Світовий досвід розвитку малого підприємства

   Вступаючи в нову фазу свого промислового розвитку, Мексика використовувала фінансову і матеріальну підтримку з боку розвинених держав, в першу чергу США. При цьому здійснювалася спеціалізація на базі поступової інтеграції економічних структур Мексики з економікою розвинених капіталістичних країн. Ці фактори наклали відбиток на економічний розвиток Мексики, надавши йому суперечливий характер.

   Характеризуючи промисловість в цілому, слід зазначити, що 80,7% всіх підприємств обробної промисловості становлять дрібні виробництва, що належать національному або приватному капіталу і використовують національну технологію. Вони в основному і забезпечують зайнятість населення. У 1960 р. на частку дрібних і середніх підприємств в обробній промисловості доводилося 71,5% всієї виробленої продукції і 79,5% всіх зайнятих у галузі.

   Держава проводить політику стимулювання середньої та дрібної промисловості, для чого створений Гарантійний фонд стимулювання середньої та дрібної промисловості. Відносно цих підприємств здійснюється преференційна податкова політика. У планах промислового розвитку країни приділяється велика увага дрібній і середній індустрії. За даними на 1970р. великих підприємств налічувалося 1007 з числом зайнятих 477 тисяч людей, середніх – 2122 з числом зайнятих 365 тисяч людей і дрібних – 68036 з числом зайнятих 628 тисяч людей.

   Інвестиції в економіку забезпечуються головним чином за рахунок збільшення державних вкладень. Державні інвестиції в економіку і соціальну інфраструктуру зростали високими темпами протягом 1950 – 1970рр.

  Важливим чинником економічного розвитку Мексики було зростання продуктивності праці. В той час, як зайнятість населення з 1960 по 1977 р. зросла в 2,1 рази, величина ВВП за той же період збільшилася в 4,7 рази.

   В 1972 р. активи іноземних філій становили 52 % активів 300 найбільших підприємств в обробній промисловості. Однак прийняття в 1973р. закону про стимулювання національних і регулювання іноземних капіталовкладень запобігло подальшій капіталізації мексиканської економіки. Політика держави в регулюванні діяльності іноземного капіталу дозволяє місцевим компаніям вступати в конкуренцію лише з її філіями в країні. Хоча іноземні філії і віддали контрольний пакет акцій, однак їх вплив відчувався повсюди, так як 90 % великих і середніх підприємств обробної промисловості використовували іноземну технологію, будували своє виробництво на базі іноземного обладнання, марок і патентів.

    Але всупереч " заміні імпорту " і " мексиканізації " продовжують швидко збільшуватися іноземні капіталовкладення і ввезення товарів. Незважаючи на всі зусилля уряду не вдалося призупинити зростання інфляції. В 1976р. ціни на споживчі товари ростуть у порівнянні з 1973г.більш ніж в 1,5 рази. Все це в поєднанні зі світовою економічною кризою змусило уряд відмовитися від стабільності мексиканського песо.

 

 

 

Таблиця 3.1.1.

Обсяг експорту і імпорту  Мексики в 1981р.

 

Експорт

 

Найменування	млн. дол.	%
Всього	19 379	100
Нафта і газ	13 827	71, 4
Хімічні продукти	593	3, 1
Автомобілі	369	1, 9
Креветки	344	1, 8
Кава	333	1, 7
Бавовна	301	1, 6
Інші	3612	18, 5

 

Імпорт

 

Найменування	млн. дол.	%
Всього	24 193	100
Машини і обладнання	9 646	39, 9
Сировина і напівфабрикати	10 838	44, 8
Хімічні продукти	1 684	7, 0
Споживчі товари	2 414	10, 0
Продовольчі товари	1 656	6, 8
Інші	1 295	5, 3

 

   1976-1977рр. були важкими для мексиканської економіки. Пожвавлення почалося з другої половини 1978р., збільшилися капіталовкладення приватного сектора, знизилися темпи інфляції. У 1979 р. приріст ВВП склав 8 % , збільшилася зайнятість населення на 7,6% . Але у важкому становищі опинилося сільське господарство, продукція якого знизилася на 3,5% .

   Промисловість Мексики в 1980-1981рр. розвивалася високими темпами. Швидко зростали видобуток нафти, виробництво в галузях нафтохімічного комплексу, цементної промисловості і машинобудування.

