Политические отношения России -Сша на современном этапе

     Проте  повне  виведення  ТЯЗ  з передових баз контролювати легко: склади, дислокація і ознаки яких  добре відомі, були б просто порожні. Перекидання на централізовані сховища прибере ТЯЗ з передових позицій і до того ж забезпечить найбільше збереження від загрози захоплення терористами, несанкціонованого переміщення або застосування.

3.3. Нерозповсюдження ядерної зброї

     Москва  і Вашингтон традиційно співробітничали  в становленні  і  зміцненні  міжнародних  режимів  нерозповсюдження. Як і інші ядерні держави, вони не хотіли б подальшого розширення ядерного клубу. Проте, нерозповсюдження в списку  національних  пріоритетів  займає  у  Росії  і  США різне місце. 

     Сполучені  Штати  побоюються розповсюдження ядерної  зброї, оскільки  його  поява у  ряду  регіональних  держав, наприклад  Ірану,  може  істотно  обмежити  свободу  рук для американських озброєних сил по проведенню інтервенцій в ключових регіонах миру або створити пряму загрозу зарубіжним  партнерам  США.  Це  істотно  скоротить  глобальне «проектування військової  сили» – найважливіший  елемент  статусу єдиної світової військової наддержави, який активно демонструвався нею в останні двадцять років.

     Крім  того, США відокремлені від  основного  континенту розповсюдження – Азії – океанами.  Їх  національна  територія серйозно уразлива для ядерних сил  тільки двох держав: Росії і, в перспективі, Китаю. Природно, Вашингтон прагне запобігти  появі  нових  країн,  здатних  доставити ядерну зброю на територію США і заподіяти їм катастрофічний збиток. Цього намагаються добитися як шляхом політики (зокрема силовий) нерозповсюдження, так і через розгортання систем ПРО.  

     У  осяжному  майбутньому  Росія  не  планує  проведення інтервенціоністських операцій. Захист  національної  території від ядерного удару  забезпечується наявністю крупного ядерного  потенціалу  у відповідь  або  попереджуючого  удару,  який  на  декілька  порядків  перевищуватиме  ядерні  сили будь-якої потенційної нової ядерної держави. Крім того, район столиці  повинен захищатися  комплексом  ПРО  навколо  Москви. Таким чином, Москва, швидше, покладається в основному на ядерну заборону (і дипломатію) навіть при якнайгіршому варіанті розповсюдження ядерної зброї [8, с. 38].

     Росія знаходиться в центральній частині  Євразії, і її територія уразлива для ядерних сил таких країн, як США, Великобританія,  Франція,  Китай,  Індія,  Пакистан,  Ізраїль  і,  можливо,  КНДР.  У цих умовах  поява нової ядерної держави якісно не міняє ситуації, що склалася. В той же час, Росія може використовувати підвищений інтерес США до цієї  теми  і  піти  назустріч  в питаннях нерозповсюдження, якщо США підуть назустріч Росії в питаннях, що мають  особливу  важливість  для  неї ( відмова  від  розширення  НАТО  на схід, ухвалення прийнятного договору на зміну СНВ-1, угода по ПРО в Європі, партнерство по ядерній енергетиці і ін.).

     У  короткостроковій  перспективі  вагомим  плюсом  Росії  є  взаємодія  з  США  з  іранської  ядерної  проблеми. Росія має власні інтереси, пов'язані з Іраном, і зацікавлена  в розвитку  відносин з цією країною.  Нинішня політика  повільної ескалації санкцій СБ  ООН  проти Тегерана вже зараз шкодить розвитку  російський-іранських відносин,  але не здатна зупинити його ядерну програму. Позиція Російської  Федерації (і КНР) про неприпустимість    жорсткіших  санкцій  і тим більше силового рішення, як і невдачі  США в іракській війні, дозволяють Ірану розраховувати на безкарність. 

     Якщо  адміністрація  Обами  почне  реальне  і  швидке виведення військ з Іраку, то у Ірану з'явиться серйозний  привід для неспокою  зважаючи на вивільнення  великих військових  ресурсів США.  Тим більше  це  відноситься  до  вироблення  єдиної  позиції США  і Росії (і інших держав «шестірки») відносно межі  нарощування  іранського  комплексу  збагачення  урану, після  якого  можуть  послідувати  жорсткі  санкції ( скажімо, блокада авіа - і морського повідомлення). Швидше за все, Іран тоді може піти  на поступки по  ядерній і ракетній  програмах,  а США – назустріч Росії по інших питаннях. Інший можливий прорив  пов'язаний з шестистороннім процесом  переговорів  по  ядерному  роззброєнню  КНДР.  Крім денуклеаризації Корейського півострова, переговори могли б забезпечити Росії зміцнення своїх позицій в регіоні,  включаючи відносини з КНДР, Південною Кореєю і Японією. У разі рішення про сприяння Пхеньяну в розвитку його атомної енергетики  в  обмін  на  роззброєння,  Росія    матиме  можливість запропонувати постачання на північнокорейський реактор палива з міжнародного центру в Ангарі і вивіз відпрацьованого  ядерного  палива (ВЯП) для переробки.  Правда,  в цьому питанні, на відміну від іранського, найбільшу роль грає не Росія, а Китай. Проте Пекін навряд чи захоче протиставляти себе загальній позиції інших чотирьох країн, і до того ж його сприяння  можна добитися  за рахунок  відмови  від  розгортання американською  ПРО  в регіоні (що  припускає  згортання  і ракетної програми КНДР).

