Насилие в семье

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. О. ГОНЧАРА

СОЦІАЛЬНО – ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

 

 

 

 

Курсова робота

 

СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ  НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї 

 

 

 

 

 

 

Виконала:                                                                      студентка групи  СР-09-1

                                                                                                 Ляшко А. Ю. 

 

 

Перевірив:                                                                     кандидат історичних наук,

                                                                                        доцент Глазунов С. В. 

 

 

 

                                         

 

 

м. Дніпропетровськ

2010 – 2011 н.  р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

   1. НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї  ЯК ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

   1.1. Фактори, що обумовлюють насильство в сім’ї…………………………5

   1.2. Соціальні проблеми насилля над жінками……………………………..8

1.3. Проблема сімейного насильства над людьми похилого віку…………..11

  1.4. Насильство над дітьми………………………………………………….14

   2. ПРАВОВІ АСПЕКТИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА

  2.1. Національне законодавство про проблему насильства в сім’ї……….17

  2.2. Міжнародний досвід попередження насильства в сім’ї………………..20

  2.3. Заходи  держави з попередження сімейного  насилля………………….24

  ВИСНОВКИ……………………………………………………………………27

  СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              ВСТУП

 Проблема насильства, зокрема насильства в сім’ї, є актуальною для сучасного суспільства. Адже насильство- це гостра соціальна проблема, яка торкається абсолютно усіх верств населення і дуже впливає на соціально-психологічний розвиток суспільства. Жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфункції сімейної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейних стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему. Особами, які вчиняють насильство в сім’ї, можуть виявитися чоловіки, жінки, літні люди, підлітки. З проблемою насильницької поведінки так чи інакше стикаються члени родини, батьки, педагоги, психологи.

Необхідність  надання психологічної допомоги та здійснення корекційної роботи як з особами, які вчинили насильство в сім’ї, так і з жертвами насильства, призводить до того,що особливої значущості набувають дослідження, присвячені визначенню соціальних умов і факторів, що сприяють формуванню насильницької  поведінки.

Проблемі  насильства присвячено роботи філософів, психологів, педагогів, соціологів, які  різнобічно досліджували витоки насильства, зокрема насильство в сім’ї, механізми  його скоєння, наслідки насильства, а  також розробляли програми попередження насильства, реабілітаційної роботи з жертвами насильства, корекції насильницької поведінки тощо.

Зокрема, фундаментальні основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях Х. Арангурена, Г. Блумера, М. Вебера, Д. Галтунга, Л. Гумпловича, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Р. Мертона, У. Самнера,

Н. Смелзера, П. Сорокіна, О. Шпенглера та інших. Проблему насильства в сім’ї  розглядають  у своїх роботах вітчизняні та зарубіжні спеціалісти: психологи (І. Бех, О. Захаров, О. Орлов, Л. Берковіц, Е. Міллер, М. Страус,

З. Фройд, Е. Фромм), педагоги (Л. Нечепоренко, Н. Опухова, В. Радул,

 В. Тюріна), соціологи (А. Бесєдін, В., Р. Коллінз, Г. Патерсон, Т.Шипунова), юристи (Е.Скакунов, В.Туляков) та інші дослідники [1]. Насильство в сфері шлюбно-сімейних відносин у контексті конфліктології розглядалося

 А. Анцуповим, А. Здравомисловим, А. Ніколаєвською, Л. Петровською,

Т. Титаренко, А. Шипіловим та ін. [15]

Але недостатньо  розробленими залишилися питання  щодо соціально-психологічних умов і  факторів, що сприяють формуванню, засвоєнню  та використанню насильницької поведінки  в сім’ї, оскільки розв’язанням проблеми насильства в сім’ї соціальні  педагоги почали займатися порівняно  недавно, після введення в дію  Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 р.[7]

Мета  даної курсової роботи полягає у  розгляді соціально-психологічних  і правових аспектів сімейного насилля; характеристиці чинників, що сприяють і забезпечують формування, засвоєння  та застосування насильницької поведінки  в сім’ї.

Об’єкт  – сімейне насильство як важлива  соціальна проблема сучасності.

Предмет – наслідки насильства для соціально  вразливих верств населення.   