   Мексика першою в капіталістичному світі націоналізувала нафтову промисловість. Державна організація " Петролес мехиканос " ( Пемекс ) є стрижнем державного сектора економіки, а нафтова та нафтопереробна промисловість перетворилася в важливу галузь економіки, доходи від якої йдуть на розвиток інших галузей, інфраструктури і сільського господарства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 США

 

На виборах 1992 р. економічна діяльність адміністрації Буша дістала  негативну оцінку. Перед новим президентом постало складне завдання: ліквідувати дефіцит державного бюджету, підвищити рівень зайнятості економічно активного населення, подолати економічний спад, знизити темпи інфляції і т. ін.

Реструктуризація американської  економіки, розпочата ще в період президентства Р. Рейгана, продовжувалася швидкими темпами у 90-ті роки. З 1980 р. економіка США втратила 48 млн. робочих місць. Водночас у 80-90-ті роки було створено нові підприємства, які надали 73 млн. робочих місць. У 1999 р. 55 % усіх зайнятих працювали на робочих місцях, створених після 1980 p., причому у приватному секторі. У 90-ті роки в США було створено 14 млн. нових робочих місць. Продуктивність праці з 1980 по 1996 р. зросла на 20 %. Основою господарства країни стали сучасні високотехнологічні галузі виробництва товарів і послуг. Адміністрація Клінтона зуміла підтримати процес структурної перебудови національної економіки і добитися успіхів.

Стабільне економічне зростання тривало  більш як вісім років. У 1998 р. ВВП досяг астрономічної цифри – понад трлн дол. (30 тис. дол. з розрахунку на душу населення) і становив 22 % світового ВВП, рівень безробіття зменшився до 4,6 % (у 1992 р. – 7,5 %). Зайнятість у 1998 р. збільшилася на 3,2 млн. чол., а інфляція знизилася до 1,6 %. Якщо в 1992 р. бюджетний дефіцит становив 290 млрд. дол., то в 1997 р. лише 22 млрд. А в 1998 р. позитивне сальдо державного бюджету становило вже близько 70 млрд. дол.  Середньорічні темпи економічного розвитку в 1990-1998 pp. становили 2,2%. За цим показником США випереджали інші країни "сімки". Фонд заробітної плати сягав 60 % ВВП. Витрати на охорону здоров’я становили 14 % ВВП, на освіту – 7,6, на науку – 2,6 %. Частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму (близько 15 тис. дол. на сім’ю з чотирьох осіб) знизилася до 13,7 % (1997). За період 1993—1996 pp. середньорічні темпи збільшення доходів найменш забезпечених верств населення американського суспільства (20%) становили 2,2%, тоді як найбільш забезпечених прошарків (20%) – лише 1,7%. Близько 50% американців були власниками акцій (на початку 50-х років таких було лише 5%).

Характерним для економічної політики США є раціональний підхід до визнання тих об’єктивних чинників, яким у той чи інший момент належить визначальна роль у виробництві. Коли наприкінці 80-х років стало зрозуміло, що роль держави у ринковій економіці має певні межі, що вона не повинна пригнічувати конкуренцію й обмежувати самостійність виробників, порушувати економічні та соціальні пропорції між нагромадженням і споживанням, американське керівництво зважилося на значну дерегуляцію.

Таким чином, на рубежі двох тисячоліть США опинилися в зеніті своєї  економічної могутності. Цьому було кілька причин.

По-перше, потужному економічному розвиткові країни у 90-х роках сприяли  зовнішньополітичні умови, закінчення "холодної війни", крах великого системного протистояння.

По-друге, в 90-ті роки США інтенсивно включилися у світовий інтеграційний  процес (НАФТА, АТЕС), поставили собі за мету до 2005 р. створити зону вільної торгівлі, яка об’єднає 34 країни американського континенту. Уже в перші роки після підписання НАФТА (1994) товарообмін США з Канадою та Мексикою збільшився на третину.

По-третє, посилилась глобалізація та інтернетизація американської економіки, зміцнювалися її зв’язки зі світовою економікою. Тільки за перший термін президентства Клінтона США уклали більш як 200 торговельно-економічних угод із зарубіжними країнами. Діяльність транснаціональних компаній США охоплює увесь світ. Відбувається їх проникнення на терени колишнього Радянського Союзу. Зокрема, корпорації США беруть участь у чотирьох із п’яти проектів освоєння каспійської нафти Азербайджану. Важливим елементом глобалізації економіки США було зростання масштабів торговельних операцій. За період 1994—1996 pp. експорт послуг і товарів із США збільшився з 698,3 до 835,7 млрд. дол., за рахунок чого у країні створено 1,5 млн. робочих місць. Глобалізація зв’язків також активно вплинула на інвестиційну політику США за рубежем. У 90-ті роки обсяг прямих американських інвестицій збільшився у 2,6 раз і в січні 2000р. становив 1132,6 млрд. дол. (перше місце у світі). Найбільші реципієнти американських інвестицій – Велика Британія (213 млрд. дол.), Канада (111,8 млрд.), Нідерланди (106,6 млрд.). На 15 держав ЄС припадало 512 млрд. дол., що складало 45 % усіх прямих зарубіжних інвестицій США.

