Особливості державного регулювання ЗЕД у країнах з різними моделями управління економікою

    Мито  – це податок, який стягується митними  органами з товарів, що вивозяться або  ввозяться на територію країни.

    У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання  зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито; експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни до товарів традиційного експорту.

    Величина  мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалорна  ставка встановлюється у вигляді  процента до ціни товару, а специфічне – у грошовій формі на одиницю  маси, об’єму або кількості товару. Адвалорне та спеціфічне мито по- разному  здійснюють свою регулюючу функцію. За підвищення цін ефективним є адвалорне  мито, а за зниження –специфічне.

    Важливим  митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в  країну ввозяться товари за цінами, значно нижчими за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазначають шкоди національні  виробники аналогічних товарів.

    До  нетарифних методів державного регулювання  зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне  кредитування, застосування індикативних цін. Застосування індикативних цін, спрямоване на збільшення валютних надходжень від  експорту продукції і зменшення  валютних витрат на закупівлю імпортних  товарів. Індикативними називаються  ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію  на момент здійснення експортно- імпортних  операцій. Індикативні ціни розробляє  Міністерство економіки. На рівень індикативних цін повинні орієнтуватися підприємці всіх форм власності.[7]

    Важливим  засобом зовнішньоекономічної діяльності є оподаткування. Межа та напрями  регулювання експортно-імпортних  операцій обумовлені переважно в  законодавстві про податок на додаткову вартість, акцизний збір, мито.

    До  найпоширеніших адміністративних документів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать ліцензування та квотування.

    Ліцензування  зовнішньоекономічної діяльності ведуть у таких формах:

• дозвіл на те, щоб займатися зовнішньоекономічною діяльністю;
• дозвіл на проведення певної експортно – імпортної операції.

    В Україні застосовують такі види ліцензій: генеральну, разову (індивідуальну), відкриту (індивідуальну).

    Генеральна  ліцензія – це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару і і/або з певною країною (групою країн) упродовж періоду  дії режиму ліцензування щодо цього  товару.

    Разове  ліцензування (індивідуальне) – це разовий дозвіл, який має іменний  характер. Його видають для виконання  кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоторговельної  діяльності на період, потрібний для  виконання цієї операції.

    Відкрита  ліцензія (індивідуальна) – це дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного  періоду часу (однак не менше одного місяця) з зазначенням його загального обсягу.

    Ліцензія  на експорт (імпорт) товарів видає  Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України, а ліцензії на операції з переміщення валютних цінностей з метою інвестицій або надання кредитів суб’єктам  зовнішньоекономічної діяльності –  Національний банк України.

    В Україні застосовують такі квоти: глобальні, групові, індивідуальні.

      Глобальні квоти – це квоти,  запроваджені для  товару (товарів)  без визначення конкретних країн,  куди товар (товари) експортують  або із яких його імпортують.

    Групові квоти – це квоти, запроваджені для  товару (товарів) з визначенням групи  країн, куди товар (товари) експортрують або із яких його імпортують.

    Індивідуальні квоти – це квоти, запроваджені для  товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) можна експортувати або з якої його можна імпортувати.

    Одним із напрямів державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності є  управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх  інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові  ресурси, не може власними силами забезпечити  структурні зміни в економіці. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними  економіками не можуть вийти з  економічної кризи без залучення  іноземних інвестицій.[5;c.42]

    Для іноземних інвесторів на території  України запроваджено національний режим інвестиційної та господарської  діяльності. Він визначений як режим  економічних відносин між державами, за якого одна держава створює  фізичним і юридичним особам інших  держав економічні умови для їхньої діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3.Порівняльний аналіз державного регулювання  ЗЕД в країнах  з різними моделями управління економікою

    Цей розділ в мене буде присвячений практиці державного регулювання ЗЕД в  країнах з різними моделями управління економікою.Я розгляну на конкретних прикладах певних країн,як відбувається в них регулювання ЗЕД за допомогою  держави,тобто певних методів,інструментів та важелів.