Завдання  курсової роботи: пояснити чинники, які  впливають на насильницьку поведінку  в сім’ї; виявити  види насильства над жінками; розкрити проблему насильства над людьми похилого віку; узагальнити  наслідки дитячого насильства для соціуму; обґрунтувати відповідність  міжнародним  вимогам національного законодавства  з питань сімейного насилля; вивчити  досвід роботи інших країн стосовно насильства у сім’ї; описати заходи нашої держави з попередження сімейного насилля.

Під час  написання цієї курсової роботи були використані такі методи дослідження  як аналіз документів, вивчення, узагальнення досвіду роботи.

 

 

РОЗДІЛ 1

  НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї  ЯК ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

 

1.1.Фактори, що обумовлюють насильство в сім’ї

     Насильство є проблемою значною мірою філософською та соціокультурною. У теоретико-методологічному плані остаточно не розв’язаним залишається питання феномену детермінант, що обумовлюють насильство в сім’ї.

      Науковці докладно розглядають чинники, що обумовлюють насильство в сім’ї загалом та насильство над жінками, зокрема. При цьому представники однієї з теорій, що отримала назву «соціально-історична» або «соціокультурна», основною причиною такого становища називають домінуючу позицію чоловіків у суспільних відносинах, патріархальні культурні норми, що провокують насильство[11]. У документі ООН «Стратегія боротьби з насильством у сім’ї» зазначається, що джерела насильства полягають у соціальній структурі та у комплексі цінностей, традицій, звичаїв і поглядів, що стосуються нерівності чоловіків і жінок. У цілому ставиться під сумнів достовірність пояснень, пов’язаних з особистісними та індивідуальними характеристиками.

       Таким чином, причини насильства переносяться у соціокультурну площину, сферу суперечностей суспільної свідомості з питань взаємовідносин чоловіка і жінки та поглядів на їхні ролі у сім’ї. Варто зазначити, що навіть тоді, коли наголос робиться на певних загальних соціально-економічних причинах насильства у сім’ї, це насильство здійснюється конкретними особами зі своїми психологічними та фізіологічними особливостями. Власне в цьому контексті слід виокремити соціально-психологічний рівень, пов’язаний з міжособистісним спілкуванням, та рівень індивідуально-психологічний, пов’язаний зі структурою особистості.

       У другому,  «системно-сімейному» підході, робиться наголос на походженні та формах конфлікту, вивчаються особливості взаємодії, динаміка спілкування, процеси розв’язання суперечностей у сім’ях. Насильство у такому разі розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім’ї. У межах цього підходу активно вивчаються різноманітні соціально-психологічні передумови деструктивного конфлікту. Вчені виокремлюють такі чинники, що детермінують і спрямовують насильство на міжособистісному рівні соціальної взаємодії: бажання самоствердитись за рахунок інших або використати когось для отримання певних вигод, пошук чи підтвердження соціальної ідентичності, «добрі» наміри «навчити розуму», «наставити на шлях істинний», емоційний стан.

        Експерти ООН  з проблем сім’ї американські  психологи Беррі та Дженей  Уанхолд провели аналітичне дослідження  і виокремили ознаки домінаторної (тоталітарної) й партнерської (демократичної) сім’ї [11]. Для першої характерні зловживання владою, відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей, наявність у сім’ї суворих правил, які носять примусовий характер та ін., для другої – гнучкі правила розпорядку, розподіл економічної відповідальності, розподіл домашньої роботи та обов’язків на засадах рівноправності, повага до особистого життя членів сім’ї та ін. Реально в сім’ях, як правило, існують лише окремі риси тієї чи тієї психологічної моделі. Виходячи з основних психологічних типів сімей, можна зробити висновок, що в тоталітарній культурі традиційно конфліктні ситуації розв’язуються за допомогою сили. І навпаки, шляхом формування демократичних відносин залагоджується багато психологічно кризових ситуацій як самої сім’ї, так і суспільства. Така сім’я дає більше можливостей і для розвитку дітей, а засвоєні норми та цінності мають тенденцію до відтворення у наступних поколіннях.