По-четверте, важливу роль відіграв процес реформування системи управління й організації економіки. Так, відбулися  внутрішні структурні зміни у  фінансовому секторі. Великі банки  і страхові компанії в інвестиційному процесі поступилися значною мірою гнучкішим колективним фондам, фондам ризикового капіталу. Разом з тим американські корпорації систематично здійснювали навчання і перенавчання свого персоналу. Йдеться насамперед про освоєння нових інформаційних систем і нових технологій. З цією метою щорічно інвестувалося 100 млрд. дол.

По-п’яте, важливим чинником тривалого економічного піднесення було збільшення приватних інвестицій. На них припадало 30% приросту ВВП після 1991p., насамперед у новітніх галузях. Так, у 80-90-ті роки на американські корпорації припадало 40% усіх світових інвестицій. До того ж держава різними пільгами всіляко заохочувала компанії здійснювати інвестиції в освіту та підготовку наукових кадрів, вбачаючи в цьому основу підвищення конкурентоспроможності економіки та зміцнення матеріального добробуту США.

Останні десятиліття лідером у  світовій економіці залишаються  США. Економіка США характеризується високою динамічністю розвитку. І незважаючи на те, що економічна складова їхнього лідерства вже не настільки значна, як колись американська економіка все-таки є головним стабілізатором і локомотивом світової економіки. На сучасному етапі лідерство США у світовій економіці забезпечується головним чином їхньою перевагою над іншими країнами по масштабах і багатству ринку, ступеня розвитку ринкових структур, рівню науково-технічного потенціалу, потужній і розгалуженій системі господарських зв’язків з іншими країнами по лінії торгівлі, інвестицій і банківського капіталу.

  Нинішнє лідерство США в глобальній економіці забезпечується в значній мірі масштабами й високим платоспроможним попитом американського ринку. Висока ємність внутрішнього ринку забезпечує США унікальне місце у світовій економіці. Вплив США на світову економіку здійснюється не тільки величиною їх внутрішнього ринку. Американські компанії, які в переважній мірі є основою світової мережі ТНК, контролюють виробництво товарів та послуг у багатьох країнах. Американські фірми лідирують за обсягом прямих іноземних інвестицій. Але найголовнішим чинником впливу США на розвиток економіки сьогодні є, безумовно, їх технологічне лідерство. Найвищий рівень ВНП у світі означає, що США витрачають більше будь-якої іншої країни на поточне споживання й інвестиції. При цьому фактором, що характеризує споживчий попит у США, є загальний високий рівень доходів щодо інших країн і великий шар середнього класу, орієнтованого на високі стандарти споживання. Величезний економічний потенціал США визначає їхню політичну могутність, яка виявляється також і в міжнародних економічних відносинах. В глобалізаційному процесі Сполучені Штати є локомотивом, який тягне за собою світову економіку і через це формує і світову політику.

   Піднесенню позицій США у світовій економіці сприяє гнучка й ефективна економічна політика уряду, яка кожного разу виводила країну з кризових становищ й надавала імпульсу для нового прискорення. Зараз США є безумовним лідером не тільки у військовій й економічній, але й у науковій і культурній сферах.

 

 

4.МАЛІ ПРИВАТНІ  ПІДПРИЄМСТВА В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВ СХІДНОЇ ТА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

 

4.1.РОСІЙСЬКА  ФЕДЕРАЦІЯ

 

У реформуванні російської економіки ще з часів перебудови малі підприємства взяли на себе роль творця ґрунту для нової системи господарювання. Домінуючий сьогодні приватний сектор зароджувався саме в сфері малого бізнесу. І цілком закономірно, що до теперішнього часу, за офіційними даними, на частку приватних суб’єктів малого підприємництва в загальній кількості приватних, державних і муніципальних, суспільних МП доводиться 84%. Малі підприємства, маючи в своєму розпорядженні 3,4% вартості основних коштів економіки Росії і 14% числа зайнятих, виробляють 12% ВВП і дають 1/4 всього прибутку по народному господарству. Це говорить про широких, але ще далеко не повністю розкритих внутрішніх можливостях розвитку малого підприємництва.