Особливості державного регулювання ЗЕД у країнах з різними моделями управління економікою

    Д.Б.Ашихмін  найбільшу увагу приділяє тарифним і нетарифним методам державного регулювання ЗЕД .

    Найбільш  поширеним регулятором,на його думку  зовнішньоекономічної діяльності є  митний тариф, який використовують практично всі країни світу.

    Митний  тариф у вузькому розумінні - це систематизований перелік розмірів мита, що справляється при проходженні товарів через  митний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, що об'єднали свої державні митні території  в єдину митну територію - митний союз на підставі укладення між ними міжнародного договору. Наприклад функціонування єдиних митних тарифів на території ЄС.[3;c.2]

     Основними критеріями, які дають можливість чітко класифікувати  види митного тарифу, мають бути: мета і функціональність застосування; вплив на економіку; походження; напрям руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; період застосування; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок. Відповідно до зазначених критеріїв,  наведено класифікацію видів мита(табл..1)

    Але державне регулювання міжнародної  торгівлі доповнює наддержавне з  боку міжнародних організацій, насамперед СОТ (Світова організація торгівлі). Її основа - це міжурядовий багатосторонній  договір, в якому зафіксовані  принципи і правила міжнародної торгівлі, пронизані ідеєю вільної торгівлі (рівності учасників цієї організації у сфері міжнародної торгівлі), конкретизовані у принципах надання країнам-учасницям режиму найбільшого сприяння (дотримання рівності і недискримінації), взаємних поступок і зниження митних тарифів, інших нетарифних бар'єрів, ведення торгівлі на приватноправовій основі, визнання митних тарифів як єдиного засобу регулювання зовнішньої торгівлі (винятком є встановлення кількісних обмежень при регулюванні сільськогосподарського виробництва), відмова від односторонніх дій і проведення переговорів і консультацій та ін.

    Водночас  розвинуті країни світу активно  використовують пряме субсидіювання  експорту здебільшого на сільськогосподарську продукцію (наприклад, рівень захисту яловичини в країнах ЄС у 2001 р. становив 108%, тоді як в країнах СНД - 15%. Вони також поступово розширюють страхування кредитів (насамперед від політичних, військових ризиків), подовжують терміни такого страхування, покращують умови виплати страхових сум. В той же час, наприклад, з Турції експорт здійснюється без обкладання митом.[7;c.2]

    У розвинених країнах митами обкладається тільки імпорт. У США експортні  мита заборонені законодавчо. В інших  розвинених країнах вони також не застосовуються.

    СОТ дозволяє вводити обмеження на експорт  природних ресурсів, щоб запобігти  їх виснаженню, якщо при цьому обмежується  й внутрішнє споживання. Дозволяється також кількісне обмеження імпорту  у випадку різкого порушення  рівноваги платіжного балансу.

    На  практиці більшу роль грають обмеження, що вводяться по неекономічних міркуваннях - з метою національної безпеки, охорони навколишнього середовища й т.д

     Д.М.Стеченко досліджує це питання наступним чином і наводить таку класифікацію різних методів регулювання. Для регулювання зовнішньоекономічних відносин держава може використовувати певну систему інструментів, що поділяються на економічні та адміністративні.[8;142c.]

  Економічні  інструменти  за способом дії поділяються на інструменти прямої та опосередкованої (непрямої) дії. До інструментів прямої дії належать:

• державні видатки (на створення нового виду послуг або фізичного об'єкта);
• безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання обсягу імпорту та експорту);
• законодавчі постанови.

  Характерна  риса більшості інструментів непрямої дії полягає в тому, що вони впливають на вартісні пропорції господарства. Так, за допомогою податків можна знизити рівень експорту або імпорту певних товарів і послуг.

До  економічних інструментів належать:

• у галузі імпорту — митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити;
• у галузі експорту — пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги.[8;c.122-124]

  Адміністративні інструменти  регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини:

• ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій);
• ліцензування;
• квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);

    специфічні  вимоги до товару, упаковки та маркування.

        Державне регулювання відкритості  економіки та її економічної  безпеки спирається на такі  засоби, як мито і митні податки.  Мито — це податки, що встановлюються на імпортні, а в окремих випадках і на експортні товари. Держава використовує мито для одночасного вирішення двох основних завдань:

• фіскальне мито до товарів, які не виробляються підприємствами України, з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями;
• протекціоністське мито — з метою зменшення переваг іноземного виробника на українському ринку відносно місцевого виробника.

