблем та інтересів дітей.

    Незважаючи на те, що наше суспільство  проголосило себе відкритим, проблема  насильства щодо дітей не привертає  уваги широкої громадськості.  Відсутні спеціальні органи соціального  контролю у вирішенні проблем  насилля, зокрема сексуального, крім  правоохоронних органів, роль  яких полягає, головним чином  у тому, щоб покарати злочинця. При цьому не береться до  уваги допомога жертві вийти  з посттравматичного стресу, превентивні  дії з метою запобігання подібних  ситуацій у сім’ї. В сучасних  умовах відпрацювання механізму забезпечення елементарних умов захисту дитини від знущання в родині та інших негативних наслідків неналежного виконання батьками своїх обов’язків стає негайною потребою. Починати виконання цього завдання слід з інформування самих дітей в навчальних закладах, через засоби масової інформації; зі здійснення заходів, спрямованих на стабілізацію родини.

     Формування стосунків між батьками  та дітьми, без застосування насилля  – це справа не одного покоління,  але починати потрібно зараз,  тому що відносини, які закладаються  у батьківській родині, з часом  проектуються  на ставлення до  власних дітей, тобто відбиваються  на наступних поколіннях. Тому  ненасилля – найважливіша умова  подальшого прогресу та процвітання  людства.

     Сімейне насилля є глобальною  проблемою.  Це соціальна патологія,  від якої страждає практично  усе суспільство. Тому що наслідки  насилля відображаються не лише  на потенційних жертвах, але  і на людях, що їх оточують. Як показує досвід, ця проблема  не є достатньо вивченою, а  тому і не розроблений чіткий  алгоритм боротьби з нею.  Насилля  не є лише соціальною категорією. Воно потребує спеціальних заходів,  які повинні бути підкріплені  законодавчими актами. Тобто насилля  повинно розглядатися  і в правовому  аспекті.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         РОЗДІЛ 2

        ПРАВОВІ АСПЕКТИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА 

 

2.1. Національне законодавство про проблему насилля

        Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України відкрило шлях до створення самостійної держави. На даному етапі свого розвитку в світовому масштабі Україна є молодою державою. З огляду на відносно невеликий строк існування України як незалежної, правової, демократичної держави, їй бракує досвіду в вирішенні багатьох важливих питань з різних галузей діяльності, зокрема попередженні насильства в сім’ї. Тому у багатьох аспектах українське законодавство відображає міжнародні правові стандарти.