     У  середньостроковому  плані  прихід  до влади адміністрації Обами  розширює  можливості співпраці  між  Росією і  США по цілому ряду проблем нерозповсюдження. США, судячи з усього, готові піти на ратифікацію Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) і відновити свою участь в переговорах по виробленню Договору про заборону виробництва матеріалів, що розщеплюються, в збройових цілях (ДЗПРМ).  Інша перспективна область співпраці – зміцнення режиму Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), зокрема в контексті майбутньою в 2010 р. Оглядовій конференції ДНЯЗ.  Деякі експерти  вважають,  що  його  слід доповнити положеннями, що утрудняють вихід з цього Договору. Це не повинно міняти статті Договору, але покликаний перешкодити яким-небудь  державам  скористатися  вигодами  мирної ядерної  міжнародної співпраці в рамках  ДНЯЗ, а після вийти з Договору і створити ядерну зброю. Положення, що утрудняють вихід з ДНЯЗ, можна було б юридично оформити  за допомогою додаткового протоколу і відкрити його для підписання  на Оглядовій конференції в 2010 р.  У цьому питанні сприяння Росії мало б вирішальне значення. Ще  одна  потенційна сфера співпраці – створення багатобічного ядерного паливного циклу. Його ідея полягає в тому, щоб, з одного боку,  зберегти  право неядерних держав на користування вигодами мирної атомної енергетики, а з іншої – запобігти розвитку  ними  технологій подвійного  призначення ( збагачення  урану  і  сепарація  плутонію),  які можна  застосовувати  при  створенні  ядерної  зброї.  Росія  вже створює  міжнародний  центр  по  збагаченню  урану  на базі комбінату  в  Ангарі (Обл. Іркутська ). США, інші країни і МАГАТЕ  просувають свої  ідеї в цій сфері,  які багато в чому доповнюють один одного.     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

    Отже, безпека Росії вимагає стабілізації і поступового зниження рівня  залишкового ядерного протистояння  з США. Шлях до цієї мети  йде через відновлення процесу  контролю  над озброєннями.  З  приходом  в  Білий  дім нової  адміністрації  можна  упевнено чекати  пожвавлення американського інтересу до формальних домовленостей з Російською Федерацією. Укладення нового договору по стратегічних наступальних  озброєннях  натомість СНВ-1, досягнення домовленості по ПРО, просування по інших темах роззброєння здатне на перших порах створити імпульс для загального прогресу у відносинах Росія–США. 

    В той же час, не слід переоцінювати  значення контролю  над  озброєннями  в  загальному  комплексі  російсько-американських відносин: само по собі співпраця в даній конкретній сфері не здатна  вивести  їх на рівень  стратегічного партнерства. На регіональному рівні Росії слідує: 

    У Європі – постаратися добитися відмови від форсування питань членства (або ПДЧ) в НАТО України і Грузії, вирішити на прийнятних умовах проблему, досягти врегулювання в Молдавії, Закавказзі і на Балканах, а в перспективі – створити нову систему  безпеки в Євро - атлантичному регіоні замість нинішньої, збудованої навколо «диполя» НАТО–ЄС.

    На  Ближньому і Середньому Сході  і в Південній Азії – налагодити ефективну взаємодію по обмеженню  виробництва  наркотиків  в  Афганістані  і  припиненню  наркопотоку  з  цієї  країни,  загальними зусиллями  запобігти  поверненню  талібів  до влади в Афганістані,  співробітничати  в  боротьбі з  екстремізмом і тероризмом в Центральній Азії і інших регіонах, в протидії  ядерному  тероризму,  добитися  такого  рішення іранської ядерної проблеми, яке виключало б появу у Тегерана ядерної зброї і в той же час запобігло б новій війні, і ін.

      У  Північно-східній  Азії  – продумати  створення  трибічного  формату  Росія – США – Китай  по  проблемах  економіки  і безпеки, послідовно  вирішувати північнокорейську ядерну проблему, а надалі сформувати на основі нинішньої шестисторонньої переговорної  групи по  Кореї консультативну групу по питаннях колективної безпеки в Північно-східній Азії.

    У економічних  інтересах обох сторін  потрібне розширення  закупівель  сучасних  технологій  і інвестицій  у високі технології. Накопичений корпораціями США технологічний потенціал представляє для російської  економіки значний інтерес, а певні області російських НІОКР до цих пір привабливі для американського бізнесу.

    Для  сприяння  російській  модернізації  в першу чергу  необхідні:  співпраця  по  передових  технологіях, перш за все  нанотехнологіям  і  біотехнології;  кооперація по авіабудуванню  і  телекомунікаціям,  використанню  космосу,  розвитку  ядерної  енергетики  нового  покоління,  освоєнню ресурсів  Арктики.  Росія  зацікавлена  в  співпраці  по банківському і страховому бізнесу, їй потрібні перехресні інвестиції,  що відкривають  російським  компаніям доступ  до  науково-технічних і управлінських досягнень США, а також до їх фінансових і інтелектуальних ресурсів. 

    Велику  важливість мають: масштабний науково-технічний  обмін  між  університетами,  лабораторіями,  науковими  центрами; можливість для  російських студентів здобувати  освіту або  стажуватися  в  США;  широке  використання  технологій дистанційного навчання.