       Загалом прийнято, що митний тариф має кілька ставок оподаткування: максимальні (або генеральні), мінімальні та преференційні.

  Максимальні мита діють щодо товарів країн, з якими не укладені торговельні договори та угоди. Мінімальні мита поширюються на товари країн, з якими укладені торговельні контракти та угоди, що передбачають взаємне надання режиму найбільшого сприяння. Преференційними (пільговими) митами оподатковується імпорт товарів із країн, що розвиваються.

Залежно від способу визначення мита поділяються на такі види:

• адвалорні, що розраховуються у відсотках до тарифної вартості товарів та інших предметів;
• специфічні, що обчислюються у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, за які сплачується мито;
• комбіновані, що об'єднують адвалорні та специфічні мита.

  У митно-тарифній практиці більшості  країн найчастіше застосовуються адвалорні мита. Через це особливого значення набули методи оцінювання вартості імпортних товарів, від застосування яких суттєво залежить визначення ціни товару для обкладання митом. Порівняно низький рівень митного оподаткування імпорту в розвинених країнах — результат зниження ними ставок своїх митних тарифів у межах ГАТТ.

      До найпоширеніших інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квоти і ліцензії. Це нетарифні засоби регулювання, що застосовуються майже в усіх розвинених країнах і країнах, що розвиваються.

  Ліцензія  експортна (або імпортна) — це оформлене в належний спосіб право на експорт (імпорт) товарів або валютних коштів з метою інвестування чи кредитування протягом встановленого строку.

  Ліцензійною системою передбачається, що держава  через спеціально уповноважене відомство  видає дозвіл на здійснення зовнішньоекономічних операцій певними товарами, занесеними до списків ліцензування експорту та імпорту.

  Системи ліцензування, що застосовуються в  різних країнах, відзначаються великим різноманіттям форм і процедур.

Загальноприйнятими  є такі ліцензії:

• відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного проміжку часу (щонайменше один місяць) з визначенням його загального обсягу;
• генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару (товарів) з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування стосовно цього товару (товарів);
• разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має плановий характер і видається для здійснення кожної операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший за необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції. У разовій ліцензії зазначаються кількість товару, що експортується (імпортується), його вартість, країна походження і призначення, а в деяких випадках — ще митний пункт, через який має ввозитись (або вивозитись) товар.

     Складним елементом ліцензування є контингентування і ввезення деяких товарів у межах означених квот протягом невизначеного періоду. Квота експортна (імпортна) — це обмежений обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни (або імпортувати на територію країни) протягом певного часу і який має натуральне або вартісне вираження.

Розрізняють квоти :глобальні, групові та індивідуальні.

• Глобальні квоти встановлюють по товару (товарах) без зазначення конкретної країни (групи країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
• Групові квоти встановлюють на товар (товари) з визначенням країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
• Індивідуальні квоти встановлюють на товар (товари) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись.

  Імпортні  квоти вводять з метою захисту  вітчизняних виробників від іноземної  конкуренції та зменшення обсягів  імпорту для поліпшення торговельного балансу. Застосування імпортних квот дає результати, подібні до ефекту від митних тарифів, однак існують і певні відмінності.[4;c.701-703]

       Квотування і ліцензування імпорту  впливають на державні доходи  інакше, ніж встановлення мита. Якщо  мито є джерелом бюджетних  надходжень, то квоти та ліцензії становлять державний дохід лише тоді, коли вони продаються; якщо квоти та ліцензії розподіляються безкоштовно, виграє імпортер; якщо імпортні ліцензії продаються, держава отримує у вигляді доходу частину різниці між ціною товару на світовому ринку і ціною на національному ринку.

      Отже  можна  говорити,що кожен  науковець по-своєму висвітлює  це питання,але всі вони схиляються  до однієї думки,що методи регулювання  ЗЕД є дуже важливим і ваговим  інструментом, в арсеналі кожної  держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Організаційна структура  управління ЗЕД в  УКраїні 

        Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від  форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
• заохочення конкуренції щодо ліквідації монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

           Держава та її органи відповідно  до цивільного закону не мають  права безпосередньо втручатися  в зовнішньоекономічну діяльність  суб’єктів цієї діяльності, за  винятком випадків, коли таке  втручання здійснюється згідно  з  цим та іншими законами України.

      Суб’єктами регулювання зовнішньоекономічної  діяльності в Україні виступають:

• Україна як держава в особі її органів, посадових і службових осіб в межах їх компетенції;
• недержавні органи управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;
• самими суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.