     Теоретики третього, «індивідуально-психологічного» підходу, звертаються до діагностик генетичних і біологічних аномалій, що виражаються у порушенні фізичного (наприклад, сексуальні та інші розлади) та психічного здоров’я (захворювання нервової системи, депресивні стани, перенесені психологічні травми у дитинстві), зловживанні алкоголем та пристрасті до наркотиків, аморальних вчинках. Як наголошує німецький кримінолог Г. Шнайдер, важливим аспектом, який детермінує насильство, є виховання у конфліктних сім’ях, інші вади соціалізації, різниця інтересів батьків та дітей.

       На підставі результатів досліджень можна виокремити певну ієрархічну модель факторів, що обумовлюють конфліктогенність сімей. Так, у сучасній Україні до загальнокримінологічних чинників і супутніх сімейному насильству соціально-негативних явищ можна віднести:

• погіршення і нестабільність соціально-економічного життя (що часом обумовлює суперечність між природним бажанням мати дитину і економічним статусом; неможливість розвивати свої таланти, культурні запити);
• скорочення кількості робочих місць у виробництві та пов’язане з цим безробіття;
• поширеність у засобах масової інформації, перш за все на телебаченні, пропаганди насильства та жорстокості, деструктивний вплив відеопродукції;
• поширення алкоголізму (порівняно з радянськими часами фіксується збільшення виробництва і споживання алкоголю на душу населення) та наркоманії;
• укорінення в суспільній свідомості цільової настанови на індивідуальне виживання, відсутність соціальних ідеалів, певний ідеологічний вакуум та криза моральності;
• поширення неформальних (незареєстрованих офіційно) шлюбів, а відтак менший рівень солідарності сім’ї, збільшення кількості розлучень і частки неповних сімей;
• слабку дієвість системи матеріальної допомоги сім’ям, які її потребують, тобто матеріальна залежність жінок від чоловіків.

      З усього  вищесказаного можна зробити  висновок, що насильство - це загальна психологічна, філософська, соціологічна та морально-правова категорія, сутність якої - необмежене довільне панування. За статистикою, переважне число тяжких правопорушень проти особистості відбувається саме в сфері сімейно-побутових відносин. Як правило, від насильства страждають найвразливіші категорії населення: жінки, діти, літні люди. І саме про жінок, як особливу категорію осіб, що зазнають насильство, йтиме мова у наступному підрозділі.

 

     1.2. Соціальні проблеми насилля над жінками 

       Актуальною є проблема насильства по відношенню до жінок. Багатогранність його форм, відсутність чіткого визначення, нерозуміння великою кількістю громадян своїх власних прав призводить до того, що ця проблема залишається невізуальною, латентною.

       Насильство щодо жінки є не тільки приватною справою особи. Остання хвиля модерного фемінізму, що прийшлася на 70–і роки в США та Західній Європі, розпочалася з питання про побутове та сексуальне насильство. З часів визнання насилля стосовно жінок, складовою частиною механізму підкорення їх, різні види насилля трактувалися по–різному. Спочатку міжнародні правозахисні організації та установи не займалися справами насильства проти жінок, оскільки його вважали «приватною» справою, яка стосується окремих осіб і не підпадає під юрисдикцію міжнародних конвенцій. Міжнародне співтовариство розглядало проблему в контексті державного суверенітету в тому сенсі, що будь–яке втручання ООН або іншого міжнародного органу буде сприйняте як порушення суверенітету держави.

     Щорічно,за  даними ВООЗ, більше 1,6 мільйона осіб  гине в результаті насильства. Насильство в сімї є причиною 7% смертей жінок у всьому світі. Дані офіційної статистики про насильство в сім’ї в Україні доволі обмежені через те, що насильство в сім’ї є найбільш прихованою формою насильства[15].

     Термін «насилля по відношенню до жінок» означає будь–який здійснений на основі статевої ознаки акт насилля, який завдає або може завдати шкоди фізичному, статевому чи психологічному здоров’ю жінки або страждання, а також погрози здійснення таких актів, примушування або свавільне позбавлення свободи, в суспільному чи особистому житті.

          Зокрема, науковці виокремлюють наступні типи насильства.     

           Фізична образа. Ситуація передбачає, що чоловік може бити жінку,  завдавати ій болю, штовхати, жбурляти  у неї різні предмети, погрожувати  зброєю, перешкоджати вільно вийти  з приміщення, залишати саму в  небезпечних місцях, відмовлятися  допомогти хворій, пораненій чи  вагітній, не давати звернутися  по медичну допомогу, псувати  майно жінки, ображати її дітей.