    Активна участь держави в організації  і здійсненні ЗЕД – характерна особливість високорозвинених країн.

    Продумана державна політика регулювання ЗЕД  у країнах з розвинутою ринковою економікою стало одним з головних важелів перетворення зовнішньоекономічних зв’язків у дієвий фактор їх розвитку. Зовнішньоекономічні зв'язки, як правило, сприяють інтеграційним процесам у  світовому господарстві з максимальним урахуванням інтересів.

    У практиці державного регулювання ЗЕД  високорозвинені країни використовують широкий арсенал взаємодоповнюючих  методів – законодавчих, адміністративно-правових, економічних, неформальних, що дає змогу  забезпечувати досягнення поставлених  цілей.

    Система органів регулювання ЗЕД має  в багатьох країнах світу деякі  загальні риси.

    По-перше, в кожній країні в регулюванні  ЗЕД приймає участь вищий законодавчий орган. В США це Конгрес, у Франції  – Національні збори, в Японії – парламент. В Україні таким  органом є Верховна Рада.

    Незалежно від назви ці органи виконують  наступні функції:

• приймають закони, що регулюють ЗЕД
• ратифікують відповідні угоди
• асигнують фінансові засоби для ефективного розвитку ЗЕД

    По-друге, в кожній країні є виконавчий орган, який:

• видає розпорядження на основі прийнятих рішень про розвиток ЗЕД;
• контролює виконання цих законів;
• контролює раціональне використання виділених коштів на розвиток ЗЕД . В Україні таким органом є Кабінет Міністрів.

    По-третє, найбільший вплив на розвиток і регулювання  ЗЕД здійснюють безпосередньо міністерства, які займаються економічними зв’язками  з іншими країнами. В США –  це Міністерство торгівлі і Держдепартамент, у Великобританії – Міністерство торгівлі і промисловості, в Японії – міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості і МЗС, в Україні  – Міністерство економіки, в рамках якого регулювання ЗЕД займаються безпосередньо 4 департамента.

    По-четверте, в регулюванні ЗЕД, в розробці і реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу приймають  участь і інші міністерства і державні структури, наприклад Міністерство сільського господарства, структури  митниці тощо.

    По-п’яте, розвитку і регулюванню ЗЕД сприяють різні недержавні органи і організації. Це торгово-промислові палати, союзи  підприємців, об'єднання експортерів (імпортерів), інвестиційні фонди тощо.

    По-шосте, в кожній державі функціонують ті чи інші органи місцевого (регіонального) управління ЗЕД. 

США

      США неодноразово приймали акти протекціоністського  характеру, які збільшували кількість  товарів, оподаткованих митними  платежами, і розміри цих платежів. Визначальним було швидке зростання  експорту щодо імпорту, а також щодо промислового виробництва, тобто промисловість  США почала працювати на експорт. Слід зазначити велику зовнішню заборгованість США, одночасно з якою відбувалося  збільшення ввезення капіталу. США  орієнтувалися на зміцнення своїх  економічних позицій на своєму континенті [4; с. 117].

     Американська  держава постійно шукає оптимальні шляхи підтримки експорту і захисту  національних виробників від зовнішніх  конкурентів. Для цього в 1988 р. було розроблено і прийнято "Комплексний закон про торгівлю і конкурентоспроможність". Зовнішньоекономічна політика США віддзеркалює напрямок їх стратегічних пріоритетів, що направлений на розширення торговельних відносин з партнерами по НАФТА, особливо з Канадою. Так, найбільшими торговельними експортними партнерами США у 2008 р. були Канада (23 %), Мексика (14 %), Японія (8 %), Велика Британія (5 %), Німеччина (4 %) [6].

      Серйозною проблемою для США є значне (більше ніж у 1,5 рази) переважання  імпорту над експортом. Основними  джерелами незбалансованості зовнішніх  зв' язків є пасиви в торгівлі з Японією, Західною Європою і  новими індустріальними країнами. У  зв' язку з цим американська адміністрація  посилює заходи, направлені на стимулюванню експорту. Прийнята державна програма консультаційної допомоги американським  експортерам з приводу особливостей окремих зарубіжних ринків. Розгорнулася широкомасштабна кампанія з подолання  бар'єрів для іноземних товарів  на ринках Японії, Китаю, деяких нових  індустріальних країн [8, с. 145].

      Митна політика США почала формуватися  з 1913 р., коли В.Вілсон здійснив значне зниження тарифних ставок. Американський  уряд почав впроваджувати політику низьких тарифних ставок, що передбачало  відсутність підтримки низько конкурентних галузей: якщо галузь потребує захисту, значить її не слід взагалі підтримувати, з неї відбудеться відтік капіталу у високоприбуткові галузі. Це призвело до значного потоку імпорту товарів  з Японії у 70-х роках XX ст., особливо потерпало від цього американське автомобілебудування, в результаті цього США вдалися до квотування окремих груп товарів.

     У зв'язку з виведенням виробництва  у країни з дешевою робочою  силою та відсутністю тарифних бар'єрів для товарів із країн з низькою  собівартістю (насамперед, Китаю), в  американських магазинах стає все  менше і менше товарів із позначкою  «зроблено в США». Для американців  стало шоком виведення з країни виробництва джинсів «Леві Страус», продаж ІВМ торговельної марки портативних комп'ютерів «Тіііпк Рад» чи винесення виробництва мікропроцесорів до Європи та Східної Азії. В результаті у 2005 р. США мали рекордне від'ємне сальдо торговельного балансу понад 740 млрд. дол. США .

     В результаті в сфері зовнішньої торгівлі США здійснюють подвійний курс: спрямований  на лібералізацію, а також на захист власного ринку. Протекціоністська  політика проводиться вибірково: до країн, щодо яких застосовуються торгові  заборони, належать Ірак, Сирія, КНДР, В'єтнам, Куба, Лівія. Поряд із розширенням  торговельних стосунків в на пріоритетних ринках Північної та Південної Америки  і Тихоокеанського регіону в  межах інтеграційних об'єднань НАФТА  та АТЕС ще на початку ХХІ ст. укладаються  угоди про добровільне обмеження  експорту автомобілів, сталі, телевізорів, текстильних виробів і т.д., головним чином, з Японії і нових індустріальних країн в США і країн ЄС. Звичайно, такі експортні обмеження є не добровільними, а вимушеними: вони вводяться  або в результаті політичного  тиску країни-імпортера, або під  впливом загроз застосування більш  жорстких протекціоністських заходів (наприклад, порушення антидемпінгового розслідування).

     Варто відзначити і те, що незважаючи на заклики  Світової організації торгівлі про  лібералізацію зовнішньої торгівлі, США використовують приховане (а  то часом і явне) субсидіювання  національних виробників у сільському господарстві, легкій промисловості  і деяких інших галузях по відношенню до країн, що розвиваються. Цей захід  є зворотнім боком демпінгу, оскільки собівартість субсидованої продукції  знижується, і вона експортується  за дискримінаційно низькими цінами.

     Масштаби  використання цього інструменту  яскраво ілюструє такі приклади. У 2007 році американські виробники бавовни  одержали 4 млрд. дол. як підтримку від  Відомства з видачі кредитів на виробництво  первинних товарів. У результаті ціни на бавовну знизились на 25%, а регіон у Західній Африці, де доходи близько 11 мільйонів родин залежать від вирощування бавовни, втратив щонайменше 200 млн дол. Виробництво кукурудзи в Мексиці знаходитлось у кризовому стані, оскільки національні виробники навіть на внутрішньому ринку не в змозі конкурувати з американськими, що одержують 8 млрд. дол. субсидій на рік. Мексика не може ввести захисні мита, тому що вона є членом зони вільної торгівлі НАФТА. Класичним прикладом субсидування несировинної галузі є підтримка Сполученими Штатами компанії "Боїнг", а Францією -виробника літаків "Аеробус". Між США і Францією існує негласна угода, що регламентує максимальний обсяг підтримки цим двом компаніям.